Адаптація до «нуля»

Існує думка, що техніка для No-till дуже дорога і доступна лише крупним агрохолдингам. Тому не лише дрібному фермеру, але й середньому сільгоспвиробнику переходити на цю систему вкрай складно. Однак аналіз показує, що в світі по «нулю» працюють господарства і фермери абсолютно різні

Не тільки спеціалізовані, але й пристосовані старі. Позаяк суть «нульового обробітку» полягає, в першу чергу, не в техніці, а у підході, в розумінні, що потрібно рослинам в конкретному регіоні в певних грунтово-кліматичних умовах.

Сучасне ведення сільського господарства неможливе без застосування нових технологій. Зліт цін на енергоресурси призвів до загального подорожчання добрив, засобів захисту рослин, техніки та інших складових виробництва. При цьому ціни на продукти харчування повинні бути низькими.

Природно, що виробництво за класичними технологіями, що включає оранку і весь наступний цикл обробітків ґрунту, неминуче веде до зниження його ефективності, тим більше, якщо господарська діяльність здійснюється в умовах найжорстокішого дефіциту вологи, яка є основним чинником, що впливає на величину врожаю.

Істотно знизити виробничі витрати і заощадити вологу дозволяє технологія Nо-till. Ми не будемо зупинятися на її теоретичному обґрунтуванні, а використаємо свідчення тих практиків, котрі в різних умовах отримали позитивний досвід переходу на нову технологію.

Бразильський вчений-дослідник і фермер-практик Д. Гассен відомий багатьма працями і публікаціями на тему нульового обробітку. З його слів, при переході на нову систему потрібно бути виваженим і починати зі спроб.

Гассен переконаний, що сівба -- найважливіший чинник, який впливає на проростання насіння і закріплення рослин у грунті, урожайність і контроль шкідників, хвороб і бур'янів. Особливо важливо правильно провести сівбу культур із низькою густотою насаджень, таких як кукурудза і соняшник.

На початку рекомендується орендувати сівалку або переобладнати звичайну, що є в господарстві, під роботу по «нулю» і лише після цього інвестувати у придбання нового агрегату.

Ідеальною сівалкою можна назвати механізм, що дозволяє розташувати насіння у ґрунті таким чином, щоб забезпечити проростання та подальше зростання рослини відповідно до його потреб.

Аби якомога краще провести сівбу, механізатор повинен знати базові принципи «нульового обробітку», потреби насіння і рослин. Зазвичай, невелика модифікація обладнання, системи зрізання пожнивних решток і прорізання борозен, низька швидкість сівалки забезпечують сівбу, адекватну для отримання високих урожаїв.

Найкращою вважається сівалка, що відповідає вимогам до проростання насіння та розвитку рослин. Не існує універсального агрегату, який ідеально підходить для всіх типів грунтів або рослинного покриття, а також для грунтових особливостей вашої зони та конкретних вимог щодо розподілу насіння і добрив. Тим не менш, є ряд чинників, які повинні бути обов'язково враховані при виборі сівалки з механізмом для внесення добрив. В першу чергу, це можливість отримання адекватного сервісу і наявності запчастин, що особливо важливо при виникненні екстрених ситуацій. Слід враховувати відстань між розподільним механізмом і поверхнею грунту: чим вона менша, тим краще і рівномірніше розподілятиметься насіння. Важливу роль відіграє також розмір сівалки, який повинен співвідноситися із розміром поля. Великі сівалки з чималою шириною захвату ідеальні для значних рівних ділянок, але не підходять для малих і нерівних полів. Для останніх характерні найбільш ефективні гідравлічні сівалки.

Крім того, сівалка повинна бути простою в управлінні і обслуговуванні. Складні механізми можуть викликати труднощі у роботі.

Не завжди дорожча або більш відома на ринку сівалка буде найкраще відповідати умовам вашого поля.

Традиційну сівалку можна адаптувати до роботи по «нулю». Однак сама будова таких машин не має тої міцності, що необхідна для якісного посіву, тому її варто зміцнити. Прилаштування додаткових укріплюючих механізмів із крихкого низькоякісного матеріалу може викликати проблеми в момент їх використання. Прості системи з гладким ріжучим диском і борозником для внесення насіння спрощують сівбу на глинистих грунтах і нерівних ділянках.

Зі слів Д. Гассена, щоб уникнути помилок, втрат часу і коштів, перед адаптацією сівалки потрібно проконсультуватися із сільгоспвиробниками, які вже мають досвід роботи з нею.

Як правило, адаптація включає установку тонкого борозника (1-2 см), фронтальна поверхня якого вкрита високоміцним металом з абразивним профілем.

При адаптації сівалок механізм, регулюючий глибину, повинен працювати не на колесі ущільнення грунту над насінням, а на бічних колесах висівного механізму (подвійний диск).

Досвід керівника фермерського господарства «Драгма» Михайла Драганчука з Криму показує, що вітчизняну сівалку також можна успішно пристосувати для роботи по «нулю». Фермер розповідає історію, як деякі господарники зі здивуванням дивилися на його техніку. «Для початку я запропонував гостям оглянути сівалку СТС-2,1, з якою ми починали освоювати No-till. Кілька років тому я придбав дві нові сівалки і привіз їх у господарство. Поки ми їх збирали, тільки ледачий не прийшов і не сказав -- «у нас в колгоспі такі сівалки були, нічого не вийшло, і ми їх порізали на металобрухт». Основний аргумент -- «у наших посушливих умовах, якщо після збирання урожаю грунт не обробити, він висихає, тріскається і перетворюється на камінь. Сошники просто не будуть заглиблюватися».

Першу сівалку ми зібрали в серпні, коли земля вже тріскалася, і відразу виїхали випробувати на 3 різних ділянках: дискованій, багаторічних залежах, та стерня після збирання зернових.

На дискованій ділянці трактор почав буксувати, мабуть, пухкий грунт виявився поганою опорою для ведучих коліс.

На залежах -- сошники легко полізли в землю. Єдина проблема полягала у тому, як занизити сівалку, щоб вона не заривалась глибоко.

На стерні -- без проблем. Тут ми вже засипали насіння у сівалку і сіяли в сухий грунт. Через пару тижнів пройшов невеликий дощик, і на стерні з'явилися хороші сходи. Осінню і весняну сівбу ми вже провели цими сівалками.

Драганчук переконаний, якщо обговорювати проблему поганого заглиблення сівалки, потрібно враховувати, що конструкція агрегату знаходиться десь на 4-5 місці. Для того щоб вирішити її, необхідно почати не з сівалки, а з деяких дуже важливих моментів нульової технології, а саме:

1. Потрібна правильна сівозміна.

Щоб уберегти грунт від пересихання, потрібно створити на поверхні шар рослинних решток. Є сільськогосподарські культури, які залишають після вирощування багато (пшениця, кукурудза) і мало (соя, ріпак тощо) рослинних решток. Необхідно чергувати ці культури.

Крім того, щоб грунт не ущільнювався, бажано чергувати культури з мичкуватою і стрижневою кореневою системою. Рослини зі стрижневим коренем рихлять грунт краще будь-яких знарядь.

2. Комбайни повинні бути обладнані подрібнювачами для рівномірного розподілу соломи, щоб вся земля була вкрита мульчею.

3. У господарстві є таке правило -- в поле можуть виїхати лише трактор із сівалкою, обприскувач та комбайн.

Під час збирання жодна машина для перевезення зерна туди не заїжджає. Машина стоїть на краю поля, комбайн під'їжджає до неї та вивантажує зерно. Може, трохи втрачається у продуктивності комбайна, але бережеться грунт від зайвого переущільнення. А це важливіше.

Висновок Драганчука простий: якщо вам вдасться впровадити у себе ці основні компоненти технології, то ваша сівалка вас приємно дивуватиме.

Фермер Віктор БАРКОВ також поділився своїм досвідом переходу на Nо-till в умовах обмежених матеріальних засобів, як і в більшості українських хліборобів.

Барков каже, що для початку потрібно з'ясувати головне найболючіше питання -- чи треба орати грунт? Що змусило людину обробляти землю? Це питання відоме кожному -- боротьба з бур'янами. Друге не менш важливе питання -- зменшення ущільненості грунту.

На сучасному етапі при правильно підібраній сівозміні боротьба з бур'янами успішно вирішується за допомогою гербіцидів. А процес розпушування грунту корисний лише для людського самолюбства (ось я його обробив!). Після чого котками різних моделей його ущільнюємо, бо бачимо, що в пухкому грунті сходи з'являються запізнілі, рідкі і погано розвиваються.

Природа сама створила умови для проростання насіння -- під пухким шаром грунту щільне ложе. Нам же потрібно якомога менше травмувати грунт при закладенні насіння.

Фермер зізнається, що цю істину він зрозумів не відразу, довелося багато вивчати, читати, перевіряти, спостерігати і радитися з колегами. Ця технологія змушує не переробляти природу, а вчитися у неї.

Отже, засвоївши вище сказане, постало питання про сівалку. Тут Барков розвіює міф «латифундистів» і так званих «агропромисловців» в купі з чиновниками всіх мастей. Міф про те, що ця технологія доступна тільки «заможним», що вона може бути застосовна тільки на великих площах, вимагає широкозахватних сівалок, а, значить, потужних тракторів (краще імпортних).

А оскільки переважна більшість фермерів має від кількох до декількох сотень гектарів, відповідно кредитні ресурси їм недоступні, та й дрібному та середньому фермеру нові технології не одразу дано зрозуміти.

Побувавши на сільськогосподарських виставках, Барков уважно вивчив будову різних сошників, позаяк саме останні є ключовою ланкою будь-якої сівалки, та переконався, що не святі горщики ліплять. І винайшов свою сівалку.

Для початку впевнився, що в умовах посушливого клімату і жорсткого грунту найбільше підходить не дисковий, а анкерний сошник. До стандартного долота приварив «п'яту» для створення підошви і на цій моделі провів випробування на городі. Пройшло вдало.

Далі модернізував таким чином існуючу вітчизняну сівалки типу СЗ. Довелося варити раму і дещо прилаштовувати. Однак усі деталі були узяті з наявних у господарстві запчастин.

Тепер про сошника. Сам сошник виготовлений із передніх і задніх зубових борін, на яких кріпляться петлі для кріплення З однієї борони вийшло три сошника. На його робочі кінці, зрізані під кутом, для міцності наварив долотоподібні наконечники з ресори. Залишилося приварити ззаду до стійки розплющену з одного кінця трубку, зрізану під кутом, щоб земля не потрапляла всередину трубки.

Робочу частину сошника Барков поєднав шарнірно з рамою, здвоєною арматурою діаметром 16 мм. Така конструкція себе виправдала і ще несправностей не виникало. Підйом і опускання сошників, пружини для їх заглиблення такі ж, як у сівалок СЗ. Їх зусилля прекрасно забезпечують глибину загортання насіння зернових культур.

 

Євген Запорожченко, спеціально для «АБС»