Високі ціни на добрива та погіршення властивостей ґрунту роблять необхідним оптимізацію технологій вирощування пшениці озимої, яка полягає у впровадженні таких елементів технології, які дозволятимуть зменшити норму внесення мінеральних добрив та сприятимуть відновленню родючості ґрунту. Одним із таких заходів є використання капустяних та бобових культур на сидерат, які використовуються як попередник пшениці озимої. Визначення оптимального режиму живлення та строків сівби озимини за розміщення її посівів після сидеральних попередників є актуальним, представляє велику значущість для виробництва, оскільки сприяє удосконаленню регіональної технології вирощування пшениці озимої в умовах північного Степу України.
Досліди проводились у дослідному господарстві «Дніпро» Інституту зернових культур НААН. Вивчалися попередники: ріпак озимий, гірчиця озима та вика озима на сидерат, а також чорний пар. Пшеницю озиму сорту Литанівка висівали у три строки: 15–17 вересня, 25–28 вересня, 5–7 жовтня. Норми внесення мінеральних добрив становили: N30P30K30; N60P60K60; N90P60K60, дослід також передбачав варіант без внесення добрив. Технологія вирощування пшениці озимої була загальноприйнятою для північної частини Степу України, відповідно до зональних та регіональних рекомендацій.
Сидеральні озимі культури (ріпак, гірчицю та вику) висівали в оптимальні строки для північної частини Степу. Перед сівбою поле вирівняли культиватором в агрегаті з боронами, шлейфами, а також котками. Сівбу проводили звичайним рядковим способом з міжряддям 15 см, на глибину 5–6 см, наступними нормами висіву: ріпак та гірчиця озимі — 2 млн шт./га, вика озима — 1,8 млн шт./га. Одразу після сівби було здійснено прикочування посівів кільчасто-шпоровими котками.
У травні, коли сидеральні озимі культури знаходилися у фазі бутонізації-цвітіння, було здійснене якісне подрібнення їх рослинної маси з одночасною заробкою у ґрунт за допомогою важких дискових борін. Проведені розрахунки врожайності зеленої маси показали, що в середньому за роки досліджень цей показник у ріпаку озимого сягав 21,65 т/га, гірчиці та вики озимих — 16,78 та 13,24 т/га відповідно.
У перерахунку на суху речовину врожайність сидеральних культур у середньому за роки досліджень становила: у ріпаку озимого — 4,17 т/га, в гірчиці та вики озимих — 3,77 та 2,55 т/га відповідно. Проведений хімічний аналіз сухої речовини ріпаку, гірчиці та вики озимих на вміст азоту, фосфору та калію дозволив встановити, що вміст зазначених елементів живлення у сухій речовині по сидеральних культурах коливався у достатньо широких межах. Так, більшим вмістом азоту в сухій речовині характеризувалась вика озима — 2,70 мг/100 г сухої речовини, у ріпаку та гірчиці озимих розміри цього показника були значно нижчими і становили 1,75 та 1,65 мг/100 г сухої речовини відповідно. Натомість вміст фосфору (P2O5) був найвищим у масі ріпаку озимого — 0,81 мг/100 г сухої речовини, в той час як у гірчиці та вики озимих він сягав, відповідно, 0,71 та 0,73 мг/100 г сухої речовини. Найнижчим вмістом калію (1,65 мг/100 г сухої речовини) характеризувалась суха маса гірчиці озимої, в ріпаку озимого та вики озимої вміст калію (K2O) був майже на одному рівні і становив 1,72 та 1,76 мг/100 г сухої речовини.
Проведені розрахунки показали, що заробка в грунт зеленої маси ріпаку озимого сприяла додатковому надходженню азоту у кількості 73 кг/га, фосфору — 34 кг/га, калію — 72 кг/га. Від заробки у ґрунт біомаси гірчиці та вики озимих надходження зазначених елементів живлення становило 62, 27, 62 та 69, 19, 45 кг/га відповідно.
Сумарне надходження азоту, фосфору та калію у грунт від заробки зеленої маси ріпаку озимого сягало 179 кг/га, гірчиці озимої — 151 кг/га, вики озимої — 133 кг/га.
Після заробки в ґрунт зеленої маси сидеральних культур в подальшому проводили мілкий обробіток ґрунту на глибину 10–12 см з появою бур’янів та випадіння опадів. Вже після цього проводили сівбу пшениці озимої.
У середньому за 2011–2013 рр. на час сівби пшениці озимої максимальні запаси продуктивної вологи (9,1 мм) у шарі ґрунту 0–10 см були по чорному пару за сівби 25–28 вересня. Після ріпаку, гірчиці та вики озимих на сидерат вони були меншими на 17,6; 18,7 та 16,5% відповідно. За сівби 15–17 вересня запаси продуктивної вологи в посівному шарі ґрунту становили по чорному пару 7,0 мм, після ріпаку озимого на сидерат — 5,4 мм; після гірчиці озимої — 5,5 мм; вики озимої — 5,7 мм.
Подібну різницю у запасах продуктивної вологи у посівному шарі ґрунту відмічали також за сівби 5–7 жовтня. Середні запаси вологи у посівному шарі по чорному пару були вищими, ніж після ріпаку, гірчиці та вики озимих на сидерат, відповідно, на 8,2; 4,1 та 2,7%. Аналогічну різницю у запасах продуктивної вологи відмічали також у шарі ґрунту 0–30 см.
При вирощуванні пшениці озимої після ріпаку, гірчиці та вики озимих на сидерат сходи рослин за різних строків сівби відмічали пізніше, ніж по чорному пару, за сівби 15–17 вересня та 5–7 жовтня — в середньому на одну добу, 25–28 вересня — на 2 доби. Сходи рослин пшениці озимої на ділянках із різним рівнем внесення мінеральних добрив отримували практично одночасно.
Наприкінці періоду осінньої вегетації розвиток рослин пшениці озимої, що вирощувалась після сидеральних культур, дещо різнився від розвитку озимини, розміщеної по чорному пару. Так, у середньому за роки досліджень, за сівби після ріпаку озимого на сидерат коефіцієнт кущіння, залежно від дози добрива, за сівби 15–17 вересня становив 2,5–3,4; 25–28 вересня — 2,4–3,0; 5–7 жовтня — 1,1–1,3. При вирощуванні після гірчиці озимої на сидерат за відповідних строків сівби: 2,4–3,3; 2,4–3,0; 1,1–1,3; після вики озимої на сидерат — 2,5–3,3; 2,3–2,9; 1,1–1,3 шт./рослину. Максимальний коефіцієнт кущіння (3,7) відмічали у пшениці озимої, яку висівали по чорному пару 15–17 вересня, на варіантах, де передбачалося внесення добрива N90P60K60.
На контрольних ділянках досліду кущистість пшениці озимої по зазначеному попереднику за раннього строку сівби була на 27,0% нижчою і становила 2,7 шт./рослину. За сівби 25–28 вересня та 5–7 жовтня максимальну кількість пагонів кущіння також відмічали на ділянках із найбільшою нормою фонового мінерального добрива — 3,1 та 1,5 шт./рослину відповідно. Аналогічну тенденцію відмічали при вирощуванні пшениці озимої після озимих культур.
Різниця у розвитку рослин пшениці озимої, розміщеної після різних попередників, полягала також у формуванні маси 100 абсолютно-сухих рослин. Так, найвищі значення цього показника відмічали по чорному пару. Залежно від норми внесення мінеральних добрив абсолютно суха маса 100 рослин за сівби 15–17 вересня становила 36,1–40,4 г; 25–28 вересня — 24,2–29,1 г; 5–7 жовтня — 13,6–15,0 г. За розміщення пшениці озимої після ріпаку, гірчиці та вики озимих на сидерат маса рослин була несуттєво нижчою порівняно з чорним паром. За сівби 25–28 вересня на варіантах без внесення мінерального добрива по зазначених попередниках вона сягала 7,0; 9,9; 9,1%, на ділянках із внесенням N90P60K60 — 8,2; 8,2; 7,6% відповідно.
Абсолютно суха маса 100 рослин істотно залежала від строків сівби. Максимальні значення цього показника по кожному з попередників відмічали за сівби 15–17 вересня, мінімальні — 5–7 жовтня.
При вирощуванні пшениці після гірчиці озимої на сидерат порівняно з контролем, внесення добрив у дозах N30P30K30; N60P60K60 та N90P60K60 забезпечувало зростання маси 100 абсолютно сухих рослин за сівби 15–17 вересня — на 2,0; 4,7; 10,9%, 25 вересня — на 4,8; 12,1; 18,4%, 5–7 жовтня — на 1,5; 6,2; 7,8% відповідно. За розміщення посівів озимини після вики озимої на сидерат та по чорному пару: 1,4; 5,4; 10,3% та 4,7; 7,9; 10,6% за сівби 15–17 вересня, 4,8; 12,7; 18,2% та 4,7; 12,9; 16,8% — 25–28 вересня; 3,7; 6,4; 8,4% та 2,9; 8,7; 9,3% — 5–7 жовтня відповідно.
Різниця у розвитку рослин пшениці озимої при її вирощуванні після сидеральних культур, а також по чорному пару відмічалася також протягом весняно-літного періоду вегетації. Неоднакові умови вирощування спричинили формування різного за розмірами врожаю зерна.
Максимальну врожайність пшениця озима у дослідах формувала за сівби у третій декаді вересня. За розміщення після сидеральних культур зернова продуктивність культури була дещо нижчою, ніж по чорному пару. Так, за сівби 25–28 вересня у середньому за роки досліджень по чорному пару найвищу врожайність (6,44 т/га) відмічали на варіантах досліду з внесенням мінерального добрива у нормі N60P60K60. За розміщення озимини після ріпаку, гірчиці та вики озимих на сидерат найвищу врожайність забезпечувала норма добрива N30P30K30. Урожайність пшениці озимої на зазначених варіантах за сівби 25–28 вересня сягала 6,27; 6,06 та 6,31 т/га відповідно.
Аналізуючи вплив строків сівби на розміри зернової продуктивності пшениці озимої, було встановлено, що мінімальну врожайність сформували посіви пшениці озимої, яку висівали 5–7 жовтня. Так, в середньому за 2012–2014 рр., залежно від дози мінеральних добрив, урожайність пшениці за сівби у цей строк коливалась у межах 4,15–4,50 т/га — після ріпаку озимого на сидерат; 4,02–4,47 т/га — після гірчиці озимої на сидерат; 4,22–4,57 т/га — після вики озимої на сидерат; по чорному пару — 4,56–4,71 т/га.
Слід зазначити, що різниця у розмірах урожайності пшениці озимої, яку висівали у різні строки, була достатньо вагомою. Порівняння середнього за роки досліджень рівня урожайності по попереднику вика озима на сидерат на варіантах досліду з внесенням фонового мінерального добрива N90P60K60 дозволило встановити, що за сівби 25–28 вересня вона була вищою, ніж на ділянках досліду з сівбою озимини 15–17 вересня на 8,4%, 5–7 жовтня — на 28,5%. По попереднику гірчиця озима на сидерат зазначена різниця становила 5,6 та 26,0%, після ріпаку озимого на сидерат — 8,0 та 28,5%, по чорному пару — 6,6 та 27,5% відповідно.
Норма внесення мінеральних добрив істотно впливала на урожайність пшениці озимої. Так, при вирощуванні озимини по попереднику вика озима на сидерат різниця у розмірах урожайності пшениці на варіантах без добрив та із внесенням N30P30K30 за сівби 15–17 вересня становила 15,0%, 25–28 вересня — 14,9%, 5–7 жовтня — 7,7%. При розміщенні пшениці після гірчиці озимої на сидерат вказана різниця по зазначених термінах сівби становила 15,2; 12,5; 10,1%, після ріпаку озимого на сидерат — 16,0; 16,4; 7,8%, по чорному пару — 13,2; 12,7; 2,8% відповідно. Урожайність пшениці озимої на ділянках досліду з внесенням добрива N60P60K60 була вищою порівняно з варіантами без удобрення по чорному пару за сівби 15–17 вересня на 14,5%, 25–28 вересня — на 13,7%, 5–7 жовтня — на 3,2%. Аналогічну тенденцію також відмічали по інших попередниках.
Таким чином, за результатами проведених досліджень встановлено, що вирощування пшениці озимої після ріпаку, гірчиці та вики озимих на сидерат є ефективним у зоні північного Степу. Розміщення посівів озимини після сидеральних культур дозволяє одержати високий за рівнем урожай зерна, який за розмірами несуттєво поступається посівам пшениці, що вирощується по чорному пару. До того ж використання сидератів дає можливість значно знизити норму внесення мінеральних добрив, що сприяє скороченню собівартості виробництва культури.
Анатолій ЧЕРЕНКОВ, доктор с.-г. наук
Олексій ЖЕЛЯЗКОВ, канд. с.-г. наук
Юрій ПРЯДКО, старший науковий співробітник
ДУ Інститут зернових культур НААН України
