Про прибутковість вирощування цукрових буряків

Однак найбільш важливою проблемою на сучасному етапі розвитку буряківництва в Україні є не опис корисності вирощування цукрових буряків як культури, а порушення проблем, пов'язаних із підвищенням її прибутковості, зміцненням економіки бурякоцукрового виробництва в цілому в нинішніх сприятливих умовах цінової кон'юнктури світового ринку цукру.

В Україні за нинішніх обставин при врожайності 40 т/га і закупівельній ціні 2010 року 461 грн/т 1 га буряків може принести 18,4 тис. грн грошових надходжень, а з урахуванням побічної продукції 22 тис. грн при собівартості 1 га 11308 грн. Прибуток може становити відповідно 7,1 тис. грн і 10,7 тис. грн за рентабельності 63% і 95%.

Між іншим, за період ринкових трансформацій прибутковість буряківництва в Україні різко знизилася. У цукробуряковому підкомплексі АПК відбулася низка серйозних кризових явищ, у результаті яких у 2001-2005 роках середньорічне виробництво цукру скоротилося втричі порівняно з останньою п'ятирічкою перебування України у складі СРСР (1986-1990 роках), а за 2006-2010 роки -- у 2,8 разу й становило відповідно 1,63 і 1,75 млн т. Економічна ефективність буряківництва до 2009 і 2010 років була дуже низькою (табл. 1).

 

Таблиця 1. Показники виробництва цукрових буряків в Україні за період 2001-2011 років

Як свідчать наведені у таблиці дані, економічні показники ефективності вирощування цукрових буряків в Україні не витримують жодної критики, а в 2002, 2004, і особливо в 2007 роках буряківництво було збитковим. І лише у 2003, 2006 і 2008 роках рівень рентабельності дещо піднімався завдяки дотуванню виробництва цукрових буряків з держбюджету і певному підвищенню закупівельних цін на коренеплоди. Характерним у цьому відношенні був 2006 рік, коли ціна реалізації зросла до 186 грн/т, а вироблення цукру було рекордним -- 2,6 млн/т, що, як не дивно, негативно позначилося на буряківництві в наступних 2007 та 2008 роках.

За ініціативою агрохолдингів, підтриманою Міністерством аграрної політики України, мінімальна закупівельна ціна 1 т цукрових буряків у ці роки різко знизилась до 141,67 грн/т, що призвело до такого ж різкого скорочення посівних площ -- до 320 тис. га і мінімального цукроваріння. І тільки завдяки дотаціям у розрахунку 750 грн/г посівів цукрових буряків і високої цукристості 2008 рік не став провальним у відношенні прибутковості галузі. У наступні 2009 і 2010 роки закупівельна ціна 1 т коренеплодів значно зросла відповідно до 410 і 461 грн/т без ПДВ, що відразу ж зумовило нормальний рівень рентабельності буряківництва -- 37 і 33% відповідно.

Проте основним чинником, який відіграв позитивну роль у цьому явищі, є не стільки зусилля вітчизняних виробників та керівних інститутів, скільки несподівано висока і сприятлива цінова кон'юнктура світового ринку цукру, що позначилася і на внутрішньому ринку. З 2009 року цукор у світі різко подорожчав у зв'язку з його дефіцитом в окремих державах, а також через значне зростання темпів споживання солодкого продукту в порівнянні з темпами збільшення виробництва і різкого погіршення погодних умов у країнах, що виробляють цукор, -- Індія, Австралія, Таїланд , Китай та Україна.

Світовий баланс на 2008-2009 і 2009-2010 МР показав виробництво на рівні 152,48 і 157,16 млн/т, а споживання відповідно на рівні 164,15 і 166,59 млн/т, тобто дефіцит становив 11,67 і 9,43 млн/т. Зазначені тенденції зберігаються і у 2011-2012 МР, а можливо, вони дещо й посиляться. Так, якщо торік вартість білого цукру-піску на світових біржах сягала майже $700 т, а цукру-сирцю з тростини -- понад $600 т, то ф'ючерсні цукрові контракти на березень 2011 року укладено за ціною $820 т білого цукру і $780 т цукру-сирцю.

Тобто кон'юнктура світового цукрового ринку на сьогодні найсприятливіша для відродження вітчизняної бурякоцукрової галузі, зміцнення її економіки і модернізації матеріально-технічної бази. Так, у сучасних господарських умовах України для отримання урожаю 40 т/га господарству доводиться витрачати на 1 га посіву 11308 грн, а в сировинну зону середнього цукрового заводу площею 5000 га -- 56,54 млн грн. При цьому цукровий завод отримає 200 тис. т сировини і зможе виробити з нього приблизно 25 тис. т цукру (200000 т х 0,96 х 0,13).

Вартість закупівлі буряків при сформованій ціні 1 т коренеплодів у 461 грн без ПДВ становитиме 92,2 млн грн (200000 х 461 грн), а переробка -- 57,8 млн т з урахуванням ремонтних робіт (понад 6 млн) і подорожчанням матеріалів. Собівартість 1 т цукру в цьому випадку може бути на рівні 6200 грн. При оптово-відпускній ціні цукру 7000 грн/т це принесе 175 млн грн грошових надходжень та майже 20 млн прибутку тільки від реалізації цукру, що забезпечить нормальний рівень рентабельності. З'являться кошти на реконструкцію матеріально-технічної бази.

Однак не всі підприємці в цукровій галузі приділяють належну увагу таким інвестиціям, не завжди є для цього необхідні кредитні можливості. Цілий ряд власників діють за старим принципом -- експлуатують зношене устаткування і застосовують спрощені технології вирощування цукрових буряків та їх переробки, що вже призвело до порушення бурякових сівозмін, різкого зменшення доз внесених добрив, збільшення ступеня забур'яненості полів, розвитку карантинних хвороб, зниження якості коренеплодів, а в промисловості -- до зношення устаткування і виходу його з ладу, погіршення показників якості цукру, зниження відсотку його виходу і збитковості низки підприємств.

Тому не дивно, що зі 192 діючих раніше в Україні цукрових заводів 70 було розібрано і здано на металобрухт, а в задовільному стані перебуває 107, з яких у сезон цукроваріння працює майже 70 (у 2010 році -- 73, у 2009-му -- лише 56). І тільки окремі з них працюють на належному рівні й випускають цукор високої якості.

Цукробурякове виробництво досить складне і специфічне, воно найбільш матеріало-, енерго-, і трудомістке («важка індустрія на селі»), з унікальною технологією і сезонністю виробничих процесів, що потребує висококласного обладнання та бурякової техніки, а це вимагає від працівників галузі досить високої відповідальності та кваліфікації. Тому звільнення під час кризи висококласних фахівців із підприємств є ще однією причиною занепаду галузі.

Чимало власників цукрових компаній, як-от: «Астарта-Київ», «Укрпромінвест» та інші своєю діяльністю сприяють підйому технічного рівня цукрової галузі: закуповують зарубіжну техніку, використовують іноземне насіння та хімічні засоби захисту. Відповідно це позначилося і на зростанні рівня урожайності цукрових буряків в Україні, особливо за останні роки. Проте проблема криється в іншому -- виробництво цукру в Україні в розрахунку на 1 га посіву цукрових буряків так і не перевищило звичного рівня 3-4 т/га, за винятком 2009 року, коли цукристість коренеплодів сягала 16,8% і Україна отримала по 3,9 т цукру з гектара. Проте цих гектарів було так мало (лише 319,5 тис. га), що виробництво цукру в цілому по країні було найнижчим за всі роки існування України -- 1,267 млн т (у 1913 році -- 1,11 млн т, у 1940 -- 1,53 млн т).

Тому причини відставання галузі необхідно шукати у ній самій. Вони полягають, передусім, в ігноруванні досягнень науково-технічного прогресу, в повільному освоєнні передових біоадаптивних технологій, нехтуванні вимог науково-обгрунтованих сівозмін, у гонитві за швидким прибутком. Як не дивно, гальмом у цій проблемі є ряд великих холдингів, які захопилися високоприбутковими культурами -- соняшником, ріпаком, соєю тощо, тваринництвом, і позбавили цукрові заводи права ведення агробізнесу, вирощування та використання насіння вітчизняної селекції, а в результаті -- перспектив розвитку. А поголовний перехід на іноземну техніку, насіння та хімічні матеріали взагалі ставить хрест на розвитку вітчизняної матеріально-технічної бази галузі. Так, багато в чому ми відстаємо від Заходу, але при застосуванні наявних власних, перевірених роками, досягнень науки і техніки можна вільно одержувати урожайність 40-50 т/га і більше, і при цьому набагато дешевше, ніж при використанні іноземних зразків.

Наприклад, вітчизняні гібриди цукрових буряків Український МС72, Уманський МС90 та Уманський МС97 протягом трьох років при сортових випробуваннях у Республіці Білорусь показували стабільну врожайність від 700 до 950 ц/га, збір цукру -- 12-14 т/га.

Більш сприятливої обстановки, ніж та, що сформувалася нині на світовому і внутрішньому ринках цукру, ми навряд чи дочекаємося. Тому використовувати ціновий бум для нарощування прибутковості цукробурякового виробництва в Україні вкрай необхідно. Економічна ефективність такої роботи може бути досить високою. Для прикладу наведемо розрахункові показники реально можливої прибутковості виробництва 1 га цукрових буряків в умовах 2011 року за закупівельною ціною 1 т, що склалася у 2010 році (див. табл. 2 і графік).

 

Таблиця 2. Розрахунковий рівень прибутковості виробництва цукрових буряків у 2011 році

Як свідчать наведені у таблиці і на графіку показники, такого поняття, як «точка беззбитковості цукрових буряків», що розраховувалася щороку при низьких цінах і врожайності, вже не існує. Навіть урожай у 20 т принесе понад 2 тис. грн прибутку в розрахунку на гектар і забезпечить рівень рентабельності 28%. А при врожайності 50 і 60 т/га культура стає дуже прибутковою. Крім того, існує ще грошова підтримка з держбюджету. Втім окремі виробники, які використовують іноземні насіння, техніку і засоби захисту, визначають рівень витрат на 1 га значно вище -- у сумі 13 тис. грн. Відповідно до класичної технологічної карти воно так і виходить. Однак тільки один перехід на насіння вітчизняних гібридів вже дасть економію у 1200 грн/га, або 30 грн/т коренеплодів. Ще на 1000 грн/га можна знизити витрати шляхом застосування елементів біоадаптивної технології -- внесення пожнивних залишків замість гною, перехід на дробове внесення гербіцидів, підборі кращих попередників, усунення зайвих операцій, підвищення якості робіт та дотриманні оптимальних термінів їх проведення.

Домогтися високих результатів у буряківництві досить не просто, але вкрай необхідно, позаяк зацікавленість іноземних інвесторів до українського цукробурякового виробництва зростає з кожним днем. Вони вже сьогодні готові придбати старі непрацюючі цукрові заводи.