У фазі укісної стиглості бобові трави забезпечують одержання в 1,5–1,7 більшої кількості перетравного протеїну та незамінних амінокислот, ніж багаторічні злакові трави. Використання сумішей багаторічних бобових і злакових трав на природних та сіяних пасовищах та сіножатях поліпшує якість кормів, отриманих із цих угідь.
Особливої уваги заслуговує питання підвищення родючості ґрунту при вирощуванні бобових трав у польовій сівозміні. За 2–3 роки їх використання у ґрунті накопичується стільки кореневих та рослинних решток, що дорівнює 20–30 т гною.
Отже, багаторічні бобові трави змінюють фізико-хімічні властивості ґрунту, збагачують його азотом, кальцієм, органічними речовинами, здатними утворювати дрібно-грудковату структуру, при який вода та елементи живлення знаходяться в оптимальних співвідношеннях. У зоні Степу основними багаторічними бобовими травами є люцерна та еспарцет.
Люцерна
Займає провідне місце серед багаторічних бобових трав. Вона вимоглива до ґрунтів і добре росте на чорноземах із достатнім вмістом фосфору та кальцію, нейтральною реакцією ґрунтового розчину і витримує засолення ґрунту. Кращі попередники для люцерни — озимі, ярі колосові, просапні та овочеві. Залежно від попередника проводять необхідну кількість лущінь для подрібнення післяжнивних решток та знищення бур’янів дисковими знаряддями. При засміченні поля багаторічними коренепаростковими бур’янами зяблеву оранку виконують із передплужниками на глибину 28–30 см. Під оранку доцільно вносити мінеральні добрива в середньому в дозі N60P90K30. Люцерна позитивно реагує на забезпечення ґрунту поживними речовинами. Якщо добрива не внесли під оранку, їх можна дати під передпосівну культивацію. На другий та третій роки життя люцерни добрива вносять восени під голчасту борону БІГ-3А в активному стані з кутом атаки 18–20°. Досить ефективним є підживлення люцерни минулих років за допомогою сівалок СЗС-2,1 нормою N30P30K30.
Навесні поле боронують важкими боронами, аби максимально зберегти вологу в ґрунті, вирівняти площу під сівбу люцерни та знищити перші бур’яни. Передпосівну культивацію проводять на глибину загортання насіння покривної культури культиваторами КПС-4, УСМК-5,4 в агрегаті з боронами.
Для люцерни найкращими покривними культурами є кукурудза на зелений корм, просо на зерно, ранні сумішки на зелений корм. Ячмінь на зерно як покривна культура суцільного посіву пригнічує люцерну. Норму висіву покривної культури зменшують на 30%. Люцерну на зелений корм і сіно висівають суцільним рядковим способом, на насіння — широкорядним із міжряддям 45 або 70 см. Рано навесні сіють під покрив ранніх ярих, пізніше — під покрив кукурудзи на зелений корм та проса. Перед сівбою та після поле коткують кільчасто-зубовими котками. Норма висіву люцерни під покривні культури — 12–14 кг/га, у чистому посіві — 10–12 кг/га. На безпокривних посівах застосовують хімічні засоби боротьби з бур’янами.
Покривні культури скошують в оптимальні для них строки. Важливо після збирання врожаю покривної культури своєчасно вивезти з поля усі рештки побічної продукції. Затримка із вивезенням соломи призводить до значного випадіння рослин люцерни із травостою і сильного його забур’янення.
Посіви люцерни другого року життя рано навесні боронують упоперек рядків, старовікові — обробляють дисковою бороною.
Без зрошення в умовах Степу люцерна дає два, а у сприятливі щодо зволоження роки і три укоси. Люцерну на зелений корм скошують у фазі бутонізації-на початку цвітіння. Висота зрізу — 6–7 см. Останній укіс проводять восени за місяць до припинення вегетації на висоту 8–10 см.
В умовах зрошення люцерна забезпечує три-чотири укоси за вегетацію. Міжукісний період сягає 37–40 днів. Режим зрошення — 1–2 поливи на укіс нормою 600 м³/га. Поливи бажано проводити не пізніше ніж через 3 дні після скошування.
Для зони Степу районовані сорти люцерни Веселка, Зарниця, Надєжда, Радуга, Херсонська 7, Херсонська 9, Віра (забезпечує до 30% самоопилювання рослин).
Еспарцет
В умовах зони недостатнього зволоження ця кормова культура стає конкурентоспроможною багатьом бобовим травам і насамперед люцерні, що вирощується без зрошення. Еспарцет значно стійкий до посухи та низьких зимових температур, менш уражується шкідниками та хворобами, краще переносить забур’яненість посіву. Корми з еспарцету добре поїдаються усіма видами тварин, не викликаючи тимпаніту.
Насінництво еспарцету менш трудомістке і не настільки залежить від погодних умов, як люцерни. До того ж насіння еспарцету швидко дозріває після збирання урожаю, і його можна висівати в той же рік влітку, по чорному пару, що дозволяє скоротити час одержання кормів на рік.
Еспарцет не вимогливий до ґрунтів. Він може рости на родючих чорноземах, на щебенистих, кам’янистих, деградованих ґрунтах, на схилах балок, чим зменшує негативний вплив вітрової та водної ерозії ґрунтів. Коренева система еспарцету здатна використовувати важкодоступні елементи живлення і переводити їх в доступні для рослин сполучення. Еспарцет краще люцерни переносить стравлення і тому довше утримується в травостоях пасовищного використання. Переораний пласт еспарцету не відростає як люцерна і тому є одним із кращих попередників для усіх сільськогосподарських культур. Озима пшениця, посіяна по еспарцетовому пару, забезпечує практично такий же врожай, як і по чорному пару.
Еспарцет — один із кращих медоносів. Вирощування цієї кормової культури спрямоване на одержання відносно дешевого і якісного корму, що надходить на 1–2 тижня раніше будь-якого ранньовесняного.
Технологія вирощування еспарцету потребує дотримання основних прийомів. Кращими попередниками для нього є просапні, озимі та ярі зернові культури. Він майже не реагує на застосування добрив, тому внесення їх не доцільне. До того ж підкислення ґрунтового розчину негативно відбивається на утворенні азотфіксувальних бульбашок. Підготовка поля під сівбу еспарцету починається із лущення решток попередника, а при значній його засміченості цей агроприйом застосовують повторно. Оранку проводять на глибину 25–27 см. Рано навесні поле боронують, тим самим одночасно вирівнюють його, знищують перші паростки бур’янів і зберігають вологу в ґрунті.
Передпосівну культивацію проводять на глибину загортання насіння покривних культур. До них відносять ранні ярі культури, кукурудза на зелений корм, норму висіву яких зменшують на 30%. Сівбу проводять суцільним рядковим способом із нормою висіву насіння еспарцету 90–100 кг/га. Сіють влітку чистим посівом по чорному пару з нормою висіву 80–90 кг/га, після цього поле обов’язково коткують кільчасто-зубовими котками.
Важливо своєчасно провести збір урожаю покривних культур та їх решток, затримання із виведенням яких призводить до значного випадіння рослин еспарцету із травостою і сильного його забур’янення. На сіно еспарцет скошують, коли зацвітає 5–10% квіток, і бажано закінчити косовицю протягом 4–5 днів. Більш раннє скошування (у фазі початку бутонізації) призводить до значного зниження врожаю, а пізнє (під час повного цвітіння) — до зниження якості сіна.
Травостої другого та третього років життя еспарцету навесні боронують важкими боронами, а рештки збирають з поля і знищують. Залежно від погодних умов еспарцет забезпечує одержання 1–2 укоси на сіно або, збираючи його на насіння у липні, можна отримати ще один укіс на зелений корм восени.
Здешевлення кормів, що отримують з еспарцету, та його насіння відбувається в основному за рахунок використання нових перспективних сортів, що забезпечують одержання урожаю зеленої маси 350–400 ц/га, збір сухої речовини — до 80 ц/га, насіння — 10–11 ц/га.
Одним із таких є сорт селекції Донецького інституту агропромислового виробництва Аметист донецький. Він адаптований до умов вирощування у зоні Степу — стійкий до посухи, низьких зимових температур, пошкодження грибковими захворюваннями (борошниста роса, бура іржа) та ураження шкідниками. До того ж він добре облистяний (до 58%), тонкостебельний, що покращує якість кормів, отриманих з еспарцету цього сорту. Підвищена кущистість дозволяє зменшувати норму висіву насіння на 10–15%.
Коментар
Леонід ЦЕНТИЛО, генеральний директор АФ «Колос» (Київська область)
— У заготівлі кормів наше господарство використовує різні підходи. Так, маємо змішані посіви кукурудзи, сої та сорго. Спершу сіємо кукурудзу та сорго, через тиждень посів ущільнюємо соєю. У результаті отримуємо силос із харчовою цінністю 0,37 кормових одиниць. Для порівняння, в радянські часи за 0,22 кормові одиниці ледве не Героя соціалістичної праці давали. У вирощуванні змішаних посівів активно використовуємо біотехнології. Одночасно з сівбою посівного матеріалу, наприклад, кукурудзи, сіємо певну мікробіологічну культуру, яка нормалізує стан ґрунту. Заселяємо його фосфат-мобілізаторами й азотофіксаторами. Таким чином створюємо всі умови для повноцінного розвитку кореневої системи рослини мікроорганізмами, які споживають елементи живлення, що є в ґрунті. Мікроорганізми перетворюють елементи живлення в доступну форму й забезпечують ними рослини. Водночас створюємо технології чи їх елементи, які дають збільшують віддачу з гектара та зменшують собівартість грубих кормів. Вирощуємо люцерну без застосування міндобрив. З’ясували, що найкращий попередник під цю сільськогосподарську культуру — соняшник. Це розв’язує нам питання збереження родючості ґрунтів. У рік сівби можна отримати три укоси даної культури. Також розробили спеціальну систему живлення, завдяки якій при зборі врожаю матимемо показник протеїну не менше 21–22%.
Олександр ВІНЮКОВ, канд. с.-г. наук, директор
Михайло ТИМОФЄЄВ, канд. біолог. наук, с. н. с. відділу технологій
виробництва сільгосппродукції
Ольга БОНДАРЕВА, канд. техн. наук, вчений секретар
Донецька ДСГДС НААН
Григорій КОВЕЗА, директор Донецької філії ДУ «Держгрунтохорона»
Віктор ЗУЗА, канд. с.-г. наук, зав. відділом родючості ґрунтів та
ґрунтозахисних технологій ННЦ «ІГА ім. О. Н. Соколовського»
Олег ГАЙДЕНКО, канд. техн. наук, вчений секретар
Кіровоградської ДСГДС НААН
