Яких ґрунтів та добрив потребує соняшник

Соняшник вимогливий до ґрунтів і потребує оптимального зволоження ґрунту. Адже коренева система рослин розповсюджується на глибину до 2,8 м і розгалужується в ширину до 1,5 м за щільності ґрунту в шарі 0–30 см до 1,30 г/ см³ і його промочуванні вологою на глибину понад 2 м. Враховуючи це, найбільш сприятливими для нього вважаються чорноземні, лучно-чорноземні та темно-каштанові ґрунти з нейтральною реакцією рН 7,0. Малопридатні і взагалі непридатні для вирощування соняшнику — важкі глинисті, піщані, а також кислі і засолені ґрунти з об’ємною масою більш як 1,3 г/см³.

Чорноземні ґрунти України характеризуються потужним гумусованим шаром, високим вмістом загального гумусу і валових запасів поживних речовин. Однак попри це землеробська практика показує, що ефективність мінеральних добрив на чорноземних ґрунтах дуже висока. Так, зокрема у степовій зоні, окупність мінеральних добрив прибавкою врожаю польових культур знаходиться у прямій залежності від їх вологозабезпеченості, тобто вона знижується від західних, більш зволожених, до східних і південно-східних регіонів України.

Завдяки тому, що коренева система соняшнику розповсюджується на значну глибину, він може з легкістю засвоювати всі необхідні елементи живлення із нижніх глибоких горизонтів, а тому добре реагує на післядію добрив внесених під попередник чи передпопередник. Для формування 1 т врожаю насінням соняшнику виноситься із ґрунту 65 кг азоту, 27 фосфору і 155 кг калію. Проте попри високий винос калію із ґрунту він на чорноземних ґрунтах більшою мірою потребує азотних і фосфорних добрив, адже чорноземи мають високий та підвищений його вміст (табл. 1).

Таблиця 1. Групування ґрунтів за вмістом NPK та поправочні коефіцієнти для внесення добрив

Часто серед агрономів можна почути твердження, що соняшник виснажує ґрунт. Однак ці припущення є перебільшеними та вигаданими, адже повернення елементів живлення із рослинними рештками соняшнику відносно їх виносу основною продукцією (урожай насіння) становить: N — 74%, Р₂O₅ — 54, К₂O — 94%, для порівняння: наприклад із ріпаком: N — 60%, Р₂O₅–36, К₂O — 71%; кукурудзою: N — 51%, Р₂O₅ — 34, К₂O — 98%; соєю: N — 27%, Р₂O₅ — 28, К₂O — 28%; зерновими колосовими культурами: N — 24–32%, Р₂O₅ — 17–18, К₂O — 68–72% тощо. Що стосується запасів вологи у ґрунті, то з цим твердженням можна погодитись, адже соняшник, маючи добре розвинену кореневу систему, сильно висушує ґрунтовий горизонт на значну глибину, особливо шар до 2 м.

Періоди росту і розвитку рослин соняшнику умовно можна поділити на три: перший — від появи сходів до формування кошика, коли рослини олійної культури помірно засвоюють азот і калій та посилено фосфор; другий — від початку формування кошика до початку цвітіння, коли рослини соняшнику посилено засвоюють усі елементи живлення; третій — від початку цвітіння до початку наливання сім’янок і достигання, коли рослини знову помірно засвоюють азот і фосфор та посилено калій.

На початку розвитку рослини соняшнику потребують мінімальної кількості поживних речовин, однак їх засвоєння суттєво випереджає темпи приросту сухої речовини. У цей час соняшник використовує з ґрунту близько 15% азоту, 10% калію та 10% фосфору. Протягом наступного періоду розвитку соняшнику, коли проходять процеси формування кошиків та починається цвітіння, використовує найбільшу кількість поживних речовин: до 50% калію, 70% фосфору та 80% азоту. В останній період росту і розвитку (у фазі наливання насіння і до повної стиглості) рослини споживають до 40% калію. Азот, який засвоюється у цей період, сприяє формуванню паренхімних тканин, які запасають олію в насінні.

Соняшник часто висівають на одному й тому ж полі через кожні три роки, а то і в монокультурі, що, своєю чергою, призводить до зниження потенційної урожайності та дефіциту мікроелементів. Останнє найчастіше проявляється у період шести-восьми пар листків та у фазі цвітіння. Основним мікроелементом, до якого чутливий соняшник, є бор (В). Далі за низхідною слід розмістити Fe, Mn, Mo, Cu, Zn тощо. Для прикладу, на сухих та карбонатних ґрунтах нестача бору для соняшнику може бути критичною, адже він покращує якість насіння, збільшує кількість сім’янок у кошику тощо. Візуально дефіцит бору може проявлятися у деформації молодих листків і, як наслідок, рослини соняшнику відстають у рості, деформуються суцвіття (кошики), а за тотальної нестачі може навіть не проходити утворення кошиків.

Для попередження негативних наслідків браку мікроелементів у сучасних умовах все частіше використовують позакореневе підживлення, яке найкраще проводити після формування чотирьох пар листків. Найбільш раціонально виконувати обробку посівів хелатними мікродобривами, що гарантує рослинам наявність мікроелементів у доступній формі та формує передумови для отримання максимального потенціалу врожайності.

Система удобрення соняшнику включає в себе наступні способи внесення добрив: основне, рядкове і підживлення. Завдяки добре розвиненій кореневій системі соняшник добре реагує на післядію мінеральних, а особливо органічних добрив, тому в сівозміні його краще висівати після культур, під які вносили гній. Розміщують соняшник у сівозміні, як правило, після озимих культур, кукурудзи, зернобобових, ячменю, при цьому концентрація його не повинна перевищувати 15%, а повертатися на попереднє місце він повинен не раніше ніж через 5–6 років за умови використання стійких гібридів до ураження рослин вовчком. Від типу попередника багато в чому залежить система удобрення ґрунту під соняшник.

За результатами досліджень максимальні прирости врожаю насіння соняшнику отримують за поєднання органічних і мінеральних добрив. Залежно від зони вирощування та умов зволоження внесення 20–30 т/га гною забезпечує приріст врожаю насіння 0,2–0,5 т/га. Орієнтовні норми внесення мінеральних добрив становлять по 50–100 кг/га діючої речовини N, Р₂O₅ і К₂O. Враховуючи високий винос калію із ґрунту з урожаєм соняшнику, внесення калійних добрив менш ефективне, ніж азотних і фосфорних, через високий його вміст у ґрунтах.

Гній, фосфорні і калійні добрива слід вносити під основний обробіток ґрунту восени, а азотні — під передпосівну культивацію. Високоефективним є також внесення локально повного мінерального удобрення навесні на глибину 12–14 см. Рядкове припосівне внесення забезпечує високі результати, зокрема, на ґрунтах із низьким вмістом рухомих сполук елементів живлення. Приблизна орієнтовна норма припосівного удобрення становить Р_15–30 (суперфосфат) або N_10–15P_15–30 у вигляді комплексних добрив (нітроамофоска тощо). Використання вищезазначеної системи удобрення стабільно забезпечує приріст врожаю насіння соняшнику на 0,2–0,3 т/га.

У південних районах Степу найбільш ефективним є внесення фосфорних добрив разом з азотними (N_30–45P₆₀), які забезпечують приріст урожаю насіння до 6 ц/га. У східних районах північного Степу внесення фосфорних добрив під соняшник високоефективне лише при поєднанні з азотними чи азотно-калійними добривами (N_60–90P_60–90K₆₀). Окрім цього, враховуючи те, що значна частина фосфору, внесеного в ґрунт із добривами, стає недоступною для рослин, а частину елементів живлення, особливо калію, рослини використовують безпосередньо з ґрунту, норму добрив і співвідношення елементів для кожного поля уточнюють індивідуально. Для економії добрив та підвищення їх ефективності, враховуючи забезпеченість ґрунту поживними речовинами (згідно з агрохімічними картограмами, які повинні бути в кожному господарстві), слід використовувати поправочні коефіцієнти (табл. 1).

Тому, окрім встановлених норм добрив, за рекомендаціями науково-дослідних установ, їх ще можна розраховувати за вмістом поживних речовин у ґрунті (на заплановану врожайність), враховуючи поправочні коефіцієнти на родючість ґрунту за формулою:

Д = 100 • П-В • Кп / Ку • Су,

де Д — норма мінеральних добрив, ц/ га;

П — планована прибавка, ц/га;

В — середній винос поживних елементів, кг/ц;

Ку — коефіцієнт використання діючої речовини мінеральних добрив;

Кп — поправочний коефіцієнт залежно від родючості;

Су — масова частка N, Р, К у добриві, %.

Листкове підживлення азотними добривами застосовують рідко, лише в разі уповільненого росту рослин у холодний період, а фосфорне ефективне тільки на початку вегетаційного періоду у фази 3–4 та 5–6 пар листків, коли відбувається інтенсивний ріст, розвиток рослин та формуються кошики. Тому найчастіше використовують підживлення мікроелементами, використовуючи хелатні добрива, які більшою мірою засвоюються рослинами, поєднуючи їх внесення із пестицидами, проте в такому разі слід обов’язково уточнити інформацію щодо сумісності препаратів для змішування та попередньо дослідити їх на предмет можливого токсичного впливу на рослини. Слід також пам’ятати, що кожен елемент хелатується лише певним спектром комплексів та за певної кислотності. Так, зокрема, за рН 6–8 комплексом EDTA максимально хелатується Cu, Mn та Fe. А хелатний агент NTA за такого ж самого значення кислотності не хелатує Fe. За лужної реакції (рН ˃ 7) хелатні агенти EDTA та DTPA не хелатують цинк та погано хелатують залізо.

Найефективніше дворазове внесення мікродобрив. Наприклад, перше — бором посіви забезпечують у фазі чотирьох-п’яти пар листків соняшнику нормою 180–210 г/га (1,5–2 л/га препарату залежно від концентрації). Під час другого внесення бору, перед початком формування кошика, краще застосувати монопрепарат із бором нормою 120–180 г/га. Часто його застосовують для передпосівної обробки насіння. Критичний вміст бору в ґрунті становить 0,5–3 мг/кг.

Позитивно зарекомендувала себе також суміш внесення борної кислоти разом із сульфатом цинку й карбамідом: 1,2–2,0 кг/га борної кислоти марки ХДЧ або ХЧ; 1,0–1,2 кг/га сульфату цинку та 1,0–2,0 к/га карбаміду із витратою 250 л води.

У випадку прояву в посівах соняшнику дефіциту цинку, заліза чи міді слід застосувати комплексний препарат із хелатним агентом EDTA чи HEDTA.

Магнієві добрива слід вносити у ґрунт у дозі 50–80 кг/га MgO або проводити позакореневі підживлення. Магній бере участь в обміні азоту, фосфору та синтезі білків. Головними ознаками нестачі його є пожовтіння верхівок і країв листків, особливо старих. Брак магнію для соняшнику найчастіше проявляється на піщаних і кислих ґрунтах, а також за високого вмісту калію у ґрунті та низьких температур.

У разі дефіциту сірки молоді листки набувають блідо-зеленого або жовтого забарвлення, уражуються плямистим хлорозом, ріст рослин пригнічується. Дефіцит сірки в живленні соняшнику виявляється на ґрунтах легкого гранулометричного складу, з кислою реакцією ґрунтового середовища, погано аерованих, із низьким умістом гумусу. Тому внесення сірковмісних добрив підвищує засвоєння рослинами азоту, вміст олії та врожай соняшнику зростає.

Дефіцит мангану (марганець) виявляється у вигляді хлоротичних плям на молодих листках. При цьому старі та дуже молоді не пошкоджую­ться. Найбільше на рухомі сполуки мангану збіднені ґрунти з високим вмістом гумусу, легкого гранулометричного складу, з нейтральною або лужною реакцією, після манганофільних попередників. Внесення манганових добрив у ґрунт малоефективне, а позакореневі підживлення дають позитивні результати, адже манган активізує ферментативні процеси, бере участь в азотному обміні, процесах фотосинтезу та синтезу білків, що, своєю чергою, сильно впливає на врожайність.

Що стосується молібдену, то він найбільшою мірою впливає на урожай. У зв’язку з тим, що внесення молібденових добрив у ґрунт малоефективне, його доцільно застосовувати в позакореневе підживлення, особливо на кислих ґрунтах.

Таким чином, найбільш сприятливими для соняшнику є чорноземні, лучно-чорноземні та темно-каштанові ґрунти з нейтральною реакцією рН 7,0. Малопридатні і взагалі непридатні — важкі глинисті, піщані, а також кислі і засолені ґрунти. У зв’язку з тим, що коренева система соняшнику розповсюджує­ться на значну глибину, олійна культура з легкістю засвоює всі необхідні елементи живлення з нижніх глибоких та верхніх горизонтів, а тому добре реагує на післядію мінеральних та органічних добрив, внесених під попередник чи передпопередник.

Гній, фосфорні і калійні добрива під соняшник доцільно вносити під основний обробіток ґрунту восени, а азотні — під передпосівну культивацію. Високоефективним є також внесення повного мінерального удобрення локально навесні на глибину 12–14 см, а також використання позакореневого підживлення мікродобривами в хелатній формі.

Для економії добрив та підвищення їх ефективності, враховуючи забезпеченість ґрунту поживними речовинами (згідно з агрохімічними картограмами), слід норму добрив розраховувати на заплановану врожайність індивідуально для кожного поля окремо, використовуючи при цьому поправочні коефіцієнти згідно з групуванням ґрунтів за вмістом NPK.

Олександр ЦИЛЮРИК, доктор с.-г. наук, професор
кафедри загального землеробства та ґрунтознавства
Дніпровського державного аграрно-економічного університету