Ріпак — високотехнологічна культура. Тому для досягнення максимальної ефективності з гектара, окрім захисту, його потрібно вчасно «годувати». Він вимогливий до умов мінерального живлення. На формування 1 ц основної продукції він потребує 5–6 кг азоту, 2,5–3,5 кг — фосфору і 2,5–4,0 кг калію. Норму внесення мінеральних добрив визначають, зважаючи на потребу рослин у поживних речовинах, наявність їх у ґрунті згідно з агрохімічною характеристикою поля, коефіцієнтом їх використання і винесення із запланованим урожаєм.
Восени під висів ріпаку озимого можна вносити комбіновані мінеральні добрива (нітрофоски). Це сприяє швидшому проростанню насіння і кращому розвитку кореневої системи. Удобрені рослини ріпаку озимого краще витримують перезимівлю, добре розвиваються навесні і формують більший урожай насіння. Застосування лише основного, осіннього, внесення мінеральних добрив підвищує врожайність ріпаку озимого на 0,71–1,82 т/га. Комплексне використання азотних, фосфорних і калійних добрив зумовлює підвищення вмісту жиру в насінні. Дослідження свідчать, що частка азотних добрив у формуванні врожаю становить 70%, фосфорних — 30%.
Ріпак має високу загальну потребу в азоті — в середньому, 90–120 кг/га. Азоту він потребує від початку вегетації до бутонізації. Зі всієї кількості наявного азоту восени рослини використовують близько 20%, від початку відновлення вегетації до цвітіння — 36%, решту — на початку цвітіння. Виходячи із цього, восени під посіви озимого ріпаку доцільно вносити азоту не більше ніж 25% (25–30 кг/га) його сумарної потреби. Решту залишають для весняного підживлення рослин у два прийоми. Строк першого внесення азотних добрив — по мерзлоталому ґрунту, тобто перед початком відновлення вегетації — 30–40 кг/га азоту. По мерзлоталому ґрунті ріпак озимий підживлюють аміачною селітрою, або карбамідом. Встановлено, що це підвищує урожайність ріпаку від 0,32 до 0,54 т/га. Оптимальним строком внесення другої дози є фаза бутонізації, але до настання цвітіння. Під час другого підживлення мінерального азоту вносять 60–80 кг/га.
У дослідженнях, що провів Інститут зрошуваного землеробства, найвищий рівень урожаю забезпечувало внесення добрив дозою N60P45 до сівби та N30 у ранньовесняне підживлення — 3,87 т/га по пару та 2,42 т/га, що, відповідно, на 1,14 та 0,81 т/га більше, ніж на контролі — по стерновому попереднику і на 11,4 ц/га — по пару. Близьким до цього є результат одноразового внесення добрив на розрахункову врожайність N90P45, а також дворазової дози N30P45 + N60.
З економічного погляду найбільш ефективним є внесення N60P45 до сівби та N30 — у підживлення.
Підвищення норми внесення азоту (120–180 кг/га) знижує його ефективність і спричинює надлишкове накопичення нітратів у рослинах. Надлишок азоту також призводить до інтенсивного росту вегетативної маси і вилягання посівів, подовження вегетаційного періоду культури на 6–8 діб, нерівномірного дозрівання насіння і зниження його якості.
Слід пам’ятати, що азотні добрива істотно впливають не лише на рівень урожаю ріпаку, а й на якість його насіння. Так, за даними наукових установ регіону, внесення 60 кг/га азоту на 1,5–2,2% підвищує вміст білка і на 2,1–2,3% — вміст жиру.
Достатньо ефективним способом внесення азоту під час вегетації є позакореневе підживлення крізь листки розчинами КАС разом із внесенням мікроелементів і пестицидів. У такому разі коефіцієнт використання азоту підвищується майже на 25–30%. З огляду на те, що за триразове підживлення рослин їм можна дати 60–80 кг азоту, це еквівалентно 100–120 кг прикореневого внесення.
Фосфор сприяє утворенню розвиненої кореневої системи, підвищує насіннєву продуктивність, прискорює дозрівання і запобігає виляганню рослин. Рослини одержують його переважно із ґрунтових запасів. Якщо вміст фосфору у ґрунті перевищує 60–80 мг/кг, фосфорні добрива є практично неефективними, а коли він нижчий, потрібно вносити його додатково. Для цього достатньо забезпечити фосфору близько 45–60 кг/га залежно від його наявності у ґрунті.
Калій під ріпак вносять, аби підвищити стійкість рослин до несприятливих факторів зовнішнього середовища, ушкодження шкідниками і хворобами. До 70 кг калію рослини ріпаку засвоюють упродовж осіннього періоду. Нестача калію затримує ріст стебел, розвиток кореневої системи, знижує морозостійкість посівів, олійність насіння, підвищує схильність до вилягання, на листках утворюються червонувато-коричневі плями. Достатнє забезпечення ним рослин посилює нектароутворення. Більшість ґрунтів Південного Степу має високий вміст калію, тож вносити його із добривами не потрібно. Лише на ґрунтах, що мають низький або середній його вміст, виникає потреба вносити калійні добрива під основний обробіток ґрунту.
Для збалансованого живлення, крім макро-, ріпаковим рослинам потрібні й мікроелементи. Ріпак позитивно реагує на внесення трьох мікроелементів: бору, молібдену і марганцю.
З усього переліку їх вирішальне значення має лише бор. Через його нестачу надто рано опадають бутони і квітки, що зумовлює формування меншої кількості стручків і значне зниження врожайності. Бор позитивно впливає на метаболізм сахаридів. За його дефіциту також уражуються конус наростання і кінчики коріння, відмирають гілки. Сповільнюється ріст, через малу довжину стебла воно стає занадто товстим, ламким, часто розтріскується. Дефіцит бору підсилюється у разі низького забезпечення ґрунту кальцієм.
Підживлювати посіви бором потрібно у період активного росту стебел і пагонів. Крім того, його необхідно вносити на початку цвітіння, що значно зменшує опадання квіток. Звичайна норма внесення — 0,2–0,4 кг/га у д. р. Обприскування можна поєднувати з інсектицидною обробкою проти ріпакового квіткоїда.
За нестачі молібдену рослини погано ростуть, листки деформуються, товстішають. Його бракує у ґрунтах із кислою реакцією. Марганцю найчастіше не вистачає у ґрунтах із нейтральною і лужною реакцією.
Звернімося до досвіду практиків, адже кожен із них розробляє свою систему удобрення ріпаку. У ТОВ «Колос», розміщеному в екстремальному кліматичному регіоні — на Півдні України (Великомихайлівський район Одеської області), попри жорсткі умови вологозабезпеченості, досягають доволі пристойних результатів вирощування основних культур. Такою інформацією поділився Юрій Яловчук, директор господарства. В основне удобрення тут вносять добриво Тімак Агро у нормі 140 кг/га. Головна його перевага в тому, що воно містить фосфор у більш доступній для рослин формі. Коштує це добриво чимало — понад 20 тис. грн/т, але воно того варте: за врожайності понад 5 т/га, зі слів Юрія Вікторовича, воно повністю виправдовує такі витрати. Або ж як альтернативу Тімак Агро тут вносять сульфоамофос — 130 кг/га (у фізичній вазі) під час висівання. Навесні по мерзлоталому ґрунті застосовують сульфат амонію в нормі 130 кг/га, а за п’ять-шість днів потому — 100 кг аміачної селітри. І в третє підживлення додають 250 кг/га КАС у фізичній вазі.
Одним із успішних господарств, яке професійно займається вирощуванням озимого ріпаку, є СП «Агродім», що на Чернігівщині.
На думку агронома Олексія Деркача (відділення Голінка), озимий ріпак закладає свій урожай ще з осені. Тобто що більше листків культура сформує до входження в зиму, то вищим буде урожай. Є такі цікаві дані: якщо ріпак входить у зимівлю у фазі 4–6 листків, діаметр кореневої шийки має бути 6 мм, якщо 6–8 листків — 8 мм, 8–10–12 мм, 10–12–15 мм, понад 12 листків — більш як 20 мм. Ріпак у СП «Агродім» входить у зиму зазвичай у фазі 12–14 листків із діаметром кореневої шийки 25 мм, що свідчить про хорошу підготовку рослин до перезимівлі. Для чого потрібно рахувати листки культури восени? Від кількості утворених листків безпосередньо залежить споживання рослиною азоту. Восени ріпак може засвоїти азоту навіть більше ніж 100 кг/га. Тож якщо рослини в осінній період своєї вегетації не забезпечені цим мікроелементом для подальшого нормального розвитку, навесні цього вже не виправиш. Від внесення осінньої норми азоту залежатиме також якість перезимівлі рослин.
Тому мінеральне живлення є одним із ключових чинників отримання високого врожаю. Так, під виробничий сезон цього року восени 2017 року внесли моногранули NPK 8–19–20–300 кг/га. Як розрахувати норму внесення азоту для ріпаку? У господарстві до цього підходять науково. На формування 1 ц насіння рослина виносить із ґрунту 6,5 кг д. р./га (відповідно, на 1 т — 65 кг/га). Плануючи мінеральне живлення, на цей показник обов’язково слід зважати. Наприклад, за запланованої врожайності 45 ц/га ріпак витягне з ґрунту близько 300 кг д.р азоту. Якщо восени на формування рослин культура потребує 120 кг д. р./га, решту азоту вносять навесні. Весняне підживлення також краще розподілити на два внесення.
Стосовно підживлення є багато скептиків, адже в різних регіонах вологозабезпеченість неоднакова. Тож кожен агроном приймає рішення на свій розсуд. А наука рекомендує вносити азот навесні у два прийоми, і такий спосіб однозначно буде кращим за одноразове підживлення. Від початку відновлення весняної вегетації і до початку цвітіння ріпак засвоює 80% внесеного азоту. Це означає, що протягом цього часу потрібно внести решту норми цього макроелемента, яку планували на весняний період, аби забезпечити потребу культури в азоті.
У які строки проводити перше весняне підживлення? Розпочинати його слід з ослаблених посівів. На практиці перше підживлення проводять як по мерзлоталому ґрунту, так і після відновлення вегетації рослин — обидва варіанти правильні. За першого азотного підживлення, тобто у лютневі чи березневі вікна, слід вносити сульфат амонію у нормі 45 кг д. р./га. Амонійна форма азоту зв’яжеться із ґрунтовим розчином. Частина амонійного азоту амоніфікується у нітратну форму, яку рослини засвоюватимуть після відновлення вегетації. Решту азоту всотує коренева система. Окрім азоту, до складу добрива входить сірка, яка сприяє кращому засвоєнню азоту (за аналогією, як кажуть у народі, «горілка без пива…»). Тобто сірка поліпшує засвоюваність азоту. Якщо перше підживлення проводять аміачною селітрою, обов’язково потрібно додавати сірку у співвідношенні 1:6.
Мерзлоталий ґрунт — це коли ґрунт вночі промерзає, а вдень відтає. Багато агровиробників припускаються помилки, вносячи азотні добрива по сніговому покриву. Адже коли сніг розтане, все добриво стече разом із талою водою. Якщо товща снігового покриву становить 5 см, як показує практика, можна застосовувати сульфат амонію — він здатен пропекти сніг і потрапити до ґрунтово-вбирного комплексу.
Друге весняне підживлення проводять за 12–15 днів після першого.
Німецькі фермери — найбільші експериментатори стосовно вирощування озимого ріпаку. Вони помітили таку закономірність: якщо після відновлення вегетації культури, коли рослини досягли висоти 20 і 30 см, підживити їх сульфатом амонію чи іншим азотним добривом, то різниця у врожайності може сягати 3–4 ц/га. У СП «Агродім» для весняного підживлення використовують і КАС, і аміачну селітру — залежно від економічної ситуації. Потрібно також брати до уваги такий аспект: якщо від утворення восьмого листка до розгалуження стебла у культури спостерігаються симптоми азотного голодування.., можете сміливо «відняти» 30% від запланованого врожаю. Якщо ріпак відчуватиме нестачу азоту в період від стеблування до утворення бокових гілок — втрата врожаю буде на рівні 10%, від брунькування до утворення стручків — 20%.
Мікродобрива — важлива складова врожаю
На формування врожаю на рівні 45 ц/га культура виносить із ґрунту: N2О — 260 кг, Р2О5–100 кг, К2О — 220 кг, S — 45 кг, Mg — 35 кг, Са — 70 кг, Fe — 1,3 кг, В — 0,7 кг/га. Тому обов’язково слід двічі внести навесні мікродобриво Брасістрел олійний: уперше — після відновлення вегетації ріпаку в нормі 1,0 л/га. Вдруге цей поживний комплекс застосовують у фазі бутонізації разом із внесенням фунгіцидів та інсектицидів з додаванням Розалік, 1,0 л/га. Багато представників агробізнесу не визнають застосування мікроелементів, мовляв, вони не забезпечують прибавки врожаю. Це так, але вони забезпечують культурі імунітет, допомагають раціонально засвоювати мікроелементи, а це все «працює» на врожай. Тому на сьогодні в СП «Агродім», плануючи високі врожаї ріпаку, про мікроелементи не забувають.
Як бачимо, універсального підходу до удобрення ріпаку не існує. Територія України має агрокліматичні зони з різними типами ґрунтів, і тому кожен агроном самостійно приймає відповідні рішення щодо системи удобрення озимого ріпаку.
Степан ЛОЗЕНКО, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
