Ґрунтове вкриття степової частини Кіровоградської області переважно представлене чорноземами звичайними мало- та середньогумусними з ґрунтовим профілем різної потужності важкосуглинкового або легкоглинистого гранулометричного складу, частка яких займає понад 96% орних грунтів. Це високородючі ґрунти з добрими агрофізичними властивостями і високим вмістом поживних речовин.
За результатами агрохімічних досліджень Кіровоградського центру «Облдержродючість», орні землі області краще забезпечені обмінним калієм, гірше азотом, що легко гідролізується, і найгірше — рухомим фосфором. Так, 82% ріллі містять підвищену та високу забезпеченість калієм і лише один — низьку. Водночас із низькою забезпеченістю фосфором є 13% орних земель та азотом 10% і лише, відповідно, 16 та 11% мають підвищений та високий вміст цих елементів живлення для рослин. Близько 10% орних грунтів є слабкокислими.
За таких умов без застосування добрив у цій агрокліматичній зоні недостатнього зволоження сільськогосподарські культури використовують ґрунтової вологи для формування врожаю на 15–23% більше, ніж із добривами. Крім того, якість отриманого врожаю бажає кращого. Таким чином, застосування добрив — один із важливих факторів ефективного використання вологи та одержання запланованих урожаїв сільськогосподарських культур.
Що пропонується
В умовах Кіровоградщини, за даними досліджень, найбільш ефективною є органо-мінеральна система удобрення, яка передбачає поєднання повільної дії гною зі швидкодіючими мінеральними добривами. Органічні добрива вносять в одне і те ж поле сівозміни один раз на 4–5 років під попередники озимих або під просапні культури (картоплю, кукурудзу, цукрові буряки) в нормах близько 30 т/га. При цьому гній рівномірно розкидають і в цей же день заробляють. За таких умов кожна тонна органічних добрив забезпечить 6–11 кг зерна озимої пшениці, 11–16 кг зерна кукурудзи та 115–150 кг коренів цукрових буряків.
Можна використати гній безпосередньо під озимі культури, але окупність його врожаями в посушливі роки, яких припадає два на один сприятливий, на 8–12% нижча, ніж під час внесення під попередник.
За відсутності гною, для поповнення органічної речовини в ґрунті, використовують подрібнену солому озимих та ярих культур. Найкращі результати дає заробка її відразу після збору врожаю у нормі 4–6 т/га дисковими знаряддями на глибину до 10 см з обов’язковим внесенням 7–10 кг азоту на тонну соломи з наступним приорюванням восени. За такого удобрення врожайність коренів цукрових буряків збільшується на 24 ц/га, а збір цукру на 3,7 ц/га. Слід зазначити, що без дотримання цих вимог продуктивність рослин знижується. Крім того, використання соломи без внесення міндобрив для удобрення колосових викликає алелопатичну втому ґрунтів, через що можливе зниження їх продуктивності. Тому доцільно вносити солому під культури з тривалим періодом вегетації — цукрові буряки, кукурудзу на зерно і силос, соняшник, баштанні.
Сидерати разом з іншими органічними добривами
Не менш важливим заходом підвищення продуктивності культур є використання сидеральних добрив, особливо у поєднанні їх із соломою та пожнивними рештками. Так, під час заробки 120–250 ц/га зеленої маси пожнивного посіву гірчиці врожайність коренів цукрових буряків зростає на 27–40 ц/га. При цьому поліпшується поживний режим ґрунту і коефіцієнт використання поживних речовин із добрив та ґрунту на 5–28%.
Міндобрива найвищу окупність урожаєм забезпечують за рядкового та основного удобрення. Ефективність використання їх врозкид під передпосівний обробіток, за винятком азотних, порівняно з основним удвічі нижча. Перенесення частини добрив з основного внесення у підживлення за умов недостатнього та нестійкого зволоження також у більшості випадків є малоефективним. Підживлення доцільно проводити, головним чином, азотними туками на посівах озимих культур, ячменю. Решту культур можна підживлювати лише за наявності вологи та відповідних для цього строків проведення.
Оптимальним є використання технології локального внесення. При цьому коефіцієнт використання поживних речовин із добрив зростає на 30–40%, тобто можна зменшити дозу майже в 1,5 разу. Локалізація внесення туків здійснюється шляхом використання культиваторів-рослинопідживлювачів. Добрива вносять стрічками через 15–30 см, а сівбу культури ведуть перпендикулярно до напрямку внесених добрив. Оптимальна глибина заробки добрив 10–12 см.
Скільки вносити добрив
За багаторічними даними Кіровоградської дослідної станції, локальне внесення добрив у дозі N90Р60К45 культиватором КРН-4,2 забезпечило приріст урожайності зерна кукурудзи 8,7 ц/га, що на 2,6 ц більше, ніж під час внесення такої ж кількості врозкид під оранку і на 5,0 ц більше, ніж під весняну культивацію врозкид. Норми міндобрив під окремі культури залежать як від їх біологічних особливостей, так і від агрохімічних властивостей ґрунту. Так, за даними наших дослідів, за низької і середньої забезпеченості ґрунтів фосфором внесення тільки калійних добрив не забезпечує достовірних приростів урожаю зернових культур, а в окремих випадках навіть знижує їх продуктивність.
За даними досліджень, на чорноземах звичайних по чистому пару за середньої забезпеченості ґрунту елементами мінерального живлення основне внесення добрив Р60К40 забезпечує приріст до 5,4 ц/га зерна озимої пшениці.
Після зернобобових під основний обробіток ґрунту доцільно вносити N30Р60К40, а після непарових попередників N60Р60К40, це забезпечує посилення росту продуктивності озимої пшениці, залежно від потужності чорнозему, на 4,4–9,8 ц/га. У разі збільшення дози азоту на чорноземах звичайних глибоких до 90 кг/га її врожайність зростає на 12,0 ц/га.
Що стосується підживлень, то озима пшениця однаково реагує як на осінній, так і на весняний строки проведення. Прирости від внесення N30 становлять 4,2–5,0 ц/га зерна. Під час застосування у підживлення повного мінерального добрива в дозі N30Р30К30 врожайність озимини зростає на 6,5–6,7 ц/га. Отже, з наведених даних видно, що фосфорно-калійні добрива майже в 4,5 разу формують меншу врожайність, ніж азотні, тому їх доцільно вносити до і під час сівби, а не у підживлення. Найкращих результатів можна досягти тоді, коли норми добрив розраховують під час підживлення озимих культур з урахуванням даних ґрунтової та рослинної діагностики мінерального живлення. Прибавка врожайності в цьому випадку сягає 11,8 ц/га.
Під кукурудзу на зерно внесення N60Р60К60 на середньо забезпеченому елементами живлення ґрунті сприяє підвищенню урожайності на 11,1 ц/га. Збільшення норм азоту до 90 кг/га супроводжується незначним приростом врожаю, а калію — викликає зниження.
Під ячмінь на такому ж ґрунті доцільно вносити мінеральні добрива в дозі N40Р40К40, що забезпечує формування додатково до 6,2 ц/га зерна. За відсутності достатньої кількості добрив внесення 30 кг/га азоту під культивацію перед сівбою може забезпечити приріст урожаю до 4,0 ц/га.
За вирощування цукрових буряків внесення на чорноземах звичайних глибоких N120Р120К120, а на неглибоких — N90Р90К90 сприяє формуванню додаткової урожайності коренів, відповідно, 93 та 64 ц/га. За слабокислої реакції ґрунту потрібно вносити вапняні добрива.
Соняшник — в цілому невибаглива культура до родючості ґрунту, проте добре реагує на внесення добрив. В умовах Кіровоградщини на чорноземах звичайних застосування N60Р60К60 підвищує його урожайність на 4,3 ц/га.
Стосовно решти культур, то в умовах степової зони вони повинні використовувати післядію туків, внесених під попередники, з обов’язковим застосуванням рядкового удобрення фосфором у дозі 10–15 кг/га.
В процесі інтенсифікації сільськогосподарського виробництва важливим агрозаходом у підвищенні врожайності сільськогосподарських культур є застосування мікродобрив. Зведені дані обстеження ґрунтів «Облдержродючість» свідчать, що в ґрунтах дослідного господарства Кіровоградської ДСГДС вміст марганцю знаходиться у межах 11–26 мг/кг. Сільськогосподарські культури позитивно реагують на застосування марганцю навіть тоді, коли в ґрунті вміст становить 40 мг/кг. Застосування марганцевих добрив шляхом обробки насіння чи вегетуючих рослин збільшує урожайність цукрових буряків на 32 ц/га, пшениці, ячменю — на 1,4 ц/га, гороху — 2,8 ц/га, сої — на 1,3, картоплі — на 20,1 ц/га.
Вміст цинку в ґрунтах коливається у межах 0,37–0,88 мг/кг. Це близько до середнього вмісту і під час застосування цинкових добрив прибавка врожаю в середньому сягає: озимої пшениці, ячменю — 2,5 ц/га; цукрових буряків — 2,5 ц/га; картоплі — 23,8; гороху — 3; кукурудзи — 5,2; сої — 1,4 ц/га.
Олег ГАЙДЕНКО, канд. техн. наук, ст. наук. співр.,
Кіровоградська ДСГДС НААНУ
