Сьогоднішня структура посівних площ України не дозволяє розмістити всі посіви жита озимого після кращих попередників. У Лісостеповій зоні його необхідно висівати після кукурудзи на силос і картоплі, допустиме вирощування після вівса, гречки та пшениці озимої.
На Поліссі для жита озимого добрими і рівнозначними попередниками є люпин на силос, удобрені картопля ранньо- і середньостиглих сортів, кукурудза на силос та люпин на зерно. На зв’язних ґрунтах допустиме розміщення після вівса, ячменю і пшениці озимої.
Ми знайшли можливість розмістити жито озиме по кращих попередниках. Вони впродовж проведення досліджень, а це, повторюємо, 25 років, попередниками жита озимого були: кукурудза на силос, ріпак, олійна редька та гречка.
Основний обробіток грунту під жито озиме проводили, враховуючи той факт, що за багаторічними даними, у зоні вирощування жита за період підготовки ґрунту до посіву (липень-серпень) випадає здебільшого недостатня кількість опадів. Ймовірність випадання оптимальної кількості опадів становить не більше 1–12%. Саме це вимагає звернути особливу увагу на проведення такого обробітку ґрунту, який забезпечив би максимальне збереження і накопичення продуктивної вологи у допосівний період жита озимого. Крім того, під час підготовки грунту під жито озиме слід враховувати, що воно значно більше, ніж інші зернові культури, терпить від сівби в неосівший грунт. Тому, як правило, під посів жита озимого застосовують поверхневий обробіток. Можливе також застосування чизельних культиваторів, плоскорізів різних типів. Глибина обробітку — 10–12 см. З метою збереження вологи і покращення якості обробітку грунт відразу розробляють до посівного стану паровими культиваторами чи комбінованими грунтообробними машинами. Якщо застосовується оранка, то з обов’язковим коткуванням.
Останнім часом у виробництві зерна озимих культур все ширше використовується так званий нульовий обробіток ґрунту. Особливо це актуально за нестачі вологи. Така технічна та технологічна система може бути ефективно задіяна після попередників, що звільняють поле близько до оптимальних строків сівби жита озимого або навіть дещо пізніше. У разі звільнення поля задовго до сівби (1–1,5 місяці) абсолютно необхідним стає внесення гербіцидів суцільної дії, що нівелює економічні й організаційні переваги такого технологічного заходу.
Удобрення
Мінеральні добрива залишаються найвагомішим фактором підвищення урожайності і якості зерна озимих культур. Їх частка у формуванні врожаю жита озимого в окремі роки доходить до 60%.
Система удобрення жита озимого передбачає внесення усієї розрахункової дози фосфору і калію восени під основний або передпосівний обробіток ґрунту. Добрива вносяться на фоні заробки побічної продукції попередників у сівозміні. За результатами досліджень ННЦ «Інститут землеробства НААН», для отримання високих урожаїв жита озимого дози мінеральних добрив повинні бути наступними (табл. 1).
Таблиця 1. Орієнтовні дози внесення мінеральних добрив під жито озиме на типових для зони грунтах по типових попередниках
В осінній період жито озиме споживає близько 10% загальної кількості азоту. Для нормального його росту і розвитку достатньо, щоб в орному шарі ґрунту запаси мінерального азоту перед сівбою становили 30–35 кг/га. Така кількість рухомого азоту присутня у грунтах, на яких висівається жито озиме, крім піщаних дерново-підзолистих, на яких перед сівбою потрібно вносити 25–30 кг/га азотних добрив. За вищого забезпечення рослин азотом останні переростають, знижується їх зимо- та стійкість до хвороб.
Азотні добрива під жито озиме ефективніше вносити роздрібнено у весняно-літній період. Таке внесення, крім оптимального забезпечення рослин цим елементом у період найбільшого його споживання, ще і попереджає вилягання, що є найважливішим завданням під час вирощування культури.
У разі вилягання втрачається 20–50% урожаю, ускладнюється чи унеможливлюється механізоване збирання, різко знижується якість зерна. Класична схема підживлення азотними добривами на нормально розвинутих посівах за відновлення вегетації у терміни, близькі до середньобагаторічних, передбачає їх внесення роздрібнено в три прийоми: на 3 етапі органогенезу (весняне кущення) — 30% всієї дози, 4 етапі (вихід у трубку) — 50% і 7-му (початок колосіння) — 20%.
Метою першого підживлення, яке називають вегетаційним, є стимулювання відродження рослин та кущення. Воно має велике значення для ослаблених, слабо розкущених посівів. Друге називають репродуктивним. Його завдання полягає у тому, щоб не допустити редукції стеблостою і достатньо забезпечити азотом кожен продуктивний пагін. Значимість другого підживлення обумовлена тим, що рослини жита озимого у цей період споживають 45–55% азоту від річної потреби. Третє підживлення називають якісним. Його мета — достатньо забезпечити рослину азотом для формування високої якості зерна (високий вміст білка, клейковини). Крім того, третє підживлення сприяє збільшенню виповненості зерна, що є складовою величини врожаю.
Першого підживлення можна не робити на тих площах, де запаси мінерального азоту в шарі грунту 0–60 см становлять понад 160 кг/га, а також за раннього відновлення весняної вегетації, коли густота стеблостою становить понад 1000 пагонів на 1 м². Краще 70–80% загальної норми азоту на таких площах внести в друге і 20–30% у третє підживлення. Проте в разі пошкодження листя морозом, за повільного наростання температури, значних її добових амплітуд (навіть за вказаної щільності пагонів) доцільно внести 20–30 кг/га азоту для стимулювання відростання кореневої системи ти листкового апарату.
Фізіологічно ослаблені, недостатньо розкущені посіви підживлюють азотом якомога раніше по так званому мерзлоталому ґрунті до відновлення вегетації.
У якості азотних добрив застосовують аміачну, вапняково-аміачну селітру, сечовину та різного виду КАСи. Внесення останніх дуже вигідне, оскільки азот у добриві знаходиться в легкодоступній для рослин формі, але не вимивається із ґрунту, і його внесення повністю механізоване.
Під час застосування сечовини потрібно, щоб вона мала гарантований контакт із ґрунтовою вологою. Навіть короткотривале перебування її на поверхні сухого ґрунту обумовлює значні непродуктивні витрати азоту в газоподібному вигляді. Аміачна та вапняково-аміачна селітри матимуть також більший ефект за надійного контакту з вологим ґрунтом. Тому у разі достатньої зволоженості ґрунту підживлення пшениці виконують розкидним способом, за дефіциту вологи використовують дискові сівалки, загортаючи добрива на глибину 2–3 см.
З метою покращення якості зерна (вміст білка, клейковини та пов’язані з ними інші технологічні якості) застосовують позакореневі підживлення азотом на VII–IХ етапах органогенезу. При цьому традиційно застосовують сечовину або суміш сечовини та аміачної селітри (плав). Норма внесення азоту при цьому становить 20–30 кг/га діючої речовини, концентрація робочого розчину — 10–20%. Розчини нижчої концентрації застосовують за ранніх термінів підживлення.
Крім мікродобрив, під озимі культури можливе застосування мікродобрив та асоціативних бактеріальних препаратів. Особливо ефективне їх використання за високих доз азоту, фосфору і калію.
Сорти
В Україні включено в Державний реєстр 32 сорти та гібриди озимого жита, з них найпоширеніші: Аскарі, Велетень, Дозор, Інтенсивне 99, Сіверське, Первісток, Хамарка, Хлібне, Клич, Пікассо, Слобожанець, Синтетик 38 тощо.
Більшість з них відноситься до диплоїдної (кількість хромосом 14) та тетраплоїдної груп (28). Вони відрізняються між собою за показниками біологічної і господарської цінності.
Так, диплоїдні сорти мають краще розвинуту кореневу систему, більшу кущистість, стійкіші до вимерзання і випрівання.
Тетраплоїдні мають більш пружне стебло, меншу довжину першого і другого міжвузля, що говорить про їх стійкість до вилягання.
Але основна відмінність тетраплоїдних сортів від диплоїдних — це здатність перших формувати краще виповнене зерно, що дає можливість отримувати більший урожай. Якщо маса 1000 зерен у диплоїдних сортів становить 28–35 г, то тетраплоїдних — 45–50 г. Їх зерно містить більше білка і має вищий вихід борошна. Слід відмітити, що успішне вирощування тетраплоїдних сортів жита пов’язане не тільки з дотриманням просторової ізоляції, але й з організацією насінництва на промисловій основі, яке забезпечувало б сортооновлення жита на третій-четвертий рік. Без цього продуктивність тетраплоїдів буде різко знижуватися.
Характерною особливістю гібридів жита озимого є їх висока здатність до пагоноутворення. Вони низькорослі і, як правило, стійкі до вилягання. Через це урожайність гібридів, за дотримання усіх норм агротехніки, дещо вища за диплоїдні та тетраплоїдні сорти.
Враховуючи сказане, останні та гібриди озимого жита потрібно висівати в Західній частині України, позаяк перезимівля тут менш складна, а в Північній і Східній частині, де зимові погодні умови суворіші, більшість площ посіву повинні займати диплоїдні сорти озимого жита.
Підготовка насіння до сівби
Багато хто вважає, що якщо жито озиме стійке до шкідників та хвороб, то можна зекономити на протруюванні насіння. Це хибна думка. Втрати врожаю від шкідливих організмів внаслідок сівби незахищеним насінням за вартістю у десятки разів перевищують кошти, «заощаджені» на цьому визначальному кроці.
Протруюванням досягається знезараження насіння від збудників зовнішньої інфекції (твердої, стеблової та карликової сажок, ріжок, пліснявіння) та внутрішньої (збудників летючої сажки, фузаріозів), захист проростаючого насіння та проростків від ураження у ґрунті збудниками стеблової та карликової сажок, кореневих гнилей, підвищення польової схожості. Крім того, протруйники з широким спектром дії забезпечують захист сходів від таких небезпечних хвороб, як борошниста роса, іржа, септоріоз та інших плямистостей.
Під час вибору протруйника необхідно керуватися спектром його фунгіцидної дії та результатами фітоекспертизи насіння, яку проводять лабораторії діагностики і прогнозів, що дозволяє забезпечити економію до 30–40% дорогих препаратів. Слід пам’ятати, що за тривалого використання одних і тих протруйників патогени набувають резистентності до них. Тому протруйники слід чергувати.
Потрібно дотримуватись рекомендованих норм витрат протруйників. За їхнього зменшення не досягається бажаного ефекту, а завищення призводить до зниження схожості насіння внаслідок утворення аномальних проростків, нездатних до подальшого розвитку, які з часом гинуть. Особливо небезпечне підвищення норм витрати препаратів для травмованого насіння.
Протруювати насіння можна як завчасно (за 2–3 тижні), так і безпосередньо перед сівбою. У першому випадку особливо ефективне для захисту рослин від сажкових хвороб.
У разі вимушеної сівби після колосових попередників для захисту посівів від хлібного туруна, підгризаючих совок та інших ґрунтових шкідників за чисельності, що перевищує ЕПШ, слід провести передпосівне оброблення насіння препаратами інсектицидної дії.
Строки сівби
Оптимальними строками сівби жита озимого у Лісостепу є 15 вересня-5 жовтня, у Степу — 20 вересня-10 жовтня, а на Поліссі — 10–25 вересня.
Спосіб сівби жита озимого суцільний рядковий із міжряддям у 12,5–15 см. За його вирощування за інтенсивною технологією обов’язковим є утворення технологічної колії для проходів агрегатів у подальшому догляді за посівами (внесення азотних добрив, пестицидів, регуляторів росту тощо). Норма висіву насіння диплоїдних сортів жита на Поліссі становить 4,5–5,0 млн/га схожих насінин, у Лісостепу — 3,8–4,2, і Степу — 3,6–4,0 млн шт./га. Для тетраплоїдних норму доцільно збільшувати на 10–15%, до 1,8–2,5 млн/га схожих насінин.
Оптимальна глибина загортання насіння жита озимого за достатньої вологості грунту в усіх грунтово-кліматичних зонах становить від 3 до 4 см. Увага! У разі запізнення із сівбою, а також за обробки насіння протруювачами, які мають ретардантний ефект, глибину загортання насіння зменшують до 2–3 см.
Догляд в осінньо-зимовий період
Агротехнічні прийоми догляду за посівами спрямовують на те, щоб одержати рівномірні дружні сходи. За дефіциту вологи в посівному шарі грунту, за грудкуватої його структури, а також надмірної розпушеності орного шару, коли обробіток проведено із запізненням, виконують післяпосівне коткування посівів жита озимого.
За умов теплої і сонячної погоди у разі заселення посівів злаковими мухами чи совкою посіви обробляють інсектицидами. Можливе використання препаратів фосфороорганічної, перетроїдної груп чи їх сумішей згідно з регламентами використання. У разі появи шкідників передусім обробляють крайові смуги шириною 250–350 м.
Восени та в зимово-весняний період за наявності 3–5 колоній гризунів розкладають отруйні принади біопрепаратів. Останнім часом появилися гербіциди, які можна застосовувати на посівах жита озимого восени.
Взимку стан рослин контролюють шляхом періодичного відбору монолітів із наступним їх відрощуванням чи відбирають зразки рослин для проведення морфофізіологічного аналізу.
Петро РОМАНЮК, канд. с.-г. наук
Інститут землеробства НААН
