Чи існує стовідсоткова гарантія захисту від вовчка? Звичайно ж, можна просто не вирощувати соняшник та не мати жодних клопотів. Жарти жартами, але ця рослина-паразит почуває себе дедалі впевненіше не тільки на півдні. Враховуючи, що соняшник сьогодні сіють практично скрізь по Україні, критично важливим є запобігти проникненню вовчка на ваші поля в принципі. В тому числі шляхом правильного обробітку ґрунту. Річ у тім, що за деякими даними, вовчком інфіковано до 70% площ, на яких висівається соняшник.
Найпростіше та найдієвіше на сьогодні рішення захисту проти вовчка —це застосування таких гербіцидів, як Євро-Лайтнінг® разом зі стійкими до гербіцидів та до якомога більшої кількості рас вовчка гібридами соняшнику. Однак останній фактор має певні перестороги, оскільки рослина-паразит мутує настільки швидко, що селекції за нею встигнути складно. Адже культурна рослина —це одна генерація насіння впродовж вегетаційного періоду, а будь-яка рослина-паразит чим більше дасть, тим вищі шанси на виживання і на утворення нових мутацій. Відповідно на запитання: скільки насправді є рас вовчка у тому чи іншому регіоні, чи є у них якісь невідомі досі особливості, надати конкретну відповідь доволі складно. Тому захист від вовчка обов’язково має бути комплексним, передбачаючи застосування профілактичних і класичних агротехнічних заходів.
Якби ми вирішили написати підручник для першокурсників аграрних ВНЗ, то відразу б вказали, що повертати соняшник на попереднє місце вирощування слід не раніше, аніж через 8-9 років. А тому ця культура має займати не більше 10-12% площ у господарстві. Сьогодні у багатьох керівників господарств у південних регіонах України ця порада може викликати неприхований скепсис. Соняшник здебільшого тут є єдиною культурою, що дає змогу щось заробити на богарі. Найчастіше сівозміна виглядає таким чином: озимі зернові-соняшник-озимі зернові-соняшник. Хоча це ще й непогано: подекуди можна зустріти і сакраментальне «соняшник по соняшнику». І це не гонитва за надприбутками, а намагання отримати бодай якийсь прибуток, бо все інше просто вигорить на пні.
Ясна річ, що за таких умов вовчок почувається немов риба в воді, і чим далі, тим сильніше він засмічуватиме поля. Однак буде неправильним стверджувати, що достатньо вичекати 8 чи 9 років, а тоді знову спокійно сіяти соняшник. Річ у тім, що схожість насіння цієї рослини-паразита зберігається впродовж не 9, а 13-20 років. І рекомендація робити такий часовий проміжок передбачає те, що за цей час господарство принаймні один раз посіє кукурудзу, яка є культурою-пасткою для вовчка. Як відомо, кореневі виділення кукурудзи, так само як і сорго та суданської трави провокують проростання вовчка, однак надалі, не отримуючи потрібного живлення, паразит гине. Все ніби просто, однак кукурудза на зерно на богарі Півдня України — річ ризикована, оскільки потребує досить великої кількості вологи. Натомість силосна кукурудза там висівається рідко, тому що для того щоб знайти живу ферму ВРХ у якомусь господарстві, потрібно добряче поїздити степами.
Тому робимо висновок, що для того щоб забезпечити нормальну сівозміну для боротьби із вовчком у зоні недостатнього зволоження, слід провести серйозні структурні зміни. Адже легко порадити, скажімо: вирощуйте сорго, бо воно подолає вовчок та ще й посухостійке, і за врожайністю не поступає-
ться кукурудзі. Потрібно знайти оптимальну технологію для конкретних грунтово-кліматичних умов, підібрати захист, навчитися його нормально збирати і зрештою розібратися зі збутом. До того ж використання культур-пасток дає змогу знищити лише 40-45% запасу насіння вовчка в грунті. Тобто це чудово, але далебі не панацея для соняшнику.
Щодо вибору технології обробітку грунту для боротьби із вовчком маємо дві протилежні точки зору. Одна, репрезентована головним чином у класичних підручниках з агрономії, радить орати на зяб якомога глибше, заганяючи насіння рослини-паразити туди, звідки воно не може прорости. Друга доводить, що у цьому разі наступна оранка знову поверне насіння назад — до верхніх шарів ґрунту, де воно любісінько собі почне проростати. Натомість мінімальний обробіток грунту дасть змогу знищити частину вовчка механічним способом, а провокація падалиці соняшнику та подальше її знищення дає змогу зменшити на 15-20% кількість насіння рослини-паразита в грунті. Вочевидь другий підхід в умовах степової зони України є більш ефективним за поєднання переваг, адже дає змогу водночас знизити витрати на обробіток грунту та зберегти більшу кількість вологи.
В агрономічній справі є чимало понять, що можна назвати ключовими, але серед них конче слід виділити таке слово, як «профілактика». Мабуть, усі погодяться, що фунгіцидний чи інсектицидний захист із превентивною метою є набагато ефективнішим у порівнянні з «гасінням пожежі», коли за плямами чи за гусінню вже й листків не помітно. Те ж таки можна порадити і у боротьбі з розповсюдженням вовчка, починаючи від вибору посівного матеріалу та завершуючи елементарними санітарними заходами. Річ у тім, що на щастя насіння рослини-паразита не переноситься вітром, оскільки «зв’язується» із часточками грунту, шукаючи собі поживи на місці, а не деінде. Всупереч поширеній думці вовчок не переноситься
вітром — його переважно переносимо ми взуттям, на одязі чи шинах сільгосптехніки.
Знову ж таки можна було б написати, що ретельно дотримуйтесь профілактичних санітарних заходів і зобов’язуйте усіх працівників дезінфікувати чоботи та шини після завершення робіт на кожному полі, де є бодай підозра на наявність насіння рослини-паразита. Та зрозуміло, що така рекомендація може виглядати реальною хіба для спеціалізованого селекційного господарства, та аж ніяк для товарного виробництва, площею декілька тисяч чи десятків тисяч гектарів, де кожна хвилина на вагу золота, а логістика може змінюватися по десять разів на день. Тому, мабуть, слід розробити якусь простеньку дезінфекційну схему, яка займатиме не більше 2-3 хвилин часу перед заїздом на кожне нове поле.
Своє чергою, слід взяти під особливий контроль поля, точно заражені вовчком, та поля, умовно вільні від рослини-паразита, якщо такі є. І спланувати роботу саме таким чином, щоб техніка заходила спочатку туди, де немає вовчка, а тоді — на інші поля. Хоча будьмо відверті: це далеко не завжди є реальним, а тому цей захід швидше можна назвати бажаним.
Недаремно більшість виробників насіннєвого матеріалу соняшнику та препаратів для захисту цієї культури найвищу ефективність у боротьбі з вовчком вбачають у комплексних заходах. З іншого боку, як ми бачимо, їх втілення далеко не завжди є реальними з огляду на об’єктивні обставини. До чого це може призвести? Якщо ситуація так розвиватиметься і надалі, то невдовзі рослина-паразит може окупувати більшу частину території України, а на Півдні вирощування соняшнику може перетворитися на майже безнадійну справу.
Ми вже говорили, що слід бути готовими до серйозних структурних змін в агровиробництві господарств, що працюють у зоні недостатнього зволоження, і проблема з вовчком може перетворитися на своєрідний рушій якісних змін.
По-перше, зростатиме культура вибору винятково якісного насіння та гербіцидів, навички їх правильного застосування. Ми сьогодні вже розуміємо, що придбання насіння соняшнику «на стороні» досить часто означає отримання «бонусом» ще й насіння вовчка на додачу. Ми розуміємо, що ефективний захист від цієї рослини-паразита можуть забезпечити лише якісні брендові препарати у комплексі з рекомендованою, науково обґрунтованою системою захисту.
По-друге, ми перестаємо остерігатися таких культур, як поки що недооцінене у нас сорго. Воно потребує на формування порівнювано з кукурудзою врожайності на третину меншу кількість вологи, тому для сівозміни Півдня воно є незамінним. І найближчим часом ми навчимося ідеально вирощувати та продавати.
По-третє, зростатимуть і вдосконалюватимуться системи зрошування із прицілом на введення до сівозміни «королеви полів» — куди ж без неї? І цей підхід дасть змогу отримати вищу рентабельність завдяки відсутності потреби досушувати зерно та ближчій відстані до портів. До того ж зрошення дасть змогу ввести до сівозміни бобові культури, що в результаті позитивно вплине і на врожайність того ж таки соняшнику, озимої пшениці та ячменю.
І, нарешті, повернення до сівозміни кукурудзи допоможе запустити механізм відродження прибуткового тваринництва, хоча це й не стосується безпосередньо теми соняшнику.
У будь-якому разі в кожного виробника посівного матеріалу соняшнику обов’язково є власний набір рекомендацій у плані боротьби із вовчком з огляду на особливості того чи іншого гібриду. До них таки варто прислухатися, бо ліпше все ж навчатися не на власних, а на чужих помилках!
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"