Так чи інакше, однак ринок мікродобрив в Україні розвивається досить жваво, підтвердженням цьому є постійна поява нових брендів. Слід віддати належне вітчизняним виробникам, які упевнено конкурують на цьому напрямі з імпортними брендами. Тому сьогодні слід вести мову навіть не просто про доцільність листових підживлень, а про вибір оптимальних препаратів та приготування максимально ефективних робочих розчинів.
Це важливе питання, оскільки в переважній більшості випадків на полях традиційно вносяться розчини солей елементів. Розрахунок агронома тут простий: умовно кажучи, магній є магній, мідь є мідь, залізо є залізо, і якщо ми вносимо солі цих елементів, то рослина хоч щось та й отримає. Втім, оте «хоч щось» — штука непевна. Відсоток засвоєння мінеральних солей листовою поверхнею рослин є досить низьким, тому правильно розрахувати ефективну дозу діючої речовини непросто. До того ж неорганічні солі мікроелементів здатні справляти токсичну дію на рослини і навіть опіки.
Натомість дедалі більшого поширення набувають хелатні сполуки мікроелементів з органічними кислотами. Механізм їхньої дії на рослини є набагато м’якшим, а ступінь засвоєння — значно вищим. Хоча заради справедливості слід сказати, що ефективність хелатних сполук також є різною і прямо залежить від виробника того чи іншого препарату.
Знову ж таки наголосимо, що до позакореневого підживлення мікроелементами ставлення в аграрного загалу неоднозначне. Ті агрономи, які їх активно використовують, наголошують на тому, що правильно робочі розчини і препарати справляють яскраво виражену антистресову дію, надто за нестачі вологи. Інші, натомість, розводять руками: без дощу нічого не допоможе…
Якби там не було, але сьогодні внесення такого важливого мікроелементу як, скажімо бор, є обов’язковим агрозаходом за вирощування сої (як мінімум, двічі), ріпаку та соняшнику, хоча в багатьох господарствах його внесення практикують на усіх видах сільгоспкультур. Річ у тім, що бор потрібний рослинам впродовж усього періоду вегетації, особливо в період початку цвітіння, а потім формування врожаю. Так само поширеним є внесення цинку, надто на кукурудзі і соняшнику. Цинк, зокрема, сприяє посухостійкості рослин, полегшуючи процеси дихання, відповідає за покращений обмін фосфору та транспортування поживних елементів по рослині.
Молібден сприяє синтезу білків і амінокислот, посилюючи споживання азоту рослиною. Це є особливо важливим на посівах бобових культур, здатних засвоювати атмосферний азот за допомогою бульбочкових бактерій.
Завжди бажаним є позакореневе внесення таких елементів, як сірка, залізо та мідь. Річ у тім, що, окрім стимулюючої ролі різноманітних важливих для фізіології рослин процесів, ці елементи заразом виконують роль фунгіцидів, забезпечуючи профілактичну та лікувальну дії.
У принципі необхідними для нормального розвитку посівів є більшість мезо- та мікроелементів, доступних для позакореневого внесення. Інша річ, що не завжди підживлення повноцінним «коктейлем», у якому зібрано півтаблиці Мендєлєєва, є можливим та доцільним з економічної точки зору. Зазвичай мова йде про обприскування посівів тими елементами, чия відсутність є критично важливою для конкретних сільгоспкультур. Так, для сої — це бор, молібден і рідше кобальт, для ріпаку — бор та сірка, для кукурудзи — борі і цинк тощо.
Разом з тим, слід враховувати такий важливий фактор, як якість та ефективність робочого розчину з огляду на цілу низку критеріїв. Це такі відомі аспекти, як жорсткість та кислотність води, розмір краплі та її тривалість контакту із листовою поверхнею і, ясна річ, якість самих мікродобрив. Скажімо, усі хелатні сполуки нормально працюють лише за рівня Ph нижче 6,5, а звичайні солі мікроелементів навряд чи нормально розчиняться у жорсткій воді. Відповідно, під час розрахунку норм внесення потрібно обов’язково врахувати ці нюанси, по можливості додаючи ад’юванти, котрі дадуть змогу пробитися діючій речовині крізь восковий наліт поверхні листків рослин.
Останніми роками досить поширеним є підживлення посівів за допомогою сумішей гуматів — активних органічних речовин із високим вмістом калію та з додаванням мікроелементів. Знову ж таки говорити про якісь точні підтверджені результати підвищення урожайності чи зростання стресостійкості рослин не доводиться, якщо не брати до уваги дослідження самих виробників. На рівні розмов із керівниками господарств та агрономами, котрі практикують такий підхід, можна зробити висновок, що певний сенс у цьому є. Однак урожайність та стійкість посівів до стресів, ясна річ, залежать не лише від кількості та специфіки позакореневих підживлень. Зрозуміло одне: якщо є змога витратити декілька доларів на позакореневі підживлення культурних рослин мікроелементами, то, мабуть, таки це варто зробити.
…У цьому плані автор згадує свій власний кустарний дослід на шкілці, де було висаджено два десятки кущів смородини та зо три десятки саджанців плодових дерев. Минулого літа майже два місяці не було дощів, а кількаразове тривале дощування на кислому піщаному ґрунті фактично не дало видимих результатів — дерева і кущі марніли на очах. У відчаї автор узяв на плечі ранцевого обприскувача, засипав туди те, що було під рукою (сульфат магнію, сульфат марганцю, борвмісне добриво тощо) і рясно окропив листя у два заходи з інтервалом у три-чотири дні. На мій подив, десь за два тижні попри подальшу відсутність опадів смородина, черешні і абрикоси вочевидь стали виглядати краще, і в нормальному стані зустріли осінь. Чи це був збіг обставин, чи пощастило з робочим розчином, чи ще щось, однак таким от несподіваним чином автор особисто переконався у дієвості позакореневих підживлень…
Ясна річ, що коли мова йде про обробіток сотень і тисяч гектарів промислових посівів, то не може бути жодної мови про експерименти. В цьому разі об’єктивно варто звертатися за консультаціями до постачальників посівного матеріалу та мікродобрив. У них все давно прораховано та протестовано, тому не варто вигадувати велосипед, а краще використати економічно обґрунтовану технологію вирощування конкретного сорту чи гібриду із застосуванням позакореневих підживлень. Хоча творчої складової професії агронома, тим більше у наших реаліях, ніхто не відміняв.
Розмова з аграрієм
— Ось дивіться, цілий гектар соняшнику! І ви гадаєте, якщо я тут розприскаю «літру» бору, то це йому щось дасть?… Ні, усі необхідні рослинам речовини потрібно давати винятково в ґрунт: під основний обробіток чи під час сівби, — переконаний досвідчений агроном, якого запитали про доцільність позакореневого внесення мікродобрив. Втім, так вважають далеко не всі. Керівник ПСП «Злагода» (Рівненська обл.) Олександр Яблонський, котрий впродовж багатьох років практикує передові технології, порівнює доцільність внесення мікродобрив із… організмом людини.
— От, скажімо, вам на рік потрібно з’їсти три мішки картоплі, по мішку борошна та цукру. Ви ж не можете з’їсти це за один раз і наїстися на цілий рік? Так само й рослини — в конкретній фазі розвитку посіви здатні засвоїти певну кількість конкретних мікроелементів, необхідних для нормального протікання того чи іншого фізіологічного процесу. Може бути таке, що у ґрунті їх вистачає, однак брак вологи, рівень Ph чи відсутність якогось елементу не дасть змоги рослинам засвоїти їх як слід. У цьому плані позакореневі підживлення в критичні фази розвитку є обов’язковими, — стверджує аграрій.
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"