Еспарцет як біодобриво для ґрунту...
Ця рослина — добрий азотфіксатор. Еспарцет за рахунок бульбочкових бактерій може накопичувати в ґрунті 100–120 кг/га азоту. Крім того, культура у разі високого врожаї надземної маси і доброго розвитку кореневої системи збагачує ґрунт органічними речовинами та легкозасвоюваними елементами живлення. Наразі, коли спостерігається негативний баланс гумусу в ґрунті, це має виключно велике значення.
Хімічний аналіз органічних решток, накопичених еспарцетом в орному шарі, показав, що в них міститься 1,81–2,01% азоту і 0,48–0,58% фосфору.
Після дворічного використання посіву еспарцету в ґрунті лишається від 63,4 до 84,6 кг/га азоту і 19,7–26,1 кг/га фосфору, що дуже важливо, оскільки використання добрив значно підвищує собівартість вирощеної продукції.
Загальна кількість азоту, нагромадженого еспарцетом у ґрунті, може досягти 140–200 кг/га, тому він є добрим попередником для усіх культур і особливо для озимої пшениці.
… та корм для тварин
В 1 кг зеленої маси еспарцету міститься 106 г, перетравного протеїну в одній кормовій одиниці — 196 г.
Сіно і зелена маса цієї культури багата мінеральними солями і вітамінами. В 1 кг зеленої маси міститься 65 мг каротину. Внаслідок більш збалансованого співвідношення білка і цукру еспарцет не викликає тимпаніту (здуття шлунку) під час випасу худоби в дощову погоду. Його відмінною особливістю від інших багаторічних трав є підвищений вміст цукру (до 60 г/кг), вітаміну С (до 228 мг/кг).
Особливості вирощування та догляду за еспарцетом
На урожайність еспарцету впливає багато факторів: правильний своєчасний обробіток ґрунту, норми і строки сівби, догляд за посівами, своєчасне збирання урожаю.
Еспарцет можна вирощувати в польових, кормових, а також у зерно-кормових сівозмінах. В сумішках із багаторічними злаковими травами його використовують для докорінного поліпшення природних кормових угідь.
У польових сівозмінах еспарцет доцільно культивувати як парозаймальну культуру з однорічним одноукісним використанням його посівів. Під час першого укосу на другому році життя еспарцет дає високий урожай цінного білкового корму і рано (в кінці травня або на початку червня) звільняє поле, збагачує ґрунт азотом та іншими поживними речовинами, створює сприятливі умови для сходів озимини, гарного розвитку рослин і формування високого врожаю зерна озимої пшениці, з підвищеним вмістом білка і сирої клейковини.
Вибираючи місце для посіву еспарцету, слід мати на увазі, що він має властивість добре протистояти бур’янам на другий і третій роки життя, але досить вибагливий до чистоти поля у рік сівби. На ділянках, засмічених багаторічними бур’янами, особливо осотом, неможливо одержати достатньо щільний травостій, і тому не слід розраховувати на високі врожаї. Отже, до найкращих попередників під цю культуру слід віднести озиму пшеницю, висіяну по зайнятому пару, а також кукурудзу, баштанні й інші просапні культури.
Удобрення
Потреба рослин у добривах залежить від здатності їх кореневої системи засвоювати важкорозчинні сполуки. Еспарцет у цьому відношенні вигідно відрізняється від багатьох інших культур.
Дані багатьох дослідних установ підтверджують слабкий вплив добрив на еспарцет. За багаторічними даними Харківської, Носівської, Сумської дослідних станцій та інших науково-дослідних установ Лісостепу та Степу, навіть органічні добрива, внесені під покривну культуру, лише незначно підвищували урожайність еспарцету.
Відомо, що за вмісту в ґрунті окису кальцію менше 0,5%, то навіть на чорноземних ґрунтах урожай зеленої маси та сіна одержують низький. Тому еспарцет на бідних на вапно ґрунтах позитивно реагує на застосування навіть невеликих норм вапна (4–5 ц/га).
Слабка чутливість його на чорноземних ґрунтах на внесення органічних добрив під попередники пояснюється здатністю його кореневої системи засвоювати важкорозчинні сполуки фосфатів, наявних у цих ґрунтах.
Вивчення ефективності мінеральних добрив на посівах еспарцету показало, що їх внесення негативно впливає на ріст і розвиток еспарцету. Це пояснюється підкисленням ґрунту, на що, як відомо, еспарцет реагує негативно.
Отже, він сам здатний забезпечити себе елементами живлення, якщо вони є в ґрунті. Тому під нього зазвичай добрива не вносяться. Взагалі ж удобрення еспарцету на всіх без винятку ґрунтах слід починати з паспорту поля.
Підготовка ґрунту
Прийоми підготовки ґрунту під еспарцет і еспарцето-злакові травосумішки повинні бути спрямовані на очищення поля від бур’янів, накопичення якомога більших запасів ґрунтової вологи, створення сприятливих умов для дружніх сходів і доброго їх розвитку у першому році життя.
Для сівби еспарцету і еспарцето-злакових травосумішок у кормових сівозмінах підготовку ґрунту необхідно починати з лущення стерні на глибину 6–8 см одночасно зі збиранням попередньої культури або відразу після збирання. На полях, засмічених осотом й іншими коренепаростковими бур’янами, лущіння дає кращий ефект, якщо його проводити не дисковими знаряддями, а лемішними, при цьому глибину обробітку ґрунту слід збільшувати до 10–12 см. Якщо поле дуже забур’янене, необхідно провести друге лущення через два-три тижні після першого.
Орати на зяб поля під еспарцет слід плугами з передплужниками на глибину 27–30 см.
За вирощування еспарцету на схилах із крутістю від 5 до 10 градусів, з метою зменшення поверхневого стікання талих і дощових вод, запобігання змиву ґрунту і створення сприятливих умов для вирощування еспарцету, варто застосовувати протиерозійні прийоми основного обробітку ґрунту, причому оранку доцільно обов’язково проводити за контурами рельєфу.
Передпосівна підготовка ґрунту в кормових сівозмінах, як і на звичайних полях, починається із закриття вологи боронуванням важкими боронами в 1–2 сліди. Роботу цю треба проводити у міру визрівання ґрунту протягом одного дня. Запізнення із боронуванням або проведення його в розтягнуті строки призводить до втрати великої кількості вологи і висушування посівного шару.
Після боронування обов’язково слід провести передпосівну культивацію на глибину висівання насіння. При цьому використовують культиватор, обладнаний лапами-бритвами та райборінками.
Спосіб, строки і норма висіву
В комплексі агротехнічних заходів, спрямованих на одержання високих урожаїв зеленої маси і сіна еспарцету, першорядне значення мають строки і способи його сівби як у чистому вигляді, так і в сумішках з іншими травами.
Сіють еспарцет в основному трьома способами:
- ранній весняний під покрив ранніх зернових культур;
- ранній весняний безпокривний;
- літній безпокривний.
У зернокормових сівозмінах і під час використання еспарцету як парозаймальної культури сіяти його краще звичайним рядовим способом під покрив ранніх зернових культур і передусім ячменю. Маючи порівняно короткий вегетаційний період і невисоку енергію кущіння, ячмінь, на відміну від ярої пшениці і вівса, менше затінює та пригнічує сходи еспарцету і, головне, швидше звільняє їх з-під свого покриву. Однак слід пам’ятати, що обов’язковою умовою успішного застосування весняного покривного висіву є: по-перше, проведення його якнайраніше (у перші дні весняної сівби), по-друге, зменшення норми висіву покривної культури на 15–20% проти звичайної, і, по-третє, своєчасне, в стислі строки збирання ячменю і скошування його на підвищеному зрізі.
Добра урожайність насіння еспарцету досягається під час сівби влітку по чистих або зайнятих парах. Переваги її полягають у тому, що на паровому полі за правильного і своєчасного обробітку ґрунту досягається максимальне знищення бур’янів, накопичується волога і поживні речовини. Сіють еспарцет по пару в другій половині червня-липні, але не пізніше 1–5 серпня звичайним рядковим способом.
Висів еспарцету, як і ячменю виконують сівалкою СРН-3,6, яка агрегатується із трактором ЮМЗ-6Л тощо. Після цього поле обов’язково прикотковують кільчасто-шпоровими котками. Норма висіву насіння суцільним способом — 90–100 кг/га, або 5,0–5,5 млн шт./га.
Правильний підбір сортів має виключно важливе значення у вирішенні проблем урожайності і стійкості еспарцету до несприятливих умов зовнішнього середовища.
Костянтин
У Державному реєстрі сортів рослин України з 1996 року. Рекомендований для вирощування у зоні Степу України. Сорт належить до піщаного виду.
Кущ прямостоячий, кущистість середня, висока. Висота рослин — 100–125 см. Стебла середньої грубості, кількість міжвузлів — 7–10. Листки середньої величини і великі. Форма листка ланцетна, овальна і широкоовальна з тупою верхівкою, слабо опушена. Листки темно-зеленого кольору в нижньому і світло-зеленого забарвлення у верхньому ярусі.
Суцвіття — китиця веретеноподібної і циліндричної форми, середньої щільності. Квітки рожеві. Боби світло-коричневі, середньої величини, слабо озброєні зубцями.
Сорт середньопізньостиглий, посухо-, зимостійкий, слабо уражується хворобами. Облистяність рослин — 54%. Вміст протеїну — 17,3–18,04%. Маса 1000 насінин — 20–22 г. Урожайність зеленої маси — 32,0 т/га, повітряно-сухої речовини — 7,49 т/га, насіння — 0,9–1,1 т/га.
Смарагд
У Державному реєстрі сортів рослин України з 2007 року. Рекомендований для вирощування у зонах Степу і Лісостепу України. Сорт належить до піщаного виду.
Кущ прямостоячий, кущистість середня, висота рослин — 100–120 см. Стебла середньої грубості, на половину виповнені, слабо опушені. Кількість міжвузлів — 7–9. Колір вузлів зелений. Листки середньої величини широкоовальні з тупою верхівкою, слабо опушені, темно-зеленого кольору в нижньому і світло-зеленого в верхніх ярусах. Суцвіття веретеноподібної форми, середньої щільності. Квіти рожеві, боби світло-коричневі, середньої величини, слабо озброєні зубцями.
Сорт середньопізньостиглий, посухо-, зимостійкий, слабо уражується хворобами. Облистяність рослин — 55%. Вміст протеїну — 17,9–18,8%. Маса 1000 насінин — 19–22 г. Урожайність зеленої маси — 35,0 т/га, повітряно-сухої речовини — 7,97 т/га, насіння — 1,0–1,1 т/га.
Вегас
У Державному реєстрі сортів рослин України з 2015 року. Рекомендовані зони вирощування — Степ та Лісостеп України. Сорт належить до піщаного виду.
Кущ напівпрямостоячий, кущистість середня, за суцільної сівби на одну рослину припадає 3–8 стебел, висота рослин — 90–110 см. Стебла середньої грубості, наполовину виповнені, слабо опушені. Кількість міжвузлів — 5–9. Колір вузлів зелений. Листки складні, непарноперисті. Дольки листка широколанцентні з притупленою верхівкою, із нижньої сторони мають слабке сіре опушення. Забарвлення листків у нижньому ярусі темно-зелене, у верхньому — світло-зелене.
Суцвіття — середня китиця циліндричної форми, середньої щільності. Квітки середні за розміром, рожеві. Одночасно в суцвітті від 3 до 9 квітучих квітів. Фази цвітіння та дозрівання проходять дружно, не розтягнуті в часі. Боби середні та середньо великі за розміром, з невеликими шипами по спинному шву (слабоозброєні). Колір бобів світло-коричневий. Насіння зеленувато-буре, квасолеподібної форми.
Сорт середньостиглий, посухо-, зимостійкий, слабо уражується хворобами. Облистяність рослин — 55–56%. Вміст протеїну — 20, —21,0%. Маса 1000 насінин — 20–23 г. Урожайність зеленої маси — 34,0–36,0 т/га, повітряно-сухої речовини — 8,0–8,5 т/га, насіння — 0,8–1,0 т/га.
Арсей
Проходить державне сортовипробування із 2016 року. Відноситься до піщаного виду.
Кущ прямостоячий, кущистість середня, висота рослин — 100–120 см. Стебла середньої грубості, наполовину виповнені, слабоопушені. Кількість міжвузлів — 7–9. Колір вузлів зелений. Листки складні, непарноперисті. Дольки листка ланцентні і широколанцентні з притупленою верхівкою, із нижньої сторони мають слабке сіре опушення. Забарвлення листків темно-зеленого кольору в нижньому і світло-зеленого в верхньому ярусах.
Суцвіття — китиця веретеноподібної форми, середньої довжини та щільності. Квітки середні за розміром, рожеві. Одночасно квітучих квітів у суцвітті 4–6 до 8. Боби середні за розміром із невеликими шипами по спинному шву (слабо-озброєні). Колір бобів світло-коричневий. Маса 1000 бобиків становить 18–20 г.
Рослини сорту Арсей розвиваються за типом ярих культур. За весняної, безпокривної, широкорядної сівби вони цвітуть і плодоносять у перший рік життя. При цьому урожай насіння становить 0,2–0,4 т/га, а на другий і на наступні роки життя він досягає 1,0–1,4 т/га. Сорт практично одноукісний. У разі сприятливих умов зволоження ґрунту в другій половині літа урожай зеленої маси в другому укосі сягає 40–60% до першого.
Сорт середньопізньостиглий, рослини зимо-, посухостійкі, слабо уражуються хворобами. Облистяність рослин — 51–53%. Вміст протеїну в сухій речовині — 17–19%. Урожайність зеленої маси — 35,0–37,0 т/га, повітряно-сухої речовини — 8,0–8,3 т/га, насіння — 0,8–1,2 до 1,4 т/га.
Догляд за посівами. Перший рік життя
Якщо сівбу еспарцету проведено своєчасно і якісно, в добре оброблений ґрунт, то сходи, звичайно, з’являються на 7–10 день. У випадках, коли після сівби настає холодна погода, або насіння загорнуте в недостатньо вологий ґрунт, поява сходів може затриматись. Після дощів, особливо на безструктурних ґрунтах, утворюється кірка, яка дуже ускладнює, а інколи робить неможливим вихід сім’ядолей на поверхню і призводить до зрідженості посівів. Тому як тільки кірка починає утворюватись, її необхідно знищити кільчастими або кільчасто-шпоровими котками. Борони для цього, навіть легкі, застосовувати небажано, бо вони зубками зміщують грудочки кірки і виривають паростки, внаслідок чого сходи зріджуються.
На підпокривних посівах першорядне значення має своєчасне і швидке збирання покривної культури. Не можна допускати, щоб на еспарцетовому полі довго залежувались копиці чи валки. Зелену масу, сіно, солому слід звозити з поля не пізніше другого-третього дня після збирання.
У тих випадках, коли покривна культура збирається на зерно, під час скошування її варто, як уже зазначалось, лишати стерню не нижче 12–15 см. Це захищає молоді ніжні й ослаблені покривом рослини еспарцету від сонячних опіків та сприяє снігозатриманню, запобігає вимерзанню рослин взимку.
Другий і наступні роки життя
Рано навесні, до початку відростання рослин, посіви необхідно заволочити в два сліди важкими боронами впоперек, а ще краще — по діагоналі поля. Боронувати еспарцет необхідно також після кожного скошування трави. Це запобігає пересиханню ґрунту і значною мірою сприяє пагоноутворенню. Щоб не пошкодити пагінців, які після укосу утворюються із бруньок нижніх вузлів кущіння і на кореневій шийці, боронувати посіви еспарцету краще щонайпізніше на третій-п’ятий день після укосів.
З метою покращення аерації ґрунту і знищення бур’янів, після проведення весняного боронування, ґрунт розпушують культиваторами з долотовидними лапами впоперек рядків еспарцету. На молодих посівах (другий рік життя рослин) глибина рихлення допускається 4–5 см, а на посівах третього і наступних років життя — до 6–7 см.
Інколи посіви еспарцету з тих чи інших причин зріджуються, в результаті знижують свою продуктивність і дуже заростають бур’янами. Щоб запобігти цьому, такі посіви необхідно своєчасно підсіяти. Якщо зріджування відбувається влітку в рік сівби, то підсівати треба відразу ж після першого інтенсивного дощу, намагаючись завершити цю роботу не пізніше 1 серпня. Якщо зріджування еспарцету сталось на другому-третьому роках життя, то підсівати слід восени озиминою або весною однорічними яровими культурами на зелений корм, найкраще ячменем. Норму висіву еспарцету й інших культур встановлюють залежно від зрідженості травостою.
Олег ГАЙДЕНКО, вчений секретар, завідувач науково-технологічного
відділу селекції, насінництва і трансферу інновацій, канд. техн. наук,
с. н. с., експерт-дорадник із питань механізації сільського господарства
та економіки сільськогосподарського виробництва
Сергій ЧИПЛЯКА, начальник виробничо-господарського відділу,
експерт-дорадник із питань рослинництва
Інститут СГС НААН