Оскільки як за раннього, так і за пізніх строків сівби зимостійкість і продуктивність рослин знижується. Розвиток рослини ріпаку має тривати не менш ніж 60 днів від появи сходів до закінчення осінньої вегетації із сумою температур 600-800° С. У більшості випадків найбільш оптимальним строком сівби для України є період від 15 серпня до 10 вересня. Для сортів, які менш схильні до переростання, посів починається раніше, для гібридів, особливо зі швидким розвитком, — із затримкою до третьої декади серпня-першої декади вересня.
Якщо сіяти після допустимих строків, недостатньо розвивається коренева система, рослини мають низьку зимостійкість, нестійкі проти обривання кореневих волосків під дією замерзання-розмерзання. Крім того, генеративні органи закладаються на дуже малих рослинах, що обмежує гілкування і формування достатньої кількості стручків. Запізнення із сівбою хоча б на один день може призвести до зниження врожаю на 30-50 кг/га.
НАЙЧАСТІШЕ ПІД ЧАС СІВБИ РІПАКУ ПРИПУСКАЮТЬ НАСТУПНІ ПОМИЛКИ:
√ висівають у сухий грунт. Осідаючи, він може оголити фрагмент кореневої шийки рослини, що призведе до їх перемерзання;
√ несвоєчасна сівба культури. Занадто рання, так і пізня може призвести до того, що рослини озимого ріпаку будуть перерослими або навпаки недорозвиненими;
√ сильно загущений посів ріпаку. Рослини інтенсивно ростуть у висоту, конкуруючи за світло, одночасно витягуючи кореневу шийку;
√ занадто низьке удобрення ріпаку мікроелементами;
√ використання регулятора росту за низької температури. Це призводить до опіку рослин, що викликає затримку росту ріпаку;
√ неправильно підібраний сорт чи гібрид ріпаку. Необхідно сіяти лише рекомендовані для вирощування у конкретній грунтово-кліматичній зоні і, відповідно, протестовані сорти.
Кращим способом сівби є рядковий із міжряддям 15 см. За нього зменшуються втрати від забур`яненості та зменшуються витрати на захист посівів від бур`янів. Ріпак можна сіяти різними сівалками. Але можна це робити і на ширину 45 або 70 см, у разі вирощування на насіннєві цілі та на забур'янених полях із використанням овочевих сівалок. Після посіву обов'язкове коткування. В окремих випадках рекомендується проводити коткування до посіву.
Оптимальна глибина посіву — 2-4 см. Заглиблення насіння на більшу глибину може значно знизити густоту посіву.
Норма висіву озимого ріпаку, залежно від сорту або гібриду, становить 0,5-0,7 млн схожих насінин/га для інтенсивних гібридів іноземної селекції і 0,8-1,2 млн — для вітчизняних. Густота стояння рослин істотно впливає на винесення рослинами точки росту в осінній період і розвиток кореневої системи, що має пряме відношення до зимостійкості рослин і урожайності. Оптимальна густина посіву для ріпаку становить 30-60 шт./м² рослин для гібриду та 80-100 шт./м² — для сорту. Занадто висока норма висіву призводить до витягування центрального стебла. При цьому рослини розвиваються дружньо, їх регенеративні органи закладаються за меншої довжини стебла. Вона може спричинити некроз кореневої шийки, загибель рослин. Знижена норма висіву провокує підвищення забур`яненості, недостатню кількість рослин на одиниці площі.
Завдяки сильному гілкуванню ріпак у змозі вирівняти недоліки в щільності стеблостою. Існує пряма залежність між строками посіву і густиною. Із запізненням термінів посіву густина повинна збільшуватись на 20-50%. Це пов'язано з тим, що за більш пізніх строків сходи дещо зріджені, рослини менш підготовлені до перезимівлі, менше формують бічних пагонів. Для формування доброго врожаю достатньо, щоб до збирання на полі залишалось 20-50 рослин/м² за достатнього їх забезпечення поживними речовинами. Перед входом у зиму ріпак повинен сформувати близько 8-12 листків та мати діаметр кореневої шийки 8-12 мм.
Глибина загортання насіння залежить від типу ґрунту, якості його підготовки, наявності вологи тощо. На легких ґрунтах насіння загортають на глибину 2,5-3,0 см, на важких — 1,5-2,0 см. Ріпак потребує твердого ложа для насіння, яке якісно формують анкерні сошники. У разі збільшення глибини сівби понад 3-4 см схожість насіння зменшується на 25-30%. У випадку запізнення зі строками сівби глибина загортання насіння має бути мілкою, близько 2 см. За несприятливих умов зимівлі ріпак може повністю вимерзнути або буде дуже зрідженим.
Слід враховувати біологічну особливість рослин ріпаку, яка характерна відсутністю бокових корінців у перший період вегетації. Для заглиблення стержневого коріння потрібне добре розпушений ґрунт і ущільнення верхнього горизонту.
Боронування пошкоджує рослини і сприяє ураженню рослин хворобами та шкідниками. У випадку великого загущення посівів, як виняток, можна боронувати посіви легкими боронами в другій половині дня, коли зменшується тургор рослин.
Перед посівом, з метою запобігання поширення на посівах озимого ріпаку шкідників і хвороб, насіння обробляють протруйниками (інкрустують) згідно з «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».
Озимий ріпак вимогливий до удобрення, адже для формування 1 ц насіння він витрачає 7-10 кг азоту, 3-4 кг фосфору, 8-15 кг калію, 5-8 кг кальцію. Важливим фактором формування високого врожаю якісного насіння є азотні добрива, але неправильне застосування може навіть зашкодити. Фосфор сприяє утворенню добре розвиненої кореневої системи, збільшенню насіннєвої продуктивності і прискоренню дозрівання. Калій сприяє формуванню більшої кількості насінин у стручках, підвищує масу 1000 насінин і вміст олії у насінні.
На родючих ґрунтах азотні добрива під озимий ріпак не вносять, запобігаючи переростанню рослин до початку зими. Адже останнє погіршує зимостійкість та сприяє розвитку комплексу як бактеріальних, так і грибкових хвороб, внаслідок чого спостерігається загибель посівів у ранньовесняний період. Азот восени перед або під час посіву доцільно вносити нормі 30 кг/га д.р. за пізніх строків сівби та якщо після попередника приорано велику кількість соломи. Решту розрахункової норми азотних добрив вносять навесні. Фосфорні і калійні в повній розрахунковій нормі вносять під основний обробіток ґрунту або під передпосівну культивацію. У насінні ріпаку повинні бути низький вміст ерукової кислоти та глюкозинолатів. Найбільш поширеними є сорти Іванна, Атлант. Серед гібридів себе добре зарекомендували Соколівський, Галицький, Горизонт, Світоч, Тисьменицький.
Ольга ВЛАСОВА, канд. с.-г. наук
Інститут захисту рослин НААН
