Всі види передпосадкового обробітку (боронування, дискування, культивація, переорювання), лущення стерні після озимих культур створюють у грунті несприятливі умови для розвитку збудників хвороб і шкідників, сприяють знищенню і пригніченню бур'янів.
На сильно перезволожених грунтах обов'язковим заходом є вирощування картоплі на грядах або гребенях. На рівнинних масивах із важкими грунтами за наявності безстічних западин необхідно застосовувати систему агромеліоративних заходів для активізації внутрігрунтового і поверхневого стоку води.
В Україні у зв’язку з реформуванням колективних господарств порушилися умови використання земельних угідь. Замість багатопільних сівозмін із науково обґрунтованим чергуванням культур практикуються короткоротаційні. Досить часто допускаються повторні посіви, зокрема посіви озимої пшениці після стерньових попередників. Через неспроможність господарств придбати необхідну кількість енергоносіїв, техніки, добрив і пестицидів, несвоєчасно і на низькому рівні виконуються технологічні операції з вирощування сільськогосподарських культур, часто нехтуються рекомендації фахівців.
У дослідах кафедри загального землеробства Львівського національного аграрного університету (Шувар І. А., 2005) облік урожаю бульб картоплі показав, що найкращі умови для росту й розвитку рослин картоплі були на органічному фоні удобрення за комбінованої системи обробітку ґрунту, забезпечуючи найвищу в середньому за дві ротації сівозміни врожайність бульб 191 ц/га (табл. 1).
Таблиця 1. Урожайність бульб картоплі залежно від системи удобрення та способів основного обробітку ґрунту, ц/га
За умов біологізації землеробства важливим є зменшення кількості препаратів хімічного походження для отримання продуктів харчування та негативного впливу на навколишнє середовище.Якщо на органо-мінеральному фоні удобрення під картоплю вносили 60 т/га гною іN60Р60К80, то на органічному - 55 т/га гною, тільки стартові дози мінеральних добрив (N20Р40К40), сидерати і солому. За таких умов урожайність бульб картоплі на органічному фоні удобрення у середньому за дві ротації сівозміни була вищою, ніж на органо-мінеральному на 9,0 ц/га.
Зяблеву оранку під картоплю виконують плугами з полицями і передплужниками, а на грунтах, схильних до вітрової ерозії, чизельними плугами. Перевагу необхідно віддавати використанню оборотних плугів, оскільки під час їх роботи рілля рівна, без звальних гребенів і розвальних борозен.
Викривлення рядів оранки допускається не більш ніж 1 м на 500 м довжини гону. Загортання рослинних решток, бур'янів і органічних добрив повинно становити не менш як 95%.
Верхній шар зябу має бути розпушений і дрібногрудочкуватий. Дрібних грудок діаметром до 5 см необхідно щоб було не менш ніж 80-90% від загальної їх кількості. Висота гребенів і глибина розвальних борозен - не більш як 7 см.
За безполицевої оранки грунт повинен бути розпушений на задану глибину без обертання пласта і перемішування горизонтів. Поля зі схилами (до 5°) обробляють упоперек схилу.
При розміщенні картоплі після зернових культур та однорічних трав з метою провокації проростання насіння бур’янів перед зяблевою оранкою допустимий розрив між збиранням і лущенням - не більше одного дня.
Залежно від засміченості поля і попередньої культури застосовують різні знаряддя. На ділянках, засмічених переважно однорічними бур’янами, поле лущать дисковими знаряддями, а засмічених кореневідприсковими бур'янами - лемішними лущильниками. Стерню кукурудзи, соняшнику та інших просапних культур на сильноущільненних грунтах обробляють важкими дисковими боронами.
Глибина лущіння дисковими лущильниками повинна становити 5-10 см, лемішними - 10-18 см. Її встановлюють у грунтово-кліматичних зонах з урахуванням стану грунту, видового складу бур'янів і висоти стерні. За одноразового лущіння глибина обробітку має сягати в посушливих районах 7-8 см, у зволожених - 5-6 см.
При лущінні у взаємноперпендикулярних напрямках перше виконують на глибину 5-7 см, друге (після проростання бур'янів кореневідприскових) - 8-10 см. За триразового пошарового лущення першу операцію виконують відразу після збирання на глибину 5-7 см, другу - після сходів бур'янів, третю - через 20-25 днів після другої на глибину 8-10 см.
Відхилення середньої фактичної глибини обробітку від заданої для лущильників: дискових - не більш як ± 1,5 см, лемішних - не більш ніж ± 2 см. Бур’яни повинні бути повністю підрізані, кількість незагорненої стерні допускається до 4%.
На схилах незалежно від розмірів поля і типу агрегату лущать і дискують грунт тільки упоперек схилів або за напрямками горизонталей складних схилів.
Ранньовесняне боронування зябу розпочинають з настанням фізичної стиглості грунту. Кількість слідів боронування вибирають, виходячи зі стану грунту. На легких пухких грунтах досить боронування в один слід. На грунтах вологих, запливаючих, боронують у два сліди середніми або важкими боронами.
На ущільнених грунтах ранньовесняне боронування замінюють неглибокою культивацією на глибину 5-6 см із боронуванням зубовими боронами, які вирівнюють поверхню поля, покращують кришіння грунту і вичісують бур'яни. Культивують впоперек або під кутом до напрямку оранки, на ділянках із вираженим рельєфом - упоперек напрямку схилу або по горизонталях.
Поверхня поля після культивації повинна бути вирівняною. Висота гребенів і глибина борозен - не більш ніж 4 см. Глибина обробітку - 12-13 см. Кількість грунтових агрегатів розміром до 25 мм повинна становити не менш як 90%. У кінці культивації обробляють поворотні смуги у поперечному напрямку, не залишаючи огріхів і необроблених ділянок.
На важких суглинкових грунтах заплав для поліпшення водноповітряного режиму щілювання виконують одночасно з кротуванням. Глибина щілини повинна становити 30-40 см. Ширина щілини на поверхні грунту - не більш ніж 5 см, нижню частину щілини збільшують до 6-8 см. Діаметр кротового отвору - 8 см. Відстань між кротовинами роблять 0,9-1,4 м. Глибина ходу щілеріза має бути рівномірною, відхилення середньої глибини від заданої не повинно перевищувати 2 см.
Лущення стерні виконують лемішними лущильниками на глибину 8-12 см, які досить якісно загортають добрива та післяжнивні рештки. Однак в окремих випадках ефективними є дискові лущильники. Їх слід застосовувати при сильному осушенні грунту, як і важкі дискові борони, та обробляти грунт на глибину 10-12 см, після чого на полях не залишається великих грудок і брил. Після лущення або культивації, коли бур'яни знову пустять пагони, виконують зяблевий обробіток плугами на повну глибину орного шару.
Якщо розміщують картоплю після коренеплодів, овочевих та інших просапних культур, то зяблеву оранку зазвичай виконують без попереднього лущення. На грунтах, які зазнають вітрової ерозії, основний спосіб зяблевого обробітку - безполицеве розпушування плоскорізами.
На торфоболотних грунтах найкращий спосіб зяблевоого обробітку - полицева оранка на глибину 30-35 см. На тимчасово перезволожених грунтах зяблева оранка при вирощуванні картоплі іноді буває недоцільна. Якщо такий грунт зорати з осені, у ньому нагромаджується дуже багато вологи. Навесні він повільно просихає і затримує початок польових робіт. У таких випадках зяблеву оранку доцільно замінити дискуванням поля на глибину 8-10 см для загортання добрив і органічних решток, а навесні виконати полицеву оранку з грунтопоглибленням. Восени і, особливо, навесні, терміни виконання польових робіт дуже стислі. Тому організація роботи агрегатів з підготовки грунту для садіння картоплі повинна забезпечувати їх максимальну продуктивність.
Орати треба так, щоб на полі утворювалося мінімум звальних гребенів і розвальних борозен. Під час оранки оборотним плугом організація робіт спрощується, оскільки агрегат рухається на полі примикаючими проходами.
Основне завдання передпосадкового обробітку грунту - створення пухкої, дрібногрудочкуватої структури грунту картопляного поля на глибині всього орного горизонту.До недавнього часу обов'язковим заходом, незалежно від типу грунту, вважалось раннє весняне боронування, так зване закриття вологи. Зі створенням вертикально-фрезерних культиваторів цей агрозахід на суглинкових грунтах, за наявності вирівняного зябу, замінюють фрезеруванням на глибину до 12-14 см при досягненні фізичної стиглості грунту. Картоплю садять слідом за фрезеруванням. Цей захід значно знименшує кількість операцій порівняно з традиційною технологією і скорочує терміни виконання весняних польових робіт.
Вибір культиватора-гребенеутворювача залежить від типу грунту: на грунтах із важкого гранулометричного складу використовують фрезерні культиватори з активними робочими органами, на легких і середніх грунтах з високим вмістом органічних речовин доцільно застосовувати культиватори з пасивними робочими елементами, що дозволяють формувати гребені заданих параметрів за менших енерговитрат. Іноді замість культивації виконують дискування, проте після нього досить часто на поверхні поля утворюється багато грудок, які швидко висихають і стають міцними. Вони не руйнуються навіть під час переорювання і потрапляють у гребені, зберігаючись там, залежно від умов року, аж до збирання урожаю.
Необхідно враховувати, що заходи обробітку грунту впливають на температурний і водний режими у гребені, а зайві проходи агрегатів полем ущільнюють грунт і пошкоджують рослини.
У спекотну і суху погоду при невеликих запасах вологи в грунті абсолютно неприпустимі глибокі культивації і підгортання, оскільки вони зумовлюють значні втрати вологи і перегрівання тих шарів грунту, де знаходяться бульби. Це призводить до зупинення наростання молодих бульб. Шкода від несвоєчасних і глибоких міжрядних обробітків особливо велика у тривалий посушливий період. У суху спекотну погоду припустимі лише мілкі міжрядні обробітки на глибину 6-8 см, у першу чергу, на засміченних ділянках і на полях, де утворилася грунтова кірка.
Особливості органічного удобрення
Органічні добрива включають гній, пташиний послід, гнойові стоки, зелені добрива, солому та інші рослинні рештки, побутові та промислові відходи, осади стічних вод, компости тощо. Вони мають комплексний вплив на родючість грунту та підвищують урожайність сільськогосподарських культур.
На більшості типів грунтів, за винятком чорноземів, вирощувати високі й сталі врожаї картоплі без внесення органічних добрив практично неможливо навіть за внесення достатньої кількості мінеральних добрив. Однак за останні роки через стрімке зменшення поголів’я великої рогатої худоби, високих витрат на внесення добрив і низку інших чинників органічні добрива під картоплю вносять дуже рідко, що є однією з причин низької середньої урожайності в країні.
Органічні добрива, підготовлені до внесення, повинні мати мінімальні втрати органічних речовин та азоту; не містити життєздатного насіння бур'янів та гельмінтів, хвороботворних мікроорганізмів. Застосування під картоплю свіжого гною, так само як і наявність у добривах сторонніх предметів (каміння, уламки деревини тощо) не допускається.
Відхилення фактичної дози внесення від заданої сягає не більш як ±5%. Нерівномірність разподілу добрив шириною смуги внесення не повинна перевищувати ±25%, нестабільність дози у напрямі руху агрегата - не більше ±10%. Перекриття суміжних смуг внесених добрив не повинна перевищувати 0,5 м, розриви між ними довжиною гону і необроблені поворотні смуги є не припустимими. Розрив між валками при розкиданні з куп - не більш ніж 1,5 м.
Добрива повинні бути повністю загорнені у грунт. Глибина загортання визначається грунтово-кліматичними умовами зони вирощування картоплі. Проміжок часу між розкиданням і загортанням добрив у грунт не має перевищувати 2 год.
Норми і строки внесення гною під картоплю визначають залежно від ступеня його розкладання: свіжий, напівперепрілий, перепрілий і перегній. У свіжому, слаборозкладеному гної солома слабо змінює колір і міцність. У напівперепрілому – вона набуває темно-коричневого забарвлення, слабшої міцності, легко розривається. Перепрілий гній складається з однорідної маси, в якій унаслідок розкладання соломи важко виявити окремі соломини. У такому стані втрачається 50% маси органічних речовин. Перегній - пухка темна маса, у якій в процесі розкладання втрачається до ? маси органічних речовин. Вміст поживних речовин сильно варіює і значною мірою залежить від виду використаних кормів, тому перед внесенням гною необхідно зробити аналіз на вміст у ньому елементів мінерального живлення. Зазвичай вносять гній із розрахунку 30-40 т/га, але не більш як 60-80 т/га.
Доводити гній до перепрілого стану або перегною не варто, позаяк кількість органічних речовин зменшується у більш ніж у 2-4 рази. Для отримання якісного гною його необхідно зберігати холодним способом, чого досягають тільки за щільного укладання. Гінй укладають у великі ущільнені штабелі масою 200-300 т (ширина не менш як 5-6 м, висота 2-3 м). Штабелі меншого розміру укладати не доцільно, оскільки взимку вони можуть промерзнути, а це призведе до запізнення із внесенням добрив у грунт і строками садіння картоплі.
Цілком не припустимо зберігати гній у малих купках, оскільки за таких умов втрачатиметься весь аміачний азот й будуть вимиватися дощами та талими водами інші поживні речовини.
Грунт під купами довго не розмерзається, затягуються строки обробітку грунту під картоплю і садіння. Урожайність бульб картоплі від гною, який зберігався у неущільненому штабелі, значно зменшується.
У картоплярстві найбільш прийнятною формою органічних добрив є торфогноєві компости. Їх готоують у такій пропорції: одна частина гною і одна частина торфу верхового вологістю не менш як 60%. Можна використовувати перехідний і низинний торф, але у разі, якщо він провітрений і доведений до зазначеної вологості.
Використовувати торф у чистому вигляді під картоплю не доцільно, оскільки азот, що міститься у ньому, знаходиться в органічних сполуках і погано засвоюється рослинами. Витрати на видобуток і застосування торфу не окуповуються збільшенням урожайності.
Безпідстилочний гній - це суміш екскрементів тварин з домішкою води, іноді корму. Залежно від вмісту в ньому води розрізняють: напіврідкий (суміш екскрементів, вологість до 90%) і рідкий (суміш екскрементів з домішкою води, вологість 90-93%). Суміш екскрементів, значно розведена водою (вологість 93-98%), відноситься до гноєвих стоків.
На відміну від традиційного підстилкового гною, безпідстилковий має інші фізико-механічні властивості, суттєво відрізняється за хімічним складом і впливом на врожай. Як правило, його використання у картоплярстві має непрямий негативний вплив унаслідок внесення насіння бур’янів, тому застосування таких форм добрив слід розглядати як вимушене і менш доцільне.
Дозу безпідстилкового гною встановлюють, як правило, на підставі потреби культури в азоті з урахуванням вмісту його у гної. Під картоплю верхньою межею внесення вважається рівень азоту не більш як 200 кг/га. При внесенні вищих норм безпідстилкового гною урожай картоплі не збільшується, при цьому зменшується вміст сухих речовин і крохмалю у бульбах картоплі, а наявність нітратного азоту може перевищити допустимі норми.
При виборі строку внесення гною під картоплю доцільно враховувати тип грунту. На важких за гранулометричним складом суглинкових грунтах, а також на пісках, що підстилаються мореною, його вносять восени під зяблеву оранку або по зябу із загортанням під культивацію. На піщаних і супіщаних грунтах, що підстилаються пісками, а також на малопотужних суглинках гній і компости вносять навесні, але у більш ранні терміни. За вирощування ранньої картоплі органічні добрива вносять тільки восени, що дозволяє розпочати садіння її у дещо раніше. Слідом за розкиданням на полі, особливо в сонячні погожі дні, гній відразу ж приорюють у грунт, позаяк дія його на врожай зменшується.
Пташиний послід. Використання посліду під картоплю повинно бути диференційованим залежно від технології його вивезення з птахофабрики.
Існує три основних способи видалення і відповідних їм три види посліду: послід з природною вологістю до 70% на тирсовій основі і без неї; розріджений послід вологістю до 90%; термічно висушений за температури близько 600°С.
Кожен із цих видів посліду має певні властивості, які потрібно враховувати під час їх використання під картоплю. Сирий пташиний послід на тирсовій основі характеризується неповним використанням запасів азоту першого року у зв’язку з його значною біологічною іммобілізацією (поглинання) целюлозоруйнівними мікроорганізмами, яких буває багато. Розріджений послід вимагає значних витрат на перевезення і внесення, до того ж при його наявності зростає небезпека спалаху епізоотичних захворювань, забруднення навколишнього середовища, розмноження величезної кількості мух. Цих недоліків повністю позбавлений термічно висушений пташиний послід, його легко вносити навіть машинами для мінеральних добрив.
На суглинкових грунтах під картоплю доцільно вносити до 40 т/га сирого посліду. Вищі норми внесення, хоча і підвищують урожай, але недоцільні, позаяк через них значно погіршується смак, зменшується крахмалистість бульб, у них можуть нагромаджуватися у надмірній кількості шкідливі для організму людини і тварини нітрати.
До того ж відходи бульб у зимовий період значно зростають - до 25-33% порівняно з 7-10% за звичайної заправки грунту. Щоб уникнути подібних явищ, на фоні 40 т/га сирого пташиного посліду слід обов'язково вносити високі дози фосфору і калію, а мінімальні - азоту. На суглинкових грунтах доза становить N30P150-180K150-180 кг на 1 гектар.
Зелені добрива, зокрема сидерати, використовують як органічні добрива. Їх застосування пов’язано зі значно меншими витратами порівняно з внесенням гною, компостів та інших видів органічних добрив. На сидераті найчастіше вирощують такі культури, як ріпак, редьку олійну, гірчицю, озиме жито та інші. Ріпак і гірчицю висівають нормою 12-15 кг/га після, наприклад, однорічних трав або в системі пара і приорюють у фазі цвітіння, попередньо подрібнивши стебла.
Озиме жито приорюють навесні, в основному у фазі кущіння, перед садінням картоплі. Крім збільшення урожайності жито має оздоровчий вплив, очищаючи грунт від шкідливих мікроорганізмів.
Мінеральні добрива вносять розкидним способом і локально під час садіння бульб або під час передпосадкової підготовки грунту.
Добрива вносять у грунт, відхилення від заданої глибини загортання не повинно перевищувати 15-20%. Перекриття у стикових проходах повинне становити не більш як 5% від ширини захвату агрегата. Необроблення поворотних смуг на полі не допускається. Період між розкиданням і загортанням добрив сягає не більш ніж 12 год. Кращі результати забезпечують гранульовані добрива у вигляді нітроамофоски, суперфосфату.
Ефект від локального внесення отримують в основному за рахунок фосфору, калійні хлорвмісні добрива шкодять посівам через підвищений вміст хлору. Тому за такого способу краще використовувати концентровані складні добрива, а за їх відсутності - суміш азотно-фосфорних добрив без сирих хлорвмісних калійних, особливо на легких грунтах і за сухої погоди.
Верхньою межею внесення мінеральних добрив локальним способом під час нарізування гребенів вважається: за богарних умов N90P90K90 - на суглинкових і N60P60K60 - на супіщаних грунтах; на зрошуваних землях на суглинкових грунтах - не більше N90P120K120. У цьому випадку зростає ефективність добрив, збільшується крахмальність бульб. За більших норм локальне внесення добрив призводить до недобору врожаю та значного погіршення якості бульб.
При внесенні оптимальних доз добрив на запланований врожай необхідно враховувати агрохімічний аналіз грунту. У кожному конкретному випадку ці норми уточнюють. Застосування добрив з урахуванням агрохімічних властивостей грунту сприяє підвищенню їх ефективності на 20% і більше. За низького рівня забезпечення грунту елементами живлення дози збільшують на 30%.
Застосування високих доз азоту призводить до посиленого наростання бадилля картоплі, тому період нагромадження врожаю подовжується на більш пізній термін, дозрівання бульб затримується. Вплив фосфорних добрив протилежна дії азотних, вони впливають на пришвидшення розвитку і дозрівання картоплі. Калійні добрива прискорюють накопичення і дозрівання бульб. Тому на збільшення доз фосфорних і калійних добрив сильніше реагують пізньостиглі сорти.
За умов оптимального вологозабезпечення (застосування зрошення, достатня кількість опадів чи оптимальний рівень залягання грунтових вод) застосовують вищі норми добрив. Цим вимогам найбільшою мірою відповідає співвідношення N:Р:К не менше, ніж 1:1,2-1,5:1,2-1,6 на мінеральних грунтах і 1:3-5:6-10 - на торфових.
За оптимального вологозабезпечення (умови зрошення) або на осушених землях максимально можливі врожаї картоплі з кращими показниками якості можуть забезпечити наступні норми внесення добрив:
- На дерново-підзолистих піщаних грунтах на фоні гною N60-90Р150-180К180-225; гній під попередник N150P150-180K180;
- На дерново-підзолистих суглинкових грунтах на фоні гною N90P 150-180K180-225; гній під попередник N135P180K180;
- На сірих лісових грунтах і вилугуваних чорноземах по фоні гною N60-120P180-210K150-180; гній під попередник N135P210K165;
- На торф'яно-болотних грунтах N30-60P180-240K240-300.
Для забезпечення доброї якості і лежкості картоплі за тривалого зберігання недоцільне посилене азотне або азотно-калійне живлення.
У богарних умовах граничний рівень внесення азоту: на суглинкових грунтах становить не більш ніж 100 кг, на супіщаних - 120 кг, на торфових - 60 кг. Дози і співвідношення добрив залежать від призначення продукції (столова, кормова або насіннєва картопля, на переробку). Під столову картоплю оптимальне співвідношення азоту, фосфору і калію наступне: для ранніх і середньостиглих сортів - 1:0,7-0,9:1,2-1,4; для середньопізніх - 1:1,0-1,2: 1,3-1,6 для пізньостиглих - 1:1,2-1,5:2,0.
На легких грунтах для покращання якості картоплі столових сортів застосовують магнієві добрива (доломіт, магнезію, дуніт, магнієвий плавлений фосфат, калімагнезію) у дозі 40-60 кг діючої речовини залежно від забезпечення грунту магнієм.
На осушених торфовищах азотні добрива не застосовують або вносять низькі дози (30-60 кг), а фосфорні та калійні вносять з розрахунку: під високопродуктивні сорти - P90K120-150; під сорти середньої продуктивності - Р60К90. На цих грунтах раз на три-чотири роки вносять також мідні добрива (0,5-0,6 т/га піритового недогарку або 25-30 кг/га мідного купоросу). Для поліпшення якості картоплі вносять безхлорні форми калійних добрив, які підвищують крахмальність бульб на 0,7-1,8%. Для поліпшення фізичних властивостей хлористого калію і приготування більш якісних тукосумішей випускають грубозерні і гранульовані форми.Останні за своєю дією близькі до сірчанокислого калію і забезпечують збільшення урожайності бульб порівняно з дрібнозерною формою на 1,0-2,9 т/га.
На легких піщаних і супіщаних грунтах для уникнення вимивання поживних елементів всі мінеральні добрива доцільно вносити навесні. У більш зволожених північних і північно-західних районах на всіх грунтах добрива використовують також навесні, оскільки тут сильно зростають втрати поживних речовин від вимивання. На чорноземах лісостепової зони і в південних областях мінеральні добрива вносять восени під зяблеву оранку.
Висаджують картоплю з різною шириною міжрядь - 70, 75, 90 і 140 см на рівній поверхні поля або на гребенях. Висаджують на гектар від 22-25 тис. бульб (насадження на грядах в один рядок) до 60-70 тис. бульб (на насіння). Найбільш поширені насадження з міжряддями 70 і 75 см, попри те, що розширені міжряддя і гряди мають ряд переваг. Схеми садіння і ширина міжрядь повинні мати зональний характер.
Посіви сортів картоплі різного ступеня стійкості до фітофторозу варто ізолювати один від одного на відстань не менш ніж 500-1000 м. Це запобігає створенню граничної концентрації інфекційного гриба-збудника, необхідної для сильного розвитку захворювання на сортах із підвищеною стійкістю.
Кожен сорт картоплі висаджують на одному полі не більш, ніж за 8-10 днів, позаяк в іншому разі перші дві обробки фунгіцидами проти фітофторозу стають недостатньо ефективними (їх проведення тісно пов'язане з певною фазою розвитку рослин). Садити картоплю слід, коли температура грунту на глибині 8-10 см досягне 7-8°С. Зазвичай це буває при встановленні середньодобової температури повітря вище 8°С. Коріння утворюється за температури 7°С і вище. За нижчої температури висаджені бульби довгий час не проростають, на їх поверхні передчасно можуть з’являтися столони з великою кількістю бульбочок, відбувається зараження рослин ризоктоніозом.
Основні вимоги агротехніки
Для отримання високих і сталих урожаїв картоплю необхідно висаджувати з суворим дотриманням агротехнічних вимог:
- в оптимальні зональні терміни впродовж 8-10 днів;
- фізична стиглість грунту за температури на глибині загортання бульб не нижче +7-8°С, тобто тоді, коли він піддається якісному обробіткові з утворенням дрібногрудочкуватої структури в усьому орному шарі;
- глибина садіння в основних зонах вирощування картоплі на суглинкових грунтах становить 6-8 см, на супіщаних - 8-10 см, рахуючи від верхньої точки бульби до вершини гребеня з відхиленням ± 2 см. У південних районах з сухим і спекотним кліматом можливе садіння на глибину до 12-14 см;
- гребені після проходу саджалки повинні мати овальну форму, бути прямолінійними, кінці гонів на поворотній смузі необхідно щоб закінчувалися на одній лінії, між посадженими рядками повинен залишатися шар незайманої ріллі шириною не менш як 30-35 см, необхідний для формування повнооб’ємних гребенів під час догляду за посівами;
- залежно від маси насіннєвих бульб на 1 га доцільно висадити: у посівах продовольчої картоплі не більш ніж 45-50 тис., у посівах на грядах в один рядок - 22-25 тис.;
- садіння повинно забезпечувати рівномірність розкладання бульб не менш як 60%;
- середня лінія вершин гребенів повинна розташовуватися над рядком висаджених бульб з допустимим відхиленням не більш як 2 см;
- перекриття основних міжрядь не варто перевищувати 2 см, стикових - 10 см;
- уразі садіння пророщеними бульбами кількість обломаних і пошкоджених паростків не повинна перевищувати 25% від їх загальної кількості на бульбах, включаючи вантажно-розвантажувальні операції під час підвезення бульб до саджалки і її завантаження.
Догляд за насадженнями картоплі при використанні пасивних робочих органів складається з двох-трьох міжрядних обробітків з одночасним боронуванням до сходів (останній обробіток у разі потреби виконують після появи сходів) і одного-трьох міжрядних обробітків у період вегетації рослин.
Залежно від підготовки посадкового матеріалу, глибини загортання насіння і метеорологічних умов сходи з'являються через 14-30 днів після садіння, а багато бур'янів значно раніше.
Основну частину догляду - знищення бур'янів, розпушування міжрядь і гребенів, формування гребенів - виконують до появи сходів. Після цього здійснюють лише профілактичний догляд, одне-два розпушування міжрядь або підгортання. Під час досходових міжрядних обробітків з одночасним боронуванням розпушують міжряддя, вершини і відкоси гребенів та підправляють гребені. Перший обробіток проводять не пізніше, ніж через п’ять-сім днів після садіння.
Для боротьби з бур’янами використовують як механічні заходи боротьби, у тому числі на основі пасивних робочих органів, так і хімічні із застосуванням гербіцидів. Механічні способи обробітку найбільш ефективні на початковій стадії розвитку бур'янів - стадії «білої ниточки». Раннім і своєчасним виконанням відходів можна знищити до 85-95% бур'янів. Запізнення з механічними обробітками призводить до знищення тільки незначної частини бур'янів. Застосування гербіцидів у системі механізованого догляду дасть можливість зменшити кількість міжрядних обробітків, призначених для боротьби з бур'янами. Перевага використання гербіцидів повинна віддаватися під час обробки насіннєвих посівів картоплі.
Робочі органи агрегатів під час роботи повинні рівномірно подрібнювати грунт на глибину 3-6 см, розпушувати грунтову кірку і знищувати бур’яни. Глибина розпушування у досходовий період залежить від погодних умов, стану і вологості грунту.
Перше підгортання виконують при досягненні рослинами висоти 18-20 см, друге - перед змиканням бадилля. За нестачі вологи здійснюють одне підгортання перед змиканням бадилля, а перше замінюють розпушуванням.
Під час підгортання рослин робочі органи культиватора повинні насипати пухкий і рівний шар грунту на весь гребінь із приляганням його до стебел картоплі, а також розпушувати дно борозни нижче основи гребеня на 4-6 см. Товщина шару грунту над маточною бульбою після останнього підгортання повинна мати не менш як 18-22 см. Робочі органи культиватора не повинні підрізувати кореневу систему, висмикувати, пригортати та пошкоджувати рослини. Ширина захисної зони під час досходових обробітків становить 10-12 см, з появою сходів - 12-14 см. Допустиме відхилення - не більш ± 2 см.
Обробіток посівів картоплі не повинен супроводжуватись вириванням бульб із грунту й ушкодженням більш ніж 2% рослин.
На важких грунтах при застосуванні для догляду фрезерних культиваторів-гребенеутворювачів з активними робочими органами кількість обробітків значно зменшується і може бути доведена до одного - створення гребенів зі щільною поверхнею за одночасного знищення бур’янів після сходів.
Не допускається наявність поздовжніх глибоких тріщин у центрі гребеня, які часто утворюються у разі вітру і випадання зливових дощів після виконання операцій догляду. У тріщини проникає світло, і частина бульб нового врожаю зеленіє, що неприпустимо для продовольчої картоплі. Утворення тріщин зумовлює виконання глибокого розпушування міжрядь ярусними окучники.
Догляд за посівами картоплі - комплекс агротехнічних заходів, спрямований на створення оптимальних умов для росту й розвитку рослин впродовж усього періоду вегетації і створення сприятливих умов для комбайнового збирання бульб. Для отримання позитивного результату від виконання операцій з догляду важливо, аби картопляні поля були чистими від бур'янів, з об'ємними гребенями з пухкого грунту з ущільненою поверхнею і з добрим розвитком рослин. До початку збирання на легких грунтах повинен бути сформований овальний гребінь заввишки 18-20 см, на важких грунтах - висотою 20-22 см у вигляді трапеції. Залежно від типу грунту, засмічення полів, стану рослин, погодних умов рекомендовано різні заходи догляду та їх поєднання: розпушування, підгортання, розпушування або підгортання з боронуванням, обробка гербіцидами. При цьому необхідно враховувати температурно-вологісний режим у гребені, стадію розвитку рослин, вид бур’янів і призначення картоплі. Усі вони спрямовані на підтримання грунту в пухкому стані за оптимальної щільності, боротьбу з бур'янами і створення до збирання заданих параметрів гребенів, у яких весь урожай знаходиться над дном борозни, що й забезпечує ефективне комбайнове збирання.
Проростаючи, бульби інтенсивно дихають, їм потрібен постійний доступ кисню. Унаслідок опадів може утворитися грунтова кірка, яка порушує газообмін і тим саме уповільнює проростання бульб. Тому потрібно забезпечити вільний доступ повітря до бульб, розпушуючи верхній шар грунту в період від садіння до появи сходів. Після обробітку пухкий шар на поверхні грунту полегшує надходження повітря у зону розміщення бульб і захищає нижні шари грунту від висихання і зайвого випаровування вологи.
У догляді за картоплею не повинно бути шаблону. Сухі та спекотні періоди нерідко чергуються з холодними і вологими, що часом робить неможливим застосування заздалегідь розроблених схем догляду за насадженнями картоплі. Однак за будь-яких обставин перше розпушення виконують на більшу глибину. У цей період коренева система ще не сильно розгалужена і не пошкоджується робочими органами. На легких грунтах і за недостатнього зволоження насадження картоплі доцільно розпушувати, а не підгортати. Підгортання слід виконувати під час другого й останнього обробітків.
Рекомендовані середні показники щодо створення оптимальних умов для вирощування картоплі необхідно уточнювати для кожного конкретного господарства відповідно до специфічних умов і сезонних особливостей погодних явищ.
