Поки що зарано підводити підсумки щодо фінальної врожайності кукурудзи на всій території України, однак із тих даних, що ми маємо, виходить близько по 6,5–7 т/га. В окремих регіонах із традиційно вищою кількістю опадів ці показники є помітно соліднішими і сягають від 7,5 до 9 т/га. Спробуємо розібратися в причинах такого просідання і розпочнемо із найбільш очевидного фактору — вологи.
Кукурудза є однією із найвологолюбніших сільгоспкультур — і це факт. При цьому, на відміну від, скажімо, ранніх зернових, «королева полів» потребує стабільного «втамування» спраги та постачання елементів живлення аж до найпізніших фаз вегетації. Якщо пшениця та ячмінь, досхочу «напившись» водички восени, а тоді навесні, можуть забезпечити цілком пристойний результат навіть у тому разі, якщо в травні-липні не випаде ані краплини, то із кукурудзою так не вийде.
У цьому плані останні два сезони вийшли особливо показовими. Весна 2018 року хоч і була бездощовою (останні опади пройшли наприкінці квітня), однак цей брак вологи компенсували зливи в другій половині липня. Саме тоді кукурудза отримала потужний заряд вологи в період наливання качанів, що, власне, дало змогу вийти на рекордні показники.
Цьогоріч усе навпаки. Україну буквально заливало в травні, а після того — немовби відрізало. Два, навіть три місяці без дощів для такої вологолюбної культури як кукурудза — це вирок високій врожайності. Більше дивує те, як за таких умов у багатьох господарствах лісостепової зони вдалося зібрати по 9–10 т/га зерна.
І тут на перший план виходить та сама ефективна технологія вирощування, про яку багато говориться, але яка вдається далеко не всім агрономам.
Почнімо з того, що технологія вирощування повинна передбачати не просто курс на високу врожайність, а насамперед курс на якомога вищу рентабельність вирощування культури. Бажано при цьому враховувати збереження родючості ґрунтів та мінімальну шкоду навколишньому середовищу. Тому складно сказати, хто більше виграв: фермер, який обійшовся 150 кг карбаміду і одним внесенням гербіциду, зібравши за посушливих умов 7 т/га зерна, чи агровиробник, який витратив на ЗЗР та добрива в 5 разів більше і змолотив 9 т/га…
Проте ми однаково вбачаємо більш перспективним другий варіант. Можна 20 років поспіль кидати в землю лишень дещицю азоту, витягуючи із ґрунту все, що можна. Однак рано чи пізно прийде мить, коли на цій землі жодної билини не виросте внаслідок її цілковитого виснаження. У будь-якому разі про жоден розвиток і мови не буде.
Заради справедливості наголосимо, що в аграрному світі найшвидше розвиваються якраз «думаючі» власники, котрі розуміють, що таке справжня родючість ґрунтів, що таке аналіз ґрунту, диференційоване внесення, управління врожайністю та ін. І якраз під таку високоврожайну та вимогливу до мінерального живлення культуру як кукурудза, потрібно особливо ретельно напрацьовувати максимально ефективну технологію вирощування. До речі, це з успіхом роблять у переважній більшості вітчизняних господарств. Фактично скрізь власники впродовж років тісно співпрацюють із консультантами провідних вітчизняних та світових компаній, шліфуючи технологію елемент за елементом.
Це виявляється у тому, що звичним стало застосування винятково якісних оригінальних гербіцидів на посівах «королеви полів». Шириться використання різноманітних мікродобрив та антистресових препаратів, які вносяться позакореневим способом. Цьому сприяє зростаючий парк самохідних обприскувачів, що дає змогу обробляти рослини в більш пізніх фазах вегетації. Зрештою, препарати дедалі частіше вносяться не в разі виявлення тієї чи іншої проблеми, а на випередження, або з профілактичною метою. Переглядаються підходи азотного живлення кукурудзи в бік його розділення на декілька прийомів та внесення частини азоту після появи сходів. Простіше кажучи, наші знання та навички щодо ефективного вирощування кукурудзи вдосконалюються, і цілком можливо, що не за горами той час, коли наші фермери, за показниками врожайності, почнуть наступати на п’яти американцям, навіть за умов меншої кількості опадів.
Тому про жодну паніку і мови немає — відносно невисокі показники врожайності кукурудзи в цьому році є просто наслідком збігу негативних факторів, і, перш за все, недостатньої кількості та нерівномірного розподілення опадів. Як відомо, рік на рік не схожий. Скажімо, минулого року на фоні високої врожайності кукурудзи в силу різних причин підвели озимі зернові. Цього року усе із точністю до навпаки…
Ще один момент, на якому варто зупинитися більш детально — рентабельність кукурудзи у ширшому її розумінні. Нещодавно ми побували в одному із господарств Херсонської області, де на зрошенні успішно вирощують «королеву полів» із врожайністю понад 140 ц/га. У сусідньому господарстві знімають аналогічний обсяг зерна із гектара. Однак у першому господарстві воно має вологість 14%, а у другому — 18–19%. Це означає різницю в декілька тисяч гривень на 1 гектарі! І передусім тому, що в першому господарстві правильно обрали гібрид зі швидкою вологовіддачею, напрацювали разом із консультантами ефективну технологію його вирощування та зібрали його в оптимальні строки.
Остання проблема стає актуальнішою із кожним роком. Господарства іноді відводять під кукурудзу до 50% посівних площ, однак навіть теоретично не в змозі її вчасно зібрати, завезти на тік, посушити й закласти на зберігання. Відповідно, вони змушені або платити шалені кошти стороннім організаціям за збирання, перевезення, післязбиральну обробку та зберігання, або ж віддавати зерно за безцінь. Навіщо тоді та кукурудза потрібна в такій кількості, якщо ми апріорі відмовляємося від значної частини потенційного прибутку від її вирощування?…
Саме тому констатуємо, що питання успішного вирощування «королеви полів» є комплексним. Це не питання на кшталт «вродила кукурудза чи не вродила», це завдання створення цілісної індустрії вирощування кукурудзи, яка передбачає гармонійне поєднання агрономії та інфраструктурної складової. І все буде гаразд. Втім, у цьому ніхто і не сумнівався — кукурудзу ми вирощувати і вміємо, і любимо!
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для Агробізнесу Сьогодні