Вважається, що за показниками впливу на родючість ґрунту 1 т соломи на 1 га приблизно дорівнює 3–3,5 т тваринницького гною. Себто, лишаючи на полі по 5–6 т соломи на 1 га, ми фактично вносимо більш ніж половину рекомендованої норми органічних добрив, а отже, майже весь потрібний рослинам калій, кальцій, магній та цілу низку мікроелементів. У конкретних цифрах це виглядає таким чином: 30–35 кг/га азоту, 10 кг фосфору, до 90 кг калію, 40 кг кальцію і 5–6 кг магнію. Це дуже непогана альтернатива синтетичним мінеральним добривам, що дає змогу знизити потреби в останніх та підвищити родючість ґрунту.
Адже саме рослинні рештки є основним джерелом гумусу — складної суміші речовин, що входили до складу рослин, а також продуктів життєдіяльності різноманітних мікроорганізмів, котрі мешкають у ґрунті. Для нормального утворення гумусу необхідна органічна речовина, і при цьому в складі соломи її вміст може сягати до 70–80%. Також у соломі містяться крохмаль і целюлоза, якими харчуються корисні мікроорганізми.
Як уже згадувалося, за вмістом органіки солома утроє-четверо перевершує гній (внесення 1 т соломи сприяє утворенню 100–200 кг гумусу), що інтенсифікує циркуляцію вологи і повітря в ґрунті, вологоутримувальну його здатність та фізичні властивості. Він стає більш пухким, що призводить до поліпшення умов життєдіяльності як рослин, так і ґрунтових мікроорганізмів, а також нівелює вплив погодних негативних факторів на урожайність.
У разі внесення соломи посилюється загальна біологічна і ферментативна активність грунтів, вони збагачуються амінокислотами, вітамінами й іншими фізіологічно активними речовинами, які благотворно впливають на розвиток рослин.
Також внесення соломи завдяки її насиченості вуглецем стимулює розвиток азотофіксувальних бактерій. Адже, як відомо, один грам вуглецю допомагає зафіксувати від 15 до 20 мг азоту. Коли розкладається солома приповерхневі шари ґрунту і повітря збагачуються вуглецем, стимулюючи нарощування зеленої маси рослин.
Поряд із цим внесення соломи в ґрунт погіршує фітосанітарний стан на полі. Збережені на ній патогени і шкідники здатні суттєво знизити врожай наступної злакової культури. Тому потрібно ретельно стежити за дотриманням сівозміни в разі залишання її у полі.
Слід враховувати, що під час розкладання соломи в грунт виділяються жирні кислоти (особливо багато в анаеробних умовах, під час заорювання на глибину більш як 15–20 см), а також різні токсини, що негативно впливають на вегетацію злакових культур. До того ж для її розкладання, як і будь-якої органічної речовини, потрібна волога, якої може бракувати в районах недостатнього зволоження. Натомість за умови внесення тваринницького гною, який наполовину складається із води, такої проблеми не існує.
І нарешті, внаслідок низької швидкості розкладання соломи поживні речовини, що входять до її складу, стають доступними для рослин поступово. Найчастіше впродовж 3–5 років. Прискорити ці процеси можна шляхом внесення додаткового азоту, про що ми поговоримо далі докладніше.
Відверто кажучи, із наведеними вище даними більшість фермерів цілком знайомі, що не заважає деяким із них із року в рік підносити сірника до валків соломи в полі. При цьому усі палії чудово обізнані щодо цінності соломи як добрива та її здатності підвищувати родючість грунту. Однак у пріоритеті в них одномоментна економіка, адже для того, щоб заробити пожнивні рештки в грунт, та ще й у сухий, потрібно не менш ніж 10–12 л/га пального. Мовляв, таким чином ми заощадимо цілу тисячу доларів на кожні 100 га, заразом позбавившись від головного болю.
З одного боку, людей можна зрозуміти, та з іншого, навіть не беручи до уваги екологічний фактор, — вони просто залазять собі в кишеню… Правильне поводження із пожнивними рештками впродовж декількох років підряд дає змогу не лише заощаджувати на міндобривах, але й посилити вологоутримувальні властивості ґрунту. Та при цьому потрібно відійти вбік від схеми «підпалили-задискували-посіяли».
Замість того, щоб нарікати, що солому подрібнити, а потім заробити в землю дорого, і що в грунті немає вологи — як солома розкладеться? — краще обрати оптимальну схему подрібнення пожнивних решток та обробітку. Ми можемо увімкнути на повну штатні подрібнювачі соломи у комбайнах, можемо запустити спеціальні подрібнювачі її у валках або ж довірити це завдання спеціальному грунтообробному агрегату.
Головне — максимально дрібно посікти пожнивні рештки та якомога більш рівномірно розкидати їх полем. Це прискорить їх розкладання у грунті та вивільнення поживних речовин із їхнього складу.
Після цього для нас важливо правильно обрати технологію обробітку грунту і розрахувати ефективність розташування пожнивних решток: на глибині оранки, у верхньому шарі грунту, у якості поверхневого покриву, 50 на 50% тощо. У кожному регіоні і на кожному конкретному полі може застосовуватися власна технологія. Однак у більшості випадків принаймні частина соломи заробляється у землю.
У такому разі критично важливим завданням є прискорення процесів мінералізації соломи шляхом внесення додаткового азоту та біологічних деструкторів стерні. На кожну тонну пожнивних решток у ґрунті слід додатково давати 7–10 кг амонійного азоту, причому саме амонійного, оскільки він краще засвоюється мікроорганізмами. Оптимальна ж глибина загортання пожнивних решток має становити від 5 до 8 см. Традиційна технологія передбачає, що солому слідом за внесенням добрив закладають дисками на вказану вище глибину. Коли ж розпочнеться інтенсивний процес розкладання, здійснюється класична відвальна оранка на глибину до 30 см.
Втім, тут може бути чимало варіацій і щодо вибору технології обробітку грунту, і щодо внесення додаткового азоту. Це можуть бути селітра, аміачна вода чи КАС. Як свідчать наші спостереження у господарствах, розташованих у різних регіонах України, внесення від 50 до 120 кг/га (залежно від урожайності культури-попередника) аміачної селітри під озиму пшеницю є фактично обов’язковим заходом за інтенсивної технології вирощування.
Однак при цьому важливо не переборщити і чітко розраховувати, скільки азоту піде на мінералізацію соломи і скільки на старт сходів наступної культури. Річ у тім, що озимі культури восени споживають 8–10% від усієї необхідної норми азоту, тому «перегодовувати» їх не варто.
Також, звісно, потрібно звертати увагу на такий фактор, як наявність вологи в грунті. Якщо ми заробимо 5 т соломи у «бетон», то навряд чи з того вийде щось путнє. Різні господарства у посушливих регіонах України практикують у такому разі альтернативні способи обробітку поля. Це може бути стрип-тілл із прорізанням у стерні смужок для сівби та залишення соломи в міжряддях. Як варіант — прямий висів (не обов’язково ноу-тілл) та використання шару подрібненої соломи як мульчі для запобігання випаровуванню вологи. І нарешті — комбінований підхід: половина соломи заробляється у грунт, решта лишається на поверхні. Загалом такі речі краще розраховувати не на око, а на підставі точних агрономічних розрахунків. Це ж стосується і супутнього внесення мінеральних добрив.
Також слід враховувати, що періодичне повернення органічної речовини в грунт у вигляді якісно мінералізованої соломи рано чи пізно дасть ефект у вигляді поліпшення його структури, в тому числі здатності утримувати вологу. В цьому плані взагалі було б чудово поєднувати залишання частини соломи в полі з періодичним розкиданням та зароблянням у грунт гною ВРХ. Саме тому сьогодні дедалі більше господарств починає заводити бодай невеличкі стада худоби, сподіваючись на відновлення колись ефективного ланцюжка: поле-ферма-поле.
Звісно, заробка соломи в ґрунт, як і гною може призвести до його підкислення. Цьому, зокрема, сприяє і використання підвищених норм азотних та інших мінеральних добрив. Якщо говорити про комплексну турботу за станом полів, оптимальним рішенням буде періодичне внесення у якості розкислювача відповідних норм фосфоритного борошна. Воно нормалізує рівень Ph грунту, даючи змогу органіці розкрити свої найкращі якості. Також у складі фосфоритних розкислювачів, окрім кальцію та фосфору, містяться сірка, магній, калій та деякі мікроелементи, що забезпечує комплексне поліпшення характеристик землі.
Як підсумок ще раз наголосимо, що солому можна і треба використовувати як дармове органічне добриво. Однак це потрібно робити із урахуванням цілої низки факторів, напрацювавши оптимальну з точки зору конкретних грунтово-кліматичних умов технологію.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
