У різних ґрунтово-кліматичних зонах України під горох застосовують осінній диференційований обробіток ґрунту, тобто полицевий (оранка) та безполицевий (чизельний, плоскорізний, комбінований).
У разі розміщення гороху після стерньових попередників (пшениці, ячменю) за наявності однорічних бур’янів виконують одне дискування на глибину 6–8 см (ЛДГ-10, ЛДГ-15) і звичайну зяблеву оранку плугами на 20–22 см (LEMKEN, KRONE, GREGOIRE BESSON), на деградованих чорноземах — 25–27 см, дерново-підзолистих — на глибину орного шару, або з метою економії паливних ресурсів напівплугами чизелями PLOW, KRET L, Cultiplow Gold тощо.
Якщо поле забур’янене кореневищними бур’янами, його дискують двічі дисковими лущильниками (ЛДГ-10, ЛДГ-15) або боронами на глибину 10–12 см (БДВ-7, БДП-6,3, БГР-4,2 «Солоха», AREST L/ARE); на площах із коренепаростковими бур’янами перший раз дискують на глибину 6–8 см, другий — через 10–15 днів лемішними лущильниками (ППЛ-10–25) на глибину 12–14 см. Зяблеву оранку проводять на глибину 20–22 см. У Лісостепу й на Поліссі віддають перевагу ранній зяблевій оранці, яка дає змогу застосувати напівпаровий обробіток для очищення поля від бур’янів і накопичити в ґрунті більше вологи.
За вирощування гороху після кукурудзи площу після збирання останньої двічі дискують у поперечних напрямках важкими дисковими боронами на глибину 10–12 см (БДВ-7, БДП-6,3, БГР-4,2 «Солоха», AREST L/ AREST TXL, MARS TWIX HB, CUT XXL, CROSS H5,0, Challenger 1435 та ін.) із наступною оранкою на зяб на глибину 25–27 см. Розміщуючи горох після цукрових буряків, картоплі, поле здебільшого не лущать, а обмежуються лише зяблевою оранкою на глибину 22–25 см (LEMKEN, KRONE, GREGOIRE BESSON).
√ Під горох не варто застосовувати весняний основний обробіток ґрунту, адже цей агротехнічний захід сприяє зневодненню орного шару, погіршенню агрофізичного стану, особливо в степовій зоні, що, зрештою, призводить до суттєвої втрати врожаю насіння олійної культури.
У системі ґрунтозахисного землеробства в технології вирощування гороху перевагу має чизелювання, яке виконується фронтальними плугами-чизелями різних модифікацій (ПЧ-2,5, ПЧ-4,5, ПЧ-6, ПЧ-10.01, АЧП-3, ПКЧ-(4+1)-50М, Chip, STF-5–250 та ін.) або чизельними культиваторами Conser Till Plow, Horsch Tiger MT, Cultiplow Gold в режимі недорізування скиби по ширині захвату знаряддя. Чизельний обробіток ґрунту, завдяки гофрованому нанорельєфу, присутності рослинних решток на поверхні і стрічковому розущільненню ґрунту, запобігає прояву ерозійних процесів, забезпечує накопичення додаткової кількості (190–230 м3/га) продуктивної вологи, а також вирішує проблему підвищення ефективності використання органічних і мінеральних добрив.
За рахунок сепарації і перемішування вони локалізуються на глибину 10–20 см, що дає змогу збагатити елементами живлення зону максимального розміщення кореневої системи та шари ґрунту з більш сталим зволоженням, а також зменшити втрати поживних речовин від ерозії і денітрифікації. Окрім цього, завдяки своїй універсальності, високій мобільності і широкозахватності чизельні агрегати сприяють економії часу, паливно-мастильних матеріалів (5–7 л/га) і грошових ресурсів (20–32%).
Зважаючи на вологолюбність гороху та високі потреби його у волозі під час проростання насіння, надають великого значення передпосівному обробітку ґрунту. Розпочинати його необхідно якомога раніше, за першої можливості виходу в поле, адже горох відноситься до ранніх зернобобових культур.
Строки настання весни суттєво впливають на швидкість втрати ґрунтом вологи і його висихання. У разі ранньої весни та прохолодної погоди цей процес відбувається повільніше, за пізньої — досить швидко. В усіх випадках найвища якість обробітку досягається за фізичної стиглості грунту, яка на легких за механічним складом відмінах настає за вологості 40–70% від НВ (ГПВ), на важких — 50–65%. Для чорноземів оптимальна вологість становить 15–18% (відносно абсолютно сухого грунту).
√ Запізнення із проведенням передпосівної культивації за відсутності опадів затримує сівбу ранніх ярих культур і тим самим знижує їх урожайність. Надмірно глибокий обробіток навесні збільшує шпаруватість грунту, що посилює його висушування, особливо за жаркої вітряної погоди. Тому глибина передпосівної культивації в усіх випадках повинна відповідати глибині загортання насіння. Порушення цієї агровимоги призводить до зависання зерна в напівсухому прошарку грунту і зрідженості сходів.
Польові роботи навесні слід розпочинати з урахуванням основного обробітку ґрунту, проведеного в осінній період, адже від нього залежить рівень урожайності гороху.
Ранньовесняне боронування виконують вибірково у міру підсихання різних полів і ділянок. Закриття вологи передусім виконується на полях брилуватого зябу важкими зубовими або пружинними боронами БП-8, БП-24, СТ-15, FlexiCoil, Magnum тощо. Зволікання із боронуванням призводить до втрати великої кількості води, які можуть досягати 30–60 т/га щоденно. На вирівняних полях після стерньових попередників, оброблених з осені важкими дисковими боронами або безполицевими знаряддями, проводити ранньовесняне боронування недоцільно.
Серед знарядь для допосівного обробітку більш досконалими є культиватори зі стрільчастими лапами на S-подібних пружинних стояках (наприклад КБМ-10,8ПС, КБМ-9,6ПС-4Д, КБМ-14,4ПС-Д та інші).
Зважаючи на перезволоженість верхнього шару грунту, слід обмежити застосування такого агроприйому, як прикочування посівів гороху важкими кільчато-зубовими котками. За умов різкого підвищення температури повітря у післяпосівний період і відсутності опадів на таких полях утворюється тверда грунтова кірка, яка травмує кореневу систему рослин.
Підготовка площ під горох, попередньо необроблених на зяб — мабуть, чи не найскладніше завдання в умовах нестачі вологи в ґрунті та можливого прояву навесні суховіїв різної інтенсивності. Глибокий обробіток тут недоцільний. Залежно від погодних і ґрунтових умов його необхідно обмежити глибиною 12–16 см. Застосування плоскорізальних знарядь на цих ґрунтах може призвести до збільшення брилуватості поверхні. Найбільш раціональним буде використання протиерозійних, чизельних та важких культиваторів із робочими органами підвищеної жорсткості.
Під час пересіву озимих горохом безпосередньо здійснюють передпосівний обробіток паровими культиваторами на глибину 6–8 см за оптимальної вологості ґрунту (15–18%), при цьому перевага надається широкозахватним одноопераційним чи комбінованим машинам в агрегаті з гусеничними або колісними тракторами, обладнаними радіальними шинами з низьким питомим тиском на грунт.
«Пряма» сівба спеціальними сівалками (Great Plains, SDM-2225, Kinze, МF-8108) в необроблений грунт є перспективною у разі запізнення із проведенням передпосівної культивації, у сприятливі за зволоженням роки, на окультурених родючих чорноземах із вмістом гумусу в орному шарі понад 4%. Можливості застосування технічних засобів для «прямої» сівби навесні суттєво обмежуються за поєднання кількох несприятливих факторів (важкий грунт, перезволоження або зневоднення посівного шару, присутність багаторічних бур’янів тощо).
√ На полях після кукурудзи на зерно, сорго та соняшнику, де збирання здійснювалось із залишенням рослинних решток, обробіток доцільно провести з використанням роторних знарядь активної дії вітчизняного (КВФ-2,8, КФ-5,4) чи закордонного (FAMAROL U332/2) виробництва. За їх відсутності на необроблених з осені землях, які плануються під горох, спочатку необхідно стебла подрібнити знаряддями типу ПН-2.0, а грунт обробити на глибину 10–12 см широкозахватними дисковими боронами БД-10, ДМТ-6 в комплексі з культиваторами типу КПЕ-3,8 чи комбінованими агрегатами КР-4,5, КНК-6Н, АКШ-5,6, КШН-5,6 з наступною сівбою.
Здатність чорнозему відновлювати оптимальні агрофізичні параметри суттєво послаблюються, особливо у перехідний період (4–5 років), і коли кількість опадів не забезпечує нормального розвитку рослин. Так, в гостро посушливі роки на важких за механічним складом відмінах (вміст фізичної глини понад 45%) необроблений ґрунт переущільнюється у травні-червні до критичного рівня, тут пізніше і за меншої абсолютної величини, ніж на зябу, настає розрив капілярних зв’язків, що призводить до суттєвого збільшення (на 12–41 мм) непродуктивних втрат ґрунтової вологи, внаслідок чого у спекотну погоду на нульових зневоднених агрофонах важко отримати дружні сходи пізніх ярих культур. Ризики, пов’язані з прямою сівбою культур, зростають за присутності багаторічних бур’янів, на солонцях, меліорованих землях сухого Степу, у разі залишення на полі великої кількості грубих рослинних решток.
Отже, в степовій зоні обробіток ґрунту під горох як осінній, так і весняний повинен бути передусім своєчасним і зорієнтованим на збереження ґрунтової вологи, запобігати ерозійним процесам та виконуватись безпосередньо перед самим посівом гороху з мінімальною кількістю технологічних операцій, що дозволяє зекономити енергетичні ресурси.
Олександр ЦИЛЮРИК, доктор с.-г. наук
Дніпровський державний аграрно-економічний університет