agro business 160 160

×

Попередження

JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 88

Рентабельний ріпак

/ Агрономія Сьогодні / Понеділок, 04 липня 2011 14:19
Від редакції
Переважна більшість українських господарників переконалися, що однією з найбільш рентабельних культур може бути ріпак. І хоча багато хто зіштовхнувся з низкою проблем при вирощуванні, а багато хто відмовився від цієї культури, обсяги вирощування цього року не зменшилися. І все тому, що можливі ризики можуть бути багаторазово перевершені очікуваним рівнем рентабельності.
За даними деяких експертів, на наступний маркетинговий рік у Європі очікується феноменально висока вартість тонни зерна ріпаку, що спонукає збільшення його виробництва в усьому світі. В Україні ж, хоч і ціни на вітчизняному ринку очікуються нижчі, все одно вони значно перевищуватимуть цьогорічні. Відповідно є сенс планувати в сівозміні цю культуру. А щоб уникнути можливих негараздів під час вирощування і зменшити ризики до мінімальних, потрібно заздалегідь підготувати технологічний план вирощування, підібрати відповідні сорти й гібриди для вашої зони і добре прорахувати економіку процесу.
Для цього ми пропонуємо скористатися порадами фахівців у сфері вирощування ріпаку, котрі не один рік займаються вивченням особливостей його розвитку на дослідних полях України. Зокрема, у додатку «Агрономія сьогодні» в №10 газети «Агробізнес сьогодні» було опубліковано першу частину дослідження відомого українського науковця, кандидата біологічних наук Івана Маркова «Інтенсивна технологія вирощування ріпаку», де розглядалися основні технологічні моменти, важливі під час вирощування цієї культури, а також економічні аспекти.
Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі продовження заданої теми щодо кількох найважливіших елементів технології вирощування ріпаку. Це вже не загальний, а детальний опис технологій підготовки грунту до посіву, вибору посівного матеріалу і догляду за посівами ріпаку на перших етапах вирощування. Дослідження цінне також тим, що наданий Іваном Марковим матеріал є новим і ґрунтується на останніх дослідженнях автора й вітчизняних наукових установ, і наразі є актуальним. Слід звернути увагу і на те, що автор уважно розглядає аспекти вирощування не тільки вітчизняних сортів і гібридів ріпаку, а й велику увагу приділяє високопродуктивному матеріалу зарубіжної селекції і технологіям догляду, рекомендованим компаніями-оригінаторами.
 
Іван МАРКОВ, канд. біол. наук, Національний університет біоресурсів і природокористування України
Основний та передпосівний обробіток грунту
У різних грунтово-кліматичних зонах України під озимий ріпак застосовують диференційований обробіток грунту, при якому поєднують глибокий, звичайний і поверхневий обробіток з використанням полицевих, плоскорізних, дискових, голчастих, комбінованих та інших грунтообробних знарядь. 

Слід пам’ятати, що система обробітку грунту, в першу чергу, направлена передусім на створення оптимального середовища для росту і розвитку рослин ріпаку, активізації корисної мікрофлори грунту, знищення бур’янів, розриву трофічних зв’язків у ланцюгах живлення грунтових і наземних фітофагів, механічного пошкодження та порушення умов їх розвитку, що в кінцевому результаті дасть змогу отримати максимальну продуктивність рослин. Тобто, обробіток грунту -  багатоцільовий процес, який одночасно вирішує низку завдань: забезпечення належного фізичного стану грунту, регулювання водного режиму, обмеження до мінімуму несприятливого впливу бур’янів, шкідників і хвороб.

Підготовка грунту під озимий ріпак -  найважливіший агрозахід, який має забезпечити обов’язкове усідання грунту після оранки, збереження вологи, вирівнювання верхнього шару з дрібно грудкуватою структурою, ефективну боротьбу з бур’янами. Вчасне і високоякісне проведення цього заходу провокує появу своєчасних рівномірних сходів, розвиток міцної кореневої системи і, як наслідок, добру перезимівлю рослин.

Спосіб підготовки грунту під озимий ріпак залежать від типу грунту, його механічного складу, попередників, видів добрив, засміченості бур’янами тощо.
Оранка може впливати на шкідливі організми як прямо, безпосередньо, так і посередньо через зміну умов навколишнього ґрунтового середовища. При прямому впливу на комах під час оранки можуть траплятися наступні випадки: механічні пошкодження ріжучими частинами знаряддя, руйнування гнізд, камер заляльковування комах, покривання комах шаром грунту. Цей прийом є високоефективним і проти хвороб. При цьому приорюються рослинні рештки, на яких зимують збудники пероноспорозу, альтернаріозу, циліндроспоріозу, фомозу, білої плямистості, слизистого бактеріозу, бактеріозу коренів. Знищення бур’янів і сходів падалиці дає змогу істотно зменшити кількість хрестоцвітих блішок, ріпакового квіткоїда та інших шкідників, які живляться на бур’янах у критичний період їх розвитку, коли ще немає ріпаку як корму.
Якісне виконання передпосівного обробітку грунту сприяє отриманню дружних сходів ріпаку при мінімальній нормі висіву насіння, при цьому підвищується ефективність застосованих гербіцидів.
Кислі грунти потребують вапнування. Для нейтралізації кислотності та солонцюватості грунту використовують вапно і гіпс, які поліпшують його структуру, мікробіологічну активність, водний режим, що сприяє підвищенню урожайності ріпаку. Вапнування грунту, як правило, проводять під попередник. Найбільш сприятливим періодом для цього є осінь. Меліоранти вносять на підготовлених полях після збирання зернових і просапних культур, використовуючи машини для внесення пилоподібних добрив і вапна: РУП-8; РУП-10; РУП-14; АРУП-8; РУП-16 та інші. Норми витрати вапна, гіпсу та інших матеріалів визначають на основі даних гідролітичної кислотності грунту. Найбільш ефективне змішування меліорантів із грунтом відбувається при їх пошаровому внесенні у два прийоми: 1/2-2/3 частин повної норми під оранку, а залишок 1/2-1/3 норми під наступну культивацію чи боронування на глибину до 15 см.
При вирощуванні ріпаку за інтенсивною технологією передбачено вносити тверді органічні добрива, як правило, під основний обробіток попередника, позаяк безпосереднє внесення під культуру веде до затягування вегетації рослин і нерівномірного дозрівання насіння. Органічні добрива вносять по стерні й приорюють спочатку на глибину 10-15 см, а через 3-4 тижні проводять оранку на глибину орного шару або зразу після їх внесення -  глибоку оранку. Норму внесення твердих органічних добрив для кожного поля під ріпак визначають за результатами агрохімічного аналізу грунту, величини запланованого врожаю і грунтово-кліматичних умов.
Для внесення добрив використовують причепи-розкидачі: МВУ-0,5; МВУ-1000; МВУ-12; МВУ-6; Prottwin 8124; РТД-9; AnnaburgerHTS 20.04; МРД-1000; МРД-4; МРД-5; МВД-900; МТО-3; РОУ-6М; МТО-6; МТО-12; ПРТ-10А; ПРТ-16М; МТТ-19; МЖТ 10 тощо, які розраховані на агрегатування з основними типами колісних тракторів сільськогосподарського призначення. 
Обробіток грунту під ріпак розпочинається негайно після збирання урожаю попередника. Дуже важливим прийомом попереднього обробітку є лущення у двох взаємно перпендикулярних напрямках на глибину 10-14 см. Обробіток грунту після збирання ранніх попередників (зернобобових, зернових та інших культур) і на забур’янених полях починають з лущення стерні (зернові), або дискування після інших попередників у двох взаємно перпендикулярних напрямках на глибину 10-14 см. Лущення здійснюють дисковими гідрофікованими лущильниками ЛДГ 5А;ЛДГ 10А;ЛДГ 10Б; ЛД-10; ЛДГ- 15А; ЛД-14;ЛДГ-20, лемішно-полицевими лущильниками: ППЛ-10-25; ППЛ-5-25 та інші, або дисковими боронами БДВ-8,5; БДВ-6,5; БДВ-7; БДВ-4,2; БДВ-3; БДВ-2; БДС-8,4; БДС-6,8; Джон-Дір 637; Джон-Дір 630; МФ-244 тощо. Цей агротехнічний захід є високоефективним проти бур’янів. Обробіток грунту дисковими лущильником або бороною слідом за збиранням урожаю погіршує умови для виживання і розвитку грунтових шкідників, одночасно сприяючи нагромадженню й активізації багатьох видів хижих жужелиць. Крім того, поліпшуються умови для життєдіяльності і підвищення сапрофагів та мікрофлори грунту, які беруть участь у розкладанні рослинних решток.
Дослідженнями встановлено, що на 1м2 стерні після лущення кількість бур’янів, що розмножуються насінням, зменшується майже вчетверо, а коренепаросткових -  уп’ятеро. У період після лущення стерні й до початку проведення передпосівного обробітку грунту при потребі проти бур’янів додатково проводять боронування або культивацію.
Вчасне лущення стерні та компенсація рослинних решток по азоту дозволяють значно покращити і пришвидшити розкладання соломи та стерні як джерела органіки. Одразу за збиранням пшениці чи іншого колосового попередника, особливо у разі посухи, слід внести азотні добрива. Для цього підходять всі типи добрив, але перевагу мають водні розчини карбаміду, селітри або сульфату амонію із розрахунку 20-40 кг/га. Покращити та пришвидшити розкладання соломи дозволяє додавання до розчину азотних добрив на основі гумінових кислот. Такий прийом підвищує активність мікрофлори та біохімічних процесів у ґрунті, збільшує вміст гумусу, доступність та накопичення запасів вологи та поживних речовин.
Після лущення чи боронування не пізніше ніж за 20-30 днів до сівби озимого ріпаку проводять глибоку оранку поля плугами загального призначення: ПНЯ-4-42; ПЛН-4-35; ПЛН-5-35; ПЛН-6-35; ПМУ-3-40; ПМУ-4-40; ПМУ-5-40; ПНУ-4-40;ППО-8-40 ППО-6-40 ППО-5-40 ППО-4-40; ПНУ-6-40; ПЛ-5-40; ПНО-5-40; ПНО-4-40; ПНО-3-40; ПНП-5; ПНЛ-8-40; ПНУ-8-40; ППН-7-45; ПНУ-8-40; WariDiamant 7+1; Джон Дір 995; Джон Дір 975; ДР-9-8 і ДР-9-6 фірми «Массей Фергюсон»; Мaster, Manager і Challenger фірми «Kuhn» тощо.
Після збирання пізнього попередника із-за браку часу лущення стерні не проводять, а відразу приступають до глибокої оранки поля, яку здійснюють плугами обов’язково в агрегаті з боронами і котком, з метою прискорення осідання грунту.
Зимостійкість, регенераційна здатність та врожайність ріпаку визначаються за формуванням кореневої системи. З метою проникання коренів рослин у глибокі горизонти грунту підорний шар має бути неущільненим, оскільки корінь ріпаку нездатний самостійно розпушити його. Тому на грунтах, схильних до перезволоження, а також зі щільним підорним горизонтом перед оранкою проводять глибоке щілювання або розпушення на глибину 30-40 см плоскорізами-щілиноутворювачами та грунторозпушувачами: ГР-1,8; ГР-3,4; ГР-6,0; ГРН-2,9; ГРН-3,9; АГР-2,4; АГР-3,2; АГР-3,4; ПЩН-2,5; Дельта; Дельта-Нью; Artiglio; Attila; Wil-Rich 357; Helios; HeliosR; Джон-Дір; ПЩН-3; ПЩН-5; КПГ-2-2; ПГ-3-100; РС-1,5; РН-80Б та інші. Наявність довгого стержньового кореня у ріпаку, який обходить ущільнення грунту та інші перешкоди, дає йому можливість протягом п'яти тижнів проникнути на глибину до 1 м і доставати вологу з нижніх горизонтів грунту.
Глибина оранки проводиться переважно на глибину орного шару або залежно від попередника вона може становити: після зернових -  20-25 см; після конюшини, злакових трав і люцерни, конюшинно-злакових травосумішів -  25-30 см; ранньої картоплі та гороху -  20-22 см. У сівозміні пшениця-жито-ріпак: під озимий ріпак глибина оранки становить до 30 см, що дає змогу запобігти утворенню плужної підошви, якісному заорюванні в грунт значної кількості соломи. Від швидкості виконання цієї операції залежить вчасне збереження вологи в грунті.
Одна з головних умов одержання високих урожаїв за інтенсивної технології вирощування ріпаку полягає у ретельному передпосівному обробітку грунту. До неї приступають через 20-25 днів після оранки поля. Основне завдання цього заходу полягає у створенні передумов для провокування проростання бур’янів із поверхневого шару грунту і знищення їх сходів, створення оптимальних умов для якісного проведення сівби, рівномірного розміщення насіння на твердому ложе вологого грунту, що забезпечить отримання у короткий термін дружних сходів.
За проведення передпосівного обробітку необхідно отримати дрібногрудкувату структуру грунту та якісне посівне ложе, що має велике значення для дрібнонасіннєвих культур за відсутності у них придаткових коренів на початкових етапах росту і розвитку культури. Якісне виконання передпосівного обробітку грунту сприятиме отриманню дружніх сходів ріпаку при мінімальній нормі висіву насіння, підвищенні ефективності застосованих гербіцидів.
Верхній орний шар грунту під озимий ріпак можна розпушити до дрібногрудкуватого стану, вирівняти й ущільнити перед сівбою площу, використовуючи для цієї цілі парові культиватори та комбіновані ґрунтообробні агрегати: «Европак Б622»; «Европак 6000»; КШН-5,6 «Резидент»; ККП-6 «Кардинал», «Система Компактор», «Система Корунд», «Екопакт», «Термінатор», «Мультітілєр», «Террамакс», «Смарагд», «Михтер», «Сінхрожерм», АКШ-3,6; АКШ-5,6; АГРО-3; КПШ-8; КПЗ-9,7; КГП-8-4; РВК-3,6; РВК-5,4; РВК-7,2; ВИП-5,6; АГ-6; АКГ-6; КОМБІ 3900; АКГМ-6; АМО-7,2 тощо.
Більшість із цих агрегатів за один прохід виконують усі необхідні для передпосівного обробітку грунту операції: подрібнення грунту, його вирівнювання, розпушування, створення насіннєвого ложа на точно задану глибину, ущільнення, збереження вологи в грунті, прикочування шару грунту над насіннєвим ложе, що сприяє нормальному росту розвитку стрижневого і бічних коренів рослин ріпаку. Передпосівний обробіток слід здійснювати лише впоперек або по діагоналі запланованого напрямку сівби, і відразу ж проводити сівбу ріпаку.
Надмірне роздріблення грунту також небажане: з'являється небезпека запливання та утворення поверхневої міцної кірки, що сприяє інтенсивному ураженню сходів чорною ніжкою.
Ярий ріпак, як і озимий, також потребує якісної, своєчасної підготовки грунту. Після зернових, зерново-бобових сумішок, бобових трав проводять лущення стерні. Подальший обробіток грунту здійснюється як і під усі ранні ярі культури в певній кліматичній зоні. Вимоги до передпосівного обробітку грунту під ярий ріпак аналогічні вимогам, що стосуються підготовки грунту під озимий ріпак.
 
Сорти та гібриди
 
Правильний вибір сортів і гібридів озимого і ярого ріпаку має вирішальне значення для успішного їх вирощування. Критеріями для вибору сорту є:
  • придатність місцезнаходження поля;
  • потенційна продуктивність сорту (гібриду);
  • якість урожаю;
  • стійкість до хвороб, шкідників і вилягання;
  • зимостійкість;
  • реакція на строки сівби, тривалість вегетаційного періоду та строки дозрівання.
Сорти ділять на групи за наступними параметрами:
  • за біологією розвитку і строками сівби (озимий і ярий);
  • за призначенням (на зелений корм або на насіння: на харчові, кормові, технічні цілі);
  • за вмістом ерукової кислоти та глюкозинолатів.
На ринку нині присутні чотири типи сортів і гібридів ріпаку:
  • традиційні сорти (++) -  з високим вмістом ерукової кислоти і глюкозинолатів для використання на зелене (сидератне) добриво;
  • звичайної якості (0+) -  з низьким вмістом ерукової кислоти і високим рівнем глюкозинолатів. Насіння їх використовують для одержання високоякісної олії, але шрот можна застосовувати тільки з обмеженням для корму тварин;
  • подвійна якість (00) -  з низьким рівнем ерукової кислоти і глюкозинолатів. Використовують для виробництва якісної олії та білкових кормів;
  • з високим вмістом ерукової кислоти і низьким вмістом глюкозинолатів (+0), що використовують тільки для виробництва технічних масел і біологічного дизельного пального, а шрот -  як білковий корм.
При вирощуванні ріпаку за інтенсивною технологією рекомендується застосовувати сорти, що пройшли сортовипробування і включені у Державний реєстр сортів рослин України (табл. 1).
При виборі насіння ріпаку слід віддавати перевагу районованим сортам, випробуваним у місцевих ґрунтово-кліматичних умовах. Переваги такого вибору наступні: виведені для певних умов, а значить пристосовані до них; дешевші, ніж іноземні, не вимагають значних витрат для закупівлі насіння; перевірені в умовах вирощування на великих площах; достатнє забезпечення насінням. Так, при вирощуванні стійких сортів у 3-4 рази знижується розвиток хвороб, що дає змогу знизити обсяги застосування фунгіцидів, зменшити витрати на технологію вирощування культури.
Вітчизняні сорти відповідають європейським стандартам і характеризуються високою потенційною урожайністю 3,5-5,0 т/га, високою олійністю 40-47%, відсутністю ерукової кислоти.

Таблиця 1. Сорти і гібриди ріпаку, придатні для поширення в Україні у 2011 році
 alt
 
Примітка*  Показники: зимо- і холодостійкість, стійкість до посухи, до осипання і до хвороб (у балах); 7-9 -  висока; 5 -  середня; <5 -  низька.
Слід дотримуватися вимог щодо якості насіння: не допускати до сівби насіння, у якому виявлено насіння або плоди карантинних і отруйних бур’янів, присутні карантинні шкідники та збудники хвороб. Масова частка ерукової кислоти в оригінальному насінні безерукових сортів не повинна перевищувати 3%, глюкозинолатів -  2%.
При вирощуванні безерукових сортів озимого і ярого ріпаку велику увагу слід приділяти якості насіннєвого матеріалу. Якщо врожай призначається на харчову олію, першою вимогою до посівного матеріалу є контроль за вмістом у ньому ерукової кислоти і глюкозинолатів.
Допустимий вміст ерукової кислоти в олії елітного насіння не має перевищувати 0,5%, в насінні 1-3 репродукції -  1%. Вміст глюкозинолатів -  13-15 ммоль/гр. насіння відповідно.
На виробничих площах сівбу озимого і ярого ріпаку слід проводити насінням лише першої репродукції не нижче першого класу. Використання для висіву на товарні цілі насіння другої та наступних репродукцій призводить до значного зростання у них ерукової кислоти і глюкозинолатів. Особливо це спостерігається там, де недотримують просторової ізоляції між сортами з різним вмістом ерукової кислоти і глюзинолатів, допускають порушення сівозміни, наявність у посівах озимої суріпиці й інших капустяних культур.
Важливими ознаками насіннєвого матеріалу є енергія проростання, схожість насіння, чистота сорту, відсутність домішок (табл. 2).
 
Таблиця 2. Основні вимоги до насіння озимого та ярого ріпаку
alt

Схожість та енергія проростання мають вирішальне значення в отриманні дружних сходів і швидкого змикання посівів. На якість насіння при його зберіганні впливають вологість, температура та засміченість. Так, при стандартній вологості 8% і температурі 100С насіння ріпаку може якісно зберігатися терміном до 5 років, у той час як при вологості 12-17% і температурі 15-200С цей термін скорочується до кількох днів.
 
Сівба та догляд за посівами
 
Високі та якісні врожаї ріпаку можна одержати лише при вчасній і якісній сівбі, оптимальних нормах висіву обробленого протруйниками насіння із дотриманням рекомендованої глибини загортання.
Строк сівби озимого ріпаку слід вибрати з таким розрахунком, щоб до початку зими рослини сформували 8-10 розеткових листків, висота точки росту рослин знаходилась не вище 1,0-1,5 см над поверхнею грунту, стрижневий корінь проникав у грунт на глибину 50-100 см і більше, а діаметр кореневої шийки дорівнював 8-12 мм.
Такий оптимальний розвиток рослини озимого ріпаку досягають в більшості випадків за 105-110 днів від дати його висіву. В такому стані рослини достатньо розвинуті для того, щоб перенести холодну (до -150С) безсніжну зиму. Добра перезимівля рослин озимого ріпаку спостерігається тоді, коли протягом 5 діб до настання зимового покою температура повітря була в межах -20С.
На практиці в різних грунтово-кліматичних зонах України озимий ріпак висівають за 20-25 днів до оптимальних строків сівби озимої пшениці. Оптимальні строки посіву озимого ріпаку: північних областей -  15-25 серпня; для західних України -  15-30 серпня; центральних -  20-30 серпня; східних -  25 серпня-5 вересня; південних -  10-20 вересня, однак вони суттєво коригуються на місцях передусім від наявності вологи в грунті і обробки насіння регуляторами росту рослин.
Маневрувати строками сівби доцільно так, щоб забезпечити одержання дружних сходів і максимально обмежити дію шкідливих організмів. На озимому ріпаку проблему розв’язують у контексті забезпечення високого рівня стійкості рослин проти низьких температур, хрестоцвітих блішок, ріпакового пильщика, бактеріозу коренів. За несвоєчасної сівби озимого ріпаку гарантовано зменшення урожайності, яке не може бути компенсоване жодними іншими агрозаходами.
Однак слід пам’ятати, що сорти і гібриди ріпаку відрізняються між собою різним ритмом розвитку і різними вимогами до строків сівби. Сорти мають повільніший початковий розвиток восени і придатні до більш ранніх строків сівби. Гібриди ріпаку характеризуються більш стрімким розвитком восени, рослини є витривалішими до несприятливих умов середовища за пізніх строків сівби. Їх насіннєва продуктивність за пізніх строків сівби не так швидко знижується, як у лінійних.
Дотримання глибини загортання насіння забезпечує отримання дружних сходів та підвищення стійкості рослин проти хвороб і шкідників. Ріпак не витримує глибокого загортання насіння у грунт у зв’язку з тим, що проростки рослин, пробиваючись на поверхню грунту, сильно виснажуються, втрачають опір до патогенної мікрофлори й інтенсивно уражуються збудниками чорної ніжки й гинуть. Глибина загортання насіння у грунт диференційована залежно від типу, механічного складу і вологості грунту: на легких грунтах вона коливається у межах 2,5-3,0 см, на важких -  1,5-2,0 см.
Сівба ріпаку вимагає надзвичайно точної роботи, рівномірного розміщення насіння на твердому грунтовому ложе. У зв'язку з тим, що маса насіння ріпаку незначна, сівалка під час сівби має рухатись повільно, не швидше 6-8 км/год. Недотримання цієї вимоги призведе до неоднорідного розвитку рослин, що негативно позначиться на всьому періоді їх вегетації.
Оптимальна норма висіву насіння озимого ріпаку становить 0,8-1,2 млн схожих насінин на 1 га (4,0-6,0 кг/га). Оптимальне число рослин на 1 м2 сягає восени 80-120, весною 60-100. Для окремих гібридів ріпаку іноземної селекції норма висіву значно менша і коливається у межах 40-50 схожих насінин на 1м2. Більш точний розрахунок норми висіву насіння на гектар залежно від їх схожості і маси 1000 насінин проводиться за формулою: 
Нв, кг/га = (Кн. х Мн) : Сн,
де: 
Нв -  норма висіву насіння, кг/га;
Кн. -  кількість насінин на 1 м2 ;
Мн -  маса 1000 насінин;
Сн -  схожість насіння (%).
 
Завищені норми висіву озимого ріпаку сприяють витягуванню центрального пагона, що збільшує ризик вимерзання рослин, або їх вилягання у процесі вегетації, створює ідеальні умови для розвитку хвороб, знижує їх продуктивність.
Занижені норми висіву призводять до небажаних наслідків: підвищенню забур’яненості посівів, формуванню недостатньої кількості стручків на одиницю площі, зниженню урожайності.
Оптимальна норма висіву насіння ярого ріпаку залежить від посівних якостей насіння сорту чи гібриду, їх походження і скоростиглості, використання боронування сходів, погодних умов і становить 100-120 рослин/м2. За умов рядового способу сівби на 1 га висівається 1,2-1,5 млн схожих насінин більшості вітчизняних сортів. Для ярого ріпаку за 100% схожості насіння вагова норма висіву насіння становить 3,5-6 кг, залежно від маси насіння сорту чи гібриду. Для окремих гібридів ярого ріпаку іноземної селекції максимальна норма висіву сягає 800 тис. схожих насінин/га.
За несприятливих умов сівби та пізніх строків кількість насіння на одиницю посівної площі необхідно збільшувати на 10-20%.
На ярому ріпаку маневрувати строками сівби слід у межах оптимального періоду таким чином, аби вони припадали на період достатнього для одержання задовільних сходів зволоження. Ранні строки сівби ярого ріпаку, що співпадають зі строками сівби ранніх ярих зернових культур, дають змогу зменшити шкідливість хрестоцвітних блішок, ураженість рослин фомозом, несправжньою борошнистою росою. Запізнення із сівбою на 7-14 днів зумовлює зниження урожайності ярого ріпаку на 10-30%.
Ріпак сіють суцільним рядковим способом із міжряддями 15 см. Такі посіви порівняно з широкорядними є продуктивнішими в результаті суцільного затінення бур’янів рослинами ріпаку на ранніх стадіях їх розвитку. В більшості випадків відпадає необхідність застосування гербіцидів, поліпшується екологія довкілля.
Для сівби ріпаку використовують переобладнані зернові сівалки СЗ-3,6; СЗУ 3,6 і СЗА-3,6; лляну сівалку СЗЛ-3,6; пневматичні сівалки СПР-6; Містраль 6000, сівалки зарубіжного виробництва Акорда, Амазоне, Клен, Грейт плейнс, Марліс, Сілкі, Монопілс, Рапід RDA 600 тощо.
Слід зауважити, що сівалка Рапід RDA 600 є представником сівалок нового покоління комбінованих машин, оскільки за один прохід спроможна одночасно виконувати чотири технологічних операції: передпосівний обробіток грунту, внесення мінеральних добив, висів та загортання насіння і прикочування та мульчування поверхні грунту.
Широкорядні посіви використовують лише для насінницьких цілей, при розмноженні цінних сортів озимого та ярого ріпаку.
Заслуговує на увагу і пунктирний спосіб сівби ріпаку, який більше культивують у країнах Західної Європи. При ньому норма висіву становить 60 зерен на 1 м2 із шириною міжрядь 25 см. При цьому покращуються умови росту і розвитку рослин, що сприяє підвищенню їх продуктивності.
Глибина загортання насіння залежить від багатьох чинників, насамперед від вологи в грунті і коливається у межах 2-3 см.
Короткий період від сівби ріпаку до отримання сходів зменшує пошкодження коренів дротяниками, личинками підгризаючих совок, хрестоцвітими блішками, обмежує ураженість проростків рослин збудниками кореневих гнилей і чорної ніжки, збільшує тривалість і рівень токсичності сходів після передпосівної обробки насіння системними протруйниками-інсектицидами, дає змогу отримати рівномірну густоту рослин.
Понад 70% урожайності озимого ріпаку залежить від розвитку та стану рослин в осінньо-зимовий період. Зазвичай, він переносить морози до -150С без снігового покриву, а якщо в зиму входять добре розвинуті рослини, то і -250С.
Важливим чинником виживання озимого ріпаку є стан рослин. Ослаблені, недорозвинуті або, навпаки, перерослі рослини з високо розташованою точкою росту (більш як 20 мм над поверхнею грунту) піддаються ризику загибелі у зимовий період, особливо за різких перепадів температур. Для успішної перезимівлі рослина повинна мати відповідний розвиток (табл. 3).
З метою підвищення зимостійкості ріпаку в роки з тривалою теплою погодою восени та достатньою кількістю опадів, запобігання переростанню рослин слід вносити у фазі 3-5 листочків один із регуляторів росту рослин: Берегиня, в.р. (2 л/га); Біотрансформатор, (300-400 гранул/га); Біосил


Таблиця 3. Оптимальні показники стану рослин озимого ріпаку в передзимовий період
alt

(Емістим С), в.р., (5-10 мл/га); Вермістим К, р., (5-8 л/га); Редостим, р., (50 мл./га); Ретацел Екстра R 68, в.р. (до 6 л/га); Сінхроні SL, в.р.к. (1-2,0 л/га); Стабілан 750 SL, в.р.к., (1,5-2,0 л/га). Знижуючи висоту стебла і сповільнюючи ріст вегетативної маси в осінній період, вони сприяють розвитку кореневої системи, тим самим знижуючи вилягання. Збільшуючи кількість бокових гілок, підвищують кількість стручків і насінин, тобто зростає урожайність.
Стійкість до екстремальних погодних умов підвищується при застосуванні фунгіцидів, діючі речовини яких мають ротердантні властивості: метконазол, 60 г/л (Карамба, в.р.); тебуконазол, 250 г/л (Містік, к.е.; Оріус 250, в.е.; Фолікур 250 EW., к.е.; Фортеця ЕС, к.е. ; Унікаль, к.с., Амулет, к.е.; Альфа-Тебузол, к.с.; Беркут, к.е.; Колосаль, к.е; Полігард, к.е.; Церфун, м.в.е.); пропіконазол, 250 г/л (Тілт 250 ЕС, к.е.; Тіназол, к.е.) та суміші діючих речовин протіоконазола, 80 г/л + тебуконазола, 160 г/л (Тілмор 240ЕС, к.е.), азоксистробіну, 200 г/л + ципроконазолу, 80 г/л (Амістар Екстра 280 SC к.с.), що стримують ріст і розвиток листя. У разі проникнення в рослинний організм діючі речовини препаратів підвищують у них вміст цитокінінів, порушують синтез гіберелінів й ауксинів, тобто діють як регулятори росту. Використання цих препаратів у посівах озимого ріпаку восени дає можливість запобігти переростанню рослин, призупинити ріст стебла, стимулювати розвиток кореневої системи, зменшити вміст вологи в листках і корені і завдяки цьому суттєво підвищити зимостійкість рослин. Крім того, частина органічних речовин з листків відтікають у корені, їх накопичення збільшує можливість швидкого, раннього і дружного поновлення вегетації рослин ранньою весною. В оброблених рослин ріпаку закладається значно більше пазушних бруньок, з яких розвиваються бічні плодючі гілки, що суттєво підвищує їх насіннєву продуктивність.
Як фунгіциди, ці препарати запобігають розвитку восени на рослинах альтернаріозу, фомозу, несправжньої борошнистої роси, циліндроспорозу, білої плямистості. Обробку рослин ретардантами бажано поєднувати з позакореневим підживленням рослин мікроелементами, особливо бором (0,5 кг/га). За дефіциту цього мікроелемента в грунті знижується стійкість рослин до інфекційних хвороб і низьких температур, спостерігається інтенсивне відмирання листків, точки росту рослини, уповільнюється розвиток генеративних органів, знижується насіннєва продуктивність.
Важливим моментом також є оцінка стану посівів озимого ріпаку після зимівлі для прийняття рішення щодо технології вирощування. Якщо густота сортів після відновлення вегетації становить 30-45 рослин/м2, а рослина має товщину кореневої шийки мінімум 10-12 мм, то такі посіви не пересівають. Для гібридів, особливо зарубіжної селекції, показник густоти посівів має бути не менше 25-35 шт./м2. Ослаблені рослини за нормальної густоти потребують підживлення азотом із внесенням 2/4 дози від загальної разом із мікродобривами.
При поновленні вегетації озимого ріпаку навесні слід забезпечити збалансоване мінеральне живлення рослин, а також 1-2 разову їх обробку одним із препаратів із ротердантними властивостями для затримки фази стеблування рослин та досягнення якомога більшого їх гілкування у пізніші фази розвитку.
Догляд за посівами ярого ріпаку в період вегетації включає за необхідності досходове знищення грунтової поверхневої кірки кільчасто-шпоровими котками, боронами або ротаційними мотиками, підживлення рослин азотними добривами й мікроелементами, проведення системи захисту посівів від шкідників, хвороб та бур’янів. Запізнення або неякісне проведення захисних заходів на ярому ріпаку проти шкідливих організмів може суттєво знизити насіннєву продуктивність або навіть призвести до повної втрати врожаю. Слід зазначити, що механічне пошкодження рослин агрегатами, при виконанні тих чи інших технологічних операцій, сприяє масовому їх зараженню фомозом.
На ярому ріпаку в період стеблування-бутонізації рослин (при висоті 25-35 см) в обов’язковому порядку для сприяння кращого галуження бічних пагонів стебла, формування більшої кількості стручків на рослині, підвищення насіннєвої продуктивності рослин проводять обприскування посівів одним із фунгіцидів-регуляторів росту рослин на основі діючих речовин метконазола, 60 г/л; тебуконазола, 250 г/л; пропіконазола, 250 г/л та суміші діючих речовин протіоконазола, 80 г/л + тебуконазола, 160 г/л, які застосовують восени на озимому ріпаку проти переростання рослин. Обробки рослин слід поєднувати з позакореневим підживленням мікроелементами. Цей захід також суттєво стримує розвиток пероноспорозу, альтернаріозу, фомозу, білої плямистості, гнилей.
 
Захист посівів ріпаку від бур’янів
 
Забур’яненість посівів ріпаку негативно позначається на продуктивності рослин. Важливим елементом шкодочинності бур’янів є їх конкуренція за фактори живлення рослин: світло, мінеральне живлення, водозабезпечення. На забур’янених полях знижується польова схожість культури і значною мірою затримується її ріст та розвиток. При високій засміченості орного шару грунту втрати врожаю досить істотні. Так, при наявності 20 шт/м2 бур’янів у посівах ярого ріпаку зниження продуктивності культури становить 2,3 ц/га. За збільшення їх чисельності втрати врожаю насіння зростають до 25-30%.
Завдаючи прямої шкоди посівам, бур’яни протягом вегетації є ще й кормовою базою у ланці трофічних зв’язків ряду шкідників (хрестоцвітих блішок, ріпакового квіткоїда, капустяних мух, біланів, озимої совки). Вони сприяють поширенню хвороб, погіршують якість продукції, ускладнюють збирання урожаю та його переробку.
Однак порівняно з іншими культурами рослини ріпаку, особливо озимого, мають значно вищу конкуренту активність проти бур’янів. При дотриманні технології вирощування, насамперед, системи обробітку грунту, строків сівби, густоти стояння рослин, систем удобрення і захисту рослин ріпак формує велику наземну масу, його рослини здатні самостійно ефективно пригнічувати бур’яни, особливо у другій половині вегетації.
Важливим показником, що характеризує особливості конкурентних відносин в агроценозі ярого ріпаку, є знищення бур’янів у посівах протягом перших 30 днів після появи сходів культури.
Серед бур’янів найбільш поширеними в посівах озимого і ярого ріпаку є:
  • однорічні ярові: лобода біла, гірчак шорсткий, гірчак берізкоподібний, редька дика, гірчиця польова, жабрій звичайний, щириця біла і звичайна, мак дикий і плоскуха звичайна, мишій сизий і зелений, кропива глуха пурпурова, амброзія полинолиста;
  • однорічні зимуючі: підмаренник чіпкий, ромашка непахуча, волошка синя, грицики звичайні, суріпиця звичайна, талабан польовий, фіалка польова, бородавник звичайний;
  • багаторічні: осот рожевий, берізка польова, пирій повзучий, хвощ польовий, кульбаба лікарська, подорожник великий, полин гіркий і звичайний, жовтець повзучий;
  • ефемери: зірочник (мокрець) середній.
Для забезпечення чистоти посівів від бур’янів, слід знати рівень їх забур’яненості, використовувати систему агротехніки й хімічних засобів, що є однією зі складових загальної технології вирощування культури.
Забур’яненість посівів ріпаку залежить від потенційної засміченості грунту насінням бур’янів і органами вегетаційного їх розмноження, прийомів агротехніки вирощування культури.
 
Методи визначення забур’яненості посівів та обґрунтування доцільності проведення хімічного захисту рослин
 
Обліки бур’янів у посівах ріпаку проводять у два строки залежно від його форми. Перший -  на посівах озимого ріпаку восени, ярого весною при масовій появі їх сходів, другий -  у період збирання урожаю. Дані першого обліку використовуються для планування знищення їх при догляді за посівами. Дані другого свідчать про можливості поповнення запасів насіння у грунті.
При проведенні обліку забур’янення посівів використовуються візуальний, кількісний і кількісно-ваговий методи. При візуальному методі забур’яненість посівів оцінюються відповідною шкалою: 1 бал -  окремі бур’яни, 2 -  бур’янів менше, ніж рослин культури, 3 -  однакова густота рослин бур’янів і культури, 4 -  бур’янів більше, ніж рослин культури, і вони глушать посіви.
При кількісному методі обліку забур’янення у рамках розміром 5050 см підраховують кількість рослин ріпаку і бур’янів, визначають відсоток від чисельності рослин культури.
Основним зі всіх цих методів є кількісно-ваговий, при якому визначається кількість бур’янів (шт./м2), суха або сира маса їх на одиницю площі (г/м2).
Для обліку забур’янення посівів беруть не менше 10 облікових майданчиків розміром 0,25м2 (5050 см). При цьому визначають насамперед домінуючі (основні) види бур’янів. Рослини бур’янів зрізають і зважують безперервно або після висушування до повітряно-сухого стану.
Для визначення ступеня забур’яненості посівів ріпаку використовується певна бальна шкала (табл. 4).

Таблиця 4. Шкала кількісної оцінки забур’яненості посівів ріпаку
alt

Дослідженнями доведено, що хімічний захист ріпаку проти бур’янів доцільний, якщо на 1м2 нараховується:
  • понад 100 бур’янів різних видів, за винятком підмаренника чіпкого;
  • 10-15 рослин ромашки непахучої;
  • 30 і більше рослин мокрецю середнього;
  • 30 і більше рослин зернових злакових або злакових трав;
  • при виявлені підмаренника чіпкого;
  • на зріджених і слабких за розвитком сходах ріпаку.
Шкода, якої завдають різні види бур’янів, неоднакова, але в посівах ріпаку ніколи не буває так, щоб засміченість їх створювалась лише окремим видом. Отже, для розрахунку ЕПШ користуються загальною кількістю бур’янів всіх видів. Під час обліку окомірно визначають 4-5 переважаючих види, що потрібно для вибору відповідних гербіцидів.
Загальна чисельність бур’янової рослинності, при якій необхідне застосування гербіцидів, наведена в таблиці 5.

alt

Приймаючи рішення про застосування гербіцидів, необхідно враховувати властивості препарату і стійкість рослин ріпаку до нього.
Захист від бур’янів лише агрономічними заходами не завжди забезпечує необхідної чистоти посівів ріпаку. При застосуванні гербіцидів зростає ефективність агротехнічних прийомів, що дає змогу скоротити їх кількість, обмежитися мінімальним обробітком ґрунту.
Після збирання попередника восени або ранньою весною використовують за необхідності загально винищувальні гербіциди, а на ріпакових полях -  як досходові, так і післясходові гербіциди. Препарати та їх норми витрат добирають з урахуванням видового складу і чисельності бур’янів.
Вибір гербіцидів обумовлений біологічними особливостями бур’янів та властивостями препарату. Слід зазначити, що ріпак, особливо озимий, досить конкурентна культура. Він в силу своїх морфологічних особливостей і при дотриманні технології вирощування формує велику надземну масу і таким чином здатний сам ефективно протистояти бур’янам, особливо в другій половині вегетації. Для очищення посівів від бур’янів використовують гербіциди ґрунтової та наземної дії.
Ефективна дія більшості грунтових гербіцидів триває протягом 30-40 днів після їх внесення і не спроможна надійно контролювати проростки й сходи видів пізніх ярих бур’янів. Постає необхідність доповнювати дію ґрунтових препаратів обприскуванням посівів гербіцидами по сходах. При виборі гербіцидів для післясходового обприскування належить врахувати особливості видів бур’янів і структуру забур’яненості посівів. При цьому застосовують найбільш селективні і «м’які» щодо рослин ріпаку препарати.
Асортимент гербіцидівстаномна 1 січня 2011 року з урахуванням спектра їх дії та регламентів застосування наведено в таблицях 6 і 7.
 
Таблиця 6. Загальновинищувальні гербіциди
 alt
 
Таблиця 7. Гербіциди, дозволені до використання на ріпаку проти бурянів
alt

У разі використання загальновинищувальних гербіцидів навесні до обприскування бур’янів на полі слід виключити всі механічні обробки, крім ранньовесняного закриття вологи.
Для застосування гербіцидів, як і для інсектицидів та фунгіцидів використовують причіпні, навісні та самохідні штангові обприскувачі, які ретельно регулюють на задану норму витрати препарату: ОПШ-2000; ОПІШ-2000А; ЕКО 600-12; ЕКО-800-12; Степ 2000/18; Степ 2500/18; ОШШ-3000/24; ОРП-2000/18; ОПШ-15-01; ОПШ-15-03; ОНШ-800; ПОМ-630; ОМ-630-2; СМ-630-2; МЗУ-3320; Харди-TY; Харди-TZ; Харді 6600; ОПК-2000; ОСШ-2500; ОП-2000-2-01; ОСШ-2500; ОП-2000-2-18; «КАМПО-30-ВЕНТО»; ИБИС-1500; 2500; 3500 -  самохідні і навісні варіанти; самохідні обприскувачі: ОПС-800 «Богдан»; Роса; Тимур; Spra-Coupe 3440; Spra-Coupe 3640; Spra-Coupe 3430; Nitro; ChallengerRoGator 1074; Apache, Primus; Porter; Berthoud; TSF 1090; Dammann тощо. У більшості самохідних обприскувачів вміст бака коливається у межах 1500-10 000 л., діапазон ширини штанг -  18-42 м, легко змінюється кліренс машин від 1,2 до 2 м та ширина між колесами.
Гербіциди (інсектициди, фунгіциди) для обприскування застосовують у вигляді водних розчинів, суспензій та емульсій залежно від препаративної форми пестициду.
Кількість препарату (г, т, л), необхідну на одну заправку ємності обприскувача, в якій готують робочу рідину, визначають за формулою:
 
C= V * П  , де
         Н
 
С -  кількість препарату на одну заправку резервуару агрегату, л, кг;
V -  ємність резервуару, л;
П -  норма витрати препарату, л, кг/га;
Н -  норма витрати робочої рідини, л/га.
Розрахункову кількість пестициду розміщують у резервуарі, розводять у три рази водою і розмішують протягом 3-5 хв. Після цього резервуар заповнюють водою повністю і знову перемішують протягом 2-3 хв.
При застосуванні пестицидів у вигляді порошку, що змочується, спочатку готують маточну суспензію у невеликій кількості води, яку потім вливають у резервуар, заповнений водою до повного об’єму. Коли готують рідину з сумішей пестицидів, а компоненти мають різну препаративну форму, то спочатку засипають препарат у формі порошку, що змочується, потім вносять водорозчинні й текучі концентрати емульсії у рекомендованих нормах витрат. Заповнюють резервуар водою і суміші перемішують у процесі їх приготування та під час обприскування. Робочу рідину готують безпосередньо перед обприскуванням і використовують протягом однієї зміни.
 
Захист посівів від шкідників
 
Ріпак на території України пошкоджують понад 50 видів членистоногих, що належать до різних класів і рядів. Впродовж вегетації рослин вони пошкоджують всі їхні органи. Найбільш поширені види шкідників, періоди їх шкідливості та типи пошкоджень наведені в таблиці 8.
 
Таблиця 8. Основні шкідники ріпаку та типи пошкоджень
alt
 
Останніми роками, за даними Головдержінспекції захисту рослин, у різних грунтово-кліматичних зонах посіви озимого і ярого ріпаку деякі з видів шкідників перевищують економічний поріг шкідливості і суттєво впливають на урожайність культури (табл. 9).
 
Таблиця 9. Чисельність основних шкідників ріпаку та ступінь пошкодження ними рослин (2006-2010 роки)
alt

Найбільшої шкоди шкідники завдають ріпаку в Вінницькій, Київській, Івано-Франківській, Сумській, Рівненській та Тернопільській областях.
У роки масового розмноження шкідників у разі не проведення заходів захисту вони можуть повністю знищити сходи, листя, насіння. У західних регіонах виявлені пошкодження ріпаку стручковою галицею (комариком) на 8-37% рослин, в тому числі 3-20% стручків, у яких налічувалось 1-18, макс. 25 личинок. Розробка і проведення надійного захисту культури від шкідників можлива лише на основі знання їх розвитку. Дані по основних видах комах наведені нижче.
 
Багатоїдні шкідники
Ковалики (Elatenidae). Шкідниками ріпаку є 2-3 види з групи злакових коваликів роду Agriotes: смугастий (A. lineatus L.) і темний (A. obscurus L.). Поширені повсюдно, проте найбільш шкодять їх личинки (дротяники) у зоні Лісостепу та Полісся. Личинки живуть у грунті чотири роки і живляться проростками насіння, коренями ріпаку. Характерною особливістю дротяників є вертикальні і горизонтальні міграції, тісно пов’язані з гідротермічним режимом орного шару.
Найбільшої шкоди дротяники завдають посівам ріпаку, де попередником були багаторічні трави, кукурудза, а також забур’янені пирієм повзучим посіви.
Пластинчатовусі (Scarabaeidae). Шкодять ріпаку личинки травневого (Melolontha melolontha L.), червневого (Amphimallon solstitialis L.), хлібних жуків pоду. Anisoplia: кузька (A. austriacaHrbst.), красун (A. segetumHrbst.), хрестоносець (A. agricolaPada). Поширені в Україні повсюдно, проте найбільше шкодять у зоні Полісся і Лісостепу, особливо на посівах, поблизу дерев’янистих насаджень, неорних земель. Личинки залежно від виду розвиваються від 2-3 років (червневий хрущ) до 3-4 (травневий). Личинки хлібних жуків -  протягом двох років.
Личинки пластинчатовусих живляться підземними частинами рослин.
Мертвоїди (Silphidae). Найбільшої шкоди ріпаку завдають види: мертвоїд гладенький (матовий буряковий) AclypaeaopacaL. та мертвоїд голий AclypaeaundataMill.  
Перший вид більш поширений у західних областях. Жуки завдовжки 9-12 мм, чорні з трьома реберцями на надкрилах, які покриті сіро-жовтими волосками. Крім ріпаку пошкоджують цукрові буряки, сходи хлібних злаків, картоплю, соняшник, капусту, редис, цибулю, різні види бур’янів. Зимують жуки під рослинними решками або грудочками грунту. Навесні самки відкладають яйця у грунт, на глибину до 5 см, з яких через тиждень відроджуються чорні личинки зі світлими краями передніх сегментів. Вони об’їдають краї листків суцільно, по краях пошкодженої тканини залишаються темно-зелені виділення. Личинки розвиваються протягом 15-18 днів, потім заляльковуються у грунті. Повний цикл розвитку шкідника становить 33-45 днів. Мертвоїд гладенький розвивається в Україні в одному поколінні.
Жуки мертвоїда голого чорні, матові, довжиною 11-15 мм, надкрила грубо зморшкуваті з крапками. Личинки чорні, з короткими волосками, довжиною 27 мм. Шкідник поширений повсюди. Жуки і личинки пошкоджують багато видів зернових, технічних, бобових, овочевих та інших культур. У другій декаді червня личинки заляльковуються у грунті. Через 13-14 днів з’являються жуки нового покоління, які після живлення на рослинах залишаються на зимівлю
Підгризаючі совки (Noctuidae).Озима совка (Scotia segetum Sehiff.) поширена у всіх ріпакосіючих зонах. Особливо розмножується і завдає істотної шкоди в останні роки у зв’язку з порушенням технології вирощування сільгоспкультур.
На більшій частині України озима совка розвивається у двох генераціях, а в північних і особливо в північно-західних областях -  в одній. Для посівів ярого ріпаку більш шкідливою є перша генерація, для озимого -  друга. Самки при відкладанні яєць відають перевагу низькорослим бур’янам (лобода біла, щириця, осоти, берізка польова) та рослинним решткам. Там вони відкладають від 470 до 2220 яєць, що залежить від умов живлення гусениць і метеликів.
Гусениці 1-го та 2-го віків живляться відкрито переважно бур’янами, а також молодими листочками ріпаку, вигризаючи у них невеликі дірочки. Починаючи з третього віку вони живуть у ґрунті і підгризають рослини на рівні ґрунту.
Захисні заходи від грунтово живучих шкідників. Основу захисту посівів ріпаку становлять агротехнічні заходи. Дотримання сівозмін дає змогу істотно обмежити розмноження цих шкідників. Важливе ретельне і вчасне виконання усіх операцій з обробітку грунту. Лущення стерні відразу ж після збирання зернових культур, культивація, дискування у 2-3 сліди на глибину 8-10 см після багаторічних трав, глибока відвальна зяблева оранка, спрямовані на механічне пошкодження шкідників у фазах, що знаходяться у грунті, обмеження їх виходу на поверхню, знищення бур’янів, тим самим позбавляючи живильного середовища. Сівба ріпаку в оптимальні строки і норма висіву насіння, обробленого системними інсектицидами. Своєчасне і якісне проведення всіх агротехнічних заходів по вирощуванні культури сприяють підвищенню стійкості рослин до пошкодження шкідниками, зниження їх шкідливості.
 
Спеціалізовані шкідники
Хрестоцвіті блішки (Phyllotreta) представлені кількома видами: чорна (Ph. atra F., світлонога (Ph. nemorum L., хвиляста (Ph. undulate Kutsch,  синя (Ph. nigripes F.), виїмчаста (Ph. vitata F.). Поширені в усіх зонах ріпакосіяння. В Поліссі і Лісостепу домінують блішки чорна і хвиляста (60-90% від загальної чисельності цих шкідників), на півдні -  багаточисельна світлонога.
Жуки завдовжки до 2-4 мм, чорні, сині або зеленуваті, часто з повздовжньою жовтою смужкою на надкриллях. Зимують вони під рослинними рештками або у верхньому шарі грунту в полі, на узбіччях доріг, на галявинах, у лісосмугах. З’являються на початку квітня-травні на різноманітних бур’янах -  суріпиці, дикій редьці, гірчиці. З появою сходів ярого ріпаку переміщуються на них. Більшість видів блішок яйця відкладають у грунт купками по 3-25 яєць у кожній. Личинки, що відродилися, живляться дрібним корінням, не завдаючи при цьому суттєвої шкоди рослинам. Розвиток яйця триває 3-12 днів, личинки -  15-30, лялечки -  7-17 днів залежно від погодних умов. Жуки молодої генерації з’являються наприкінці липня-серпні і живляться на рослинах. На зимівлю йдуть з настанням холодної погоди. Протягом року всі види блішок розвиваються в одній генерації.
Найінтенсивніше блішки живляться з 10.00 до 13.00, а також з 16.00 до 18.00 годин. Особливо наносять шкоду сходам ярого ріпаку, але можуть пошкоджувати посіви і озимого. При живленні жуки вигризають на сім’ядолях та листках виразки й невеликі дірочки, які згодом перетворюються у круглі дірки. Найбільшої шкоди жуки завдають навесні сходам, внаслідок чого рослини навіть гинуть.
Заходи захисту. Чисельність жуків прямо залежить від наявності на полі бур’янів, особливо капустяних як розсадників, які слугують кормом для шкідників у весняний період, а протягом літа дають можливість розвиватися личинкам. Сівба ярого ріпаку у ранні оптимальні строки й на оптимальну глибину підвищує стійкість рослин проти пошкоджень. Необхідна передпосівна обробка насіння системними інсектицидами. Обприскування крайових смуг 20-50 м чи всього поля.
Ріпакова блоха (PsylliodeschrysocephalaL.) поширена скрізь, де вирощують ріпак. Жуки довжиною 3,5-5 мм металево-зеленого або синього кольору, голова і ноги червоно-жовті, задні гомілки чорні. Самки відкладають яйця у грунт біля кореневої шийки рослин ріпаку. Кладка яєць розпочинається восени і продовжується після перезимівлі. Личинки вилуплюються в основному восени. Вони вигризають ходи в черешках і стеблах рослин, об’їдають черешки, підгризають конус росту. Ушкоджені рослини погано зимують, листки жовтіють і передчасно відмирають. У період цвітіння ріпаку личинки заляльковуються у грунті на глибині 1-5 см. Жуки виплоджуються під час збирання ріпаку. Протягом липня вони впадають у літню діапаузу. В серпні жуки пробуджуються і починають живитися на рослинах падалиці і сходах озимого ріпаку, вигризають у листкових пластинках округлі дірки або ямки в стеблах рослин. Зимують личинки в пошкоджених рослинах. Протягом року блоха розвивається в одній генерації.
Заходи захисту, які проводяться на ріпаку проти хрестоцвітних блішок, також є ефективними і проти ріпакової блішки.
Капустяний листоїд (Phaedon cochleatiae F.) поширений повсюдно, проте більшої шкоди завдає у Поліссі і північному Лісостепу.
Жуки яйцевидної форми довжиною 3-4 мм з випуклими надкрилами синього або червоного кольору. Личинки сірувато-білого забарвлення з чорною головою і чотирма рядами спинних бугорків, досягають 5,5 мм у довжину.
Зимують у грунті або під рослинними залишками. Весною залишають місця і живляться на капустяних бур’янах, потім переходять на культурні рослини, в тому числі і ріпак. Самки відкладають яйця у ямки, вигризені в м’якоті листка. Ембріональний розвиток триває 8-12 днів. Через 16-22 дні личинки заляльковуються у грунті на глибині 10-15 см, а через 8-12 днів з’являються жуки, які і залишаються на зимівлю. Розвивається в одній генерації.
Ріпаковий листоїд (Entomoscelis adonidis Pall.) поширений повсюдно, проте більшої шкоди завдає у зонах Полісся та Лісостепу. Жук яйцевидної форми, довжиною 7-10 см, з випуклими рижувато-червоними надкрилами та передньоспинкою. Щиток і смужки по шву і в середині надкриль чорні. Яйця коричнево-червоні, продовгуваті. Личинка довжиною 13-15 мм, малорухома; поверхня спинки бура.
Зимують переважно яйця на поверхні грунту або у верхніх його шарах. Личинки виходять із яйця у кінці квітня. Живляться спочатку листям капустяних бур’янів, потім переходять на ріпак та інші культурні рослини. Заляльковуються у грунті на глибині 5-8 см. В кінці травня-на початку червня з’являються молоді жуки. Літом, з настанням високих температур, жуки зариваються у грунт на глибину 15-18 см і до осені знаходяться там у стані діапаузи. Наприкінці серпня по закінченню діапаузи жуки знову живляться капустяними культурами, потім відкладають яйця. Ріпаковий листоїд має одну генерацію у рік.
Шкодять переважно жуки, але при масовому розмноженні -  личинки також. Жуки грубо обгризають листки, а личинки їх скелетують, об’їдають з країв або вигризають овальні дірочки.
Заходи захисту. Знищення бур’янів на всіх полях сівозмін агротехнічними методами й гербіцидами. Значна частина яєць знищується при проведенні зяблевої оранки. З масовою появою жуків та личинок проти них застосовують обприскування інсектицидами.
Весняна капустяна муха (Delia brassicae Bouche) поширена в зоні достатнього зволоження, переважно на Поліссі, центральному і північному Лісостепу.
Самець завдовжки 5-5,5 мм, темного попелясто-сірого забарвлення, з широкими темними смугами на спинці. Самиця більша, світлого, попелясто-сірого кольору, завдовжки 6-6,5 мм.
Яйця білі сигароподібні, завдовжки 1-1,1 мм, личинка без ніг, циліндрична, завдовжки до 8 мм, товста, біла або жовта з блискучим відтінком. Пупарії продовгуваті, правильної еліптичної форми, коричневі, завдовжки до 5 мм.
Зимують личинки у несправжніх коконах у ґрунті на ділянках, де розвивається шкідник, на глибині 10-15 мм. Виліт мух починається наприкінці квітня-на початку травня, коли грунт на глибині залягання пупаріїв прогрівається до 120С.
Найінтенсивніший літ спостерігається у теплі сонячні дні з 10.00 до 15.00 годин. Через 2-3 дні після вильоту і живлення нектаром на квітучих рослинах мухи спаровуються, а ще через 8-15 днів самка починає відкладати яйця. Ця фаза розвитку шкідника збігається з цвітінням вишні і бузку. Самка відкладає 100-150 яєць поодинокі або невеликими купками до 2-3 штуки на поверхню ґрунту поблизу рослин біля кореневої шийки, під грудочки і в тріщини ґрунту. Яйця досить чутливі до погодних умов, за спекотної посушливої погоди переважна більшість їх (70-90%) висихає і гине.
Для розвитку яєць необхідна висока вологість ґрунту до коріння рослини. Розвиток личинок триває 20-30 днів. При цьому вони тричі линяють і поблизу кореневої системи пошкоджених рослин заляльковуються у ґрунті. Лялечка розвивається 15-20 днів.
Через 10-20 днів відроджуються мухи другої генерації, які після додаткового живлення на нектароносах відкладають яйця. Личинки закінчують розвиток у грунті, де згодом перетворюються у пупарії. У такому вигляді шкідник зимує. У межах свого ареалу весняна капустяна муха за рік розвивається у двох генераціях.
Найбільшої шкоди завдають личинки весняної мухи першої генерації, що розвиваються на молодих рослинах, малостійких до пошкоджень. Пошкодження личинками рослин викликає затримку росту, коріння їх загнивають. Листя приймають синюватий відтінок. Сильно пошкоджені рослини падають і гинуть.
Заходи захисту. Для зниження шкідливості проводяться підживлення азотними добривами та інші агротехнічні заходи, які підвищують стійкість рослин до пошкоджень личинками мух. Збирання і знищення післязбиральних залишків, глибока зяблева оранка, сівозміна і просторова ізоляція знижують запаси шкідника.
Ріпаковий пильщик (Athalia colibri Christ) -  найнебезпечніший шкідник ріпаку, особливо озимого. Поширений в Україні повсюдно, але більше шкодить у зволожених західних районах Полісся та Лісостепу.
Доросла комаха завдовжки 7-8 мм, тіло блискуче, червоно-жовте, з чорною головою, яскравим рудувато-жовтим черевцем, з двома парами прозорих широких жовтих крилець. Яйця продовгувато-овальної форми, білі, напівпрозорі. Личинка завдовжки 25 мм, темна, сір-зелена, має 11 пар ніг, з них 3 пари грудних коротких. Лялечка жовта, знаходиться у коконі циліндричної форми. Зимує доросла личинка в коконі у грунті на глибині 7-15 см. Заляльковується навесні, а наприкінці травня-початку червня з’являються дорослі комахи. Додаткове живлення відбувається на різних рослинах (молочайних, капустяних тощо).
Самки відкладають яйця по одному в надрізи на нижньому боці листків капустяних рослин. У місцях відкладання яєць утворюється невеликі здуття. Розвиток яйця триває 4-12 днів, личинок -  25-50, лялечки -  близько 15 днів.
Може розвиватися у двох генераціях: на озимих та ярих формах ріпаку. Самка другої генерації відкладає яйця наприкінці серпня-початку вересня на листках рослин ріпаку та капустяних бур’янів. З цих яєць відроджуються личинки (несправжні гусениці).
Шкодять несправжні гусениці другої генерації, знищуючи восени листя молодої рослини. Шкідник масово з’являється із настанням прохолодної погоди, особливо за високої вологості. При цьому пошкодження личинки рослин нерідко призводить до повної загибелі посівів.
Заходи захисту. Для зниження чисельності шкідників необхідно систематично знищувати на посівах і навколо них капустяні бур’яни, краще -  до початку їх цвітіння. Варто практикувати глибоку зяблеву оранку заселених пильщиком полів, при якій знищується чимало коконів разом з його личинками. Одним із заходів захисту культури від пильщика є хімічна обробка насіння або посівів інсектицидами.
Ріпаковий білан (Pieris rapae L.) поширений у всіх ріпакосіючих зонах, проте найбільше шкодить у Лісостеповій та Степовій зонах.
Метелик із розмахом крил 40-47 мм. Передні крила білі, з чорними плямами на верхньому зовнішньому куті, задні -  білі з ледь помітним зеленим відтінком.
Гусінь завдовжки до 32 мм, синьо-сіра або жовто-зелена, густо вкрита бородавками. Уздовж тіла має чотири жовті смужки. Голова зелено-жовта з чорними крапками. Яйця розміром 0,8-0,9 мм лимонно-жовті, ребристі, видовжені.
Ріпаковий білан зимує у стадії лялечки на рослинних рештках, стовбурах і гілках дерев, у різноманітних схованках. В умовах України виліт метеликів першої генерації відбувається у травні. Самка відкладає яйця по одному на нижній або верхній частині листка та суцвіття рослин із родини капустяних. Одна самка може відкладати 150-500 яєць.
Озимому ріпаку шкоду можуть завдавати гусениці другої генерації, які з’являється у вересні. Вони ведуть поодинокий спосіб життя: спочатку живляться на лисках з нижнього боку, згодом переміщуються на верхній бік листків та об’їдають їх. Дорослі гусениці з’їдають листкову пластинку повністю, в тому числі й товсті жилки. Розвиваються у 2-3 генераціях.
Заходи захисту аналогічні, що і проти капустяного білана.
Капустяний білан (Pieris brassicae L.) поширений повсюдно, проте найбільше шкодить у Лісостеповій і Степовій зонах.
У метелика розмах крил сягає 55-60 мм. Вони білі, на вершині передніх є широкий чорний серповидний обідок, а на передньому краю задніх крил -  чорна пляма, у самця на передніх крилах знизу є дві чорних плями, у самиці вони знаходяться знизу і зверху. Яйце висотою понад 1,25 мм, лимонно-жовте, пляшкоподібне, ребристе. Гусениця довжиною до 40 мм сіро-зелена, з чорними плямами поперечними рядами, по боках тіла жовті смужки, тіло покрите густими короткими волосками. Лялечка жовто-зелена, кутаста, плямиста.
Капустяний білан є синантропом: він поселяється поблизу житла людей. Зимує лялечка на стінах будівель, на заборах, стовбурі дерев. Після відродження метелики живляться нектаром квітів, а на 6-8 день відкладають яйця щільними купками по 20-150 штук в одній, переважно на нижню частину листка. Загальна плодючість самиць становить 180-250 яєць. Через 8-12 днів відроджуються гусениці, які до другого віку тримаються разом, а з ІІІ-ІV віків розповзаються і живуть поодинці. Через 15-30 днів гусениці заляльковуються на бур’янах поблизу кормових рослин. Через 10-17 днів вилітають метелики другої генерації. Оптимальна температура для розвитку капустяного білана -  +20-260С. Розвивається у 2-3 генераціях.
Гусениці грубо об’їдають листя, залишаючи лише товсті жилки.
Заходи захисту. Для погіршення умов розмноження біланів необхідно систематичне знищення бур’янів, квітками яких живляться метелики. Проти гусениць молодшого віку широко використовуються хімічний метод, а також обприскування посівів дозволеними мікробіологічними препаратами.
Капустяна совка(Matestra brassicae L.) поширена повсюдно, проте найбільшої шкоди завдає у Лісостеповій і Степовій зонах.
Метелик із розмахом крил 50 мм, передні крила сіро-бурі з жовто-білою хвилястою смужкою і двома темними плямами на краю, а також із подвійними темними зазубреними смужками, що проходять поперек середини крила, задні крила темно-сірі. Яйце напівкулясте, в основі приплюснуте, світло-жовте, ребристе. Доросла гусінь довжиною 50 мм, із забарвленням від зеленого до зелено-бурого або буро-коричневого кольору, по боках тіла помітна широка жовта смужка. Лялечка довжиною понад 25 мм, гладка коричнева.
Зимує у грунті на глибині 9-12 см. Метелики першої генерації літають у травні-червні, живляться нектарниками. Літають вночі, а вдень ховаються у траві та інших місцях.
Самки відкладають яйця купками в орний шар по 30-80, а інколи по 200 яєць на нижню сторону листка. Яйцекладка припадає на червень-липень, інколи серпень. Загальна плодючість самок досягає 550-2500 яєць. Через 7-14 днів відроджуються гусениці, які спочатку тримаються разом. Розвиток гусениць продовжуються протягом 30-50 днів залежно від температури і вологості повітря. Закінчивши розвиток, вони зариваються у грунт на глибину 9-12 см, де заляльковуються і залишаються на зимівлю.
Гусениці першого віку скелетують листя знизу, а другого та третього вигризають у листках наскрізь отвори неправильної форми . Гусениці старших віків з’їдають листки повністю. Живляться переважно вночі, а вдень ховаються при основі рослин.
Заходи захисту. Знищення лялечок і створення перешкод для вильоту метеликів відбувається при глибокій зяблевій оранці. Знищення бур’янів у посівах та навколо ріпакових полів. Гусениці в період їх молодшого віку знищуються при обприскуванні інсектицидами в нормах, рекомендованих проти шкідників ріпаку.
Ріпаковий барид (Baris сhlorizans Germ.) поширений повсюдно. Жук до 3,5 мм завдовжки, зелений, надкрила з тонкими глибокими ямками, між якими розміщені по одному ряду дрібні крапки. Передньоспинка широка, вкрита великими плямами. Яйця малі, 0,6-0,7 мм завдовжки, світло-жовті. Самки відкладають їх на стебла і черешки в ямки.
Личинки білі, безногі, з жовтою голівкою, шкодять не більше, ніж жуки, живляться внутрішніми тканинами рослин. Жуки ріпакового барида зимують у грунті та в рослинних рештках. Після виходу з місць зимівлі вони вигризають ямки на стеблах і черешках листків. Личинки проточують ходи в черешках і стеблах. Пошкоджені тканини жовкнуть, згодом на погризених місцях утворюються ниркоподібні нарости. Жуки пошкоджують і листки, в яких вигризають дуже багато дір, в результаті чого пластинка стає схожою на решето. Молоді рослини, пошкоджені баридами, відстають у рості, а при сильному пошкоджені всихають і гинуть.
У роки масового розмноження завдають великої шкоди насінникам ріпаку. Жуки пошкоджують молоді пагони, а личинки -  внутрішні тканини, внаслідок чого велика кількість зав’язей обпадає, і урожай насіння значно знижується.
Заходи захисту аналогічні, що і проти капустяного барида.
Капустяний, або чорний барид (Baris carbonaria Boh.) поширений скрізь, де вирощують ріпак. Жук довжиною 5-8 мм чорний, надкрила з поздовжніми заглибленнями, проміжки між заглибленнями широкі. Яйця довжиною 0,9 мм овальні, білі. Личинка довжиною 10 мм, біла, безнога, зігнута, з невеликою, але добре помітною головою. Лялечка довжиною 9 мм, біла.
Жуки ріпакового барида зимують у грунті та в рештках рослин. Після зимівлі вони живляться капустяними бур’янами, потім переходять на культурні рослини родини капустяних, на яких живуть майже два місяці. Самка відкладає яйця у ямки, вигризені в стеблах та листках. Заляльковуються личинки в місцях живлення. Протягом року розвивається в одній генерації. Характер пошкодження такий, як у ріпакового барида.
Заходи захисту. Глибока зяблева оранка і знищення бур’янів, завдяки чому чисельність жуків значно знижується, обприскування посівів інсектицидами зменшує чисельність жуків і личинок до рівня ЕПШ.
Капустяна попелиця (Brevicorype brassicae L.) поширена повсюдно, проте найбільш шкідлива в зонах достатнього зволоження. Безкрилі попелиці мають яйцеподібне тіло з сірим восковим нальотом. У крилах попелиць тіло більш видовжене, струнке, голова та груди коричневі, черевце жовто-зелене. Яйця видовженоовальні, чорні, блискучі, завдовжки 0,5 мм.
Личинки відрізняються від дорослих попелиць меншими розмірами та світлим забарвленням. Зимує у стадії яйця на рослинних рештках капустяних. У квітні-першій декаді травня відроджуються личинки, у цей час середньодобова температура повітря становить +100С. Вони відразу починають живитися. Перші дві-три генерації розвиваються на капустяних бур’янах, згодом -  заселяють ярий ріпак.
Популяції капустяної попелиці досить плодючі. Весь цикл розвитку триває у середньому 14 днів. Самки починають відкладати яйця з другої декади вересня. Протягом року попелиця розвивається у 10-16 генераціях.
Шкідник поширений на посівах озимого та ярого ріпаку, особливо у вологі роки, і шкодить у різні фази онтогенезу рослин майже до збирання урожаю.
Попелиця живиться соком рослин, що призводить до скручування, передчасного в’янення і висихання листків, бутонів, квіток та стручків. На рослинах ріпаку, пошкоджених капустяною попелицею, стручки дуже дрібні з недорозвиненим щуплим насінням, посівні і товарні якості яких знижується.
Заходи захисту. Одним із агротехнічних заходів зниження чисельності попелиці є знищення капустяних бур’янів, а також рослинних решток, на яких зимують яйця шкідника. В період вегетації за масового заселення рослин проводять обприскування посівів інсектицидами.
Стебловий капустяний прихованохоботник (Ceutorrhynchus guadridens Rz.) поширений в Україні повсюдно, проте найбільше шкодить у південних, центральних і західних областях.
Жук завдовжки до 3 мм, загальний колір чорний і зверху сірувато-бурий з білою чотирикутною плямою біля щітка. Головотрубка тонка і довга, легко підгинається під груди і вкладається між тазиками передніх ніг. Яйце довжиною 0,8 мм, шириною 0,5 мм прозоре, овальне. Личинка довжиною 5 мм, жовто-біла, безнога з більш темним забарвленням голови. Лялечка довжиною 4 мм, кремова.
Зимують жуки переважно на узліссях і в чагарниках під сухим листям та іншими рослинними рештками. З місць зимівлі виходять рано, коли верхній шар грунту прогрівається до 8-90С. Яйця відкладають у середні черешки листя або в стебло до 40 штук. Розвиток яєць триває 4-8 днів. Личинки роблять ходи в тканинах рослин. Тривалість стадії личинки становить 23-25 днів, і навіть до 2 місяців. Заляльковується личинка в грунті на глибині 2-3 см. Жуки, які виходять через 15-20 днів, зимують.
Шкодять дорослі жуки й личинки. Жуки вигризають невеличкі ямки на стеблах і на жилках листків, товстих жилках, спричиняючи таким чином відмирання пошкоджених тканин і органів рослин. На пластинках листків пошкодження мають вигляд білих плям.
Уражені рослини ріпаку дозрівають на 10-15 днів раніше, ніж здорові, стручки в них бувають недорозвинені, насіння дрібне, недорозвинене, засохлі стебла легко ламаються біля кореневої шийки, насіння передчасно обсипається. Пошкоджені рослини часто загнивають, оскільки в пошкоджену тканину проникають мікроорганізми.
Заходи захисту. У фазі 2-4 листків проти стеблового прихованохоботника при чисельності більше ЕПШ застосовують різні інсектициди.
Великий ріпаковий прихованохоботник (CeutorrhynchusnapiGyll.) поширений скрізь, де вирощують ріпак. Жук сіро-чорний з коричневими лусками, довжиною 3,3-4,1 мм, з помітним зубцем по боках передньоспинки. Личинка С-подібна, безнога, завдовжки 6-7 мм, з жовто-бурою головою, куколка сіро-біла.
Зимують жуки в грунті. Масовий виліт відбувається за температури 120С. Через 12-14 днів самка відкладає яйця у верхівки молодих пагонів рослин ріпаку. Яйцекладка розтягнута і закінчується перед цвітінням рослин озимого ріпаку. У місцях проколів стебла утворюються темні плями зі світлою облямівкою. Личинки розвиваються всередині пагонів, утворюючи ходи різної довжини. Пошкоджені стебла розтріскуються уздовж у місцях відкладання яєць, вигинаються, набуваючи S-подібної форми. Через пошкодження судинних провідних пучків рослини утворюють багато бокових пагонів, при цьому затримується їхній ріст. Шкідник розвивається в одному поколінні.
Заходи захисту. У фазі стеблування рослин озимого ріпаку проти великого ріпакового прихованохоботника при чисельності більше ЕПШ застосовують рекомендовані інсектициди.
Насіннєвий довгоносик або насіннєвий прихованохоботник (Ceutorrhynchus assimilis Payk) поширений повсюдно. Жук довжиною 2-2,3 мм з тоненькою, підігнутою під груди головотрубкою, покритий зверху густими сірими лусочками і волоссям, має повністю чорний колір тіла. Яйце довжиною 0,53 мм, округло-овальне, біле, блискуче. Личинка і лялечка мають однаку довжину (до 4 мм), безногі, злегка зігнута, з бурою головою.
Зимують жуки і личинки переважно на узліссях і в чагарниках під сухим листям та іншими рослинними рештками. З місць зимівлі виходять рано: в квітні-на початку травня. Живляться спочатку на капустяних бур’янах, а потім на насінниках ріпаку, капусти та інших капустяних культур.
Жуки вигризають на стеблах, квітконіжках і бутонах виразки. Личинка живе приблизно 30 днів, і за цей час з’їдає 5-6 насінин. Маса 1000 насінин при пошкоджені насіннєвим прихованохоботником зменшувалася на 16,2%, вміст масла -  на 2,2%, схожість насіння -  на 40,5%.
Заходи захисту. Для зниження чисельності довгоносика проводять глибоку зяблеву оранку полів, заселених шкідником. Хімічну обробку насіннєвих посівів -  інсектицидами в період заселення (березень), або в період бутонізації рослин. Свіже зібране насіння слід добре просушити на сонці.
Ріпаковий квіткоїд (Meligethes aeneus F.) поширений повсюдно в усіх ріпакосіючих зонах.
Жук завдовжки 2,7-3,0 мм, має темно-зелене або майже чорне забарвлення з металево-зеленим відтінком, блискучий. Від блішок відрізняється булавовидними вусиками і відсутністю стрибальних ніг.
Яйця видовженоовальні, білі. Личинка завдовжки 4 мм, світло-сіра в дрібних чорних бородавочках, з бурою головою і трьома парами ніг. Лялечка біла, яйцеподібна з великими криловидними чохликами.
Зимують жуки в грунті, під сухим листям та іншими рослинними рештками. З місць зимівлі жуки виходять у другій половині квітня-на початку травня. Спочатку живляться на рослинах, які рано цвітуть. На озимому ріпаку скупчуються у першій половині травня, коли з’являються бутони.
Через 12-15 днів самки починають відкладати яйця усередину бутонів на тичинки, середня плодючість становить 40-50 яєць. На 4-7-й день відроджуються личинки, які живуть у бутонах і квітках, живляться пилком, пошкоджують також квітки. Через 20-25 днів личинки заглиблюються у грунті, де і заляльковуються. В Україні розвивається у двох генераціях, жуки і личинки другої генерації пошкоджують генеративні органи ярого ріпаку.
Пошкоджені рослини не утворюють насіння. Особливо шкідливі личинки квіткоїда. В окремих квітках живляться одночасно кілька личинок, по черзі переходячи з квітки на квітку, з рослини на рослину, й цілком знищують суцвіття.
При масовій появі личинки ріпакового квіткоїда знижують урожай насіння.
Заходи захисту. Для обмеження чисельності шкідника необхідно знищення капустяних бур’янів до їх цвітіння. У фазі бутонізації проводять обприскування інсектицидами, при цьому слід запобігати отруєння бджіл.
Крім перерахованих вище шкідників рослин озимого та ярого ріпаку, можуть пошкоджувати гусениці лучного метелика, капустяної молі, совки-галиці, імаго хрестоцвітих клопів, бурякова нематода та інші. Чисельність та шкідливість їх залежить від біологічних та абіотичних факторів року.
Капустяний стручковий комарик, або капустяна стручкова галиця (DasyneurabrassicaeWinn.) поширений у всіх зонах вирощування ріпаку. Комарик коричневого забарвлення з темно-зеленим відтінком, знизу червоний, завдовжки до 1,2-1,5 мм. Личинки черв’якоподібні, завдовжки до 2 мм, молочного забарвлення, з віком жовтіють, безногі і без головчастої капсули.
Зимує у стадії личинки в коконі у грунті на торішніх посівах ріпаку. Початок льоту комариків починається за температури грунту понад +12-150С. На посівах озимого ріпаку з’являється у період цвітіння рослин.
Комарик літає ввечері, особливо після дощу. Самка відкладає яйця у молоді стручки через отвори, зроблені іншими шкідниками, зокрема насіннєвим прихованохоботником. Личинки, відроджуючись, висмоктують сік зі стінок стручка. Внаслідок цього останній передчасно жовкне, викривлюється і розтріскується. В одному стручку може бути 15-25 личинок. Після закінчення розвитку в стручку личинки мігрують у грунт, де і зимують.
Захисні заходи. Після збирання урожаю ріпаку ефективним заходом проти зимуючих личинок є зяблева оранка або ранньовесняне розпушування грунту. За необхідності можливе обприскування посівів ріпаку дозволеними інсектицидами.
Мінуючі мухи (Antomylidae). Найбільш поширеними на ріпаку є мінуючи мухи родів Phytomyza: P. rufipesMeig, P. atricornisMeig і Scaptomyza: S. flaveolaMeig.
Спинка і черевце мухи P. rufipes мають попелясто-сіре забарвлення. Голова з двома верхніми і 2-3 нижніми орбітальними щетинками. Довжина мухи становить 3 мм. Личинка циліндрична, жовто-біла, довжиною 4 мм, останній сегмент із пальцеподібним виростом, середні сегменти крапчасті. Несправжній кокон буро-сірий, бочкоподібний, довжиною 3 мм. Личинки пошкоджують капустяні культури, особливо озимий ріпак. Вони живуть у черешках листків, у яких виїдають ходи. Уражені листки жовтіють і засихають. Личинки заляльковуються у грунті. Особливо небезпечні пошкодження рослин у фазі сходів і розетки.
У мухи P. atricornisпередня частина голови частково жовта, вусики і грудна спинка чорні, вкрита попелясто-сірим пушком, середньоспинка вздовж верхнього краю з жовтою облямівкою. Ноги чорно-бурі, довжиною 2-2,5 мм. Личинка довжиною 2,5-3,0 мм, жовто-біла. Передні дихальці з 6-10 бородавками в двох неправильних рядах. Задні дихальці коротенькі з 6-9 бородавками. Несправжній кокон жовто-бурий, перед виплоджуванням личинок стає темним довжиною 2,5 мм. Личинки утворюють зигзагоподібні міни в листках рослин складноцвітних, капустяних, мальвових та інших родин. Їх довжина коливається у межах 5-10 мм.
Мінуюча муха S. flaveola має довжину 3-3,5 мм, рижувато-жовтого або сірого забарвлення, середньоспинка з помітними поздовжніми бурими смугами. Зовнішні статеві органи самців чорні. Личинки з тупими кінцями тіла, анальний сегмент з двома шипами і пальцеподібним бугорком. Довжина дорослої личинки сягає 3-4 мм. Несправжній кокон бурий, бочкоподібний, з двома бородавками на черевці й одним виростом. Передня частина тіла вдавлена. Довжина несправжнього кокона 3,5-4,0 мм. Самки відкладають яйця на нижній бік листків вздовж центральної жилки. Личинки виїдають з обох боків центральної жилки широкі ходи в сторону верхівки листка, утворюючи пузирчасто-подібні здуття -  міни. Заляльковуються у грунті, деякі з них у мінах. Із культурних рослин пошкоджують ріпак, гірчицю, горох, вику та інші види рослин.
Заходи захисту. При зяблевій оранці відбувається руйнування частини пупаріїв із лялечками і личинками мінуючих мух, а також їх переміщення у більш глибокі шари грунту, що створює несприятливі умови, за яких погіршується виліт мух навесні, частина несправжніх коконів із личинками гине в грунті протягом зими. Систематичне знищення бур’янів у посівах та навколо ріпакових полів. Хімічні обробки посівів ріпаку проводять при досягненні шкідниками економічних порогів шкідливості.
Бурякова нематода (HeteroderaschachtiiSchmidt) поширена в усіх зонах бурякосіяння, але найбільш шкідлива в західному Лісостепу. У своєму розвитку нематода має декілька стадій: яйце, личинка (інвазійні -  другого віку; паразитуючі -  третього і четвертого), дорослі особини, цисти -  відмерла самиця з яйцями і личинками всередині. В дорослих особинах часто виражений статевий диморфізм -  форма тіла самців червоподібна (1,0-1,5 мм), самиць -  лимонноподібна (0,5-1,3 мм).
Зимує у грунті у вигляді цист на глибині 20-40 см. У такому стані нематода здатна зберігатися до 6-9 років. Навесні за температури грунту 15-160С відбувається вихід із цист інвазійних личинок завдовжки до 0,4 і завширшки до 0,02 мм. Вони активно переміщуються на невелику відстань і згодом проникають у корені, та починають живитися й розвиватися. У четвертому віці личинки набувають статевої диференціації. Тіло самиці потовщується, розриваючи покриви коріння рослини і виступає назовні. Самці рухомі, знаходять на коріннях самиць, запліднюють їх і гинуть. У самиці дозрівають 80-200, іноді до 500 життєздатних личинок і яєць. У серпні самиці припиняють відкладання яєць і личинок, шкіра їх хітинизується, і вони перетворюються у цисту.
Нематода пошкоджує цукрові буряки, паразитує на рослинах із родин капустяних, лободових, гречкових. Розвиток однієї генерації триває 45-60 днів. На ріпаку за вегетацію розвивається до трьох генерацій. Пошкоджують рослини личинки, що проникають у дрібні корінці, висмоктуючи їх соки. Гетеродероз проявляється на посівах ріпаку у вигляді плішин із загиблих або пригнічених рослин, що відстають у рості, з жовтим відмерлим листям. На корені з’являється багато бокових корінців, на яких спостерігаються білі лимонноподібні самиці. Коренева система набуває вигляду «бородатості».
Заходи захисту. Впровадження протинематодних сівозмін. У них варто включати пшеницю, ячмінь, жито, кукурудзу, конюшину, вику мохнату, що кореневими виділеннями провокують вихід личинок із цист, але унеможливлюють їх живлення. Завдяки цьому відбувається очищення грунту від шкідника. Виключити із сівозмін рослин, котрі живлять нематоди: цукрові буряки, гірчицю. Насиченість ними не повинна перевищувати 20%, а повернення цих культур на попереднє місце залежно від щільності -  через 3-8 років. Знищення бур’янів родин капустяних та лободових.
 
Методи визначення чисельності шкідників та обґрунтування доцільності проведення хімічного захисту культури
 
Обліки чисельності шкідників є важливою складовою інтегрованої системи захисту ріпаку. Проводять їх з метою визначення доцільності та успішного контролю шкідників ріпаку, встановлення оптимальних строків проведення хімічних обробок посівів.
Для оцінки заселеності посівів шкідниками облікові майданчики розміщують рівномірно по діагоналі поля або по крайових смугах і одній діагоналі поля.
Кількість облікових майданчиків залежить від площі поля, на площі до 50 га їх повинно бути не менш як 8, 50-100 га -  12, більше 100 га -  16. Для обліків шкідників, що живуть у рослинах, а також хвороб сумарна кількість рослин має бути не меншою 100.
Метод ґрунтових розкопок. Цим методом визначають чисельність шкідників, що зимують у грунті або розвиваються у ньому і шкодять рослинам, живлячись підземними органами. Серед шкідників ріпаку таким методом визначають чисельність личинок коваликів (дротяників), чорнишів (несправжніх дротяників), пластинчастовусих, гусениць озимої совки та інших підгризаючих совок. Для цього розкопують та аналізують грунт на майданчиках розміром 50?50 і глибиною 30 см. Чисельність шкідників на 1м2 визначають множенням на 4.
Метод облікових ділянок застосовують для визначення шкідників, що живуть відкрито (хрестоцвіті блішки, ріпаковий пильщик, капустяна попелиця). Обліки проводять за допомогою рамки відповідного розміру (50?50 або 25?25), яку накладають на рослину. Рослини і грунт уважно оглядають і підраховують кількість шкідників. Найчастіше на 100 га площі беруть 60 проб.
Метод ентомологічного косіння застосовують для виявлення обліку дрібних та рухливих комах, що живуть у травостої. Для цього використовують стандартні ентомологічні сачки (діаметр металевого обруча 30 см, довжина палиці 1 м, мішечок із тканини довжиною 60 см). При високій чисельності шкідників для їх обліку досить 50 одинарних помахів (імаго ріпакового пильщика, капустяної мухи, ріпакового квіткоїда, насіннєвого прихованохоботника).
Метод облікових рослин використовують для обліку капустяної попелиці. При цьому ретельно обстежують відповідну кількість рослин.
Метод рослинних проб застосовують для виявлення прихованих шкідників (личинки ріпакового квіткоїда, насіннєвого прихованохоботника). Він відрізняється від методу облікових рослин лише тим, що рослини аналізують після їх відбирання.
Для обліку деяких шкідників, крім загальноприйнятих, є специфічні методи. Наприклад, хрестоцвітих блішок можна виявити за допомогою ящика Петлюра, крилату капустяну попелицю -  чашки Меріж. Силу льоту метиликів озимої і листогризучих совок обліковують за допомогою коритець із шумуючою мелясою, що встановлюють по краях поля у кількості 5 штук/100 га поля.
Строки і методи проведення обліку чисельності основних шкідників озимого і ярого ріпаку наведено в таблиці 10.
 
Таблиця 10. Фенологічний графік і методи обліку чисельності основних шкідників ріпаку
alt

Ступінь заселення рослин ріпаку капустяною попелицею визначають окомірно за шкалою, наведеною у таблиці 11.
 
Таблиця 11. Шкала оцінки заселеності рослин капустяною попелицею
alt

Одночасно з обліками чисельності листогризучих шкідників визначають густоту рослин, кількість пошкоджених і ступінь їх ураження. Ступінь пошкодження рослин листогризучими шкідниками вираховують за наведеною шкалою (табл. 12).
 
Таблиця 12. Шкала ступеня пошкодженості рослин ріпаку листогризучими шкідниками
alt

Середній бал (Б) та коефіцієнт пошкодження (Кп) рослин визначають за формулами:

Б =  (а?в)
             n
 
де (а?в) -  сума пошкодження рослин, помножена на відповідний бал пошкодження,
п -  загальна кількість рослин у пробі,

Кн = А * Б
             100

де А -  відсоток пошкоджених рослин

При вирішенні питання про доцільність застосування інсектицидів на посівах ріпаку необхідно враховувати, що економічно відчутні втрати врожаю від рослиноїдних комах спостерігаються тільки при певному рівні їх чисельності. Критерієм для прийняття рішення про проведення обробки інсектицидами є економічний поріг шкідливості (ЕПШ). Цим терміном позначається чисельність шкідників, яка викликає зниження урожаю насіння на 3-5%. Середні значення ЕПШ основних шкідників ріпаку наведені в таблиці 13.
У разі проведення хімічних заходів необхідно враховувати не лише чисельність того чи іншого виду шкідника і строки його появи, стан посіву, а й біологічну, економічну ефективність препарату, регламент його застосування.
При виборі інсектициду слід брати до уваги особливості шкідника: стадію розвитку, що шкодить, особливості ротового апарату імаго або личинки, уразливу стадія, особливо коли особини мешкають усередині рослини, тривалість виходу шкідників з місць зимівлі, заселення посіву, розвиток і кількість генерацій.
Для знищення листогризучих комах (білани, совки, блішки, пильщики тощо) більш ефективні інсектициди кишково-контактної дії, сисних (попелиці, клопи) -  системно-контактної дії.
 
Таблиця 13. Періоди контролю й економічні пороги чисельності шкідників ріпаку
alt

Проти приховано живучих шкідників (стебловий капустяний прихованохоботник) проводять обробку проти імаго в період відкладання яєць або відродження личинок. Проти ґрунтових шкідників ефективні препарати з фумігаційними властивостями, з особливостями створення навколо насіння або проростка смертельну для комахи концентрацію. Крім того, вони повинні володіти контактною і системною токсичною дією з наявністю у їх складі прилипача, а також не реагувати негативно на вологість грунту (не проявляти фітотоксичність).
По тривалості захисної дії (персистентності) відбирають препарати залежно від швидкості росту генерації, строків обробок, шкідливості дозрівання сорту (строки очікування до збирання урожаю).
Серед ефективних відбирають інсектициди менш небезпечні для людини і навколишнього середовища (гігієнічна характеристика препарату) з меншою нормою витрат на одиницю площі і більш широкого спектру дії проти комплексу шкідників. Важливе значення у виборі препарату має вартість гектарної норми. Слід враховувати відношення до температури середовища і складність приготування робочих розчинів.
Восени при досягненні економічних порогів шкідливості розвитку шкідників провести захист рослин одним із інсектицидів згідно з «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні». Друге обприскування проводять у фазі бутонізації рослин або після закінчення цвітіння з метою запобігання пошкодження сисними та іншими шкідниками при досягненні ними економічних порогів.
Завдяки швидкому і надійному одержанню захисного ефекту, високій біологічній та екологічній ефективності хімічний захист набув значного застосування проти шкідників сходів і генеративних органів ріпаку, а також проти хвороб та бур’янів. Важливою особливістю застосування інсектицидів на ріпаку є збереження запилювачів, оскільки ця культура є ентомофілом. Враховуючи, що ріпак ще і медоносна культура, потрібно приділяти увагу охороні бджіл під час хімічних обробок (використовувати менш небезпечні препарати і тільки після льоту бджіл, у вечірні періоди до 22.00 години). Проти шкідників на посівах озимого і ярого ріпаку в основних районах вирощування цієї культури застосовують дозволені інсектициди (табл. 14).
В останні роки набуває широкого застосування на ріпаку від шкідників біологічний метод, який передбачає використання живих організмів або продуктів їх життєдіяльності для зменшення чисельності та шкодочинності фітофагів і створення сприятливих умов для діяльності паразитів, хижаків в агроценозі. Одним із елементів цього методу є збереження та підвищення ефективності корисних видів ентомофагів за рахунок раціонального застосування пестицидів і використання комплексу агротехнічних заходів. Важливими елементами менш небезпечного застосування хімічних препаратів є використання екологічних порогів шкідливості, диференційованих норм витрат препаратів, обробка насіння тощо. Серед агротехнічних прийомів, які створюють сприятливі умови для розмноження ентомофагів і їх активності, найважливіше значення мають обробіток ґрунту і строки сівби культури.

alt

Примітка*: При використанні препаратів із зазначеною діючою речовиною забороняється використання зеленої маси, соломи на корм тваринам та олії для харчування і в харчовій промисловості.
 
 
Підготовка грунту під озимий ріпак -  найважливіший агрозахід, який має забезпечити обов’язкове усідання грунту після оранки, збереження вологи, вирівнювання верхнього шару з дрібно грудкуватою структурою, ефективну боротьбу з бур’янами
 
Якісне виконання передпосівного обробітку грунту сприяє отриманню дружних сходів ріпаку при мінімальній нормі висіву насіння, при цьому підвищується ефективність застосованих гербіцидів
 
Правильний вибір сортів і гібридів озимого і ярого ріпаку має вирішальне значення для успішного їх вирощування
 
При виборі насіння ріпаку слід віддавати перевагу районованим сортам, випробуваним у місцевих ґрунтово-кліматичних умовах
 
Важливими ознаками насіннєвого матеріалу є енергія проростання, схожість насіння, чистота сорту, відсутність домішок
 
Високі та якісні врожаї ріпаку можна одержати лише при вчасній і якісній сівбі, оптимальних нормах висіву обробленого протруйниками насіння із дотриманням рекомендованої глибини загортання
 
На озимому ріпаку проблему розв’язують у контексті забезпечення високого рівня стійкості рослин проти низьких температур, хрестоцвітих блішок, ріпакового пильщика, бактеріозу коренів
 
Стійкість до екстремальних погодних умов підвищується при застосуванні фунгіцидів, діючі речовини яких мають ротердантні властивості
 
При поновленні вегетації озимого ріпаку навесні слід забезпечити збалансоване мінеральне живлення рослин, а також 1-2 разову їх обробку одним із препаратів із ротердантними властивостями для затримки фази стеблування рослин та досягнення якомога більшого їх гілкування у пізніші фази розвитку
Забур’яненість посівів ріпаку негативно позначається на продуктивності рослин
 
Приймаючи рішення про застосування гербіцидів, необхідно враховувати властивості препарату і стійкість рослин ріпаку до нього
 
У разі використання загальновинищувальних гербіцидів навесні до обприскування бур’янів на полі слід виключити всі механічні обробки, крім ранньовесняного закриття вологи
 
Завдяки швидкому і надійному одержанню захисного ефекту, високій біологічній та екологічній ефективності хімічний захист набув значного застосування проти шкідників сходів і генеративних органів ріпаку, а також проти хвороб та бур’янів

 

 29 березня 2024
ГО «Міжнародна фундація розвитку» спільно з ГО «Асоціація «Український клуб аграрного бізнесу» продовжують співпрацю щодо проведення навчання в рамках реалізації проєкту «Розвиток трудового потенціалу для України» за сприяння Проєкту USAID «Економічна підтримка України».
ГО «Міжнародна фундація розвитку» спільно з ГО «Асоціація «Український клуб аграрного бізнесу» продовжують співпрацю щодо проведення навчання в рамках реалізації проєкту «Розвиток трудового потенціалу для України» за сприяння Проєкту USAID «Економічна підтримка України».
29 березня 2024
 29 березня 2024
Станом на 29 березня до сівби ярих культур в Україні приступили всі області. Засіяно 476,7 тис. га зернових та зернобобових культур.
Станом на 29 березня до сівби ярих культур в Україні приступили всі області. Засіяно 476,7 тис. га зернових та зернобобових культур.
29 березня 2024
 29 березня 2024
Негативна цінова динаміка на ринку живця свиней наприкінці березня в Україні стала відчутнішою. Так, середньозважена ціна склала 55,4 грн/кг, що на 11% нижче, ніж тижнем раніше.
Негативна цінова динаміка на ринку живця свиней наприкінці березня в Україні стала відчутнішою. Так, середньозважена ціна склала 55,4 грн/кг, що на 11% нижче, ніж тижнем раніше.
29 березня 2024
 29 березня 2024
Україна продовжує розширювати географію експорту цибулі. Так, у січні 2024 року перші гуртові партії української цибулі були експортовані на ринок Великобританії.
Україна продовжує розширювати географію експорту цибулі. Так, у січні 2024 року перші гуртові партії української цибулі були експортовані на ринок Великобританії.
29 березня 2024
 29 березня 2024
Мінливі погодні умови, притаманні весняному періоду, здатні негативно вплинути на ріст і розвиток, а відтак – і на майбутню врожайність озимих, ярих, плодових та інших культур. Щоб попередити потенційні втрати, зробити культурні рослини стійкішими до температурних та інших стрес-факторів і підвищити їх адаптивність, фахівці Ukravit ...
Мінливі погодні умови, притаманні весняному періоду, здатні негативно вплинути на ріст і розвиток, а відтак – і на майбутню врожайність озимих, ярих, плодових та інших культур. Щоб попередити потенційні втрати, зробити культурні рослини стійкішими до температурних та інших стрес-факторів і підвищити їх адаптивність, фахівці Ukravit радять включати ...
29 березня 2024
 29 березня 2024
У січні-лютому 2024 року Україна відправила на експорт 9,9 тис. тонн яєць, що на 41,4% більше, ніж за аналогічний період минулого року.
У січні-лютому 2024 року Україна відправила на експорт 9,9 тис. тонн яєць, що на 41,4% більше, ніж за аналогічний період минулого року.
29 березня 2024

Please publish modules in offcanvas position.