Найбільш придатні до компостування — твердий гній та пташиний послід. Найбільш простою і доступною для їх переробки є технологія гноє-земляного компосту, що полягає в змішуванні гною із землею в кількості останньої 10–20% від маси гною перед компостуванням. Така операція забезпечує більш повне використання рослинами поживних речовин гною. Домішок до гною землі, особливо глинистої, зменшує втрати азоту з гною у порівнянні з гноєвими буртами в 2–3 рази. Це пояснюється тим, що земля вбирає летючі і рідкі сполуки азоту, створені під час розкладання гною. Біологічні процеси в гноє-земляному компості відбуваються краще, і це сприяє утворенню багатих на азот сталих гумусових речовин. Через це ефективність цих компостів не гірша за гноєві, а вихід добрив збільшується на 10–20%.
Спосіб виготовлення гноє-земляних компостів дуже простий: на краю удобрювального поля зорюють ділянку завширшки 3 м і довжиною відповідно до майбутнього бурта; зорану землю залишають на кілька днів для провітрювання, а потім складають у штабель. Якщо ґрунт кислий, то додають 2–3% вапна. Поряд із земляним штабелем закладають бурт гною.
Потім формують бурт компосту висотою 1,5–2,0 м шляхом пошарового укладання гною і землі, а після завершення процесу суміш перемішують, обкладають зверху і збоку землею та поливають гноївкою або сечею. Час виготовлення такого компосту 3,5–4,0 місяці. Щоб не додавати соломи в компост, краще використовувати соломистий підстілковий гній.
Одним із дешевих органічних добрив є також торфо-гноєві компости. У торфі є всі необхідні для рослин поживні речовини. Особливо багаті торфи на азот, вміст якого становить 3,0–3,5% на абсолютно суху речовину. Проте цей азот перебуває у важкозасвоюваних для рослин сполуках, тому торф необхідно компостувати з іншими органічними добривами, багатими на мікрофлору (гній, послід, гноївка, сеча). У процесі виготовлення компосту значна частина поживних речовин торфу, насамперед азот, під впливом біологічних процесів переходить у більш доступні для рослин форми. Разом із цим торф вбирає аміачний азот гною та запобігає його втратам, які не перевищують 3–7%. Використання кислого торфу не рекомендується, тому перед компостуванням треба не тільки нейтралізувати його кислотність, а й провести провітрювання з метою переведення закисних сполук в окисні. Як і для звичайних компостів, дуже корисно додавання в них фосфоритної муки.
Компост простіше всього готувати на межах удобрювальних полів. До кислих торфів додають 3–5% вапна (меленого вапняку, дефекату тощо). Влітку на одну частину гною беруть дві частини торфу, взимку — одну.
У бурти (3–4 м завширшки і 1,5–2,0 м заввишки) торф та гній укладають шарами для запобігання втратам з компосту поживних речовин, верх і низ компостного бурта роблять обов’язково з торфу (шаром 20–25 см заввишки). Для компостування використовують торф’яну кришку.
Взимку, щоб не допустити промерзання компостів і припинення в них біологічних процесів, їх складають у такий спосіб: на очищеному від снігу місці кладуть шар торфу завширшки 3–4 м і заввишки 40 см, поверх торфу кладуть шар гною завширшки 2–3 м і завтовшки 0,5–0,7 м або окремими купками в 200–250 кг, зверху і з обох боків гній обкладається торфом. Компостування торфу з гноєм повинно тривати близько 3–4 місяців. Кращим часом для закладання компостів є тепла пора року. Біологічна діяльність у компостах найактивніше проходить за вологості 60–70%, тому не слід допускати пересихання буртів і в разі потреби слід поливати їх гноївкою або водою.
Щоб прискорити розкладання торфо-гноєвих компостів і підвищити їх ефективність як добрива, необхідно бурт приблизно через місяць-півтора після закладання, коли компостована маса самоущільниться, перелопатити — перекласти на нове місце. При цьому боки й верх старого бурта потрібно скидати всередину нового.
За наявності сечі й торфу виготовлення на їх базі компосту також ефективне. Для цього придатні всі торфи, за винятком карбонатних (багатих на вапно), перетворених у торф’яну крошку. Найпростіше виготовляти компост у полі. Для цього торф щільно укладають у бурт завширшки 3–4 м і заввишки 1,5 м. Зверху посередині бурта роблять канаву у формі корита завглибшки 0,5 м і завширшки 1 м, яку заливають сечею, що поступово вбирається торфом. Після вбирання сечі торфом верх бурта присипають шаром торфу — і через 2 місяці в теплу пору року компост готовий до використання.
На осушених і підготовлених для вирощування сільськогосподарських культур торфовищах доцільно виготовляти торфо-люпінові компости, які, крім усього, є цінним джерелом надходження азотних добрив. Їх можна готувати на всіх торфовищах, за винятком карбонатних (багатих на вапно), на яких люпин майже не росте. Готують їх за таким способом. Осушене торфовище зорюють на зяб, навесні по ньому розсівають фосфоритне борошно в кількості 5–6 ц/га і каїніт 4–5 ц/га, які загортають у ґрунт дисковими культиваторами й боронами. Після цього поле коткують і проводять сівбу синього або жовтого люпину з розрахунку 2 ц/га. У кінці цвітіння рослини люпину прикочують важкими котками й навхрест у два-три сліди подрібнюють важкими дисковими боронами.
Порізану зелену масу люпину приорюють на глибину 10–12 см. Потім шар торфу, змішаний із зеленою масою люпину, складають у бурти заввишки 1,5 м і завширшки 2 м для компостування. Кількість торфу в суміші з зеленою масою люпину повинна бути у співвідношенні 9:1. Регулювання складу суміші провадиться оранкою торфу на відповідну глибину і врожаєм всієї маси люпину (надземна частина й корені). За умови врожаю зеленої маси люпину 40–50 т/га з коріннями вона становить близько приблизно 60 т/га; якщо цю масу приорати на глибину 10 см, то можна виготовити з 1 га 600 т компосту. Через 1,5–2,0 місяці торфо-люпиновий компост можна використовувати як добриво для озими, картоплі, кукурудзи тощо.
Одним із раціональних шляхів використання торфу є також виготовлення з нього компосту із додаванням 1% аміачної води (ТМАД). Сухий торф вологістю 45% добре вбирає в себе рідину та гази, зокрема й аміачний азот. У такому випадку азот вступає у взаємодію з гуміновими речовинами торфу, в результаті чого утворюються так звані гумати амонію — рослинні солі, які добре засвоюються рослинами. Крім того, у суміші з торфом аміачної води аміак добре зберігається без його втрат. Дуже корисно добавляти в компост фосфоритне борошно (10–15 кг на тонну торфу), 4–5 кг калійної солі або 10–15 кг каїніту. При цьому фосфор під дією хіміко-біологічних процесів стає більш доступним для рослин. При таких нормах мінеральних добрив у 20 т ТМАД міститься 200–250 кг азоту, 40–60 кг фосфорної кислоти і 40 кг окису калію.
Залишати ТМАД, виготовлені восени і навесні, на осінь не слід, оскільки влітку в них аміачний азот за мікробіологічної діяльності перетворюється у шкідливі нітрати. ТМАД доцільніше виготовляти безпосередньо на осушених та освоєних торфовищах. Для цього спочатку торфовище за допомогою дискових культиваторів розпушують, після чого розсівають по ньому потрібну кількість фосфорно-калійних добрив, а потім верхній шар торфу за допомогою кількох боронувань висушують до вологості 60%. Під час боронування фосфорно-калійні добрива добре перемішуються з верхнім шаром торфу. Підсушений верхній шар торфу, змішаний з фосфорно-калійними добривами, за допомогою валкоутворювачів згортають у валки. На валкоутворювачах встановлюють залізні бочки на 200 л, наповнені аміачною водою першого сорту. До бочок прироблюють крани, з’єднані з 2–3 металевими трубками (не мідними), за допомогою яких аміачна вода додається до торфу у валок. Попередньо кількість води, що виливається з бочки, встановлюється на потрібну норму. Після введення аміачної води валки торфу за допомогою бульдозерів згортають у бурти й вивозять на поле, яке передбачено удобрювати.
ТМАД найоптимальніше застосовувати під технічні культури: цукрові буряки, картоплю, а також кукурудзу в кількості 20–25 т/га і під озиму — 10–15 т/га. У зоні Лісостепу їх краще вносити під оранку на зяб, на Поліссі та в західних областях — навесні під переорювання зябу.
Слід відмітити, що торф в Україні, окрім доступності й поширеності в якості компонента органічних добрив, є найбільш дієвим засобом для підвищення рівня гумусу в ґрунті. Однак є застереження щодо його застосування в органічному землеробстві: згідно «Органік стандарт» це дозволяється тільки в садівництві й квітникарстві. Єдиним, на жаль, заводом із добування торфу й переробки його в добрива в Україні є Озернянський торфозавод, що розташований в смт Жовтневому Лугинського р-ну Житомирської обл.
Юлій ВОЖИК, д-р техн. наук, Національний науковий центр
«Інститут механізації та електрифікації сільського господарства»
ННЦ «ІМЕСГ»
