Рік тому мені довелося побувати у великому господарстві на сході України з традиційною для регіону сівозміною: озима пшениця-горох-соняшник. Загальна оброблювана площа понад 10 тис. га дає змогу власникам реалізовувати доволі масштабні проекти, одним із яких мало стати вирощування нуту на зрошенні. — «Тонна нуту коштує 30 тис. грн. Звичайний урожай — 2 т, а ми будемо збирати по 4. І відповідно, на 1 га зароблятимемо не менше 100 тис. грн», — деталізував директор агрокомпанії.
Коли я поділився враженнями зі своїми знайомими аграріями з Вінниччини, ті лишень скептично зітхнули. По-перше, нут вже давно коштує не 30 тис./т, а удвічі, а то й утричі менше. І той таки соняшник може бути набагато вигіднішим. По-друге, таке враження, що у кожного агронома напоготові декілька страшних історій про вирощування нуту…
Посіяли, виростили, ніби все гаразд… Перед жнивами пройшов дощ. І виявилося, що насіння нуту почало проростати вже в стручках. Коротше кажучи, весь урожай пропав…, — це історія, яка найбільше вразила. Ну, і обов’язково, коли мова зайде про нут, вам розкажуть про гербіцидний захист цієї культури, а точніше про фактичну відсутність такого.
В Україні, за моїми спостереженнями, не зареєстровано жодного препарату на нуті. Себто вся технологія вирощування зводиться до постійних експериментів та очікування несподіванок. Деякі види бур’янів на цій культурі прибрати просто неможливо. Та проблема не тільки в цьому: спробуйте знайдіть у достатній кількості якісне насіння нуту. Це дуже складно. Тим більше, що рентабельність вирощування його сьогодні фактично зрівнялася з аналогічним показником на сої. Головною перевагою нуту у порівнянні з традиційними культурами є його вища посухостійкість та затребуваність на зарубіжних ринках, стверджує головний агроном кластеру великого вітчизняного агрохолдингу.
Дійсно, на перший погляд нічого особливого у цій культурі немає. Типова врожайність нуту за нормальних умов коливається від 20 до 30 ц/га. При цьому за вмістом білка насіння нуту поступається гороху та сої. Однак це легкозасвоюваний білок, що поряд із високим вмістом вітаміну А формує постійний попит на нут у багатьох країнах Азії та Африки. Також нут слугує відмінним кормом для тварин.
Та головне те, що саме нут є найбільш посухостійкою культурою серед бобових і може вирощуватися там, де навіть ранній горох не витримає. Ясна річ, що вона може вирощуватися за бюджетною технологією, забезпечуючи певну економіку та суттєве покращення сівозміни в господарстві, яке працює у зоні недостатнього зволоження.
Технологія обробітку грунту під нут теоретично не становить якоїсь екзотики для агронома. Це міг би бути навіть ноу-тілл, що суттєво б мінімізували витрати на вирощування, та знову ми впираємося у фактор бур’янів. Для того аби посіяти по озимині навесні нут, необхідно поле з осені подискувати, спровокувавши бур’яни та падалицю, а потім знищити сходи. Навесні — провести якісний передпосівний обробіток з тією ж метою.
Висівається нут традиційними зерновими чи просапними сівалками на глибину 4–6 см. Ширина міжрядь, як і сама технологія на сьогодні — штука експериментальна. Можна сіяти суціль, можна із широченними міжряддями по 50 см, і взагалі як завгодно. Є певні підстави вважати, що найкращі результати дає саме широкорядний висів нуту. До того ж це дасть змогу пройтися міжрядним культиватором і частково вирішити чималу проблему із гербіцидним захистом.
Оскільки нут — це культура для нашого Степу, то цілком прийнятною буде технологія вирощування із мінімальною кількістю міндобрив. Це може бути 60–70 кг карбаміду під передпосівний обробіток та 40–50 кг сульфату амонію під час сівби насіння. Хоча для нуту як для бобової культури важливо обрати добрий інокуляційний препарат, а також у тій чи іншій формі забезпечити культуру бором, кобальтом та молібденом. Це може бути як передпосівна обробка насіння, так і позакореневе підживлення.
Хоча в окремих випадках це не обов’язково, оскільки нут, як і соя у зоні недостатнього зволоження, може розглядатися у статусі культури з мінімальною рентабельністю, яка вирощується з метою поліпшення сівозміни і насичення її легкодоступним азотом.
Аби не дуже морочитися із пестицидним захистом, ми порадимо звернутися до сусідів, що пройшли цей шлях до вас або до закордонного виробника якісних ЗЗР. Там все обрахують: і діючу речовину, і фінансовий фактор, а далі можна буде вже прийняти рішення.
Так чи інакше, почати вирощувати нут, мабуть, ліпше, з невеликих ділянок по декілька гектарів, на яких випробовуватимуться різні технології вирощування, сорти та препарати. А після цього можна зробити вже певні висновки. У всякому разі бодай 10% бобових у степовій сівозміні будуть дуже доречними, і головний кандидат на цю роль — саме «баранячий горох» — нут.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
