Пухирчаста сажка
Хвороба поширена скрізь, яка завдає великої шкоди в районах з нестійким або недостатнім зволоженням.
Проявляється хвороба протягом вегетації рослин у вигляді пухироподібних здуттів (наростів, галів, пухлин, жовен) різного розміру і конфігурації на листках, листкових піхвах, стеблах, міжвузлях, репродуктивних бруньках, качанах, волоті та повітряних коренях. Перші ознаки хвороби виявляються на кореневій шийці, на молодих листках і піхвах, починаючи з фази сходів. У фазу 5–8 пар листків хвороба інтенсивно продовжує розвиватися на листкових піхвах і стеблах, згодом на волоті, а на початку цвітіння кукурудзи — на качанах. Наприкінці вегетації рослин пухлини з’являються на репродуктивних бруньках. Їх легко виявити, коли відігнути листкову піхву від стебла. Нерідко у хворих рослин спостерігається викривлення і порушення росту уражених органів.
Збудником пухирчастої сажки є гриб Ustilago zeae (Beckm.) Unger (син. U. maydis (DC) Corda). Грибниця патогена в процесі дозрівання наростів розпадається на величезну кількість теліоспор, які, розлітаючись, служать джерелом зараження молодих органів рослин.
Протягом вегетації кукурудзи гриб поширюється теліоспорами. Вони проростають у краплі води, або за насиченої вологи протягом декількох годин формують базидії з базидіоспорами. Мінімальна температура для проростання теліоспор — 0–5ºС, оптимальна — 23–25ºС. Через 15–20 годин після проростання теліоспори формується проросток, який швидко перетворюється у базидію.
Пухирчаста сажка
Гриб може проникати в тканини рослини-господаря також через продихи, мікротравми та механічні пошкодження, спричинені комахами, градом, робочими органами машин під час догляду за рослинами, страховими гербіцидами. Інтенсивне зараження рослини відбувається за умов суттєвого зниження тургору. Зараження рослин триває протягом усього періоду вегетації: від фази сходів до наливу зерна в качанах. У польових умовах рослини кукурудзи найбільш уразливі до пухирчастої сажки від фази 4–6 листків до початку молочної стиглості. Найбільш висока сприйнятливість кукурудзи до хвороби спостерігається в період викидання волоті до настання молочної стиглості. Кількість повторних циклів розвитку гриба залежить від погодних умов. За вегетаційний період гриб може дати три-чотири, а іноді й п’ять поколінь, чим і пояснюється сильний прояв захворювання до початку збирання кукурудзи.
Основне джерело інфекції — теліоспори, які зимують на качанах, зернівках, пожнивних рештках, у нерозбитих пухлинах і в ґрунті. Життєздатність теліоспор патогена добре зберігається як у їх розпиленому стані на поверхні ґрунту й на глибині 5–20 см (до 10–12 місяців), так і в наростах (до 3–4 років). Завдяки щільній «упаковці» теліоспор у наростах, їх оболонки надійно захищені від вологи, і тому вони здатні зберігати свою життєздатність до декількох років. Під час збирання врожаю теліоспори патогена потрапляють і на поверхню здорового насіння. Насіннєва інфекція має відносно невелике значення в поновленні хвороби. Із заспореним насінням гриб поширюється в нові райони вирощування культури.
У старих районах кукурудзосіяння основну небезпеку становить ґрунтова інфекція, яка накопичується в разі порушення під час сівозміни. Проростання спор у ґрунті спостерігається вже за температури 8–10ºС, з підвищенням температури число пророслих спор збільшується. Для зараження рослин наявність крапельно-рідинної вологи необов’язкове, достатньо 98–100% відносної вологості повітря.
Пухирчаста сажка
Підсилює розвиток пухирчастої сажки одночасний розвиток на рослині летючої сажки, наявність механічних пошкоджень і особливо пошкодження шведською мухою чи кукурудзяним метеликом, а також після обривання волотей на насіннєвих ділянках. На вузлах стебел кукурудзи, з яких видаляли волоті, часто формуються сажкові здуття. Ураженість рослин зростає в загущених посівах та на площах пізніх строків сівби культури.
Пухирчаста сажка може набути значного розвитку за умов випадання короткочасних дощів під час засухи, в кінці листоутворення та цвітіння кукурудзи, в осередках накопичення інфекційного запасу збудника хвороби. Нові осередки хвороби можуть виникати в повторних посівах кукурудзи, за умов наявності механічних пошкоджень нанесених шкідниками (шведською мухою, кукурудзяним метеликом та ін.), страховими гербіцидами, градом тощо.
Шкідливість. Пухирчаста сажка є шкідливим захворюванням, яке різко знижує врожай зерна і зеленої маси. При цьому найбільш шкідливим є ураження рослин у молодому віці, так як вони часто гинуть. Уражені стебла й коренева шийка втрачають міцність, ламаються від вітру. Розміри втрат урожаю визначаються строками початку розвитку захворювання. Так, інфіковані рослини в молодому віці часто гинуть, спричиняючи зрідження посівів кукурудзи. За умов, коли пухирчаста сажка інтенсивно розвивається на листках рослин до початку викидання волоті або й трохи пізніше, урожай зерна може знизитися до 50% і більше. У частини уражених рослин спостерігається стерильність качанів за раннього їх зараження.
Пухирчаста сажка
Найбільш шкідливим є ураження качанів і стебел кукурудзи. Недобір урожаю зерна за ураження качанів може становити 50–100%, стебел — 25–50%. Формування на стеблах кукурудзи пухирів великих розмірів знижує урожай на 60–70% і більше; середньої величини — на 25% і невеликих — на 10%. За розвитку хвороби 40% і вище качани на рослинах взагалі не утворюються. На насіннєвих ділянках кукурудзи, внаслідок ураження рослин пухирчастою сажкою, у місцях видалення волоті урожайність зерна знижується більш ніж на 20%, порівняно з ділянками, де в рослин волоті не видаляли.
Захисні заходи. Вирощування стійких до хвороби гібридів, дотримання сівозміни й просторової ізоляції між товарними і насіннєвими посівами, між полями минулорічних посівів культури та посівів поточного року, подрібнення і загортання пожнивних решток, захист посівів від шкідників, протруєння насіння, збалансоване живлення рослин, дотримання оптимальних строків сівби, проведення агротехнічних заходів — все це сприяє швидкому розвитку рослин в ранні фази вегетації.
Летюча сажка
Хвороба поширена скрізь, де вирощують кукурудзу, але найбільше — в центральних та південних областях України, за умов достатнього зволоження. Ураженість рослин становить 0,2–3,0%, в окремих осередках — 4–6%.
Проявляється на суцвіттях, волотті і качанах. Хворі рослини відстають у рості, надмірно кущаться, листки дуже розростаються, стають схильні до фасціації, качани тривалий час не виступають із піхв листків.
Ознаки хвороби з’являються у фазу цвітіння рослин, уражені жіночі суцвіття повністю перетворюються в чорну спорову масу, яка прикрита піхвою листка. Уражена рослина не плодоносить. Замість качана утворюється овально-конусоподібне жовно, покрите зовні вкороченими обгортками, які спочатку зелені, пізніше, у фазу молочної стиглості, стають сухими і жовтими.
Спочатку здуття прикриті тонкою сухуватою, немовби пергамент, тоненькою плівкою брудно-рожевого кольору. За характером сухих оболонок жовна летючої сажки можна легко відрізнити від пухирчастої, у якої здуття прикриті м’ясистою, біло-блискучою і всередині вологою оболонкою. Під час розтріскування сухої оболонки жовна теліоспори збудника хвороби починають розпорошуватися.
Уражений качан розпилюється, зазвичай повільно включаючи фазу повного достигання кукурудзи, тому що теліоспори утримуються рештками його волокон. Від ураженого качана залишаються лише чорні нитки незруйнованих провідних пучків.
Летюча сажка
Уражена волоть у фазу цвітіння рослин частково або повністю перетворюється в чорну порошкоподібну масу спор. Теліоспори гриба у великій кількості потрапляють на поверхню ґрунту, на рослини, а частина їх зберігається за обгортками качана. Під час збирання кукурудзи теліоспори потрапляють на зернівки. Іноді хвороба розвивається на рослині латентно (у прихованій формі, без видимих зовнішніх ознак ураження качанів чи волоті), спричиняючи пригнічення розвитку рослин. За такого розвитку хвороби теліоспори збудника на уражених органах не формуються, рослина відстає в рості й розвитку, спостерігається сильне кущіння, качани або зовсім не утворюються, або набувають вигляду голих, невеликих за розміром, стрижнів без зерен.
Збудником хвороби є гриб Sphacelotheca reiliana (Kühn) Clint (син. Sorosporium reilianum Mc Apl f. zeae Geschele; S. holci-sorghi (Riv.) Noesz.). Експериментально доведено, що гриб із сорго не заражає кукурудзу, а ізоляти з кукурудзи не інфікують види сорго. У межах виду існують дві вузькоспеціалізовані форми: одна — S. reiliana f. sorgi — паразитує на сорго, інша — S. reiliana f. zeae — уражує лише кукурудзу.
Проростки кукурудзи чутливі до хвороби на ранній стадії розвитку рослини, тому основна маса рослин заражається в ґрунті під час проростання насіння до появи сходів на поверхні ґрунту. Інколи зараження рослин відбувається до фази утворення на ній семи-восьми листків. Оптимальна температура для проростання теліоспор і розвитку хвороби — 28–30ºС, вологість ґрунту — 70%.
Основне джерело інфекції — заспорені ґрунт і насіння. Ґрунтова інфекція є більш життєздатною, тобто існує довше за насіннєву. Протягом року проростають не всі теліоспори гриба. Частина їх в нерозпорошеному стані може зберігатися в ґрунті до 5–8 років, що слід враховувати під час складання сівозміни і розробленні захисних заходів. Найбільш тривалий період інфекція зберігається в орному шарі ґрунту на глибині 20–30 см.
Ступінь ураження багато в чому залежить від часу посіву кукурудзи. За оптимальних строків сівби ураженість рослин летючою сажкою в 3–4 рази менша ніж за пізніх посівів. Гриб заражає переважно за підвищеної температури, тому захворювання поширене в районах з теплою весною і спекотним літом.
Розвитку хвороби сприяють такі чинники: монокультурність, пізні строки сівби, тепла весна, підвищена температура і помірна вологість ґрунту в період проростання зерна кукурудзи, посушливе спекотне літо. Ущільнення ґрунту і посуха також сприяють розвитку цієї хвороби.
Летючу сажку кукурудзи найчастіше виявляють на полях, де порушується сівозміна. Там, де кукурудза вирощується беззмінно, розміри ураження сягають 15–20% і більше. А в господарствах, де кілька років на одному полі вирощуються нестійкі до хвороби гібриди, ураженість кукурудзи може сягати і 40%. На полях, де дотримуються вимог науково обґрунтованої сівозміни, ступінь ураження рослин зазвичай не перевищує 0,1–0,3%. На відміну від збудника пухирчастої сажки, збудник летючої вражає і руйнує не тільки вегетативні, а й генеративні клітини.
Шкідливість летючої сажки проявляється як в суттєвому недоборі врожаю зерна, так і у прихованих втратах, пов’язаних із випаданням окремих проростків, низькорослістю рослин і недорозвиненістю качанів. Потенційні втрати від летючої сажки значно більші, ніж від пухирчастої. За сильного ураження рослин хворобою недобір урожаю зерна може становити 15–20% і більше.
Захисні заходи. Всі заходи, які застосовуються проти пухирчастої сажки кукурудзи, є ефективними і проти летючої.
Іван МАРКОВ, к. б. н., професор НУБіП України
