Останній аспект дуже важливий, адже якщо погода не дає змоги отримувати 7–8 т/га з 1 га, а всього лише від 3 до 5 т/га, то ми змушені вкрай обережно ставитися до вибору технології вирощування. В такому разі фермер розраховує не на те, як інтенсифікувати технологію, а як зробити так, щоб зберегти вологу і внести стільки добрив і ЗЗР, щоб не розоритися і отримати бодай мінімальний прибуток.
В Україні озима пшениця перетворюється на культуру №1 у посушливих регіонах, оскільки перебуває в статусі чи не єдиної альтернативи повсюдно в зоні Степу замученому вовчком та дефіцитом вологи соняшнику. Не менш важливою виглядає роль озимих зернових в економіці лісостепових господарств, де нині продуктивної вологи ненабагато більше.
Відповідно, слід вести мову про те, що під час вирощування цієї культури бажано орієнтуватися на два взаємопов’язані завдання. Перше — мінімізація витрат із закладкою очікуваної рентабельності в розрахунку на результат врожайності нижче середнього. І друге — оптимізація технології з метою пом’якшення впливу стресових чинників на сходи рослин.
На чому заощаджують у господарствах, де вирощують озимі культури і на чому заощаджувати не можна в жодному разі? Насамперед візьмемо до уваги технологію обробітку ґрунту під озимі зернові, яка, рухаючись шляхом мінімізації, однаково не полишає традиційних підходів. Так, і досі у степовій зоні України працюють господарства, котрі чітко дотримуються класичної технології. Зорали землю (як варіант, — глибоке розпушування), пустили культиватор, борону, посіяли пшеницю — і так з року в рік. Головний розрахунок тут на те, що пощастить з опадами — або восени, або навесні, або влітку. Глибокий механічний обробіток прибирає частину бур’янів, пожнивні рештки культури-попередника перевертаються, і якщо трапиться кілька дощів, то така технологія спрацьовує.
Недоліки у такої технології зрозумілі. По-перше, вона погано працює в посушливі роки, а по-друге, сукупні витрати в цьому разі невиправдано високі як для зони ризикованого землеробства. Адже навіть неглибока оранка, та ще й по сухому ґрунту — це гарантовані 30 л пального на 1 га. Якщо існує висока ймовірність зібрати не 6–7 т/га пшениці, а 3–4 т/га, то це надто ризиковано щодо рентабельності.
Саме тому більшість господарств у степових регіонах впадають в іншу крайність, практикуючи щось середнє між no-till і mini-till, запускаючи по стерні дискову борону на глибину від 3 до 6 см. Після проведеного обробітку на рівні посівного горизонту здійснюється висів у ніби закриту вологу. Якщо вона там, звичайно, залишилася.
Система мінерального живлення безпосередньо залежить від фінансових можливостей і фантазії фермера. Хтось розкидає трохи азоту під дискування, хтось вносить гранульовані чи дедалі частіше рідкі добрива під час висіву, а хтось стверджує, що за такої гострої нестачі вологи не варто давати міндобрива взагалі.
Очевидно, що обидва ці підходи хоча і мають право на життя, проте під час розробки бюджетної технології вирощування озимої пшениці слід почати з головного — наших можливостей.
Ми маємо чітко підрахувати, які витрати реально можемо зробити у розрахунку на один гектар, зважаючи на мінімальну усереднену врожайність. Потім слід обрати оптимальну технологію обробітку ґрунту за конкретних ґрунтово-кліматичних умов, або ж взагалі відмовитися від такого і заощаджені на пальному кошти спрямувати на придбання хорошої сівалки прямого висіву з можливістю внесення рідких добрив.
Які технології обробітку ґрунту добре себе показують за умов дефіциту вологи? По-перше, це вертикальний обробіток ґрунту. По-друге, це специфічна мінімальна технологія, за якої приблизно половина пожнивних решток культури-попередника залишається на полі як мульча. І, по-третє, це все-таки періодична оранка за обов’язкової умови використання органічних добрив.
Вертикальний обробіток ґрунту передбачає своєрідне підрізання верхнього шару ґрунту без його перевертання і формування густої сітки мікророзломів, крізь які вільно циркулює волога і повітря, створюючи для кореневої системи посівів оптимальні умови розвитку. Ця технологія показує себе в окремих степових господарствах дуже непогано. Тому, якщо підібрати якісний агрегат і технологію під нього, можна зберегти вологу і посіяти пшеницю в добре підготовлений ґрунт.
Технології, що передбачають рівномірне розподілення подрібнених пожнивних залишків по поверхні поля поряд з якісним рихленням верхніх шарів ґрунту також демонструють хороші результати. Головне — вибрати ґрунтообробний агрегат, за допомогою якого можна вносити добрива на глибину розвитку кореневої системи майбутніх сходів. При цьому мульчувальний килим подрібненої соломи дасть змогу знизити температуру ґрунту і зберегти більше вологи, перешкоджаючи випаровуванню.
І, нарешті, зважаючи на особисто спостережені результати, я вважаю, що класична оборотна оранка в посушливому регіоні може бути актуальною за дотримання головної умови — періодичного внесення органіки, тобто гною в нормі не менше 40 т/га. Урожайність і стійкість посівів в цьому випадку завжди буде вищою, зокрема, завдяки вологоутримувальним властивостям насиченого органікою ґрунту. Однак оранку бажано провадити не частіше, аніж раз на два-три роки.
На окрему увагу заслуговує внесення добрив. Адже наше завдання полягає в тому, щоб внести саме ту норму добрив, яка у фінансовому вираженні забезпечить максимальну ефективність. Так, наприклад, дедалі частіше доводиться чути думку, що азотні добрива потрібно давати не навесні, а восени. Мовляв, жодного ґрунтового промивання азоту за нинішніх умов вже не існує. І навіть селітру краще внести в жовтні — листопаді, й усі необхідні підживлення посівів пшениці також здійснити до лютого. Ось ці гранули там і залишаться, підгодовуючи рослини до весни. Натомість навесні знову різко підвищаться температури у квітні, й озима пшениця просто не зможе засвоїти свій азот.
Так само внесення фосфору і калію краще проводити раз два роки: під культуру-попередника, якою найчастіше є соняшник, а останнім часом — озимий ріпак. Адже озима пшениця просто не засвоїть ці елементи в перший рік внесення. Єдиний виняток — під час сівби бажано дати 40–50 кг/га азотно-сірчаного або азотно-фосфорного добрива. Звісно, що краще у рідкому вигляді.
Донедавна вважалося, саме озимі зернові сьогодні є найбільш стабільною величиною в сівозміні, своєрідним страховим фондом, оскільки свою вологу вони так чи інакше ухоплять. Принаймні восени і ранньої весни, а отже, хоча б мінімальна рентабельність буде. На відміну від кукурудзи або сої, які, не отримавши в критичну фазу розвитку потрібної кількості вологи, незрідка просто животіють. Однак, як яскраво показав минулий сезон, навіть озима пшениця не може перенести пів року без опадів, та ще й у разі сівби у сухий ґрунт.
Саме таким чином загинули сотні тисяч гектарів озимих культур по всій Україні і ще не факт, що схожа ситуація не повториться і в новому сезоні. Подолати цю проблему агровиробники намагалися по-різному. Хтось сподівався на дощ, хтось сіяв насіння на 2–3 см глибше (і, до речі, не прогадав), а дехто посіяв ярі пшеницю та ячмінь, які дали досить непогані результати.
Отже, на що варто передусім звертати увагу, напрацьовуючи оптимальну з агрономічної і фінансової точки зору технологію вирощування озимої пшениці. Зокрема, звертаємо увагу на регулятори росту з одночасною фунгіцидною дією як на один із ключових елементів сучасної технології вирощування озимих культур. Сьогодні просто не можна інакше, адже пшениця повинна увійти в зиму в більш-менш оптимальній фазі та здоровою. Відповідно, в рази зростає роль якісних протруйників, котрі стабільно доводять свою значущість. У цю бакову суміш бажано додати магній, сірку і мідь, а навесні — цинк і бор. Не завадить також добриво зі вмістом кальцію. Тому, розраховуючи оптимальну рентабельність вирощування озимої пшениці, орієнтуємося не лише на NPK.
Надзвичайно важливо мати змогу здійснити ротаційний обробіток посівів озимої пшениці. Позаминулого року по Україні загинуло тисячі гектарів озимих пшениці та ячменю, задихнувшись під кам’янистою кіркою, що утворилася в результаті настання сильної спеки після танення снігів. У всякому разі хороший ротаційний обробіток на полі ніколи не буде зайвим.
І, врешті-решт, слід активніше використовувати такий безкоштовний метод боротьби зі шкідниками, хворобами рослин і спеціалізованими бур’янами, як сівозміна. До пшениці-ячменю-соняшнику цілком реально додати озимий горох, котрий показує себе останніми роками дуже непогано, гірчицю, і якщо знайти правильну економічну нішу, то і сорго.
Ігор КОВАЛЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні