Давня культура
Уперше слово Lathyrus було використано давньогрецьким філософом та природознавцем Теофрастом, походить від давньогрецької назви, що складається з la — дуже і thoures — привабливий. Українська назва має праслов’янське походження, утворене від «чіпати». Назва мотивується тим, що ця витка рослина має вусики, якими зачіпається за інші рослини або предмети.
У природі відомо близько 160 видів чини, зокрема в Україні — 27, з них у культурі 2: чина посівна (Lathyrus sativus) — цінна зерностручкова рослина і чина запашна (Lathyrus odoratus) — декоративна рослина.
Світова площа посівів чини — до 500 тис. гектарів. Невеликі площі засівають нею в Азербайджані, Російській Федерації (Татарстані, Башкортостані, Центрально-Чорноземній зоні та ін.), в Україні (у південних областях). Загальна посівна площа її в СНД — близько 10 тис. гектарів.
Чина бульбиста як один із небезпечних бур’янів східної частини України щораз швидше стає інвазійною компонентою агрофітоценозів інших регіонів, зокрема західного. До недавнього часу її практично не було виявлено. Проте за останні роки вона активно проникає в агрофітоценози, особливо селянських і фермерських господарств. Компонент природних фітоценозів на луках і серед чагарників, а також на перелогах, рідше в посівах. Стелиться та зачіпається за культурні рослини своїми вусиками й схиляє культурні рослини до вилягання.
Необхідно знати і пам’ятати, що чина бульбиста полюбляє важкі карбонатні ґрунти (індикатор кислих ґрунтів).
Досить часто землевласники, не усвідомлюючи про шкоду, якої вона може завдавати сільському господарству, радіють, що після очищення зерна мають ще 1,5–2,0 ц гарного горошку! Та добре, що його перемололи, запарили і згодували тваринам. Але якби це насіння брутально викинули і посіяли, то скільки проросло б насінин? А за умов і масштабів, яких ніхто не враховує, хіба що можна тільки поміркувати про заподіяну шкоду.
За повідомленням фахівців, минулого року чина бульбиста в умовах Харківщини набула загрозливого характеру в посівах сільськогосподарських культур. Цю обставину необхідно враховувати фахівцям і керівникам аграрних підприємств, адже пожежа розпочинається з іскри! Тому легше їй запобігти.
Зміни клімату сприяють поширенню
Спостереження за цією культурою протягом останніх років свідчать про те, що у зв’язку з глобальними змінами клімату чина бульбиста успішно адаптується і поширюється теренами України. І якщо не вживати кардинальних заходів для запобігання цьому процесові, то у найближчій перспективі вона дружно з амброзією полинолистою, борщівником Сосновського займе ареали країни, набуде масового і загрозливого для землеробства характеру.
Чина бульбиста (Lathyrus tuberosum L.) належить до родини бобові (лат. Fabaceae, Leguminosae, Papilonaceae) і має кілька народних назв: «горо́шок бульби́стий», «пахучий горошок», «люби-мене-не-покинь», «жола підземна», «ласковиця», «горішки земляні», «чечевичка», «заячий горішок», «чи́на розова», «земляний каштан», польськ. rzepnik galucha. У Німеччині чину називають земляним горіхом, земляним мигдалем і свинячим хлібом.
Культура досить відома у дикій формі на території усієї середньої Європи на хлібних полях як бур’ян. Поширена на півдні України, у Криму. Як злісний бур’ян засмічує посіви різних культур, росте на пасовищах, луках, лісових галявинах. З лісів і степів вона настирливо кочує на сільськогосподарські вгіддя, пригнічує культурні рослини, спричинює вилягання рослин, зокрема, зернових. Цю рослину можна часто побачити й на узбіччях доріг.
Чина зростає в степу, на пасовищах і полях як злісний бур’ян. Інколи перетинає північний кордон чорноземів, а в горах підіймається до 1800 метрів над рівнем моря. На луках, перелогах, серед чагарників рослина є одним з компонентів природних фітоценозів. Віддає перевагу пухким аерованим ґрунтам.
На перший погляд ця рослина доволі приваблива. Багаторічна рослина з кволим тонким стеблом, що стелиться між травами або зачіпається за них вусиками і зеленими гірляндами, перекидається з рослини на рослину, високо підносячи розкішні суцвіття пурпурово-рожевих запашних квіток, зібраних у китиці.
Чина бульбиста належить до групи культур-багаторічників, які швидко розвиваються. Довжина добре облистненого стебла 25–100 см, період вегетації 90–120 діб, корені мають бульбоподібні потовщення з високим умістом білку, тому і її називають земляним каштаном. Бульби їстівні і смаженими надають смаку каштанів. Корені часто згодовують свиням. Відомо, що тварини добре поїдають цю рослину у складі сіна інших культур, а також навесні й влітку на пасовищах, задовільно — восени, дрібні тварини — тільки восени.
Кому не милувала око ця багаторічна трав’яниста рослина. Красиві рожеві пахучі квіточки з дрібненькими зеленими листочками. Стебло повзуче, злегка опушене, тоненьке, розгалужене. Листки чергові, складаються з однієї пари еліптичних або видовжено-еліптичних, зверху голих, знизу опушених листочків, між якими розміщений гіллястий вусик. Суцвіття — квітки розташовані в пазухах верхніх листочків з яскраво-червоним віночком завдовжки 13–17 мм і чашечкою з нерівними зубчиками.
Для чини бульбистої характерно розгалужене тонке кореневище, з потовщеними, майже кулястим або веретеноподібним корінням.
Плід — біб, містить від 4 до 6 насінин, форма плоду майже циліндрична. Колір плоду жовтувато-бурий або яскраво-жовтий, плід завдовжки 2,5–3 см. Форма насіння куляста, стиснена з боків. Колір насіння жовтувато- або коричнево-бурий, іноді червонуватий. Розмір насіння — діаметр 3–4 мм.
Маса 1000 насінин в середньому 12 г. Насіння здатне проростати з глибини до 20 см, але свіже достигле насіння проростає лише навесні наступного року. Перші сходи і пагони з’являються у квітні-травні. Сходить у березні — травні. Цвіте з другого, а іноді й третього року життя в червні-серпні. Плодоносить у липні-серпні.
Врятує профілактика
Важливе місце в агротехнологіях вирощування сільськогосподарських культур посідає застосування і дотримання умілої та кваліфікованої системи заходів контролювання бур’янів в агрофітоценозах сівозмін. Це і є одним із важливих складових високої культури землеробства, про яку часто забувають, ігнорують, а вимагають від ґрунту незаконно отриманих благ. А для чого існують закони землеробства тощо. Наукою і практикою доведено, що запобіжні (превентивні, профілактичні) заходи, виконані вчасно, повністю усувають будь-який негативний вплив бур’янів на урожай.
Результати власних досліджень та узагальнений досвід уможливлюють акцентувати увагу аграріїв на основних моментах шкодочинності та захисту агрофітоценозів від інвазії доволі злісного бур’яну чини бульбистої. Фахівці повинні пам’ятати, що чина, яка розмножується вегетативними органами (багаторічні кореневища) і насінням, у недалекій перспективі настільки інтенсивно мігруватиме полями, що може стати справжньою загрозою для сільського господарства. Адже у зв’язку з різними методами ведення сучасного землеробства (поля майже не орють, тому й позбавлені їх знищення; десикація посівів сприяє знищенню тільки надземної маси бур’янів; рослини-бур’яни набули резистентності до наявних гербіцидів; восковий наліт на листі перешкоджає проникненню гербіцидів; недотримання сівозміни та ін.).
Тому серед першочергових заходів необхідно дотримуватись таких:
• дотримання сівозміни, в якій застосовують гербіциди різних хімічних груп;
• використовувати тільки якісний насіннєвий матеріал (без сміттєвих домішок);
• застосувати агротехнічні заходи, спрямовані на зменшення чисельності бур’янів (зокрема, глибока оранка і післяжнивне лущіння);
• припинення використання гербіцидів, до яких у бур’янів виникла резистентність або є ризик її розвитку;
• застосувати комбіновані препарати або бакові суміші з 2–3 діючими речовинами різного механізму дії;
• дотримуватись строків обробки, вимог до застосування рекомендованих норм, рівномірного внесення відповідних препаратів.
Отже, фахівцям аграрного виробництва необхідно пам’ятати, що проблема бур’янів була і є однією з найгостріших для сучасного землеробства і жоден, навіть найефективніший, захід не в змозі її розв’язати. Тому в практичному землеробстві для успішної боротьби з бур’янами необхідно застосовувати комплекс запобіжних і винищувальних заходів.
І. А. ШУВАР, д-р с.-г. наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України
Г. М. КОРПІТА, канд. с.-г. наук
Львівський НАУ
