Розміщення посівів культурних рослин, з урахуванням агробіологічної доцільності, ґрунтових і кліматичних особливостей, забезпечують приріст урожаю на 15–20% за однакових витрат. За даними ННУ «Інститут землеробства НААН України», різке скорочення площ посівів зернобобових і багаторічних бобових трав в останні роки призвело до вилучення із кругообігу майже 4,0 млн т азоту, або 139 кг/га землі, що знаходилось в обробітку, це еквівалентно 12,0 млн т аміачної селітри.
Кормове та економічне значення
Світова проблема виробництва білка зумовлює збільшення посівів однорічних зернових бобових культур. Нині вони за сумарною площею посіву (разом із соєю) займають друге місце після зернових культур. Зернові бобові культури відносяться до найстародавніших на земній кулі. Їх вирощували ще за 7,0 тис. років до н. е. (горох, чина, нут). У їх складі сьогодні нараховується близько 60 видів.
За кількістю білка зернові бобові культури в 1,5–2,5 разів переважають зернові злакові культури (табл. 1).
Таблиця 1. Хімічний склад насіння зернових бобових культур, %
У зерні однорічних зернових бобових культур (соя, горох, кормові боби, люпин, вика, чина, нут тощо) міститься (20–50%) протеїну. Бобові культури більш цінні за амінокислотним складом.
Зернові бобові культури в симбіозі з бульбочковими бактеріями засвоюють азот із повітря. Дослідженнями встановлено, що на 1 га посіву зернобобових культур фіксується від 100 до 400 кг азоту повітря. Більша його частина виноситься з урожаєм, 25–40% залишається у післяжнивних залишках. Особливо активно засвоює атмосферний азот люпин (до 400 кг/га), у зв’язку з чим він є однією із найкращих сидеральних культур, що сприяє поліпшенню родючості ґрунтів, особливо бідних дерново-підзолистих.
Кормове значення зернобобових полягає не тільки в тому, що вони самі мають високу кормову цінність, а також покращують якість кормів інших культур, збагачуючи їх білком. Відомо, що для повноцінної годівлі тварин в одній кормовій одиниці вміст перетравного протеїну має бути 110–115 г, фактично ж міститься 95–98 г, або 83–87% від норми. В той же час, у насінні зернобобових 174–276 г, а в зеленій масі 160–205 г перетравного протеїну на одну кормову одиницю. Тому за рахунок зернобобових культур є можливість доводити кормові раціони до фізіологічно повноцінних.
Зернобобові культури, крім збагачення ґрунту на азот, здатні також поліпшувати його структуру, збагачувати орний шар на фосфор, калій, кальцій, поліпшувати його хімічні властивості. Завдяки цьому вони є добрими попередниками в сівозміні для зернових і технічних культур.
У світовому землеробстві зернові бобові культури вирощують на площі 100–110 млн га за валового збору зерна близько 90 млн т. Найбільші площі посіву зосереджені в Китаї, Індії, США. Серед них найпоширенішими є соя (50 млн га), квасоля (25 млн га), горох (14–15 млн га), нут (10–12 млн га).
Враховуючи цінність зернових бобових культур, в Україні потрібно більше уваги звернути на їхнє виробництво, в тому числі і за рахунок розширення площ посіву, які сьогодні займають близько 1,6 млн га, а валові збори зерна досягають 3,2 млн т. Традиційно, для аграріїв України такою культурою був і залишається горох. На жаль, в останні роки через нестабільність ринку, різке зниження цін на зерно, відношення до культури гороху дещо погіршилось. Як результат, площі його посіву та валові збори зерна різко зменшилися.
Горох (Pisum L) — однорічна рослина з родини бобових. У виробництві поширені два види: посівний (P. Sativum L.) і польовий (P. Arueuse L.).
Горох є основною зернобобовою культурою, важливим джерелом рослинного білка, одним із кращих попередників для зернових та інших культур у сівозміні, суттєвим елементом біологізації землеробства.
Зерно гороху має високі продовольчі та кормові якості, містить від 16 до 36% білка, до 54% вуглеводів, 1,6% жиру. Білок його є повноцінним за амінокислотним складом і засвоюється в 1,5 раза краще, ніж пшениці. В ньому міститься 4,6% лізину, 11,4% аргініну, 1,2% триптофану (від сумарної кількості білка). Борошно із зерна гороху використовують як важливий концентрований корм, в 1 кг якого міститься 1,17 кормових одиниць і 180–200 г перетравленого протеїну.
Горох невибагливий до тепла. Насіння його починає проростати, коли грунт прогріється усього до +1…+2°С, а сходи добре витримують короткочасні заморозки до –6…-7°С. Найсприятливішою температурою для гороху в період вегетації є +15…+18°С. Проте в період наливу і дозрівання насіння йому потрібна дещо вища температура (близько +25°С).
До вологи горох вибагливий, починаючи з проростання: насіння бубнявіє у разі поглинання до 115% води від сухої маси. Найвищі врожаї формує у районах із річною кількістю опадів 450–600 мм і вологістю грунту 70–80% НВ. В посушливі роки (особливо коли в період від сходів до кінця цвітіння запаси продуктивної вологи в орному шарі грунту становлять менше 25 мм) різко знижує урожай — опадають квітки, зменшується озерненість бобів; маса 1000 насінин. Негативно впливає на урожайність гороху і надмірна волога — розвивається велика вегетативна маса, на що витрачається багато поживних речовин; рослини сильно уражуються хворобами.
За тривалістю вегетаційного періоду горох належить до скоростиглих культур — визріває за 75–115 діб. Тому його часто вирощують як парозаймаючу культуру.
Це самозапильна рослина, проте у жарку погоду спостерігається також його перехресне запилення.
У рослин гороху розрізняють чотири основні фази (проростання насіння, поява сходів, бутонізація-цвітіння, достигання) і ХІІ етапів органогенезу, які поділяють на 3 періоди онтогенезу: 1-й (І–ІІ етапи) — формування та ріст вегетативних органів, коренів, стебел, листя; 2-й (ІІІ–VІІІ етапи) — закладання, ріст генеративних органів (суцвіть, квіток); 3-й (ІХ–ХІІ етапи) — формування, ріст і достигання репродуктивних органів — бобів і насіння.
Місце у сівозміні
Будучи відмінним попередником для інших культур сівозміни, горох дає високі врожаї після різних культур. Добрим попередником є озимі і ярі зернові. Горох висівають після удобрених просапних — кукурудзи, картоплі, цукрового буряка. Проте технології вирощування цукрового буряка та кукурудзи вимагають внесення високих доз азоту, що знижує роль гороху як азотфіксатора.
Він може не формувати бульбочок, якщо його розміщувати після попередника, що залишає у ґрунті багато нітратів. У сівозміні горох можна висівати на тому самому місці не раніше як через 5–6 років. Це захищає культуру від ураження кореневими гнилями, фузаріозом, нематодою, плодожеркою, бульбочковими довгоносиками тощо. Непридатні в якості попередника соняшник, багаторічні бобові і злакові трави, зернобобові культури, однорічні трави з бобовим компонентом. За розміщення посівів необхідно враховувати післядію гербіцидів, яка негативно впливає на розвиток рослин.
Система удобрення
Горох має відносно невеликий вегетаційний період, слабо розвинену кореневу систему, тому потреба у поживних речовинах велика. Для формування 1 ц зерна гороху необхідно 3,5–5,5 кг азоту, 1,2–1,7 кг фосфору, 2,5–3,5 кг калію, 1,7–3,0 кг кальцію, 0,5–1,3 кг магнію. Він вимогливий до родючості ґрунтів і добре використовує післядію органічних та мінеральних добрив. Також необхідно створити всі умови для ефективного засвоєння азоту з повітря.
Фосфорно-калійні добрива краще вносити у більшій нормі (РК60–100) під попередник. Розміщення гороху у сівозміні після удобрених попередників за вмісту доступних форм фосфору і калію понад 15 мг на 100 г ґрунту дозволяє одержувати 30 ц/ га зерна і більше без внесення мінеральних добрив майже у всіх зонах вирощування. Горох є азотфіксувальною рослиною, тому азотні добрива вносять з урахуванням післядії добрив попередника. Засвоєння азоту з повітря починається у фазі 2–3 листків. Невелику дозу його (20–30 кг/га д. р.) вносять лише у випадку, якщо під час сівби запаси нітратного азоту в орному шарі ґрунту менші ніж 30 мг/кг. Для покращення симбіотичної фіксації азоту необхідно застосовувати молібден, цинк і бор за умови, що в 1 кг ґрунту їх міститься менше 0,3 мг. Для цього використовують суперфосфат, збагачений вказаними елементами. Також мікроелементи застосовують під час протруювання насіння (100 г на 1 ц насіння) або обприскують посіви під час вегетації (150–300 г/ га).
Передпосівна обробка насіння
Підготовка насіння до сівби починається одразу після збирання врожаю. Воно очищається та за потреби просушується. Навесні, перед сівбою, підготовка насіння складається із трьох операцій: протруювання, обробка мікроелементами і бактеріальними добривами. Найбільш ефективне завчасне протруювання — за 15 днів до сівби. Проти аскохітозу, фузаріозу, кореневих гнилей, бактеріозу насіння протруюють Вітаваксом 200 ФФ. в. с. к., Максимом ХL. Протруєне насіння у день сівби обробляють бактеріальними добривами, поєднуючи з обробкою молібденом і бором. Протруйники «Фундазол» і «Максим» можна використовувати в день сівби одночасно з ризоторфіном. Решта препаратів за поєднання з бактеріальними добривами знищують бульбочкові бактерії, тому протруювання необхідно проводити завчасно до сівби, а обробляти ризоторфіном і мікроелементами в день висіву. Насіння у день сівби змочують водою (2% маси) та обробляють ризоторфіном із розрахунку 0,2–0,3 кг на гектарну норму.
В Інституті фізіології рослин і генетики НАН України створено новий штам бульбочкових бактерій (263 Б), який сприяє утворенню бульбочок на 5–6 днів раніше, порівняно з іншими штамами, продовжує період активної азотфіксації, збільшує урожайність на 16–20%, вміст білка в зерні на 2–4%.
М. М. ГАВРИЛЮК, заступник директора
з наукової роботи ІФРГ НАН України
Академік НААН України
