Здавалося, що тут нічого такого поганого немає, навпаки є явні позитивні досягнення. Але чомусь мало хто задумується, що європейські країни працюють переважно у високозволожених агрокліматичних зонах, де випадає 600–800 мм опадів, а ґрунти з низькою природною родючістю уже давно під впливом інтенсивних технологій вирощування сільгоспкультур перетворилися практично в субстрат, який за заповнення достатнім мінеральним живленням і хімічного захисту рослин при максимальному вологозабезпеченні гарантує отримання високих врожаїв.
Останніми роками мірою зростання вартості мінеральних добрив та інших засобів інтенсивного ведення сільського господарства в західноєвропейських компаніях ведуть пошуки зниження затрат, зокрема і перенесенням вирощування деяких високозатратних та агресивних культур на території країн колишнього Радянського Союзу. Найбільш показовим прикладом такого підходу є значне розширення в Україні посівів озимого ріпаку, достатньо агресивної культури за виносом поживних речовин з ґрунту та великими затратами на його технологію вирощування. Урожай насіння озимого ріпаку українських виробників практично повністю викупають закордонні компанії за невелику для них ціну. В регіонах Європи, де опадів випадає менше ніж 500 мм, практично всі сільгоспкультури вирощують при зрошенні.
Отже, за ґрунтово-кліматичними умовами в Україні тільки західні області мають певну схожість з європейськими. Тому тут і досягають найбільш позитивних результатів прямого перенесення європейських технологій вирощування сільгоспкультур. В інших регіонах України, де вологозабезпеченість в 1,5–2 рази менша, ніж в Європі, і де ще збереглася природна родючість чорноземів та діють цілий ряд природних лімітаційних біотичних і абіотичних чинників, повинна здійснюватись адаптація (корекція) європейських технологій чи використання розроблених вітчизняною наукою місцевих систем ведення рослинництва.
Кліматичні зміни незворотні
Крім збереження національних інтересів і продовольчої безпеки ці завдання набувають особливої актуальності у зв’язку з глобальними змінами клімату. Так, за даними метеорологічної служби ФАО, на території України за період з 1961 по 2019 рр. середня річна температура підвищилася з 7,2 до 9,8 °С, тобто на 2,6 °С (рисунок). Істотне підвищення температури супроводжується збільшенням частоти та інтенсивності посушливих періодів, відбувається трансформація агрокліматичних зон. Особливо значні зміни клімату відбуваються на півдні України. З 1989 року в цьому регіоні середньорічна температура повітря у 80% років була вищою за норму на 1,2–1,8 °С, а з кожних п’яти років два були гостро посушливими. Теплозабезпечення вегетаційного періоду озимої пшениці збільшилося на 400–600 °С, а період активної вегетації в осінньо-зимовий період на 15–25 діб. В два рази збільшилася повторюваність днів з максимальними температурами вдень більше ніж 35–40 °С та відносною вологістю повітря 20–30%. Підвищення температури в зимові місяці призводить майже до безперервної вегетації озимих, виникнення нових і накопичення наявних шкодочинних хвороб і шкідників.
Рис. Дані метеорологічної служби ФАО на території України за період з 1961 по 2019 рр.
Як діяти потрібно вже сьогодні
Багато країн світу у зв’язку з глобальними змінами клімату прийняли і реалізують державні програми протидії цим процесам в сільському господарстві. Така програма повинна бути і в Україні. З аналізу літератури з можливих заходів адаптації рослинництва в нашій країні можуть бути такі:
1. Диверсифікація рослинництва з урахуванням сучасного агрокліматичного районування території.
• Зміна структури посівних площ із відновленням сівозмін культур, які сприяють збереженню і підвищенню родючості ґрунтів та накопиченню вологи (табл. 1). На Півдні країни для гарантованого і своєчасного отримання сходів озимих культури на насінницьких посівах без зрошення необхідно повернутися до відведення 15–20% сільгоспугідь під чисті й зайняті пари.
• Розширення посівних площ для видів і сортів сільгоспкультур із коротким періодом вегетації (скоростиглих сортів і гібридів).
• Селекція і впровадження у виробництво посухостійких високоадаптивних сортів і гібридів сільгоспкультур. Для озимої м’якої пшениці необхідні сорти, адаптовані до надранніх і надпізніх строків сівби.
Таблиця 1. Приклади сівозмін у сучасних умовах сільськогосподарського виробництва для досягнення оптимальної структури валового збору зерна (пшениця озима — 15–40%, ярі зернові — 38–40, кукурудза — 15–20, зернобобові — 20–25%).
2. Впровадження енергозберігальних агротехнологій, спрямованих на покращення родючості ґрунту, накопичення вологи (обробіток ґрунту без обороту пласта, та no-till технологія).
3. Використання науково обґрунтованих і збалансованих за елементами живлення органічних і мінеральних добрив, мікродобрив, рострегулювальних препаратів різних фірм і способів внесення, що підвищують ефективність використання рослинами в умовах дефіциту вологи.
4. Відновлення ефективних систем зрошення, зокрема крапельного, прикореневого та вологозарядного з одночасним використанням розчинних елементів живлення.
5. Відновлення та створення нових полезахисних лісових смуг різних типів (агролісництво).
6. Зміщення термінів сівби ярих зернових культур на більш ранні, озимих на пізні дати, що забезпечить ефективне використання посівами запасів вологи ґрунту.
7. У посушливому південному регіоні є доцільним використовувати посів озимої пшениці зниженими на 20–30% нормами висіву або широкорядних та стрічкових способів посіву в тих випадках, коли в період посіву складаються умови достатнього зволоження для отримання сходів.
8. Адаптація інтенсивної системи захисту рослин від хвороб, шкідників та бур’янів з урахуванням регіональних особливостей змін клімату та збереження екології.
9. Удосконалення ефективної системи страхування в рослинництві.
Здійснюючи наступний етап земельної реформи в Україні через продаж сільгоспугідь, нинішній владі слід врахувати позитивний досвід Франції, яка має всі форми володіння землею і ефективне управляння обігом землі, чи Польщі, де в основу земельних відносин покладено розвиток фермерських господарств із лімітованою площею землі в 500 га. При цьому фермер як приватний власник землі здійснює свою діяльність таким чином, щоб через використання різних напрямів сільгоспвиробництва (рослинництво, садівництво, овочівництво, тваринництво, птахівництво тощо) та вирощування різних культур за потребою внутрішнього і зовнішнього ринку і також ефективних технологій міг забезпечувати збереження і підвищення природної родючості ґрунту та отримувати достатньо високу ефективність від сільгоспвиробництва. Держава виступає як регулятор і гарант прибутковості виробництва необхідної сільгосппродукції.
Чому українська селекція перспективніша
У системі заходів протидії глобальним змінам клімату надзвичайно важлива роль відводиться генетичному чиннику, тобто сорту (гібриду) сільськогосподарських культур. Ринок сортів і гібридів та їх насіння в Україні бурхливо розвивається. Після входження України в Європейську організацію захисту прав на сорти рослин UPOV в 2003 році відбулась реформа системи державного сортовипробування і перехід від районування сортів до їх реєстрації. Ці процеси призвели до різкого збільшення кількості сортів (гібридів) в державному Реєстрі. Наприклад, якщо озимої м’якої пшениці 2000 року було 61 районований сорт, то в Реєстрі 2019 року їх стало 462 сорти, тобто збільшилося в 7,3 раза. За експертними даними Call center, всього в обігу сільгоспвиробництва знаходиться 649 сортів, тобто 187 (28,8%) не зареєстрованих, висівають 223 сорти (34,4%) із них 15 є топсортами, які займають 52% посівної площі цієї культури.
Селекційну роботу з озимої м’якої пшениці веде 21 державна установа, із них дев’ять системи НААН, утворені за останні роки 13 приватних вітчизняних фірм, а також активно розповсюджують свої сорти 28 закордонних компаній, з яких три ведуть селекційну роботу на території України. Поки що в державному Реєстрі України переважають сорти озимої пшениці, створені в державних установах — 278 (60,7%), а у виробництві вони займають близько 70% посівних площ культури. Але за останні роки стрімко збільшується кількість сортів, створених у приватних вітчизняних установах (58 сортів, 12 %) та зареєстрованих сортів закордонних компаній — 130 сортів (27,3%).
Високий і стабільний урожай високоякісного зерна пшениці можна отримати, тільки вирощуючи високопродуктивні, адаптовані до екологічних, несприятливих умов (посуха, морози, хвороби), з високим генетичним потенціалом якості зерна сорти озимої пшениці. Велике значення має також придатність сортів до ефективного використання сучасних технологій.
Фото. Хлібці, випечені зі 100 г борошна у відділі генетичних основ селекції СГІ — НЦ НС
Всім цим вимогам відповідають сорти озимої пшениці, створені в наукових установах України, зокрема в Селекційно-генетичному інституті — Національному центрі насінництва та сортовивчення (СГІ — НЦ НС). На жаль, під впливом різних чинників помилково в Україні швидкими темпами розповсюджуються закордонні сорти (переважно західноєвропейських компаній), які в більшості не адаптовані до специфічних агрокліматичних умов України, особливо степової зони.
Якщо в західному регіоні країни закордонні сорти за достатнього вологозабезпечення та на високих агрофонах ще реалізують свій потенціал продуктивності, то в інших регіонах через слабку морозостійкість і недостатню посухо-жаростійкість ці сорти значно знижують урожайність. Так, наприклад, в КФТ «Балкани» Саратського району Одеської області за високого рівня технологічного забезпечення закордонні сорти в різні за кількістю опадів роки (2018-й — вологий, 2019-й — посушливий) дали урожай майже в два рази нижчий, ніж сорти селекції СГІ — НЦ НС (табл. 2). Навіть у більш вологозабезпеченому регіоні Кіровоградської області сорти селекції вітчизняних наукових установ суттєво перевищують за врожайністю сорти німецької фірми
«Заатен Уніон» (табл. 3). При цьому сорти селекції СГІ — НЦ НС сильної і екстрасильної пшениці незрівнянно перевищують за хлібопекарськими якостями закордонні сорти, які за цими показниками належать до філерів або кормових пшениць (фото). У зв’язку з цим збільшення посівних площ під цими сортами посилює проблему виробництва якісного хліба і хлібобулочних виробів на великих хлібозаводах України, які технологічно налаштовані тільки на борошно з високими хлібопекарськими якостями.
Таблиця 2. Результати виробничого випробування сортів пшениці м’якої озимої в КФТ «Балкани», Саратського району, Одеської області (2018–2019 рр.)
Цього року в південних, центральних і північно-східних областях, де посіви озимої пшениці перенесли значний температурний стрес від пізніх (березневих, квітневих) заморозків (до –8...–18 °С) і були в умовах тривалої і жорсткої посухи, закордонні сорти значно більше постраждали, ніж вітчизняні, або повністю загинули. Постає запитання, чому, здавалось, очевидний негативний чинник розповсюдження закордонних сортів в регіонах, де вони непридатні, є в Україні.
Таблиця 3. Показники врожайності по групах сортів пшениці м’якої озимої окремих установ-оригінаторів
на демонстраційному полігоні Інституту сільського господарства Степу НААН (2018–2019 рр.)
Український інститут експертизи сортів рослин реєструє велику кількість закордонних сортів щорічно. Мабуть, для цього знято надзвичайно важливий критерій реєстрації сорту озимої пшениці — його морозостійкість. Результати їх вивчення надаються тільки компаніям-оригінаторам цих сортів. Такі компанії мають право завозити певну кількість насіння нових сортів до їх реєстрації.
Крім цього, руйнівне реформування системи державного сортовипробування призвело до того, що в найбільшому регіоні з виробництва продовольчого зерна пшениці — степових областях України (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Донецька) та в Лісостеповій зоні (Харківська) сортовипробувальні станції ліквідовано і з 2020 року сортовипробування всіх культур взагалі не проводять. Таким чином, вітчизняні наукові установи, які працюють у гостро посушливих умовах Степу, значних морозів та коливань температури в зимовий період і створюють адаптовані до цих умов сорти озимої пшениці, не мають можливості здійснювати державне сортовипробування в таких умовах. Як наслідок, реєстрація нових сортів степової екології здійснюватиметься на основі експертизи в областях Лісостепової і Поліської зон. Таке рішення є насамперед антинауковим, бо не дасть об’єктивної оцінки придатності сортів до використання в умовах степової зони, для якої ці сорти створювалися.
В інших умовах лісостепу і Полісся вони можуть виявитися неконкурентоздатними, що відкриває додаткові можливості реєстрації закордонних сортів не тільки в зонах випробування, а й у степовій зоні, де вони можуть бути зовсім не придатними для поширення. Звернення СГІ — НЦНС та інших наукових установ Південного регіону та Президії НААН до Міністерства економіки, торгівлі і сільського господарства відновити систему державного сортовипробування на Півдні України не дали будь-яких результатів. Невирішення цієї проблеми буде мати негативні наслідки для виробництва зерна пшениці в Україні з великими економічними і національними втратами для держави.
Певний вплив на розповсюдження закордонних сортів має наполягання великих господарств-холдингів впроваджувати неперевірені комплексні технології вирощування озимої пшениці європейських компаній, які містять як обов’язковий елемент використання тільки їхніх сортів. Слід звернути увагу також на часто необґрунтовані закупки і спрощену сертифікацію великих партій насіння закордонних слабо вивчених сортів. Ще більш помилковою є пропозиція деяких керівників аграрної галузі країни про необхідність прискореного імпорту без будь-якого вивчення і сертифікації сортів і гібридів сільгоспкультур із сусідніх європейських країн в Україну. Збитки від реалізації таких пропозицій будуть нести вітчизняні сільгоспвиробники.
Таким чином, проблема отримання високого і стабільного врожаю якісного продовольчого зерна озимої пшениці є комплексною і потребує детальних наукових розробок у зв’язку з економічною ситуацією в Україні та глобальними змінами клімату.
Микола ЛИТВИНЕНКО, академік НААН, д-р с.-г. наук, професор,
заслужений працівник сільського господарства України,
лауреат Державної премії з науки і техніки, завідувач відділу
селекції і насінництва пшениці Селекційно-генетичного інституту —
Національного центру насіннєзнавства і сортовивчення (м. Одеса)
