За показниками рентабельності соняшник сьогодні належить до лідерів серед усіх сільгоспкультур, що їх вирощують в Україні. Звісно, якщо не брати до уваги цінові тенденції останніх місяців. Зокрема, тому, а ще через відомі кліматичні особливості у південній частині України, під цю культуру зайнято забагато площ полів.
Обробляючи ґрунт під сівбу соняшнику, потрібно зважати на низку обов’язкових чинників. Особливо це стосується Півдня України, де соняшник на богарі найчастіше чергують з озимими пшеницею та ячменем (це у кращому разі, зрідка — з горохом). У багатьох випадках по декілька років поспіль його висівають на тому самому полі. Через це відбувається бурхливий розвиток захворювань і шкідників цієї культури, поширюється вовчок, бідніє мінеральний склад ґрунтів та виникають інші пов’язані проблеми. Тому потрібно ретельно і якнайліпше готувати ґрунт до вирощування соняшнику, оптимально розраховувати мінеральне живлення і, звісна річ, не допускати поширення та розвитку вовчка.
Соняшник справедливо вважають посухостійкою культурою, в основному завдяки потужній кореневій системі. Разом із тим, як свідчать результати досліджень, «спрага» цієї рослини настільки сильна, що з моменту сівби до дозрівання насіння з поля витягується майже 100% вологи. Це означає, що до обробітку ґрунту під соняшник висувають підвищені вимоги з погляду двох ключових факторів: збереження вологи у кореневмісному шарі і механічне подолання проблеми бур’янів бодай на початку вирощування. Збереження вологи, з-поміж іншого, дає змогу мобілізувати поживні речовини у ґрунті, завдяки чому молоді паростки отримають їх у повному обсязі саме тоді, коли потрібно, а не тоді, коли це стане можливим, але вже не матиме значення для врожайності. Також не слід забувати про водну та вітряну ерозію, що є проблемою для степової зони.
Що, коли і як
Основну частину обробітку ґрунту під соняшник слід проводити ще восени — по стерні, одразу після збирання культури-попередника. Це допомагає зібрати максимальну кількість вологи, завдати попереджального удару по однорічних і багаторічних бур’янах і прискорити перепрівання пожнивних залишків, що стане у пригоді вже наступного сезону.
За нинішньої нерівномірності і недостатньої кількості опадів на більшій частині території України та загрози вовчка, що дедалі зростає, відвальна оранка недоцільна. Значно ефективнішим є лущення стерні за допомогою дискових борін із подальшим застосуванням глибокорозпушувача. До того ж, так можна заощадити не менше ніж 15 літрів дизпалива на кожному гектарі. Для знищення пізніх бур’янів рекомендовані ґрунтові гербіциди, що істотно спрощує подальший обробіток ґрунту. За дефіциту вологи восени їх внесення далеко не завжди є ефективним, тому зростає роль правильного осіннього, а потім і весняного обробітку ґрунту.
Доцільно двічі неглибоко (на глибину 3–5 см) продискувати стерню. Спочатку щоб спровокувати падалицю й однорічні бур’яни. Після цього слід зачекати 10–14 днів і провести повторне дискування, що дасть змогу знищити проростки бур’янів і якісно подрібнити післяжнивні залишки культури-попередника, рівномірно змішуючи їх із землею. Вважають, що своєчасне лущення стерні підвищує майбутню врожайність соняшнику на 10%. Здебільшого восени можна обмежитися дворазовим дискуванням, однак принаймні раз на три — чотири роки вкрай бажано запустити в поле глибокорозпушувач, щоб усунути ущільнення на глибині 30–40 см. Як варіант — перейти на технологію вертикального обробітку ґрунту, яка набуває дедалі більшої популярності.
Глибоке розпушування ґрунту покликане також знищити плужну підошву й подолати пов’язані з нею проблеми. Плужна підошва формується на глибині приблизно від 27 см і нижче внаслідок багаторічного застосування важкої колісної техніки і регулярної відвальної оранки. Хоч яка потужна буде коренева система соняшнику, її розвиток все одно гальмуватиме у переущільненому ґрунтовому середовищі, та ще й за наявності плужної підошви. Тобто втратиться дорогоцінний час, оскільки кореневі відростки на початку прагнуть проростати в тому напрямку, де простіше — тобто вбік. Надалі рослинам буде складно отримувати вологу із глибших шарів ґрунту.
Плужна підошва формує нездоланний бар’єр для нормальної циркуляції вологи у землі. Навіть після рясних опадів вона не може дістатися кореневої системи, і навпаки — рослина не може її отримувати з нижніх шарів ґрунту. Тому саме для соняшника глибоке розпушування, особливо у посушливих регіонах — нагально рекомендована операція.
Дещо інакше, хоча так само ефективно працюють агрегати для вертикального обробітку ґрунту. Вони формують вертикальні розлами різної глибини (як правило, від 12 до 16 см), не перевертаючи верхніх шарів ґрунту й не порушуючи його структури. Крізь ці тріщини під час осінніх та зимових опадів вільно просочується волога, яка надалі зберігається у ґрунті. Із настанням весни сніг, що тане, не залишається калюжею, яка стрімко випаровуються під сонечком, а потрапляє у ґрунт і накопичується в ньому. Це агрономічно ефективний спосіб вологоощадного обробітку ґрунту. Головне — встигнути зберегти і використати цю вологу.
Тому обов’язково слід застосовувати такі перевірені польові операції, як закриття вологи за допомогою котків і борін. І, зрозуміло, користуватися якісним передпосівним агрегатом: культиватором або комбінацією з декількох секцій лап, котків і борінок. З огляду на досвід останніх років можна стверджувати, що комбіновані агрегати показують себе якнайкраще. Їх головна перевага — можливість провести цілу низку необхідних передпосівних операцій за один прохід. Це означає меншу втрату вологи, нижчі виробничі витрати і, відповідно, більше часу на по-справжньому ефективний обробіток ґрунту під соняшник.
Кожна просапна культура потребує рівномірної підготовки ґрунту, що є запорукою дружних сходів. Соняшник — не виняток. Інакше гарантовано можна втратити до 15% врожаю. Передпосівні агрегати для соняшнику слід обирати насамперед за цим критерієм.
Цікавим є вибір ширини міжрядь для сівби соняшнику. Впродовж останніх років накопичено досвід, який дає змогу стверджувати, що звуження міжрядь із 75 до 37 см і збільшення відстаней поміж рослинами в рядку здебільшого є оптимальним рішенням. Завдяки йому можна потенційно підвищити врожайність за інтенсивної технології вирощування і збереження достатньої площі для живлення. Утім, це справа суто індивідуальна і залежить від напрацьованого у господарстві досвіду.
З огляду на те що соняшник — просапна культура, значну частину азотних та інших добрив доцільно вносити безпосередньо під час сівби. Як свідчить досвід останніх років, вносити NPK у розкидний спосіб восени далеко не завжди доцільно. На жаль, їх доступність для рослин сумнівна через дефіцит вологи та інші фактори. Є підстави вважати, що мінеральне живлення соняшнику ліпше забезпечувати у декілька етапів. Меншу частину (скажімо калій) слід вносити під час основного осіннього обробітку, більшу частину — під передпосівну культивацію, щоб міндобрива встигли полежати в насиченою вологою ґрунті. Решту — безпосередньо під час сівби. Це можуть бути або швидкорозчинні селітра чи карбамід, або комбіновані легкозасвоювані добрива відомих виробників.
Механічна боротьба з вовчком
Рослина-паразит вовчок є дуже живучою проблемою. Його насіння здатне очікувати на сприятливі умови для проростання у глибоких шарах ґрунту впродовж щонайменше 14 років. «Найліпше», що може вигадати агроном, — акуратно перевернути плугом верхній шар ґрунту, надійно приховавши насіння вовчка. І воно таки проросте, висотавши всі соки із соняшнику, — якщо не наступного року, то за декілька років. Це зовсім не означає, що під соняшник не можна орати. Однак у тих регіонах, де поля цілком вірогідно заражені вовком, ліпше тричі подумати, перш ніж запускати в поле оборотний плуг. Ґрунт під соняшник краще не перевертати. Тоді принаймні частина насіння вовчка залишиться на поверхні ґрунту і благополучно загине. Так, не все, однак традиційні агротехнічні способи протистояння із цією рослиною-паразитом передбачають комплексну ефективність.
Щоб подолати загрозу з боку вовчка, потрібна сувора профілактика. Вона передбачає, по-перше, обов’язкове очищення техніки, робочого одягу і взуття під час переходу з поля на поле. По-друге, на поля із соняшником заходити технікою в останню чергу — після чистих полів. На перший погляд, організувати такий процес — завдання непросте, однак воно необхідне. Простіше не допустити паразита в поле або хоча б відсунути його появу там на декілька років, ніж потім ламати голову, як його позбутися або хоча б утримати у розумних межах.
На жаль, для багатьох південних і східних регіонів це вже не актуально — вовчок міцно вкоренився на полях багатьох господарств. А фермери продовжують його «підтримувати», по декілька років поспіль висіваючи соняшник по соняшнику і прагнучи компенсувати відсутність сівозміни велетенськими дозами гербіцидів. Так, сьогодні це найчастіше працює, і завтра може спрацювати, а ось післязавтра?.. Шукати відповідь на це запитання слід уже зараз, хоча б за допомогою агротехнічних методів.
Бажана сівозміна
Якщо йдеться про ефективне вирощування соняшнику, радимо розмаїту сівозміну: із кукурудзою, соєю, багаторічними травами тощо. Однак у південних областях, окрім озимих зернових, і запропонувати нічого альтернативного не можна — все горить. Багаторічні трави нікому не потрібні, бо тваринництва майже немає.
Як відомо, вовчок живиться кореневими виділеннями соняшнику, однак його нормальна життєдіяльність порушується від запаху кореневих виділень кукурудзи, сорго і суданської трави. Так, рослина-паразит проростає, однак одразу «розчаровується» і здебільшого гине. Однак у регіонах найбільшого поширення вовчка із сівозміною нічого путнього не вигадаєш. Хіба що спробувати попрацювати із сорго — посухостійкою високоврожайною культурою. Треба навчитися її вирощувати і продавати.
Ще раз нагадаємо, бур’яни для сходів соняшнику — найсуворіший ворог. Боротися з ним можливо, правильно чергуючи агротехнічні та хімічні методи захисту. Якщо проґавити момент, жодні подальші заходи не допоможуть підвищити врожайність.
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
