Тому обов’язковим заходом для боротьби з цими явищами, особливо за органічного землеробства, є вапнування й гіпсування ґрунтів. Кілька десятиліть тому існувала Державна програма хімізації сільського господарства, складовою частиною якої була хімічна меліорація кислих і солонцевих ґрунтів. Завдяки їй в Україні такі заходи виконували щорічно на площі 1,4–1,5 млн гектарів, що дозволило майже вдвічі скоротити площі сильнокислих ґрунтів, на 28% — середньокислих, на 33% — збільшилася площа слабокислих і 2,2 раза — близьких до нейтральних ґрунтів. Наразі подібної програми не існує й розв’язання проблеми лягає на суб’єкти господарювання.
За показником активної кислотності (рН водний) кислі ґрунти поділяють на такі градації:
• сильнокислі (рН<4,5);
• середньокислі (рН = 4,51–5);
• слабокислі (рН = 5,01–5,5);
• близькі до нейтральних і нейтральні (рН = 5,51–7).
Вапнування ґрунтів (унесення кальцієвмісних меліорантів) є основним агрозаходом ліквідації надмірної кислотності ґрунтів. Позитивний вплив вапнування на ґрунт виявляється в знешкодженні (нейтралізації) кислотності ґрунтів, поліпшенні фізичних властивостей водного й повітряного режимів, активізації діяльності мікроорганізмів (бактерій) та іншої корисної мікрофлори й мезофауни, підвищенні ефективності органічних і мінеральних добрив тощо.
Окрім цих позитивних моментів пригнічуються шкідливі мікроорганізми та зменшується зараженість рослин хворобами: картоплі й томатів — фітофторою; капустяних рослин — кілою; коренеплодів — коренеїдом тощо. Також покращується живлення рослин фосфором завдяки тому, що важкорозчинні фосфати алюмінію й заліза перетворюються на доступніші для рослин фосфати кальцію, а калій важкорозчинних мінералів перетворюється на більш рухомі в ґрунті сполуки.
За оцінюванням фахівців, ґрунти з підвищеною кислотністю в нашій країні є на понад 10 млн гектарів. Найгостріша ситуація із закисленням ґрунтів спостерігається у Вінницькій області, де їхня частка становить 50% загальної площі обстеженої ріллі, Житомирській — 23, Київській — 21, Хмельницькій — 21, Сумській — 24, Черкаській — близько 34%. Тому в розвинутих країнах одна тонна діючої речовини добрив забезпечує приріст 30 т зерна, а в Україні — всього 14. Крім того, значна кількість зрошувальних земель на Півдні України має підвищену засоленість
Незважаючи на різну природу кислих і солонцевих ґрунтів, вона однаково негативно впливає на врожайність. Через надлишок іонів водню, алюмінію й натрію останні за взаємодії з мінеральними добривами переходять у важкорозчинні форми, і ефективність добрив значно скорочується.
Водночас із різким падінням кількості внесених мінеральних добрив співвідношення між елементами живлення змістилося в бік домінування азоту.
Посилення негативних тенденцій щодо кислотно-лужних властивостей ґрунтів можна пояснити також зменшенням надходження в ґрунт карбонатів під час внесення фосфорних добрив і гною. З кожним центнером фосфорних добрив вноситься близько 50 кг СаСО3, а з 40 т гною — 350 кг. За останні 15 років застосування фосфорних добрив скоротилось у 10–12, гною — у 6–7 разів. Відповідно, на кілька порядків зменшилося збагачення ґрунтів карбонатами кальцію й магнію цими добривами.
У суто хімічному значенні термін «вапно» означає оксид кальцію — СаО (обпалене вапно, негашене вапно), який у разі взаємодії з водою утворює гідрооксид кальцію, або гашене вапно, і вже ця сполука, взаємодіючи з вуглекислим газом, утворює карбонат кальцію. Тому в агрохімії заведено називати «вапном» широку групу кальцієвмісних речовин — від оксидів до карбонатів кальцію. Для вапнування кислих ґрунтів здебільшого використовують вапнякові меліоранти природного походження, а також відходи промислового виробництва, що містять кальцій у достатній кількості. Серед перших найчастіше використовують крейду, вапняки, вапно, породи, що містять понад 10% сполук кальцію (леси, червоно-бурі глини й ін.). Особливо цінним є відомий відхід цукрового виробництва — дефекат, що містить до 75% карбонату кальцію, до 15% — органіки та значну кількість поживних елементів. Еталоном вапнякових меліорантів уважають крейду. Вона містить від 80 до 99% карбонату кальцію й незначну кількість домішок (магнію, піску, глини) — до 5%. Наявність карбонату магнію посилює твердість меліорантів і, відповідно, зменшує розчинність. Крейда малорозчинна у воді, але якщо вона містить вугільну кислоту, а в ґрунті ця кислота є завжди, то розчинність крейди збільшується майже в 60 разів.
Серед вапнякових матеріалів найдоступніші ті, що можна добувати на місцях. Так, у Волинській області вони представлені білою крейдою, крейдяним, глинястим і глинисто-піскуватим мергелем. У Закарпатській області є чималі поклади доломітних і мармурових вапняків. Вони простягаються від села Новоселиці через Сваляву до Перечина, а також — від Рахівського масиву до села Довгого. Якість цієї сировини досить висока — уміст СаСО3 від 90 до 97%. У цій області є й доломітові поклади — в басейні річки Кузин Потік: в Іршавському районі в селі Проборжава поширено вапняки.
За останні п’ять років кількість унесеного азоту у 4–5 разів (N : Р : К = 1 : 0,25 : 0,19) переважала кількість унесених фосфору і калію. Такий односторонній асортимент мінеральних добрив значно збільшує підкислювальну дію азотних добрив, що спричиняє штучне (вторинне) закислення і, як наслідок, появу антропогенно-трансформованих деградованих ґрунтів
На Івано-Франківщині карбонатні породи, що найпридатніші для виготовлення вапнякового борошна, залягають на узбережжі Дністра та його притоків. У цій області налічується понад 50 родовищ вапняків. На Незвинському родовищі містяться цінні вапняно-фосфоритні добрива.
На Львівщині чимало вапняків, крейди й мергелю. Крейдові породи поширені переважно в Золочівському, Нестеровському й інших районах. Якість мергелю — від 60 до 90%. Найбільше в області вапняків з умістом СаСО3 — 85–90%. Великі поклади вапняків, зручних для відкритого розроблення, розташовані на території Городоцького, Золочівського, Миколаївського, Перемишлянського, Пустомитівського та Яворівського районів.
Карбонатні породи, такі як біла крейда, вапняки та мергель, доволі широко розповсюджені на Рівненщині. Біла крейда, що містить 94–99% СаСО3, у південних і західних районах області залягає неглибоко, місцями виходить на поверхню й доступна для відкритих розробок. Вапняки з умістом СаСО3 від 70 до 90% поширені переважно на півдні області. Тут розвідано близько 60 родовищ.
Великі поклади карбонатних порід є на Тернопільщині. Переважають тут вапняки, крейда і мергель. У північних районах крейда залягає близько від поверхні й доступна для розроблення неглибокими кар’єрами, в південних — вони знаходяться на значній глибині. В області розвідано понад 100 родовищ карбонатних порід.
На Буковині вапняки поширені невеликими кар’єрами в Сторожинецькому, Кинманському, Кельменецькому, Глибоцькому районах.
Для вапнування кислих ґрунтів можна використовувати також гашене вапно (пушонка) — гідрат кальцію, розчинність якого набагато більша, ніж СаСО3. Серед вапняних добрив дія його найкраща, тому вносити цей меліорант можна за 7–10 діб перед сівбою.
Використовують також вапняне борошно, що виготовляють із крейдяного мергелю і яке містить 70–90% СаСО3, а також вапняні відходи шкіряних заводів, торфовий попіл, торфотуф, відходи металургійних, хімічних, цементних і цукрових заводів.
Ю. Г. ВОЖИК, д-р техн. наук, Національний науковий центр
«Інститут механізації та електрифікації сільського господарства»
