Нові технології приживаються в Україні досить швидко. Наші аграрії часто бувають за кордоном, відвідують виставки й тематичні заходи й, відповідно, мають змогу отримати повну інформацію про закордонні інновації. Це стосуються й технології нульового обробітку ґрунту, з якої, так чи інакше експериментували чи не в кожному господарстві. У більшості випадків саме експериментували, вважаючи цей підхід або неперспективним, або несвоєчасним. На цьому питанні слід зупинитися докладніше з огляду на безсумнівну актуальність no-till за нинішніх кліматичних умов.
Звісно, що нульовий обробіток ґрунту — це вже не зовсім нова для України технологія, ураховуючи її багаторічне широке застосування в різних регіонах країни. Проте досягнути справді реальної ефективності no-till вдається далеко не всім. Чи варто на неї переходити, а якщо варто: то як саме?
За словами одного з прихильників цієї технології (керівника великого господарства в Полтавській області) доцільність її застосування має такий вигляд: «Достатня кількість опадів на полях, де проводилася оранка, — урожай кращий. Немає дощів — „нуль” виграє однозначно».
Приблизно те саме авторові розповідали і в інших регіонах, де нульовий обробіток ґрунту є досить поширеним явищем. Це розташовані південніше від Миколаєва Херсонська, Одеська та частина Кіровоградської області. Останні років 10–15 опади там випадають тільки епізодично. Орати землю за таких умовах не завжди доцільно не лише з агрономічного, а й з економічного погляду. Оскільки потенціал урожайності сільгоспкультур жорстко регламентується постійним браком вологи в ґрунті.
Відповідно, немає економічного сенсу купувати плуги, витрачати дизпаливо на оранці тощо, щоб отримати врожай, продаж якого не перекриє навіть витрати. No-till в цьому плані для багатьох фермерів стає справжнім порятунком: скорочення витрат на обробіток ґрунту (хоча за гербіциди все одно доведеться викласти солідну суму) і досить високі шанси на те, що якась частина вологи збережеться під пожнивними рештками, дозволивши рослинам відчувати себе більш-менш нормально.
Проте навряд чи можна сказати, що no-till є надзвичайно популярною технологією в Україні. Більше з тим — за останні роки за моїми спостереженнями площі, на яких проводився прямий висів просапних культур, меншою мірою озимих культур, скоротилися. Три роки тому я відвідав тоді ще молоду агрокомпанію на Заході України, власники якої інвестували кошти в освоєння колишніх пусток, швидко довівши площу своїх полів до солідної цифри майже 15 тисяч гектарів.
Тоді головний агроном господарства в особистій розмові заявив, що повністю переконаний у перевагах no-till і збирається цілковито перевести на цю технологію всі площі. Пізніше я дізнався, що керівництво компанії вирішило відмовитися від «нуля» і перейти на mini- till — поверхневий обробіток ґрунту. Як вдалося зрозуміти, не вразили цифри по врожайності q економічної віддачі протягом трьох-чотирьох років роботи…
Тут ми підходимо до суті проблеми: за спостереженнями більшості українських агрономів, з якими я спілкувався на цю тему, no-till — це технологія не одного року, і не двох років. Має пройти не менше як 5–6 сезонів, щоб отримати очікуваний результат. У ґрунті під пожнивними рештками мають відбутися тривалі процеси відновлення природної родючості ґрунту, які колись (саме колись!) повинні дати віддачу. Ось цього «колись» можуть собі дозволити дочекатися далеко не всі. Тим більш, якщо сусід, який не морочить собі голову новомодними технологіями, стабільно отримує істотно вищу врожайність…
Існують також інші перешкоди для нормального розуміння й упровадження основ нульового обробітку ґрунту. Наприклад, навіть деякі переконані прихильники цієї технології незрідка доходять висновку, що без глибокого розпушування у цій справі далеко не заїдеш — його потрібно проводити приблизно раз на 4–5 років. Майже всі поля в Україні переущільнені важкою технікою за багато десятиліть інтенсивної роботи. На глибині приблизно 35–40 см зазвичай є так звана плужна підошва, яка перетворюється в нездоланну перешкоду для вологи й повітря, ускладнюючи проростання коренів молодих рослин. Виходить, що навіть рясні опади не можуть потрапити нижче від цієї глибини, своєю чергою, коренева система рослин не може притягнути вологу з нижніх шарів ґрунту.
Поряд із тим, як стверджують затяті адепти нульової технології, будь-яке механічне втручання в ґрунт — це вже no-till і здатне поставити хрест на багаторічній роботі. Ось і думай як хочеш…
Ще один нюанс — не завжди правильний вибір посівних агрегатів для no-till. Їх конструктивні особливості далеко не завжди відповідають реаліям українських ґрунтів у різних регіонах. Неправильне налаштування або відверто недосконалі конструкції в деяких аграріїв відбили інтерес до «нуля» в принципі.
Коротко кажучи, найчастіше бракує правильних знань і об’єктивного досвіду. Як розповідав мені один молодий, але вже досвідчений агроном в Черкаській області: «Я дуже хочу сіяти кукурудзу і пшеницю по no-till, але відчуваю, що мені бракує знань…» Керівник великого господарства у Вінницькій області, де випадає достатня кількість опадів, коли я почав його розпитувати про систему обробітку ґрунту: «Так, ми оремо. Знаю, що нам варто було б спробувати щось нове, але оранка дає гарантований результат». Як то кажуть, не посперечаєшся.
З іншого боку, питання перегляду ефективності традиційних технологій обробітку ґрунту має вирішальне значення за нинішніх кліматичних умов. Адже кліматичні зміни видно неозброєним оком. Наявна також низка інших нюансів, зокрема, вже згадуване переущільнення ґрунту. Якщо не повний, то принаймні частковий перехід на альтернативні способи обробки ґрунту, або хоча б їх освоєння напрошуються давно.
Як відомо, святе місце порожнім не буває, і в тій ніші, яку може посісти no-till, вельми впевнено почувається смуговий обробіток ґрунту — strip-till. Про це, зокрема, свідчать цифри продажу спеціальних агрегатів для створення смуг і подальшого смугового висіву. Однак найбільше — реальне спілкування з вітчизняними аграріями, надто тими, які працюють у степовій зоні України. Утім, як заведено казати, це вже зовсім інша історія.
Тому, ведучи мову про перспективи переходу господарства на no-till, потрібно детально розглянути інші альтернативні варіанти, такі як strip-till чи вертикальний обробіток ґрунту. Вони також мають власні очевидні переваги. До того ж потрібно розуміти, що нульова технологія — це забіг на довгу дистанцію. Не можна просто посіяти в стерню, обпектися й кинути все наступного року.
Так чи інакше, проте зміни в технологіях обробітку ґрунту назрівають із кожним роком. Особливо після такого, без перебільшення, катастрофічного в плані погодних умов, сезону, як 2020 рік. І немає ніяких сумнівів, що нульовий обробіток із часом посяде набагато поважніше місце в посівних площах України. Його переваги очевидні, а невдалі спроби впровадження, як ми бачимо, пояснюються цілком логічними чинниками: браком знань і досвіду. Але це діло наживне.
Ігор КОВАЛЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
