У безхлорофільних квіткових паразитів відсутні листки з хлорофілом, тому вони не можуть засвоювати вуглекислоту з повітря і самостійно синтезувати органічні сполуки. За відсутності коренів вони відбирають у рослин-живителів як воду, так і готові органічні речовини. Найбільш поширеними представниками безхлорофільних квіткових паразитів є вовчок (кореневий паразит) і повитиця (стебловий паразит).
Характерною особливістю зелених напівпаразитів є те, що вони мають добре розвинутий асимілювальний апарат у вигляді зелених листків і самі синтезують органічну речовину. Їх паразитизм зводиться до відбирання у рослин лише мінеральних речовин і води, в результаті чого рослини-живителі виснажуються і пригнічуються у своєму рості й розвитку. Серед таких напівпаразитів значно поширена омела, яка заселяє гілки і стовбури плодових дерев та багато видів лісових культур і характеризується високим ступенем шкідливості.
Вовчок соняшниковий (Orobanche cumana Wallr.)
Вовчок — однорічна квіткова перехреснозапильна рослина із родини вовчкових є облігатним паразитом, який перейшов з полину на соняшник і більш ніж 150 років переслідує цю культуру. Він паразитує на коренях соняшнику й інших культурних рослинах і бур’янах. Його називають соняшниковим, але окрім соняшнику він уражує сафлор, тютюн, махорку, картоплю, томат, полин, нетребу, ромашку непахучу та багато інших видів рослин.
Стебло у вовчка просте, м’ясисте, не гіллясте, біля основи потовщене, спочатку білувате, з часом стає буруватим, рідко вкрите зубчастими бурими лусочками, які є рудиментарними листочками, висотою 10–65 см. Стебло закінчується квітконосом. Суцвіття циліндричне, колосоподібне. В кожному суцвітті налічується 20–40 квіток, які розвиваються в плід-коробочку неправильної форми, що містить до 2000 насінин. Насіння темно-коричневе дрібне, розміром 0,25–0,3 × 0,15–0,25 мм. Маса 1000 сім’янок становить 0,008–0,01 г.
Насіннєва продуктивність однієї рослини вовчка сягає від 100 до 500 тис. насінин (кілька трильйонів на гектар), які легко розносяться на великі відстані вітром, дощем, комахами, птахами, тваринами, автомобілями, різними знаряддями обробітку ґрунту та догляду за рослинами, тарою тощо. Розповсюдженню паразита сприяють впровадження поверхневого обробітку ґрунту і недотримання сівозміни.
Соняшниковий вовчок
Життєздатність насіння вовчка в ґрунті, яке перебуває на глибині до 15 см зберігається 10–20 років. Насіння вовчка проростає тільки за умов наявності в ґрунті кореневих виділень рослин-живителів, що вегетують, слабко-кислої реакції ґрунту та його вологості 70–85% і температури +15…+20 °С. За температури нижчої ніж +10 °С і вищої за +35 °С насіння вовчка не проростає. Насіння вовчка дружньо проростає за наявності в ґрунті кореневих виділень рослин кукурудзи, сої, льону. Цим рослинам дано назву «рослини-провокатори», тому що на них вовчок не паразитує.
Зародок вовчка не має сім’ядолей, він формує лише спіралеподібну нитку, довжиною кілька міліметрів, яка присмоктується до кореня соняшнику. Проростки вовчка вступають в контакт із коренями рослини-живителя на 10–14 день після початку проростання насіння. В місці контакту проростка паразита і корінця рослини-живителя паразит утворює потовщення — гаусторій, який розростається, проникає в кору кореня і досягає провідних судин. Вовчок висмоктує з рослини воду і поживні речовини, які так необхідні для його подальшого росту й розвитку. Водночас із формуванням кошика та початком цвітінням соняшнику на поверхні ґрунту з’являються сходи вовчка, а через два тижні у паразита наступає фаза цвітіння.
Залежно від стійкості гібрида соняшника до вовчка, інфекційного навантаження на корінь рослини, вологості й рН ґрунту може формуватися від 1–3 до 200 і більше квітконосів на одній рослині соняшнику.
Шкідливість вовчка полягає в тому, що він забирає у рослини воду і поживні речовини, суттєво знижує її продуктивність.
Повитиця (Cuscuta spp.)
Однорічний стебловий паразит. На земній кулі налічується 274 види повитиць, в Україні — 14. Серед них найпоширенішими є: польова, або крупнонасіннєва (C. arvensis Beyr. ex Engelm) — паразитує на буряках, картоплі, моркві, гарбузових, баштанних, тютюні, махорці, сої, горосі, конюшині, люцерні, капусті, багатьох видах бур’янів; конюшинна (С. trifolii Babingt) — оселяється переважно на багаторічних бобових травах; льняна (C. epilinum Weihe) — уражує в основному льон; європейська (C. europaea L.) — паразитує на коноплі, капусті, тютюну, хмелю, агрусі, смородині; дрібнонасіннєва, або звичайна (С. epithymum L.) — уражує конюшину, люцерну, льон, картоплю; одностовбикова (C. monogyna Vahl.) — молоді дерева сливи, смородину, малину, виноград та ін. Повитиці однорічні рослини, що не мають ані коренів, ані справжніх листків і живляться переважно за рахунок інших рослин-господарів. Розмножуються насінням.
Стебла тонкі, товщиною до 1 мм, гіллясті, жовто-коричневі або зелено-жовті, що прикріплюються до інших рослин за допомогою присосок (гаусторіїв). Листки мають вигляд редукованих лусочок. На стеблі з‘являються дрібні рожеві або білуваті квітки, зібрані в клубочкоподібні або гроноподібні суцвіття. Плід — коробочка, у якому формується від 2 до 5 шт. насінин. Насіння овальне або дещо видовжене (0,8–2,5 мм) зі спірально закрученим зародком і драглистою білковою масою без сім’ядоль.
Повитиця
Насіння повитиці, яке перебуває на глибині 2–3 см у вологому добре розпушеному ґрунті, проростає, формуючи проросток. Нижній кінець проростка перебуває в ґрунті, а верхній на поверхні ґрунту робить кругові рухи, шукаючи собі стебло рослини-живителя, а, знайшовши його, 2–3 рази обвивається навколо нього. У місці, де повитиця тісно стикається зі стеблом рослини-живителя, формуються гаусторії у вигляді клиноподібних придаткових корінців, які проникають в тканини рослини. Після формування гаусторіїв проростки повитиці втрачають зв‘язок з ґрунтом і переходять на паразитичний спосіб життя. В наслідок високого осмотичного тиску в клітинах повитиця поглинає воду і поживні речовини з клітин рослини-живителя.
У більшості видів повитиць насіння зберігається в ґрунті, але у деяких видів (C. epilinum) воно зберігається в насіннєвому матеріалі рослини-живителя. Насіння повитиць може поширюватися зрошувальними водами, знаряддями обробітку ґрунту і т.п. У травному тракті тварин насіння повитиць не перетравлюється, тому поширюється з органічними добривами. Повитиці можуть поширюватися також шматочками стебел.
Шкідливість повитиць виявляється в тому, що уражені рослини пригнічені, відстають в рості й розвитку, погано плодоносять, а часто і зовсім гинуть, що призводить до зниження кількості та якості врожаю насіння, та вегетативної маси рослин-живителів. Крім того, повитиці є переносниками вірусних хвороб рослин. Внаслідок великої шкідливості всі види повитиць належать до об‘єктів внутрішнього карантину.
Омела (Visсит spp.)
Серед стовбурових напівпаразитів найбільше поширеним в Україні є омела біла (Visсит аlbит L.). Вона уражує багато видів декоративних і лісових деревних порід, серед плодових культур завдає великої шкоди яблуні та груші.
Омела — це дводомна рослина, яка росте і розвивається у вигляді вічнозеленого куща несправжнього дихотомічного галуження із шкірястими зеленими листками. У діаметрі габітус сягає до 120 см. Цвіте в березні-квітні, запилюється вітром і комахами. Плід — ягода, спочатку зелена, потім біла, 9–10 мм у діаметрі, дозріває в листопаді-грудні. Насіння тверде, завдовжки до 3,0 мм, містить по 2–3 зародки. Насіння розповсюджують птахи, приклеюючись до гілок, проростає у квітні-травні.
Омела
Підсім’ядольна частина проростка характеризується негативним геліотропізмом, тобто завжди повертається до темної кори гілки або стовбура. Спочатку кінчик корінця розширюється і утворює пластинку, яка щільно приклеюється до гілки. З пластинки виростає первинний корінь, який проникає через кору гілки, луб і камбій до судин наймолодшого річного шару. Наступного року виростає перший пагін із двома листочками, а на третій рік — з’являється перше розгалуження з листками на кінцях. Згодом формуються присоски-ризоїди, за допомогою яких паразит поглинає з дерева воду і поживні речовини, а органічні речовини омела продукує сама.
Перші фази розвитку омели на дереві проходять дуже повільно і лише тільки через кілька років (3–6) починається розвиватися стебло і зелені пагони із зеленими листочками. Відтоді розвиток паразита відбувається і за наявності достатньої кількості вологи і мінеральних речовин формується потужний кущ омели, який особливо добре помітний на дереві восени і взимку.
Білі ягоди омели
Шкідливість омели полягає у тому, що паразит забирає у рослини-живителя велику кількість води і мінеральних речовин. Внаслідок цього дерева, які інтенсивно уражені омелою, погано ростуть, слабо плодоносять, уражені гілки потовщуються, а пагони, що вище від куща паразита, засихають і поступово відмирають, а іноді гине все дерево.
Захисні заходи
Проти соняшникового вовчка ефективним заходом є виведення і впровадження у виробництво стійких до паразита гібридів, які здатні без застосування або скорочення активних засобів захисту культури формувати високі, сталі і якісні врожаї.
Вирощування соняшнику за виробничими системами Clearfield®; Clearfield® Plus, або «чисте поле» з використанням гербіцидів імідазолінонової групи Євро-Ланг або Євро-Ленд і спеціалізованих гібридів соняшнику, стійких до цих гербіцидів, що дає можливість контролювати розповсюдження бур’янів і вовчка в посівах соняшнику на ранніх етапах вегетації і отримувати високі врожаї культури. Запровадження цієї технології дає можливість знищувати всі наявні раси соняшникового вовчка в польовій популяції паразита та широкий спектр бур’янів в посівах культури після появи сходів соняшника (фаза 2–8 справжніх листочків).
За виявлення на посівах сільськогосподарських культур чи сільгоспугіддях осередків повитиці слід ретельно дотримуватися правил карантину рослин. На полях, де виявлена повитиця на рослинах, у ґрунті нагромаджуються великі запаси насіння паразита. Тому першочергові заходи повинні бути направлені на обмеження або знищення запасів інфекції і недопущення повторного засмічення ними ґрунту та насіння сільськогосподарських культур.
Ефективним заходом є дотримання сівозміни з висівом культур, які не уражуються, або введення пару.
Осередки уражених посівів культури паразитом слід викошувати із захопленням півтораметрової зони навколо, обов’язково до цвітіння повитиці, скошену масу висушувати і спалювати за межами поля; випалювання стерні в осередках. Надалі осередки потрібно утримувати у стані чорного пару або обробляти будь-яким гербіцидом суцільної дії (загальновинищувальної), на основі діючих речовин: ізопропіламінної солі гліфосату, калійної солі гліфосату, амонійної солі гліфосату та ін.
Перед збиранням урожаю сільгоспкультур осередки на посівах, заражених повитицею, необхідно скошувати і збирати окремо. Засмічений урожай потрібно зберігати окремо від чистого. Збираючи урожай насіння багаторічних бобових трав — конюшини, люцерни, слід ретельно його очищати від насіння повитиці з використанням магнітних сепараторів.
Уражені дерева плодових, декоративних і лісових видів деревних порід омелою слід ретельно обстежити, вирізати всі уражені пагони й гілки з омелою. Пагони та листки омели можна використати як сировину для фармацевтичної промисловості та народної медицини.
І. Л. МАРКОВ, канд. біол. наук,
професор НУБіП України
