Суттєве нарощування виробництва ріпаку, як й інших культур, було досягнуто за сприятливої кон’юнктури світових ринкових відносин, зростання попиту на сировину та достатньо сприятливої на неї експортно-внутрішньої цінової політики.
Протягом 1990–2020 рр. посівні площі ріпаку збільшились у 12 разів, і у 2015–2020 рр. становили 0,8–1,3 млн гектарів, за продуктивності 1,8–2,5 т/га та виробництва 1,5–2,2 млн тонн, з яких 80–90% експортноорієнтована продукція. Це дозволило отримати 4% світового ринку виробництва, а Україна опинилась на 7-му місці серед світових виробників. Рівень рентабельності вирощування в загальнодержавному обсязі становить не менше як 30-40%, а в останні 5 років — 60%.
Аналізуючи 40-річний досвід розвитку ріпаківництва в Україні, нам як науковим працівникам, що стали першопрохідцями цього напряму й ідеї від організації відділу селекції насінництва і технології вирощування ріпаку (м. Івано-Франківськ 1980 рік, надалі науково-дослідної станції — 1983 р. і Інституту хрестоцвітих культур — 1992 р.) та до сьогодні було започатковано селекцію, організацію насінництва, розробку технології вирощування, які стали першоджерелами становлення ріпакового напряму аграрного виробництва. Упродовж цього періоду було створено 00-сорти — Тисменицький та Іванна, всього 16 сортів ріпаку озимого, 6 сортів ріпаку ярого, 8 сортів гірчиці білої, сарептської, чорної, редьки олійної, інших сортів рослин було розроблено і запропоновано дві державних програми розвитку ріпаківництва України, організовано науково-виробничу систему «Ріпак», починаючи з площі 200 га до 15 тис., й інші напрацювання.
Разом з аналізом сучасного етапу розвитку ріпаківництва напрацьованої бази наукових досліджень й узагальненого передового досвіду вітчизняних і закордонних науково-дослідних установ, виробники лишили поза увагою питання вирощування в напрямі використання сировини високотехнологічної якості ріпаку для виробництва спеціальних паливно-мастильних матеріалів біологічного походження за показниками, які неможливо отримати за переробних нафтопродуктів.
ДЕМЕРКА
Сорт типу «+0» з ексклюзивною біохімічною характеристикою насіння і сировини. Створено методом індивідуально-родинного добору високоерукового і низькоглюкозинолатного генотипу з ерукової і середньоглюкозинолатної популяції з наступним поліпшенням продуктивних і біохімічних показників. Рослини заввишки 150–180 см, урожайність насіння — до 4,5–5 т/га, олійність 43–45%. Уміст ерукової кислоти становить — 50–55%, глюкозинолатів — 16–18 мкмоль/г. Маса 1000 насінин — 4,4–5,5 г. Вегетаційний період — 310–315 днів. Сорт — стійкий до вилягання, має підвищену на 20–30% зимостійкість до «00» сортів і гібридів, придатний для вирощування за інтенсивними технологіями.
З метою збереження і підтримки біолого-біохімічних показників сорт вимагає обов’язкового дотримання просторової ізоляції до інших сортів, гібридів і хрестоцвітих культур не менше ніж 1000–1500 м, особливо за організації системи насінництва (від вирощування оригінального до репродукційного насіння) з проведенням постійного контролю видової та сортової чистоти агроценозу, якості насіння й сировини.
Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України як оригінатор сорту Демерка технічно-кормового напряму використання типу «+0» на договірній співпраці з ТзОВ Kreves Crops (представництво корейської компанії в Україні) виступають ініціаторами та залучають товаровиробників спецгосподарств до співпраці з вирощування.
Основні умови співпраці:
• Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України та ТзОВ Kreves Crops із залученням товаровиробників на договірних умовах організовують вирощування товарної продукції ріпаку озимого сорту Демерка;
• Оригінальне насіння (еліта, супереліта) сорту з визначеними біохімічними показниками пропонує Прикарпатська ДСГДС ІСГ Карпатського регіону НААН для ТзОВ Kreves Crops із консультаційно-технологічним супроводом технології вирощування в потенційного виробника товарної продукції.
• Товаровиробники на основі договору купівлі-продажу закуповують насіння та забезпечують вирощування товарної продукції із забезпеченням біолого-технологічних вимог до якості продукції й отримують 100%-ву гарантію її реалізації для ТзОВ Kreves Crops згідно з умовами передбаченими в договорі;
• ТзОВ Kreves Crops закуповує товарну продукцію згідно з передбаченими біохімічними й товарними параметрами за ціною товарного ріпаку «00-сортів, гібридів» +10% до закупівельної ціни, що складається на ринку в період реалізації за умовами договору купівлі-продажу;
• Товаровиробники на основі договору і передбачених вимог до товарної продукції та схеми технологічного процесу забезпечують його технологічними ресурсами для вирощування та проводять її реалізацію ТзОВ Kreves Crops у заздалегідь обумовлених місцях збуту.
Пропоновані обсяги вирощування товарної продукції ріпаку озимого сорту Демерка на початках 6–10 тис. гектарів із нарощуванням виробництва до 50–100 тис. гектарів і перспективою збільшення з урахуванням потреб ринку на високотехнологічні паливно-мастильні матеріали біологічного походження.
Для забезпечення технологічного процесу вирощування ріпаку озимого сорту Демерка з урожайністю 3,5–4,0 т/га у структурі затрат залежно від потенційної зони розміщення її агрокліматичних ресурсів, ресурсно-виробничого потенціалу товаровиробника на 1 га орієнтовно становить — див. таблицю витрат.
Таблиця витрат
* Вартість насіння «00» сортів, гібридів, на 1 га — 1,1–1,7 тис. гривень — 6–10%
Орієнтовні показники структури затратного механізму, економічної ефективності технології вирощування сорту Демерка типу «+0» мають стати мотиваційним чинником залучення товаровиробників до співпраці в розвитку підходу до виробництва товарної продукції ріпаку озимого ексклюзивної якості технічно-кормового напряму та сприятиме розширенню його інфраструктурного цільового призначення на внутрішньому і зовнішньому ринках збуту з однозначною перспективою різносторонніх підходів у галузі ріпаківництва в сучасних умовах ринкових відносин.
Технологія вирощування сорту Демерка абсолютно ідентична до загальноприйнятої для озимого ріпаку з урахуванням особливостей агрокліматичних ресурсів зони та напрацьованого досвіду. Але на деяких технологічних аспектах варто зосередити увагу.
Виходячи з наявної структури посівних площ для ріпаку озимого кращого попередника практично не існує, а тому змушено констатуємо — це на 90-95% зернові культури, а решта — пар або мізерна площа зернобобових культур. За такого звуженого спектра попередників надзвичайно актуальним технологічним критерієм (особливо в умовах змін клімату) є продуманий комплекс робіт із підготовки ґрунту задля максимального збереження й нагромадження вологи до сівби практично для всіх регіонів країни та за ефективного використання соломи, післяжнивних решток шляхом використання елементів їх деструкції.
Аксіомою класичного землеробства проведення робіт після збирання попередників є лущення стерні в найкоротші терміни. В зонах північно-західного регіону і центральних областей особливо на важких за механічним складом і ущільнених у результаті роботи сучасної техніки ґрунтах ефективним рекомендованим заходом є оранка на глибину орного шару з поглибленням для зрушення підорного горизонту.
За наявного в товаровиробників набору сучасних технічних засобів припускаємо застосування глибокорозпушувачів шляхом чизелювання, важких дискових борін за умови руйнування підорного горизонту, так званої підошви, а в найкритичніших зонах за рівнем вологозабезпечення припускаємо застосування технології no-till для створення сприятливих умов формування стрижневої кореневої системи ріпаку озимого, що є визначальним на осінньо-зимовому етапі органогенезу культури.
Усі технологічні операції основного та передпосівного обробітку ґрунту мають бути направлені на збереження й нагромадження вологи в орному шарі, створення дрібно-грудкуватої структури ґрунту, а також вибір полів із найменшим потенційним рівнем забур’яненості. Особливо недопустимо наявність кореневищних і коренепаросткових і найбільш шкодочинних у посівах ріпаку бур’янів, таких як підмаренник чіпкий, хрестоцвіті й ін. Надзвичайно актуальним є розміщення ріпаку озимого в сівозмінному чинному варіанті не раніше як через 4–5 років від попереднього вирощування або вирощування тільки сорту Демерка, щоб уникнути механічного змішування сортів і погіршення біохімічних показників із дотриманням просторової ізоляції.
Таблиця 1. Орієнтовна економічна ефективність вирощування на 1 га
* За ціни 1 т товарного ріпаку — 14,0 тис. гривень.
З узагальненого за результатами досліджень і набутого товаровиробниками досвіду вирощування варто наголосити ще раз про строки сівби, норми висіву та способи сівби. Найоптимальнішими строками сівби ріпаку озимого є: у північно-західному регіоні — 15–25 серпня, центральних областях — 20–30 серпня, східних — 25 серпня — 5 вересня і південних — 1–15 вересня. Проте в кожному регіоні коригування строків сівби залежить від наявності доступної вологи в ґрунті та напрацьованого досвіду.
Норма висіву культури сорту Демерка має забезпечувати густоту рослин 60–80 шт./м². За способами сівби вважаємо віддавати перевагу суцільному вузькорядному перед широкорядним, що забезпечує більш рівномірне розміщення рослин їх живлення та зменшує рослинну конкуренцію в посівах. Хоча здебільшого це залежить від наявних технічних засобів у товаровиробників і їх перевіреного досвіду.
Серед елементів технології вирощування система живлення рослин є чи не визначальною як у періоди осінньої вегетації, так і до формування врожаю ріпаку озимого, що в сумарному результаті становить 50–60% затрат усього технологічного процесу.
Будь-який метод розрахунково-балансового підходу має ґрунтуватись на потребі культури для формування основної і побічної продукції основними елементами (кг/ц): N — 4,7–6,5, Р2О5 — 2,2–4,0, К2О — 5,0–8,0, SО3 — 1,5–3,0, СаО — 3,0–7,0, МgО — 0,7–1,2, В — 6–12 г з урахуванням зони вирощування, ґрунтів і їх забезпечення макро- мікроелементами тощо. Важливо виокремити диференціацію використання макроелементів у посівах ріпаку озимого, бо потенціал культури, як і інших озимих, формується ще з осені, і надолужити упущення буває в більшості випадків пізно. Це насамперед стосується таких елементів, які мають бути внесені до сівби: фосфор, калій, кальцій — 95–100%, азот — 20–40%, магній, сірка — 30–70% й інші макро- та мікроелементи залежно від запасу поживних речовин у ґрунті.
З інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва зростає роль захисту рослин — однієї з найважливіших умов підвищення врожайності та якості продукції, особливо ріпаку озимого. Одночасно збільшуються і затрати на проведення заходів із захисту рослин. У таких умовах важливо забезпечувати високу ефективність пестицидів, що можливо за точних і оперативних даних оцінки чисельності, активності й поширення шкідливих організмів.
У більшості випадків шляхом візуального контролю можна діагностувати видовий склад бур’янів, шкідників і симптоми збудників хвороб або їхні пошкодження (ураження) й визначити доцільність боротьби з ними (табл. 2).
Таблиця 2. Ознаки пошкодження органів рослин шкідниками
Особливу увагу в захисті ріпаку озимого слід приділяти на початкових фазах розвитку, тобто в осінній період (табл. 3). Адже за умов конкуренції з бур’янами, пошкодження шкідниками й ураження хворобами формуються малопродуктивні рослини, менш стійкі до перезимівлі та обмеженими можливостями до весняної вегетації й урожайності насіння.
Для контролю й регуляції шкідників і хвороб на озимому ріпаку потрібно проводити комплекс запобіжних, агротехнічних, біологічних, а за потреби — хімічних заходів, які застосовують залежно від конкретних умов і доповнюють один одного. Під час захисту посівів інсектицидами враховувати економічні пороги шкодочинності (ЕПШ) шкідників, а фунгіциди застосовувати за появи ознак ураження патогенами хвороб.
У системі захисту ріпаку озимого важливу роль відіграє контроль сегетальної рослинності. Ріпак є досить конкурентною культурою щодо бур’янів, але в ранні фази вегетації забур’яненість посівів є обмежувальним чинником життєдіяльності рослин — світло, тепло, водопостачання, мінеральне живлення, що може призвести до значного зниження врожайності.
Таблиця 3. Симптоми ураження хворобами в осінній період
За літературними джерелами в Україні з обстежених площ тільки 10% мають незначну забур’яненість, 70% площ — середню й 20% — сильну забур’яненість. Потенційна засміченість орного шару більшості полів становить 100–400 млн штук насінин на гектарі.
Практика показує, що крім агротехнічних заходів застосування гербіцидів є важливою складовою обмеження забур’яненості посівів ріпаку озимого. Причому ефективність цих засобів залежить від вибору (гербіциди ґрунтової дії чи посходові препарати).
Для отримання максимальної ефективності від застосування ґрунтових гербіцидів потрібно дотримуватися таких вимог:
• дрібногрудкова структура ґрунту;
• повне заорювання пожнивних решток у ґрунт;
• вид і тип ґрунту, наявність гумусу (на піщаних і супіщаних ґрунтах — мінімальні рекомендовані дози, суглинистих і глинистих — середні, на чорноземах і торф’яниках — максимальні дози гербіцидів).
Дія ґрунтових гербіцидів найкраще проявляється за помірної теплої погоди з температурою повітря +15…+20 °С і вологістю ґрунту не менше ніж 20–22% польової вологомісткості.
У сучасних умовах усе частіше надають перевагу посходовим гербіцидам перед ґрунтових. Це пов’язано з тим, що після сходів можна ідентифікувати видовий склад бур’янів і їхню чисельність.
Знаючи видовий склад бур’янів, можна цілеспрямовано вибрати гербіцид, що забезпечить максимальну ефективність і результативність вжитого заходу. Крім того, застосування посходових гербіцидів можна поєднувати (за потреби) з інсектицидами, фунгіцидами, регуляторами росту, позакореневим унесенням мікро- і макроелементів.
Ігнорування товаровиробниками чи їх неспроможність через обставини якісно і в обумовлені строки виконати й застосувати обов’язкові елементи технологічного процесу може призвести до значних втрат і недобору (40–50% і більше) програмованого врожаю ріпаку озимого.
Ріпак озимий — культура високотехнологічної дисципліни та великих потенційних можливостей для кожної зони вирощування, і тільки науково обґрунтований підхід з узагальненням напрацьованого вітчизняного, закордонного досвіду дозволить їх реалізувати й досягти конкурентоспроможного рівня продуктивності, економічної ефективності виробництва, що повною мірою стосується й вирощування сорту Демерка типу «+0» технічно-кормового напряму як ексклюзивного напряму розвитку галузі ріпаківництва.
Тарас МЕЛЬНИЧУК, канд. с.-г. наук
Володимир СЕНДЕЦЬКИЙ, канд. с.-г. наук
Володимир МАТВІЄЦЬ, канд. с.-г. наук
Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція ІСГ Карпатського регіону НААН
