Захист від шкідників
Для проведення заходів захисту необхідно враховувати чисельність того чи іншого фітофагу та його шкідливість.Остання проявляється впродовж усього вегетаційного періоду. Найбільш уразливим періодом для рослин ярого ріпаку під час вегетації є фаза сходів. Найшкідливішими у цю пору, особливо у жарку, суху погоду, слід вважати хрестоцвітих блішок. Найчисельнішим і загрозливим шкідником є ріпаковий квіткоїд, який у період бутонізації-цвітіння масово заселятиме всі посіви культури, пошкоджуватиме бутони, суцвіття.
Широко розповсюдженими шкідниками є прихованохоботники, шкідливість яких характерна для більшості степових областей. Протягом вегетації листки, бутони, квітки, зелені стручки ріпаку грубо об’їдають гусениці капустяного і ріпакового біланів, листогризучих совок, стебла і корінь пошкоджує озима совка. За умов жаркої, помірно вологої погоди влітку шкідливість цих комах спостерігатиметься у лісостепових, степових, деяких поліських областях. За теплих вологих умов вегетації можливе масове розмноження хрестоцвітої попелиці, яка висмоктує сік із черешків, суцвіть і сильно пригнічує рослини.
Чисельними шкідниками культури повсюдно є капустяні, або городні клопи, листоїди, розвиток яких спричиняє відставання у розвитку, всихання рослин, утворення дрібного насіння. Останніми роками у західних областях спричинює втрати врожаю стручкова галиця, яка пошкоджує недостигле насіння у стручках. У більшості областей розповсюджений ріпаковий пильщик, перше покоління якого у разі несприятливої перезимівлі може бути не чисельним, а друге восени може заподіяти шкоду сходам озимого ріпаку на більшості площ.
За появи сходів найбільшу небезпеку ріпаку ярому створюють хрестоцвіті блішки (Phyllotreta spp.). В Україні найпоширенішими є: світлонога (Phyllotreta nemorum L.), хвиляста (Phyllotreta undulata Kutsh.), синя (Phyllotreta nigripes F.), чорна (Phyllotreta atra F.), хрінна (Phyllotreta armoraciae Koch.) хрестоцвіті блішки. Жук пошкоджує сім’ядольні і першу пару справжніх листків на ярому ріпаку, вигризаючи паренхіму зверху листка у вигляді круглих “віконець”, залишаючи шкірку чи кругло-овальний отвір. За більших пошкоджень ці отвори можуть зливатися, внаслідок чого сім’ядолі і перші листки засихають. А якщо пошкоджена і точка росту, то рослина гине. У разі масового розмноження блішки за два-три дні здатні повністю знищити ніжні сходи ріпаку.
Пошкодження хрестоцвітими блішками впливають на фізіолого-біохімічні процеси у листках ріпаку. Під час цього відбувається посилення інтенсивності дихання, активності пероксидази і зниження вітаміну С, хлорофілу А, В та каротиноїдів. Жуки хрестоцвітих блішок найнебезпечнішими є, передусім, у південних областях для сходів озимого і ярого ріпаків рано навесні (після відновлення вегетації озимого). Активність і шкідливість блішок збільшується у жарку посушливу погоду. Враховуючи те, що за температури понад 15°С у суху сонячну погоду цей шкідник за чисельності понад 5 особин/м2 здатен повністю знищити сходи культури, захист сходів від них - важлива ланка у системі захисту ріпаку.
Жуків хрестоцвітих блішок знищують їздці з родини Braconidae підродини Euphorinae та кліщі з групи Trombidiidae. На личинках паразитують два види їздців: діоспілюс — DiospilusmorosusReinh (Hymenoptera: Braconidae) та еулофус Eulophussp. (Hymenoptera: Eulophidae).
Заходи захисту. Знищення бур’янів із родини капустяних. При заселенні 2 колонії на 1 м2 - 60 особин попелиць на рослину, більше 100 особин попелиць на 10 см стебла рослини доцільна обробка одним із дозволених інсектицидів.
Одним із найнебезпечніших і розповсюджених шкідників генеративних органів рослин ріпаку є ріпаковий квіткоїд (Meligethes aeneus F.). Шкідник поширений на всій території України й щороку завдає посівам значної шкоди, знижуючи урожай насіння. Зимують жуки в ґрунті, під сухим листям та іншими рослинними рештками. З місць зимівлі виходять у другій половині квітня-на початку травня. Спочатку живляться рослинами, які рано цвітуть, — мати-й-мачуха, кульбаба тощо, потім переходять на квітки ріпаку – заселяють і пошкоджують їх. Самки відкладають усередину бутонів по 1-8 яєць, середня плодючість – 40-50 яєць. Ріпаковий квіткоїд знищує маленькі бутони повністю, а у великих вигризає тичинки і маточку, залишаючи у них відкриті отвори. Прогризені отвори різного розміру нерівномірно розміщені по площині бутонів. Пошкоджені бутони з часом сохнуть та осипаються, внаслідок чого не утворюються зав’язь та стручки.
Знижує чисельність імаго квіткоїдів AneuclisinsidensThoms., на личинках паразитують PhradisinterstitialisThones, Ph. morionellusHolmgr. (Hymenoptera: Icheumonidae) і Diospilus capito Nees. (Hymenoptera: Braconidae).
Заходи захисту. Обробіток ґрунту в період масового заляльковування шкідника. Обприскування насінників у період бутонізації, при чисельності понад 5 жуків на рослину.
Ріпаковий насіннєвий довгоносик, або насіннєвий прихованохоботник (Ceuthorrhynchus assimilis Payk.) поширений у Європі, Малій Азії і Північній Америці. Зустрічається у європейській частині пострадянських країн: від Кавказу на півдні до Балтії та Карелії на півночі, в Україні - повсюди.
Зимують жуки у ґрунті й під рослинними рештками. Жуки пробуджуються у квітні за середньодобової температури повітря 7...8°С. Спочатку вони харчуються на сходах хрестоцвітих бур'янів (хрінниця, дика редька, суріпиця), згодом переселяються у посіви хрестоцвітих культур (ріпак, капуста, редька тощо). Жуки вигризають на стеблах, квітконіжках, бутонах та інших органах невеликі виямки. У другій половині травня і до кінця червня самки відкладають по 1, рідше 2 яйця всередину молодих стручків хрестоцвітих культур через прогризені ними отвори.
В один стручок можуть одночасно відкласти яйця декілька самок, тому часто в одному стручку зустрічається кілька личинок. Плодючість самок сягає 30-40 яєць. Личинки, які відродилися, за 30 днів свого розвитку з'їдають повністю або частково 3-7 насінин у стручку. Наприкінці червня-початку липня дорослі личинки, дохарчувавшись, прогризають отвори в стінках стручків і падають на землю. Там, на глибині 2-4 см, вони утворюють колисочку, де й заляльковуються. Відродження молодих жуків нового покоління відбувається до серпня. До настання холодів вони харчуються хрестоцвітими бур'янами. Впродовж вегетації розвивається одне покоління шкідника. Личинки ріпакового насіннєвого довгоносика можуть сильно пошкоджувати насінники капустяних культур, зокрема ріпаку, гірчиці, капусти, редьки, редиски тощо, насамперед, за сухої теплої погоди вегетації, коли чисельність шкідника значно збільшується. Як наслідок, маса 1000 насінин може зменшитися на 16%, вміст олії - 2%, схожість насіння - 40%. Пошкоджені прихованохоботником стручки сильніше уражуються альтернаріозом. Вченими також відзначене явище компенсаторної реакції ріпаку, що проявляється у збільшенні кількості стручків за незначних пошкоджень прихованохоботника.
Чисельність насіннєвого прихованохоботника знижують паразити AneuclismelanariusHobmgr. (Hymenoptera: Ichneumonidae); Triaspis obscurellus Nees., Diospilus morosus Reinh., D. capito Nees. (Hymenoptera: Braconidae).
Заходи захисту. Дотриманняпросторовоїізоляціїприрозміщеннінасінників (від 500 мдо 1 км). Знищення бур’янів із родини капустяних. Глибока зяблева оранка полів, які були зайняті насінниками. Розпушування ґрунту в період масового заляльковування личинок. При заселенні 10 % рослин із чисельністю 2-3 жуки на одну рослину в період утворення бутонів рекомендується обробка рослин інсектицидами.
Стебловий капустяний прихованохоботник (Ceutorrhynchus guadridens Panz.) поширений повсюдно та найбільше шкодить у Лісостепу й на Поліссі. Пошкоджує капусту, ріпу, редис, брукву, ріпак ярий, гірчицю та інші капустяні.
Зимують статевонезрілі жуки під рослинними рештками на узліссях, у лісосмугах, парках, садах. Жуки пробуджуються у першій половині квітня, коли температура верхнього шару ґрунту прогрівається до 8-9°С. Спочатку жуки додатково живляться на дикорослих, а пізніше на культурних (олійних, кормових і овочевих) капустяних рослинах у полі та на розсаді в парниках. Вони прогризають у черешках і товстих жилках епідерміс, а потім виїдають м’якуш у вигляді невеликих камер, навколо яких розростається тканина і утворюються здуття — «бородавки». Іноді прогризають отвори в листках і пошкоджують верхівки молодих стебел капустяної розсади та насінників.
На початку травня самки відкладають по 3-4 яйця у середню жилку листка, рідше в черешок і стебло. Плодючість — 40-60 яєць. Місця відкладання самками яєць здуваються і нагадують бородавки. Личинки, які вилуплюються через 4-7 діб, прогризають хід у черешок листка, а потім переміщуються у середині стебла донизу, іноді до кореневої шийки. На великих листках розвиток личинки завершується у черешку, без переходу в стебло. Ходи личинок добре помітні у вигляді коричневих смужок, які просвічуються. В одному листку може розвиватися 15-20 личинок.
Пошкоджені рослини відстають у рості й часто гинуть. На насінниках відмирають і обпадають листки, переламуються квітконосні пагони, насіння стає плоским. Розвиток личинок завершується за 20-30 діб, після чого вони зариваються у ґрунт, де заляльковуються у земляних колисках на глибині 2-3 см. Через 18-20 діб, у червні-липні, виходять жуки, які після невеликого періоду живлення мігрують у місця зимівлі. Генерація однорічна.
На личинках шкідника паразитує TersilochusobscuratorAubert (Hymenoptera: Ichneumonidae).
Заходи захисту. Осіння глибока зяблева оранка. Знищення капустяних бур’янів. При заселенні 1-2 жуки на 40 рослин рекомендується проведення обприскування інсектицидом.
Великий ріпаковий прихованохоботник (Ceutorrhynchus napi Gyll.) поширений скрізь, де вирощують ріпак.
Найбільш шкідливий серед прихованохоботників. З'являється навесні другим після хрестоцвітого прихованохоботника. Активно поширюється у регіонах масового вирощування ріпаку. Жуки зимують у ґрунті на полі після ріпаку. За температури повітря вище 6°С починають з'являтися із місць зимівлі, масово вилітають за температури 9...12°С. Рано навесні (часто у середині березня, ще до початку відновлення вегетації), коли впродовж 7-10 днів максимальна денна температура перевищує 9°С тепла, самки великого ріпакового прихованохоботника відкладають яйця у верхівки молодих пагонів ріпаку (нижче на 1 см за верхівку пагона). У місцях проколів на стеблі видно темні плями. Личинки прогризають ходи всередині пагонів, спричинюючи розтріскування вздовж стебла і його зигзагоподібне вигинання у вигляді латинської літери "s". Пошкоджений пагін хворобливо потовщується, стає сплющеним або розтріскується, ріпак нерівномірно цвіте й достигає. У м'якоті стебла вздовж переміщення личинок видно коричнюваті сліди їхньої життєдіяльності. Найбільшої шкоди рослина зазнає у разі відкладення яєць у фазі від початку росту пагона до 30 см його висоти. Личинки можуть пошкоджувати також кореневу шийку. У місця пошкодження проникає патогенна інфекція, спричинюючи ураження такими хворобами, як фомоз, склеротиніоз, біла гниль, сіра гниль.
Заходи захисту такі самі.
Чорний стебловий капустяний, або хрестоцвітий прихованохоботник (Ceutorhynchus picitarsis) - жук, личинки якого живуть у стеблах ріпаку. Личинки виїдають ходи у листках і головному пагоні.
Ознаки пошкодження подібні до ознак, спричинених личинкою ріпакової блішки. Личинки хрестоцвітого прихованохоботника, як і личинки ріпакової блішки, є причиною раннього (осіннього, весняного) вилягання рослин. Жуки з'являються вже за температури повітря 4...6°С, першими серед прихованохоботників, навіть у березні, а іноді ще й у лютому. Яйця відкладають від вересня до березня у пазухи листків, у грубіші жилки листків, кореневу шийку. З яєць розвиваються личинки, які живляться у кореневій шийці, нижній частині стебла, листках. Типовим пошкодженням посівів є руйнування головного стебла, вилягання стебел рослин на рівні поверхні ґрунту, особливо у разі сильних вітрів. Верхівка пагона рослини, пошкоджена восени, відмирає, а рослина вимерзає або формує бічні пагони (часто це явище діагностують як пошкодження від морозу). У рослин, що збереглися, в'януть та обпадають листки, ріст сповільнюється. Захисні обробки проти ріпакової блішки одночасно вирішують проблему захисту від хрестоцвітого прихованохоботника. Розвивається жук в одному поколінні. Сильніше пошкоджує озиму суріпицю.
Заходи захисту такі самі.
Капустяний галовий прихованохоботник (Ceutorhynchus pleurostigma) з'являється на посівах ріпаку наприкінці серпня-початку вересня. Самка вигризає заглибини у кореневій шийці або головному корені й відкладає у них яйця. Внаслідок пошкодження тканин утворюється наріст (гали) у середньому завбільшки в 1 см. Якщо на одній рослині яйця відклали кілька самок, формується кілька наростів (галів). Це послаблює ріст рослин, знижує їхню зимостійкість, рослини можуть ламатися, вони менш стійкі проти ураження грибковими хворобами. Личинка завдовжки до 5 мм, С-подібно зігнута, безнога, жовто-біла з жовто-бурою головою. Живе й зимує всередині галів. Навесні личинка закінчує розвиток і заляльковується у земляних комірках.
Капустяний стручковий комарик, або галиця (Dasyneura brassicae Winn) поширений у Центральній і Південній європейській частині колишнього СРСР, в Україні - повсюди.
Комаха зимує у ґрунті в стадії лялечки в коконі. Комарики вилітають, коли грунт прогріється до температури 12...15°С. Літають увечері, особливо після дощу. Самки відкладають яйця в стручки через отвори, зокрема, зроблені насіннєвим прихованохоботником. Непошкоджені стручки недоступні комарику для зараження через слабкий яйцеклад, який морфологічно не пристосований для самостійного утворення отворів. Через 4-6 днів відроджуються личинки, які розвиваються 10-15 днів, висмоктуючи сік зі стінок молодих стручків, незрілого насіння ріпаку, капусти, редьки, гірчиці тощо. Пошкоджені стручки деформуються, потовщуються і часто розтріскуються. В одному стручку може бути 15-25 личинок. Дохарчувавшись, личинки мігрують у ґрунт, де заляльковуються і зимують.
Ріпаковий пильщик (Athalia rosae L.) трапляється повсюдно, найчисленніший у степовій зоні й Криму. Пошкоджує капусту, ріпак, брукву, редиску, ріпу, редьку, турнепс та інші капустяні рослини.
Зимують личинки-еонімфи, які завершили живлення, у коконі в ґрунті, на глибині 7-15 см. У квітні заляльковуються. Через 8-15 діб вилітають дорослі пильщики і додатково живляться на квітках капустяних та зонтичних рослин. Після спаровування самка за допомогою пильчастого яйцекладу надпилює епідерміс із нижнього боку листка вздовж жилок і відкладає у середину надрізів по одному яйцю. Місця з відкладеними яйцями добре помітні за дрібним здуттям на пластинці листків. Плодючість — 250-300 яєць. У теплу погоду через 6-11 діб вилуплюються личинки, які активно живляться.
Щільність і шкідливість комахи істотно збільшується, якщо під час льоту і відкладання яєць тепло й сонячно. За прохолодної і дощової погоди пильщики не літають, а у разі затяжної негоди можуть загинути, не відклавши яєць. Несправжні гусениці фітофага знищують листки повністю, залишаючи лише центральну жилку, внаслідок чого молоді рослини засихають.
Найбільше значення у знищенні ріпакового пильщика мають ектопаразит — MonoblastusbrachyacanthusGmel. і ендопаразит — PerillissuslutescensHolmgr. (Hymenoptera: Ichneumonidae). На личинках пильщика паразитують мухитахіни: CompsiluraconcinnataMg., BlondelianigripesFll. (Diptera: Tachinidae).
Заходи захисту. Глибока зяблева оранка ґрунту. Знищення бур’янів. Обробка інсектицидами доцільна при заселенні 10 % рослин із середньою чисельністю 3-5 несправжньогусениць на одну рослину.
Капустяний білан (Pieris brassicae L.) поширений повсюдно, проте найбільше шкодить у Лісостеповій і Степовій зонах.
Капустяний білан є синантропом: він поселяється поблизу житла людей. Зимує лялечка на стінах будівель, на заборах, стовбурі дерев. Після відродження – у квітні-травні метелики живляться нектаром квітів, а на 6-8 день відкладають яйця щільними купками по 20-150 штук в одній, переважно на нижню частину листка. Загальна плодючість самиць становить 180-250 яєць. Через 8-12 днів відроджуються гусениці, які до другого віку тримаються разом, а з ІІІ-ІV віків розповзаються і живуть поодинці. Через 15-30 днів гусениці заляльковуються на бур’янах поблизу кормових рослин. Через 10-17 днів вилітають метелики другої генерації. Оптимальна температура для розвитку капустяного білана становиь +20-260С. Розвивається у 2-3 генераціях.
Гусениці грубо об’їдають листя, залишаючи лише товсті жилки.
Чисельність капустяного білана знижують близько 40 видів природних ворогів. На яйцях паразитує яйцеїд — Trichogramma euproctidis Gir., (Hymenoptera: Trichogrammatidae); на гусеницях — їздці: Apanteles glomeratus L., A. rubripes L. (Hymenoptera: Braconidae); Hyposoter vulgaris Ischok., H. didimator Thunb. (Hymenoptera: Ichneumonidae). З ентомофагів лялечок найбільше значення має їздець Pteromalus puparum L. (Hymenoptera: Pteromalidae). За високої вологості повітря гусениці й лялечки часто гинуть від хвороб, спричинених мікроспоридіями, фляшеріями та іншими збудниками.
Заходи захисту. Знищення капустяних бур’янів. Використання біологічних і хімічних препаратів виправдане у разі заселення шкідником 2 особин на 1м2.
Білан ріпний (Pieris rapae L.) поширений повсюдно. Пошкоджує рослини з родини капустяних.
Ріпаковий білан зимує у стадії лялечки на рослинних рештках, стовбурах і гілках дерев, у різноманітних схованках. В умовах України виліт метеликів першої генерації відбувається у травні. Самка відкладає яйця по одному на нижній або верхній частині листка та суцвіття рослин із родини капустяних. Одна самка може відкладати 150-500 яєць.
Озимому ріпаку шкоду можуть завдавати гусениці другої генерації, які з’являється у вересні. Вони ведуть поодинокий спосіб життя: спочатку живляться на листках з нижнього боку, згодом переміщуються на верхній бік листків та об’їдають їх. Дорослі гусениці з’їдають листкову пластинку повністю, у тому числі й товсті жилки. Розвиваються у 2-3 генераціях.
Заходи захисту такі самі, як і проти капустяного білана.
Ріпаковий листоїд (Entomoscelis adonidis Pall.) поширений повсюдно, проте більшої шкоди завдає у зонах Полісся та Лісостепу.
Зимують переважно яйця на поверхні ґрунту або у верхніх його шарах. Личинки виходять із яйця у кінці квітня. Живляться спочатку листям капустяних бур’янів, потім переходять на ріпак та інші культурні рослини. Заляльковуються у ґрунті на глибині 5-8 см. У кінці травня-на початку червня з’являються молоді жуки. Літом, із настанням високих температур, жуки зариваються у ґрунт на глибину 15-18 см і до осені знаходяться там у стані діапаузи. Наприкінці серпня по закінченню діапаузи жуки знову живляться капустяними культурами, потім відкладають яйця. Ріпаковий листоїд має одну генерацію у рік.
Шкодять переважно жуки, але при масовому розмноженні личинки також. Жуки грубо обгризають листки, а личинки їх скелетують, об’їдають із країв або вигризають овальні дірочки.
Заходи захисту. Осінній обробіток ґрунту. Знищення бур’янів із родини капустяних. Розпушування ґрунту в міжряддях. У разі заселення шкідником 10 % рослин і за середньої щільності 5-6 і більше особин на одну рослину проводять обприскування інсектицидами.
Капустяний листоїд (Phaedon cochleatiae F.) поширений повсюдно, проте більшої шкоди завдає у Поліссі і північному Лісостепу.
Зимують у ґрунті або під рослинними залишками. Весною залишають місця і живляться на капустяних бур’янах, потім переходять на культурні рослини, в тому числі і ріпак. Самки відкладають яйця у ямки, вигризені в м’якоті листка. Ембріональний розвиток триває 8-12 днів. Через 16-22 дні личинки заляльковуються у ґрунті на глибині 10-15 см, а через 8-12 днів з’являються жуки, які і залишаються на зимівлю. Розвивається в одній генерації.
Заходи захисту такі самі, як проти ріпакового листоїда.
Весняна капустяна муха (Delia brassicae Bouche) поширена в зоні достатнього зволоження, переважно на Поліссі, центральному і північному Лісостепу.
Зимують личинки у несправжніх коконах у ґрунті на ділянках, де розвивається шкідник, на глибині 10-15 мм. Виліт мух починається наприкінці квітня-на початку травня, коли ґрунт на глибині залягання пупаріїв прогрівається до 12оС.
Найінтенсивніший літ спостерігається у теплі сонячні дні з 10.00 до 15.00 годин. Через 2-3 дні після вильоту і живлення нектаром на квітучих рослинах мухи спаровуються, а ще через 8-15 днів самка починає відкладати яйця. Ця фаза розвитку шкідника збігається із цвітінням вишні і бузку. Самка відкладає 100-150 яєць, поодинокі або невеликими купками до 2-3 штуки на поверхню ґрунту поблизу рослин біля кореневої шийки, під грудочки і в тріщини ґрунту. Яйця досить чутливі до погодних умов, за спекотної посушливої погоди переважна більшість їх (70-90%) висихає і гине.
Для розвитку яєць необхідна висока вологість ґрунту до коріння рослини. Розвиток личинок триває 20-30 днів. При цьому вони тричі линяють, і поблизу кореневої системи пошкоджених рослин заляльковуються у ґрунті. Лялечка розвивається 15-20 днів.
Через 10-20 днів відроджуються мухи другої генерації, які після додаткового живлення на нектароносах відкладають яйця. Личинки закінчують розвиток у ґрунті, де згодом перетворюються у пупарії. У такому вигляді шкідник зимує. У межах свого ареалу весняна капустяна муха за рік розвивається у двох генераціях.
Найбільшої шкоди завдають личинки весняної мухи першої генерації, що розвиваються на молодих рослинах, малостійких до пошкоджень. Пошкодження личинками рослин викликає затримку росту, коріння їх загнивають. Листя приймають синюватий відтінок. Сильно пошкоджені рослини падають і гинуть.
В Україні зареєстровано понад 30 видів паразитів і хижаків мухи. Жуки стафіліни — Aleochara bilineata Gyll. і Trybliographa rapae Westw. — знищують яйця та личинок мухи, а личинки паразитують всередині несправжнього кокона. Чисельність личинок і лялечок капустяної мухи обмежують паразитичні горіхотворки (Cynipidae) з родів Trybliograhha sp., Cothonaspis sp., їздці — Stilpnus tenebricosus Grav., Phygadeuon fumator Grav., Tersilochuss heterocerus Thous. (Hymenoptera: Ichneumonidae), Opius carbonarius Nees., Alysia manducator Pz., Phaenocarpa ruficeps Nees., Aphaereta dificilis Nixom, Ap. minuta Nees. (Hymenoptera: Braconidae). Личинкиталялечкивнесправжніхкоконахуражуютьсягрибом Spicfrsa fumosorosea.
Заходи захисту. Глибока зяблева оранка. Знищення бур’янів. Розведення і випуск імаго стафілін із роду алеохара. Використання інсектицидів у період льоту мух і відкладання яєць одним із дозволених інсектицидів.
Капустяна попелиця (Brevicoryne brassicae L.) поширена повсюдно, проте найбільш шкідлива в зонах достатнього зволоження.
Зимує у стадії яйця на рослинних рештках капустяних. У квітні-першій декаді травня відроджуються личинки, у цей час середньодобова температура повітря становить +10оС. Вони відразу починають живитися. Перші дві-три генерації розвиваються на капустяних бур’янах, згодом - заселяють ярий ріпак.
Популяції капустяної попелиці досить плодючі. Весь цикл розвитку триває у середньому 14 днів. Самки починають відкладати яйця з другої декади вересня. Протягом року попелиця розвивається у 10-16 генераціях.
Шкідник поширений на посівах озимого та ярого ріпаку, особливо у вологі роки, і шкодить у різні фази онтогенезу рослин майже до збирання урожаю.
Попелиця живиться соком рослин, що призводить до скручування, передчасного в’янення і висихання листків, бутонів, квіток та стручків. На рослинах ріпаку, пошкоджених капустяною попелицею, стручки дуже дрібні з недорозвиненим щуплим насінням, посівні і товарні якості яких знижується.
Негативно впливають на розвиток попелиці зливові дощі та холодна погода. Чисельність шкідника знижують хижаки, паразити й хвороби. Виявлено близько 100 видів паразитів і хижаків попелиці. Основними хижаками є представники родин кокцинелід (Coleoptera: Coccinellidae): CoccinellasemtempunctataL., C. guatuordecimpunctataL., ActaliabipunctataL. та ін.; сирфід (Diptera: Syrphidae): SyrphusribesiiL., S. balteatusDeg.; галиць (Cecidomyidae): AphidoletesaphidimytaRondam, A. urticariaeKieffer та ін.; золотоочок (Neuroptera: Chrysopidae): ChrysopacarneaL., Ch. perlaL. та ін.; паразитами родини афідіїди (Hymenoptera: Aphidiidae): DiaeretiellarapaeMinston, AphidiusmatriariaHal., A. rosaeHal. та ін. Спостерігається загибель шкідника від ентомофторових грибів — Entomophtorasp.
Заходи захисту. Знищення післязбиральних решток (дворазове дискування) і бур’янів із родини капустяних. Глибока зяблева оранка полів з метою заорювання рослинних решток. У разі виявлення перших осередків шкідника і чисельності 150 особин на 10 рослин доцільно використовувати інсектициди. Однак перед проведенням хімічних обробок слід здійснити облік ентомофагів у колоніях шкідника. При співвідношенні шкідник-ентомофаг 20:1 афідициди не використовуються.
Ріпаковий барид (Baris сhlorizans Germ.) поширений повсюдно.
Жуки ріпакового барида зимують у ґрунті та в рослинних рештках. Після виходу з місць зимівлі вони вигризають ямки на стеблах і черешках листків. Личинки проточують ходи в черешках і стеблах. Пошкоджені тканини жовкнуть, згодом на погризених місцях утворюються ниркоподібні нарости. Жуки пошкоджують і листки, в яких вигризають дуже багато дір, у результаті чого пластинка стає схожою на решето. Молоді рослини, пошкоджені баридами, відстають у рості, а при сильному пошкоджені всихають і гинуть.
У роки масового розмноження завдають великої шкоди насінникам ріпаку. Жуки пошкоджують молоді пагони, а личинки - внутрішні тканини, внаслідок чого велика кількість зав’язей обпадає, і урожай насіння значно знижується.
Капустяна совка (Matestra brassicae L.) поширена повсюдно, проте найбільшої шкоди завдає у Лісостеповій і Степовій зонах.
Зимує у ґрунті на глибині 9-12 см. Метелики першої генерації літають у травні-червні, живляться нектарниками. Літають вночі, а вдень ховаються у траві та інших місцях.
Самки відкладають яйця купками в орний шар по 30-80, а інколи по 200 яєць на нижній бік листка. Яйцекладка припадає на червень-липень, інколи серпень. Загальна плодючість самок досягає 550-2500 яєць. Через 7-14 днів відроджуються гусениці, які спочатку тримаються разом. Розвиток гусениць продовжується протягом 30-50 днів залежно від температури і вологості повітря. Закінчивши розвиток, вони зариваються у ґрунт на глибину 9-12 см, де заляльковуються і залишаються на зимівлю.
Гусениці першого віку скелетують листя знизу, а другого та третього - вигризають у листках наскрізь отвори неправильної форми. Гусениці старших віків з’їдають листки повністю. Живляться переважно вночі, а вдень ховаються при основі рослин.
Чисельність шкідника обмежують близько 39 видів ентомофагів. Яйцязаражає Trichogramma evanescens Westw. (Hymenoptera: Trichogrammatidae); нагусеницяхпаразитуютьїздці — Therion circumflexum L., Netelia testacea Grav., Exetastes atrator L., E. cinetipes Rats. (Hymenoptera: Ichneumonidae); Apanteles rubecula Marsh., Microphitis tuberculifera Wesm., Metcorus rubens Nees.; Nomolobus annulicornis Nees., Rogas ductor Thumb. (Hymenoptera: Braconidae); Euplectrus bicolor Suederus, Eulophus penniconis Nees. (Hymenoptera: Eulophidae), мухитахіни — Voria ruralis Fll., Siphona cristata F., Ernestia consobrina Mg., (Diptera: Tachinidae); нематода — Hexamermis tuberculifera Wesm. таін. Лялечки й гусениці уражуються грибними та бактеріальними хворобами.
Заходи захисту. Зяблева оранка. Культивація міжрядь у період масового заляльковування першої генерації. Знищення квітуючих бур’янів під час додаткового живлення метеликів. Два випуски трихограми по 40-50 тис. особин на гектар проти кожного покоління шкідника — на початку відкладання яєць і через 6-7 діб після першого випуску. Використання біопрепаратів або інсектицидів доцільне при заселенні совкою 5% рослин із середньою щільністю дві і більше гусениць на одну рослину.
Ковалики (Elatenidae). Шкідниками ріпаку є 2-3 види з групи злакових коваликів роду Agriotes: смугастий (A. lineatus L.) і темний (A. obscurus L.). Поширені повсюдно, проте найбільш шкодять їх личинки (дротяники) у зоні Лісостепу та Полісся. Личинки живуть у ґрунті чотири роки і живляться проростками насіння, коренями ріпаку. Навесні, при польовій стиглості ґрунту, дротяники піднімаються у верхній шар (1-8 см), живляться набубнявілим насінням, паростками рослин, корінцями та підземною частиною стебла озимих. Характерною особливістю дротяників є вертикальні і горизонтальні міграції, тісно пов’язані з гідротермічним режимом орного шару. До жовтня-початку листопада личинки перебувають переважно в шарі 3-20 см.
Найбільшої шкоди дротяники завдають посівам ріпаку, де попередником були багаторічні трави, кукурудза, а також забур’янені пирієм повзучим посіви.
Личинки і лялечки коваликів мають підвищену чутливість до змін вологи, концентрації ґрунтового розчину, кислотності ґрунту, які спричинюють помітні порушення в їхньому організмі і призводять навіть до їх загибелі. У зв’язку з цим нерідко в регуляції чисельності коваликів істотну роль відіграють едафічні умови.
Значну кількість коваликів, особливо їхні яйця, личинок і лялечок знищують хижі членистоногі (жужелиці, клопи, павуки), а також птахи. Найбільш ефективним хижаком є степовий красотіл – CalosomadenticolleGel. із родини жужелиць.
Захисні заходи. Максимальне знищення пирію та інших злакових бур’янів, якими живляться дротяники. Допосівну обробку насіння ріпаку проводять, використовуючи один із дозволених пестицидів.
Мертвоїди (Silphidae). Найбільшої шкоди ріпаку завдають види: мертвоїд гладенький (матовий буряковий) Aclypaeaopaca L. та мертвоїд голий Aclypaea undata Mill.
Перший вид більш поширений у західних областях. Крім ріпаку пошкоджують цукрові буряки, сходи хлібних злаків, картоплю, соняшник, капусту, редис, цибулю, різні види бур’янів. Зимують жуки під рослинними решками або грудочками ґрунту. Навесні самки відкладають яйця у ґрунт, на глибину до 5 см, з яких через тиждень відроджуються чорні личинки зі світлими краями передніх сегментів. Вони об’їдають краї листків суцільно, по краях пошкодженої тканини залишаються темно-зелені виділення. Личинки розвиваються протягом 15-18 днів, потім заляльковуються у ґрунті. Повний цикл розвитку шкідника становить 33-45 днів.
Жуки мертвоїда голого поширені повсюди. Жуки і личинки пошкоджують багато видів зернових, технічних, бобових, овочевих та інших культур. У другій декаді червня личинки заляльковуються у ґрунті. Через 13-14 днів з’являються жуки нового покоління, які після живлення на рослинах залишаються на зимівлю.
Заходи захисту. Знищення бур’янів на полях, межах, перелогах прийомами агротехніки або гербіцидами. Хімічні обробки посівів ріпаку проводять проти жуків у фазі сходів одним із дозволених інсектицидів.
Підгризаючі совки (Noctuidae). Озима совка (Scotia segetum Sehiff.) поширена у всіх ріпакосіючих зонах. Гусениці пошкоджують озимі культури (зернові, ріпак), буряки, кукурудзу, соняшник, рицину, картоплю, капусту, моркву, цибулю, баштанні та інші культури, різні бур’яни – всього близько 150 видів рослин із 36 родин. Особливо розмножується і завдає істотної шкоди в останні роки у зв’язку з порушенням технології вирощування сільгоспкультур.
На більшій частині України озима совка розвивається у двох генераціях, а в північних і особливо в північно-західних областях - в одній. Для посівів ярого ріпаку більш шкідливою є перша генерація, для озимого - друга. Самки при відкладанні яєць віддають перевагу низькорослим бур’янам (лободі білій, щириці, осотам, берізці польовій) та рослинним решткам. Там вони відкладають від 470 до 2220 яєць, що залежить від умов живлення гусениць і метеликів.
Гусениці 1-го та 2-го віків живляться відкрито переважно бур’янами, а також молодими листочками ріпаку, вигризаючи у них невеликі дірочки. Починаючи з третього віку вони живуть у ґрунті і підгризають рослини на рівні ґрунту.
Розмноження озимої совки значною мірою обмежують паразити, хижаки, хвороби. В яйцях, гусеницях і лялечках шкідника розвивається понад 120 видів ентомофагів, найбільше значення з яких мають іхневмоніди й трихограміди, а також вірусні хвороби.
На гусеницях паразитують: з родини Ichneumonidae — Amblyteles vadatorius W.S., A.panzeri Wеsm., Ichneumon sartitorius L., Ophion luteus L., Paniscus ocellaris Thoms.; з родини Braconidae — Macrocentrus collaris Spin. і Meteorus rubens W.S.; з тахін — Gonia capitata D. L. і G. ornata Mg., Periscepcia carbonaria Panz., Peletieria rubescens R.D., P. ferina Ztt., Earythia caesia Fll. та ін.
Заходи захисту. Велике значення в обмеженні чисельності озимої совки має правильний обробіток ґрунту під озимі чистого і зайнятого парів, а також полів після непарових попередників; міжрядний обробіток ґрунту на просапних культурах; обробіток ґрунту після збирання просапних попередників озимих культур зумовлює загибель гусениць, пронімф і лялечок. З біологічних заходів - застосування дворазового випуску трихограми із розрахунку 50 тис. особин/га; з хімічних - обробка полів при наявності двох гусениць на 1 м2 дозволеними для використання інсектицидами.
Бурякова нематода (Heterodera schachtii Schmidt) поширена більше як у 40 країнах світу. В Україні спостерігається у всіх зонах бурякосіяння, але найбільш шкідлива в західному Лісостепу. Паразитує на рослинах 23 родин класу дводольних. Із сільськогосподарських культур найбільше пошкоджує цукрові буряки, ріпак, редьку, гірчицю, капусту.
У своєму розвитку нематода має декілька стадій: яйце, личинка (інвазійні - другого віку; паразитуючі - третього і четвертого), дорослі особини, цисти - відмерла самиця з яйцями і личинками всередині. В дорослих особинах часто виражений статевий диморфізм - форма тіла самців червоподібна (1,0-1,5 мм), самиць - лимонноподібна (0,5-1,3 мм).
Зимує у ґрунті у вигляді цист на глибині 20-40 см. У такому стані нематода здатна зберігатися до 6-9 років. Навесні за температури ґрунту 15-16оС відбувається вихід із цист інвазійних личинок завдовжки до 0,4 і завширшки до 0,02 мм. Вони активно переміщуються на невелику відстань і згодом проникають у корені та починають живитися й розвиватися. У четвертому віці личинки набувають статевої диференціації. Тіло самиці потовщується, розриваючи покриви коріння рослини і виступає назовні. Самці рухомі, знаходять на коріннях самиць, запліднюють їх і гинуть. У самиці дозрівають 80-200, іноді до 500 життєздатних личинок і яєць. У серпні самиці припиняють відкладання яєць і личинок, шкіра їх хітинизується, і вони перетворюються у цисту.
Розвиток однієї генерації триває 45-60 днів. На ріпаку за вегетацію розвивається до трьох генерацій. Пошкоджують рослини личинки, що проникають у дрібні корінці, висмоктуючи їх соки. Гетеродероз проявляється на посівах ріпаку у вигляді плішин із загиблих або пригнічених рослин, що відстають у рості, з жовтим відмерлим листям. На корені з’являється багато бокових корінців, на яких спостерігаються білі лимоноподібні самиці. Коренева система набуває вигляду «бородатості».
Обмежують чисельність нематод гриби і бактерії. Із них найбільше значення мають паразитуючі на личинках і цистах гриби родів Olpdium A. Br., TorullaPers, PhytiumPringsh. та ін., а також деякі бактерії.
Заходи захисту. Дотримання сівозміни. Повернення на попередне місце через 4-5 років, на сильно заражених полях – не раніше 7-8 років. За наявності в 100 см3 більше 6 цист або 500 личинок рекомендується за 2-3 роки до висівання ріпаку вирощувати культури, які зменшують чисельність нематод. Так, кращими передпопередниками є: багаторічні бобові трави, горох, картопля, кукурудза на зелений корм або силос, а із попередників – озиме жито, озима пшениця, ячмінь, льон. Найбільш сильно очищають ґрунт від нематоди цикорій, вика мохната та жито. Вапнування кислих ґрунтів. Внесення підвищених норм добрив калійних, фосфорних і азотних для збільшення стійкості рослин до пошкоджень.
Система захисту ріпаку від шкідників
Істотне значення в обмеженні чисельності шкідників ріпаку мають організаційно-господарські та агротехнічні заходи. Так, посіви озимого ріпаку в сівозміні слід розміщувати після попередників, що рано вивільняють поля, достатньо удобрені або залишають великий запас поживних речовин і вологи (багаторічні бобові трави, рання картопля, горох, вико-вівсяна сумішка на зелений корм, льон, озимі зернові), а ярого - після картоплі, зернових культур. При цьому слід передбачати просторову ізоляцію від минулорічних полів капустяних культур на 1 км. Не можна допускати повернення ріпаку на те саме поле після капустяних культур чи цукрових або кормових буряків раніше, ніж через 5 років у зв’язку з загрозою розмноження спільного для цих культур небезпечного шкідника – бурякової нематоди. Вчасне знищення бур’янів на всіх культурах сівозміни, в тому числі й дикорослих видів капустяних, що є джерелом розмноження шкідників ріпаку.
Зразу ж після збирання попередника поле під озимий ріпак дискують. Оранку після зернових колосових, ранньої картоплі та гороху проводять на глибину 20-25 см, після багаторічних трав – на 25-30 см через 12-14 днів після дискування.
При появі сходів бур’янів перед сівбою озимого ріпаку їх знищують за допомогою передпосівної культивації. Такий обробіток ґрунту зменшує потребу в застосуванні гербіцидів, обмежує заселеність поля деякими ґрунтовими шкідниками.
Система обробітку ґрунту під ярий ріпак після зернових і кормових культур також починається із лущення, а після просапних – з культивації та боронування.
Протруєння очищеного й каліброваного насіння ріпаку інсектицидами: Чинуком, 20% т.к.с. (2 л/т), Космосом 250, т.к.с. (8 л/т) або любим інсектицидним протруювачем, дозволеним до використання в Україні (табл. 1), сприяє обмеженню чисельності багатьох шкідників на сходах.
Висівати ріпак слід в оптимальні строки, не допускаючи надранніх для озимого і пізніх - для ярого.
Сходи озимого і ярого ріпаку проти капустяних блішок обприскують одним із дозволених інсектицидів: Децис ф–Люкс, к.е., (0,3 л/га), Штефесін, к.е. (0,3 л/га) - насіннєві посіви та на технічні цілі, Ф’юрі, в.е. (0,1 л/га), Сумі-альфа, к.е. (0,3 л/га), Альтекс 100, к.е. (0,1 л/га), Альфа-Супер, к.е. (0,1 л/га), Біская 240 OD, о.д. (0,25), Борей, с.к. (0,1л/га) та іншими дозволеними препаратами. За утворення 2-4-х листків на озимому ріпаку проти ріпакового пильщика, ріпакового листоїда, гусениць капустяного білана, капустяного прихованохоботника посіви обприскують Моспіланом, р.п. (0,10-0,12), Оперкотом Акро, к.с. (0,05 л/га), Ф’юрі, 10%-ною в.е. (0,1 л/га) або Штефесіном, 5%-м к.е. (0,3 л/га) – на насіннєві посіви та технічні цілі (табл. 1).
Навесні під час відновлення вегетації озимого ріпаку проти капустяних блішок посіви обробляють тими самими інсектицидами, що й сходи.
У фазі 4-6-х листків-початку бутонізації проти ріпакового квіткоїда, ріпакового листоїда, ріпакового пильщика, ріпакового клопа, стеблового капустяного й ріпакового прихованохоботників і капустяного білана посіви обробляють Штефесіном, 5%-м к.е. (0,3 л/га) – на насіннєві посіви та на технічні цілі, Сумі-альфа, 5%-м к.е. (0,3 л/га), Ф’юрі, 10%-ю в.е. (0,1 л/га) та іншими зареєстрованими препаратами. На ярому ріпаку проти ріпакового квіткоїда рекомендовано також Фуфанон, 57% к.е. (0,6-0,8 л/га).
Для захисту ріпаку як медоносної культури від шкідників і запобігання негативному впливу пестицидів на бджіл та ентомофагів у фазі бутонізації-цвітіння проти капустяної совки та біланів замість хімічних обробок випускають двічі-тричі трихограму з інтервалом у 5-7 днів: вперше – на початку відкладання яєць (20 тис. особин на 1 га), у подальшому - з розрахунку 1 самиця на 20 яєць лускокрилих шкідників. Проти личинок першого покоління ріпакового пильщика й капустяного білана на посівах може бути доцільним застосування мікробіопрепаратів.
Не пізніше як за 20 днів до збирання урожаю проти капустяної попелиці, прихованохоботників і ріпакового квіткоїда за їх чисельності понад економічні пороги шкідливості застосовують ті самі інсектициди, що й перед фазою бутонізації.
Для обмеження пошкодження ріпаку стручковою (опаленою) вогнівкою та капустяною стручковою галицею і ураження насіння хворобами збирати врожай належить у стислі строки прямим комбайнуванням у фазі технічної стиглості насіння або роздільним – у два етапи: скошування у валки при побурінні стручків на центральному стеблі з подальшим підсушуванням, очищенням і калібруванням.
Закінчують обробіток інсектицидами за 4-5 днів до вильоту на поле бджіл. При потребі посіви обприскують вдруге в кінці цвітіння.
