Недобір спричинюють фітофаги
Кукурудза вирощується у всіх природних зонах України, але посіви на зерно та силос займають найбільші площі в Степу й Лісостепу, а також у Закарпатті, де вони становлять до 20% площ польової сівозміни.
Один із резервів збільшення валового збору кукурудзи - ліквідація втрат і недоборів зерна через фітофагів.
Кукурудзу пошкоджують близько 200 видів комах, серед яких у нашій країні економічне значення у різних зонах мають 15–20 видів. Внаслідок пошкодження шкідниками понижується продуктивність кукурудзи, погіршуються посівні, харчові та кормові якості зерна.
Серед шкідників кукурудзи найбільш поширеними, які завдають значних збитків, є багатоїдні комахи: ковалики - темний, посівний, смугастий та інші; чорниші - мідляк кукурудзяний, широкогрудий, кукурудзяний стебловий метелик; попелиці - звичайна злакова, соргова або кукурудзяна, волохата кукурудзяна; південний сірий довгоносик.
Пошкодження сходів
Коріння або паростки сходів у ґрунті пошкоджують личинки багатьох видів жуків - коваликів (Elateridae), чорнишів (Tenebrionidae), пилкоїдів (Alleculidae) та пластинчатовусих (Scarabaeidae) хрущів, хлібних жуків, кукурудзяного жука.
Кова?лики (Elateridae) - родина ряду жуків, чисельність якої становить близько 7 тис. видів. Розповсюджені по всій земній кулі. Особливістю коваликів є наявність особливого виросту на стерніті передньогрудей, який входить у відповідний жолобок на середньогрудях - це механізм перевертання зі спинного боку на черевний. Завдяки різкому руху виросту жук, що знаходиться на спинному боці, підлітає у повітря, і зазвичай падає на черевний бік, при цьому чутно характерне клацання.
Під час зимівлі личинки більшості видів коваликів мігрують глибше 25–35 см, де температура ґрунту є порівняно більш стабільною і не опускається нижче критичної, яка, зокрема, для коваликів степового і темного становить 3,9?С. Вертикальні переміщення цих комах у ґрунті відбуваються впродовж весняно-осіннього періоду і пов’язані переважно з пошуком корму та більш оптимальних умов для розвитку. При помірній температурі та високій вологості дротяники тримаються у шарі 5–7 см й інтенсивно живляться рослинами. Для початку весняної вертикальної міграції личинок коваликів необхідне встановлення середньої декадної температури ґрунту на глибині 20 см - +6,5?С, на глибині 40 см - +4,7?С. Для масового переміщення дротяників із глибших шарів ґрунту до верхніх потрібна середня декадна температура на глибині 20 см +8,1?С, на глибині 40 см - +8,5?С.
На посівах кукурудзи дротяники вигризають внутрішню частину висіяних зерен, обгризають підземну частину стебел і коріння сходів. Результатом шкідливої дії дротяників є значне зрідження посівів. Ступінь шкідливості дротяників обумовлюється кількістю шкідника і його віковим складом, температурою та вологістю ґрунту, рівнем агротехніки, наявністю у ґрунті заораних рослинних решток. По мірі просування на північ шкідливість дротяників зростає - це пояснюється як зростанням чисельності шкідників, так і більш тривалим періодом проростання насіння і росту сходів, у який пошкодження особливо небезпечні для рослин.
В Україні поширені кілька видів коваликів, найбільш шкідливими та численними є посівний, широкий, степовий, смугастий, темний та чорний ковалики.
Смугастий ковалик (Agriotes lineatus L.) - шкідлива комаха. Пoшиpeний в Україні повсюдно. Пoшкoджyє piзнoмaнiтнi ciльcькoгocпoдapcькi кyльтypи, ocoбливo кyкypyдзy, кapтoплю, овочеві.
Зимують жуки в ґрунті у лялечкових колисочках, на глибині 100 см, личинки різних віків - на глибині 50–80 см. У лісостеповій зоні України жуки з’являються на поверхні ґрунту в першій половині травня і зустрічаються до середини червня. Масовий літ і відкладання яєць - зазвичай наприкінці травня. Живляться пилком квітів, рідко листям злакових. Самка відкладає яйця у ґрунт поблизу коренів злакових рослин; максимальна плодючість сягає 100–120 яєць. Повний розвиток завершується за чотири роки. Закінчивши розвиток, личинка заляльковується у липні-серпні. Жуки формуються у лялечкових колисочках наприкінці серпня.
Шкiдливa cтaдiя кoвaли-кiв - личинка. Ha кyкypyдзi шкoдoчиннicть їx пoв’язaнa з двoмa кaлeндapнo-фeнo-лoгiчними пepioдaми. Пicля ciвби вoни виїдaють зapoдoк тa eндocпepм нaciння, пiзнiшe - cxoди pocлин. Baжливe знaчeння y знижeннi чиceльнocтi дpoтяникiв має виpoщyвaння кyкypyдзи в ciвoзмiні. Kpaщими пoпepeдникaми, якi oбмeжyють їx шкідливість, є озима пшениця i цукрові буряки. Бaжaнo мiжpяднi oбpoбітки ґpyнтy пoв’язyвaти з бiльш ypaзливими cтaдiями poзвиткy кoвaликiв (линяння, вiдклaдання яєць, вiдpoджeння мoлoдиx личинoк).
Посівний ковалик - наймасовіший шкідник на орних угіддях.
Ковалик широкий (Selatosomus latus F.) в Україні є повсюдно, але найбільшої шкоди завдає у Лісостепу.
З'являються жуки ранньою весною, літають до кінця травня. Ведуть денний спосіб життя. Яйця відкладають у червні. Одна самка може відкласти до 180 яєць. Тривалість одного покоління сягає 4–5 років. У червні-серпні четвертого року личинки заляльковуються на глибині 10–15 см. Фаза лялечки триває близько двох тижнів. Зимують личинки різного віку і жуки. На відміну від личинок ковалика блискучого личинки цього виду віддають перевагу важким за механічним складом грунтам. Більш шкідливі личинки старших віків. Личинки всеїдні - пошкоджують висіяне насіння, підземні стебла, коренеплоди та бульби багатьох польових культур. Повсюдно дуже шкідливі. У степовій зоні більш шкідливий на зрошуваних землях. Велике значення в обмеженні чисельності личинок ковалика мають граки, а також хижі туруни.
Ковалик степовий (Agriotes gurgistanus) в Україні трапляється повсюдно, за винятком піщаних ґрунтів Полісся. Зона найбільшої шкідливості охоплює центральний і лівобережний Лісостеп. Жуки пошкоджують висадки цукрових буряків, об’їдаючи квітки, личинки - висіяне насіння і молоді сходи цукрових буряків, злакових і овочевих культур.
Зимують жуки в лялечкових колисочках у ґрунті на глибині 10–12 см, а личинки різних віків - на глибині 5–35 см. На поверхню ґрунту жуки виходять з другої половини квітня, у період сівби ранніх ярих і цукрових буряків. Строки появи імаго в лісостеповій зоні за кілька років коливалися з 12 до 25 квітня, масовий літ і спарювання - з 27 квітня по 12 травня.
Навесні жуки живляться пилком і квітками кульбаб та мати-й-мачухи.
Яйця відкладають у ґрунт купками по 3–5, в одній кладці від 12 до 20 яєць; плодючість самки - від 200 до 500 яєць. Ембріональний розвиток триває два-три тижні. Личинки першого віку безбарвні, майже прозорі, до 2 мм, відроджуються наприкінці травня-у червні. Живляться дрібними безхребетними, а також паростками бур’янів і культурних рослин. Розвиваються личинки 2–3 роки, однак деяка їх частина - до 4 років. Завершивши розвиток, личинки заляльковуються у вересні-жовтні. Тривалість розвитку лялечки сягає 3–4 тижні.
Природними ворогами личинок є хижі жужелиці родини Broscus, однак вони не відіграють помітної ролі в обмеженні їх чисельності.
Смугастий ковалик (Agriotes lineatus L.) пoшиpe-ний в Україні повсюдно. Пoшкoджyє piзнoмaнiтнi ciльcькoгocпoдapcькi кyльтypи, ocoбливo кyкypyдзy, кapтoплю, овочеві.
Зимують личинки piзнoгo вiкy y ґpyнтi нa глибинi вiд 25–35 дo 70–90 cм. Haвecнi пpи пoльoвiй стиглоcтi гpyнтy вoни пiднiмaютьcя y вepxнiй шap (1–8 cм), де живлятьcя нaбyбнявiлим нaciнням, пapocткaми piзниx pocлин, кopiнцями тa пiдзeмнoю чacтинoю cтeблa озимих. Xapaктepнoю ocoбливicтю для ниx є вepтикaльнi мiгpaції y ґpyнтi, тicнo пoв’язaнi з гiдpoтepмiчним peжимoм opнoгo шapy, a тaкoж нaявнiстю, видoвим cклaдoм i cтaнoм pocлиннocті. Дo жoвтня-пoчaткy лиcтoпaдa личинки пepeбyвaють пepeвaжнo в шapi 3–20 cм. Зaлялькoвyютьcя y ґpyнтi нa глибинi 10–14 cм. Caмки вiдклaдaють яйця у ґpyнт нa глибинy 2–5 cм, плoдючicть їx 150–200 яєць. Пoвний цикл poзвиткy кoвaликiв вiдбyвaєтьcя у ґpyнтi i тpивaє 3–5 років.
Ковалик темний (Agriotes obscurus L.). Жуки літають з кінця квітня до кінця червня. Під час відкладання яєць (у травні-червні) вони збираються на культурах із більш вологим і прохолодним приземним ярусом, зокрема на посівах злаків та багаторічних бобових трав. Удень вони ховаються під грудками землі і рослинними рештками. Яйця відкладають купками на прикореневі частини рослин. Залежно від вологості й температури навколишнього середовища фаза яйця триває від 12 днів до 1,5 місяця. Влітку личинки живуть у верхньому шарі ґрунту, переміщуючись вище або нижче залежно від вологості різних його ярусів, а восени заглиблюються до 1 м і на цій глибині зимують. Протягом вегетаційного періоду дротяники підгризають коріння різноманітних польових культур. Розвиток їх триває більше чотирьох років. Наприкінці четвертого року в липні-серпні личинки заляльковуються. Тривалість фази лялечки - 1,5–2 тижні. Жуки, що в липні-серпні виходять із лялечок, зимують у ґрунті. Цикл розвитку 5-річний. Віддає перевагу багатим на гумус, лучним і торфовим ґрунтам.
Ковалик чорний (Athous niger L.) в Україні поширений по долинах річок. Жуки виходять із лялечок у травні, тобто дещо пізніше за темного та інших коваликів. Веде денний спосіб життя і тримається відкрито на рослинах. У червні-липні самка відкладає у міжряддя купками до 60 яєць, по кілька десятків у кладці. Фаза яйця триває до 25 днів. Тривалість повного циклу розвитку не менше чотирьох років. Зимують личинки останнього віку, які в кінці квітня перетворюються на лялечок. Фаза лялечки триває 2–3 тижні. Поширений як на орних землях, так і під пологом лісу. Багатоїдний вид, пошкоджує підземні частини рослин ряду польових культур.
У степовій зоні сходи кукурудзи також пошкоджують жуки чорниші, які добре пристосовані до посушливих умов. Найбільш небезпечними для кукурудзи є кукурудзяний (Pedinus femoralis L.), степовий (Blaps halophila F. - W.), широкогрудий (Blaps lethifera Marsh.) чорниші та піщаний мідляк (Opatrum sabulosum L.). У більшості видів чорнишів сходи кукурудзи пошкоджують їх личинки - несправжні дротяники, які нагадують дротяників, але відрізняються тим, що у них ноги передньої пари довші і товстіші середніх та задніх (у дротяників вони однакової довжини). Личинки живуть у ґрунті і подібно усім дротяникам пошкоджують висіяне насіння та підземну частину сходів біля поверхні. У піщаного мідляка шкоди завдає жук, який обгризає листки та інші надземні частини сходів.
Важливе значення у зниженні чисельності дротяників - вирощування кукурудзи в сівозміні. Кращими попередниками, які обмежують їх шкідливість, є озима пшениця і цукрові буряки. Бажано міжрядні обробки ґрунту пов’язувати з більш уразливими стадіями розвитку коваликів (линяння, відкладання яєць, відродження личинок). Хімічний захист полягає у передпосівній обробці насіння одним із зареєстрованих препаратів (табл. 1), при щільності до сівби 3–5 особин.
Мідляк кукурудзяний (Pedinus femoralis), ряд твердокрилі - Coleoptera, родина чорниші - Tenebrionidae. В Україні поширений переважно на півдні Лісостепу та в Степу. Поліфаг, жуки живляться бур’янами (спориш, берізка тощо), личинки пошкоджують висіяне насіння різних сільськогосподарських культур і підземні органи рослин (стебла, коріння і бульбоплоди та інші).
Зимують жуки різного віку в поверхневому шарі ґрунту та під різними укриттями, а також личинки на глибині 20–40 см.
Жуки живуть 2–3 роки, розвиток личинки завершується за 12–14 місяців. У степовій зоні жуки починають виходити на поверхню ґрунту в другій половині квітня і поступово залишають укриття до початку травня. Самки починають відкладати яйця у травні у поверхневий шар ґрунту на глибині від 2–3 до 10 см. Відкладання яєць триває впродовж усієї вегетації, і за цей час самка може відкласти до 500 яєць.
Личинки, що тільки відродилися, - білуваті, малорухливі, не живляться. За період життя (близько одного року) вони линяють 11 разів.
Стадія лялечки триває 14–18 діб. Жуки, що вийшли з лялечки, здатні до розмноження.
Мідляк степовий (Blaps halophila) поширений в Україні у степовій зоні та в Криму. Жуки живляться переважно в полі прив’ялими рослинами, а також у коморах і складських приміщеннях проростками картоплі, іноді бульбами, а також різними залишками зерна.
Найбільшої шкоди завдають личинки після перезимівлі, вони пошкоджують висіяне насіння кукурудзи, соняшнику, буряків, баштанних та інших культур.
Мідляк широкогрудий (Blaps lethifera) поширений на півдні Лісостепу і в Степу.
Жуки пошкоджують сходи різних бур’янів, а також прив’ялі культурні рослини, особливо пшеницю, кукурудзу, соняшник, буряки.
Личинки живляться висіяним насінням, сходами кукурудзи, буряків, розсадою овочевих та інших культур.
Личинка (несправжній дротяник) завдовжки до 40 мм. У ґрунті зимують жуки й личинки різного віку. Перші імаго, часто з незатверділими покривами, виходять на поверхню у квітні; спарювання і відкладання яєць відбувається у першій-другій декадах травня. Самки відкладають яйця у ґрунт на глибину до 5 см по кілька сотень кожна. Заляльковуються личинки наприкінці серпня на глибині 4–8 см; частина їх зимує і після додаткового живлення заляльковується наприкінці квітня, а в травні вже з’являються жуки, які виходять на поверхню ґрунту.
Мідляк широкогрудий належить до небезпечних шкідників насіння і сходів.
Піщаний мідляк (Opatrum sabulosum L.) поширений повсюдно, але найчисленніший на півдні степової зони в Одеській, Миколаївській, Херсонській та Запорізькій областях.
Жуки пошкоджують навесні сходи злаків, цукрових буряків, льону, соняшнику, тютюну, бавовнику, гарбузових, фенхеля, анісу, рицини, сафлору, гречки, бобових, гризуть висіяне зерно, в т.ч. кукурудзи, сходи плодових дерев, іноді пагони виноградної лози. У пророслих рослин об'їдають сім'ядолі та молоді листочки біля поверхні ґрунту, підгризають і перегризають стебельця молодих рослин в основі. Личинки пошкоджують насіння, коріння, підземні частини стебел різних культур, але через пізню появу старших вікових груп (червень) зазвичай не представляють великої небезпеки. Імаго живуть 2–3 роки. З'являються на поверхні ґрунту відразу після танення снігу в кінці березня–на початку квітня за температури повітря вище 10–12 °C, активно харчуються за температури 17–20 °C. За температури нижче 25 °C воліють сухі, прив'ялі ослаблені рослини, вище 27 °C - майже виключно зелені рослини. У квітні зазвичай спостерігається спарювання, до кінця квітня-початку травня починається відкладання яєць, яке триває до кінця травня-початку червня. Лялечки зустрічаються із 3-ї декади червня до 3-ї декади серпня. Жуки нового покоління з'являються у липні і продовжують виходити протягом усього серпня, створюючи другу хвилю підвищеної чисельності жуків на сільськогосподарських угіддях. Личинки, відроджені з пізніх кладок, заляльковуються у серпні-вересні і залишаються у лялечкових колисочках до весни. Уникає зволожених ґрунтів і місць існування. Імаго і личинки живляться мертвими рослинними залишками і живими рослинами.
Найбільшу небезпеку становить у весняний період. Шкідливість різко зростає у роки з ранньою теплою і посушливою весною. Заходи боротьби переважно агротехнічні: оптимально ранні строки сівби, внесення добрив, боротьба з бур'янами. Дотримання режиму зрошення на просапних. У роки масового розмноження чорнишів, коли сумарна кількість їх личинок становить 3–5 особин на 1м2, необхідно перед сівбою насіння обробити одним із дозволених препаратів.
Підгризаючі совки шкодять сходам кукурудзи в усіх зонах країни. Багато видів совок є шкідниками сільськогосподарських рослин, але в Україні кукурудзу найбільше пошкоджує озима совка (Agrotis segetum Schiff.), найбільш шкідлива в Лісостепу і на південному заході. В західних областях більш поширена оклична совка (A. exclamationis L.). Інші види цієї групи - совка-іпсилон та інші зустрічаються як супровідні види і розмножуються у невеликій кількості.
Озима совка (Agrotis-Scotia segetum Schiff.) в Україні поширена повсюдно. Літ метеликів першого покоління відбувається у Степу та Лісостепу у травні та червні, а в Закарпатті - іноді в кінці квітня–травні. Масовий літ починається зазвичай за температури 16–17 °C і продовжується 1–2 декади. Метелики активні в ночі. Яйця відкладають по одному або невеликими купками на нижній бік листків бур’янів або на легкий добре оброблений ґрунт. У середньому одна самка відкладає від 470 до 2200 яєць.
Гусениці першого покоління з’являються у кінці травня–на початку червня. Закінчивши живлення, вони перетворюються у пронімфу на глибині 1–6 см, а через 2–10 днів - у лялечку. З другої половини липня вилітають метелики другого покоління, відкладають яйця у серпні, а в кінці місяця з’являються гусениці.
Гусениці озимої совки можуть живитися на 140 видах рослин. Гусениці молодших віків об’їдають пластинку листка, а більш пізніх підгризають рослини на рівні ґрунту. В ґрунті гусениці часто знищують насіння та проростки. Велике значення в обмеженні чисельності має обробіток ґрунту. Міжрядний обробіток не тільки знищує бур’яни, але й призводить до загибелі яєць і гусениць.
Оклична совка (Agrotis exclamationis L.) в Україні поширена повсюдно. Зимують гусениці VI віку в ґрунті. Весною заляльковуються у поверхневому шарі ґрунту. Літ метеликів відбувається у червні. Яйця відкладають на ґрунт або сухі рослинні рештки. Через 12–14 днів відроджуються гусениці, які можуть живитись 75 видами рослин.
У Степу розвивається у двох поколіннях, але літ метеликів другого покоління мало інтенсивний. В Україні оклична совка зустрічається рідше озимої, але в деякі роки як більш холодостійка може завдавати значної шкоди.
Найбільше значення у боротьбі з підгризаючими совками має ретельна обробка парів, знищення бур'янів за допомогою гербіцидів, належної агротехніки та обробка насіння інсектицидами перед сівбою.
Шведська муха (вівсяна - Oscinella frit L. та ячмінна - O. pusilla Meid.) в Україні поширенні повсюдно. Вівсяна муха численна на Поліссі та в західному Лісостепу. Вона вважається більш вологолюбною і менш теплолюбною порівняно з ячмінною мухою, проте часто переважає у Степу, особливо в районах діючих зрошувальних систем.
Самки шведської мухи відкладають яйця по одному за паросткову плівку, на листя та пагони сходів кукурудзи (від появи «шилець» до утворення четвертого-п’ятого листка). Молоді личинки проникають всередину рослини до конусу наростання і живляться ніжними тканинами. Розміри втрат кукурудзи від пошкоджень шведською мухою обумовлюються ступенем пошкодження рослин від незначних малопомітних пошкоджень листків, склеювання та скручування листків вздовж до сильно деформованого листя, загибелі головного стебла і посиленої кущистості рослин або загибелі рослин.
При слабких пошкодженнях личинки мухи не встигають проникнути до точки росту і пошкоджують листки, прогризаючи у них отвори. При сильному пошкодженні личинки пошкоджують конус наростання і точку росту, в результаті центральне стебло в'яне, жовтіє і гине.
Пошкоджені шведською мухою рослини уражуються пухирчастою сажкою.
Зменшення втрат кукурудзи від шведської мухи досягається застосуванням усіх агротехнічних заходів, які сприяють підвищенню стійкості рослин проти пошкоджень, швидкому росту в перший період розвитку сходів, «самоочищенню» їх від личинок. Це вибір оптимальних строків сівби, використання добрив і підживлення, досходове та післясходове боронування.
Загрозливим шкідником кукурудзи на південному заході України є південний сірий або кукурудзяний довгоносик (Tanymecus dilaticollis Gyll.). Жук довжиною 6,5–8 мм, бурий, вкритий коричнево-сірими лусочками, схожий на сірого бурякового довгоносика. Після зимівлі рано навесні жуки виходять на поверхню ґрунту і спочатку живляться озимими злаками, в травні скупчуються на сходах кукурудзи, які часто знищують вщент, ще до появи сходів. На більш пізніх стадіях розвитку кукурудзи жуки об'їдають листки до головної жилки і пошкоджують стебла. Уражені рослини, як правило, гинуть.
Важливе значення у зниженні чисельності довгоносиків - чергування кукурудзи з колосовими злаковими культурами. Використання як добрива під кукурудзу аміачної води. Хімічний захист полягає у передпосівній обробці насіння одним із зареєстрованих препаратів та обприскування у фазі сходів культури (див. табл.).
Пошкодження внутрішньої частини стебел та качанів
Стебловий кукурудзяний метелик (Ostrinia nubilalis Hb.) поширений по всій Євразії, в Україні є повсюдно, зона значної шкідливості охоплює Лісостеп та північ Степу, найбільша шкідливість у західному Лісостепу.
Сприятливі умови для розвитку метелика складаються у районах із температурою у червні–серпні вище 20 °C і опадами в цей час більше 200 мм. Гусениці метелика багатоїдні, пошкоджують понад 150 видів рослин, найбільшої шкоди завдають кукурудзі, просу, сорго, бавовнику, сої.
В Україні шкідник розвивається в одному поколінні, лише в Степу буває часткове друге покоління. Метелики першого покоління літають з червня до кінця липня, другого - з кінця серпня до середини вересня.
Зимують гусениці останнього віку в стеблах кукурудзи, стерні проса і в крупностеблових бур'янах (щириця, півняче просо, осот тощо). Заляльковуються навесні, коли встановиться середньодобова температура +15…+16 °C. Перед заляльковуванням гусениці мігрують у більш вологі частини стебел (переважна кількість гусениць заляльковується при наявності контактної вологи або при 100-відсотковій вологості повітря), вигризають бічну стінку стебла, залишаючи лише тонку зовнішню шкірку, яку розриває метелик при виході з стебла. Стадія лялечки триває від 10 до 25 днів і залежить від температури і вологості. Надмірна вологість і низька температура, як і посуха, не тільки сповільнюють розвиток гусениць та лялечок, а й частково викликають їх загибель.
Метелики з'являються у червні, їх літ співпадає з початком викидання волоті кукурудзи. Для статевого розвитку метеликам необхідно додаткове живлення і крапельна волога. Нестача вологи в цей період призводить до різкого зменшення чисельності шкідника. Вдень метелики сидять на рослинах із нижнього боку листя, в лісосмугах, в посівах зернових та бобових. Через 3–5 діб після виходу з лялечок самки починають відкладати яйця (плодючість у середньому 250–400 яєць) купками по 15–20 шт. на нижній бік листків добре розвинутих рослин кукурудзи. Відкладання яєць залежно від температури продовжується 15–25 діб. В суху погоду (вологість нижче 30%) з підвищеною температурою (вище 30 °C) значна кількість яйцекладок відпадає від листка і гине.
Ембріональний розвиток залежно від температури продовжується 3-14 діб, температурні межі +18…+30 °C, вологість повітря 70-100%. У перші дні після відродження гусениці живуть на поверхні рослин, в цей період вони пошкоджують листки, роблячи в них дірки, виїдають чоловічі квітки у волотях. Потім через пазуху листка проникають у захищені частини рослин черешки, верхівки стебел, волоті. Для гусениць І-ІІІ віків характерна різко виражена міграційна здатність як в межах однієї рослини, так і з однієї рослини в іншу.
Гусениці з третього віку вгризаються всередину стебел, де вигризають ходи і порожнини з відкритими назовні отворами, з яких висипається червоточина. В ніжках та стрижнях качанів, серед рядів зерен гусениці виїдають звивисті ходи і камери. В одному стеблі чи качані можуть жити декілька гусениць.
Гусениці молодших віків заселяють головним чином верхню і середню частини рослин, гусениці старших віків зосереджуються переважно в середній частині. Можлива міграція гусениць з однієї рослини в іншу, що пов'язано насамперед зі змінами їх потреб щодо живлення різними органами рослини. Гусениці молодших віків (І, ІІ, частково ІІІ) віддають перевагу ніжним тканинам листків, колоскам волоті, які містять підвищену кількість білків; гусениці ІІІ-ІV віків живляться тканинами стебел, молодим зерном, які містять підвищену кількість цукрів. Оптимальні умови для розвитку гусениць - +23…+28 °C, відносна вологість повітря не нижче 80%. Тривалість життя гусениць 13–58 діб; закінчивши розвиток, гусениці перед похолоданням скупчуються переважно в нижній частині стебла і залишаються там на зимівлю.
Різкі зміни чисельності метелика зумовлені погодними умовами, велика кількість опадів сприяє масовому розмноженню шкідника, суха погода обмежує. Шкодочинність стеблового метелика визначається не тільки кількістю пошкоджених рослин, але і характером цих пошкоджень. Гусениці метелика пошкоджують всі органи кукурудзи листя, стебла, волоті, качани, крім коренів. Пошкоджуючи стебла, гусениці перегризають судинно-волокнисті пучки і цим порушують живлення рослин.
Пошкодження викликає затримку цвітіння і зменшення розмірів листків та міжвузлів, пошкодження волоті погіршує запилення. Якщо ходи і камери гусениць охоплюють більшу частину кільця судинно-волокнистих пучків, то в місцях пошкоджень провідні пучки будуть перервані, що порушує надходження поживних речовин до качанів, сильно пошкоджені стебла легко переламуються. При пошкоджені гусеницями зерна качанів знижується урожай насіння та його якість, підвищується ураженість качанів збудниками фузаріозу, сірої гнилі та пліснявіння.
Найбільший недобір зерна буває при одночасному пошкодженні середньої та нижньої частин стебла (нижче прикріплення качанів). При ураженні ніжки та стрижня качана на ранніх фазах розвитку качан майже завжди гине, при більш пізніх сильних пошкодженнях цих частин розвивається деформований качан, меншого розміру, з сильною череззерницею. Ніжки качанів часто обламуються в місцях пошкоджень.
Інтенсивність пошкодження залежить від строків посіву кукурудзи, найбільш сильне пошкодження буває при співпадінні періоду масової яйцекладки з фазою розвитку рослин, яка сприяє виживанню яєць і гусениць молодших віків: коли метелики відкладають яйця незадовго до цвітіння кукурудзи, в період цвітіння або зразу ж після нього.
При масовому розмноженні шкідника доцільно застосовувати агротехнічні заходи, які сприяють зменшенню чисельності кукурудзяного метелика: знищення крупностеблових бур'янів; збирання кукурудзи у стислі строки на низькому зрізі (8–12 см); зразу ж після збирання, подрібнення післязбиральних решток, дискуванням у два сліди у перпендикулярних напрямах із наступним загортанням рослинних залишків із зимуючими гусеницями; використання стійких гібридів кукурудзи, що менш пошкоджуються метеликом. Хімічні заходи: обробка посівів інсектицидами у період масового відродження гусениць при заселенні шкідником більше 10% рослин, 1–2 рази з інтервалом 12–14 днів: Децис ф - Люкс, к. е. (0,4–0,7 л/га); Карате Зеон 050 CS, мк.с. (0,3 л/га).
Біологічний метод: випуск трихограми на початку і в період масової яйцекладки шкідника (в 2–3 строки по 100–200 тис. екземплярів/га).
Велику загрозу посівам кукурудзи створює поява у Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській та інших областях карантинного шкідника - західного кукурудзяного жука (Diabrotica virgifera virgifera Le Conte). Жуки вигризають пиляки на волотях та нитки на приймочках маточок качанів. Окрім того, жуки пошкоджують зерно в молочній стиглості на верхівках качанів та вигризають паренхіму між жилками листків. Проте найбільшої шкоди завдають личинки, що пошкоджують кореневу систему на ранньому етапі розвитку рослин, що за масової їх появи призводить до вилягання та загибелі рослин. Отже, фітосанітарний стан кукурудзяних полів останніх років вимагає посиленої уваги та дотримання чітких зональних систем захисту рослин від шкідників.
Розповсюдження західного кукурудзяного жука може відбуватись у фазі яйця з ґрунтом, у фазі імаго - транспортними засобами з різними вантажами, а також авто- та залізничними шляхами, літаками. У фазі імаго шкідник може розселятись самостійно. Жуки добре літають, швидкість їхнього активного польоту сягає 10 км/год.
Жуки та личинки D. v. virgifera є перенощиками збудників грибкових, бактеріальних, вірусних захворювань кукурудзи. Найбільша шкoдoчиннicть зaxідного кукурудзяного жука проявляється на тих полях, де відсутня сівозміна. При беззмінному вирощуванні кукурудзи щільність популяції цього шкідника значно зростає. У США західний кукурудзяний жук є одним з найбільш небезпечних шкідників кукурудзи, і витрати на використання інсектицидів для боротьби з ним, з урахуванням втрат урожаю від зниження врожайності, досягають 1 млрд доларів на рік.
Система заходів захисту посівів кукурудзи від шкідників
Істотну роль в обмеженні розмноження шкідників відіграє попередник. Так, у спеціалізованих сівозмінах короткої ротації поряд зі злаковими культурами велике значення має ведення одного поля культури зі зімкнутим травостоєм - горох, гречка тощо. При цьому знижується чисельність дротяників та несправжніх дротяників. Використання озимої пшениці як перекриваючої монокультуру кукурудзи створює несприятливі умови для розвитку кукурудзяного метелика, західного кукурудзяного жука та південного сірого довгоносика. Найкраще в степовій зоні України кукурудзу розміщувати після озимої пшениці, по пару, який зайнятий культурами на зелений корм, після зернобобових. На зрошуваних землях - після озимої пшениці, зернобобових і коренеплодів, а також злаково-бобових сумішей післяжнивного посіву. В Лісостепу найкращими попередниками є озима пшениця й картопля. У поліських і західних районах кращими попередниками вважаються картопля, озима пшениця, люпин, кукурудза на силос.
На полях, що призначені під посів кукурудзи, спершу необхідно провести ґрунтові розкопки, щоб виявити наявність та чисельність шкідників, які живуть у ґрунті. Не рекомендується сіяти кукурудзу, якщо на обстеженій площі виявлено 10 і більше личинок коваликів та личинок чорнишів на 1 м2. На полях, де виявлено первинні вогнища західного кукурудзяного жука, висівати кукурудзу можна лише через три роки.
Кукурудза посіяна в ранні оптимальні та стислі (протягом 5–7 днів) строки менше пошкоджується озимою совкою, цикадками, смугастою хлібною блішкою. Надто ранні строки сівби сприяють пошкодженню рослин стебловим метеликом, дротяниками, вовчком звичайним, а пізні - шведською мухою, підгризаючими совками.
Мінеральні добрива можуть впливати на шкідників як безпосередньо, так і завдяки зміні біохімічного складу кормової рослини. При використанні хлористого амонію на піщаних та опідзолених ґрунтах або внесенні в ґрунт безводного аміаку спостерігається загибель дротяників та несправжніх дротяників на 20–30%. Фосфорно-калійні добрива сприяють підвищенню стійкості кукурудзи проти кукурудзяного метелика, а внесення азотних добрив знижує чисельність личинок жука-діабротика. Підвищенню стійкості рослин до пошкоджень личинками шведських мух сприяє передпосівне внесення мікродобрив: сірчанокислого марганцю й особливо сірчанокислого цинку (4 кг/га).
Підготовка ґрунту перед сівбою полягає у збиранні попередника, лущенні стерні з наступною глибокою зяблевою оранкою. Зяблева оранка сприяє значному зниженню чисельності дротяників, підгризаючих совок, лучного метелика, личинок пластинчатовусих та інших шкідливих комах.
Якщо чисельність шкідників на посівах кукурудзи перевищує економічні пороги шкідливості, необхідні спеціальні захисні заходи, зокрема хімічні (див. табл.).
Таблиця. Перелік пестицидів, дозволених до використання на посівах кукурудзи
