Ячмінь добре пристосовується
до різних умов
Продуктивність ячменю значною мірою визначається його біологічними особливостями. Ячмінь — холодостійка культура короткого періоду розвитку. Насіння ячменю може проростати за температури +1…+2 °C і давати дружні сходи при +4…+5 °C. Оптимальною для появи дружніх сходів є температура +15…+20 °C. Сходи починають з’являтись за середньої добової температури повітря +8…+10 °C на 12–17-му добу, а за +16…+18 °C — на 6–7 добу. Сходи ячменю витримують заморозки до –3…-4 °C, а іноді й до –6 °C. Але мінусові температури під час проростання негативно проявляються на подальшому розвитку рослин. У фазі кущення найбільш сприятлива температура +10…+12 °C. В наступні періоди (до фази колосіння) оптимальна температура +15…+17 °C. У період наливу і дозрівання зерна ячмінь легше переносить високі температури і є посухостійкою культурою. Температура нижче +13…+14 °C сповільнює розвиток рослин.
Насіння ярого ячменю потребує меншої кількості води (48–65% від маси зерна), ніж насіння інших злаків. Після появи сходів через слабкий розвиток кореневої системи він потребує багато вологи. Максимальну кількість води рослини витрачають у фазі кущення-трубкування. Нестача вологи в цей період викликає збільшення кількості безплідних квіток.
За умов достатнього зволоження кущення ячменю ярого починається при накопиченні від сівби суми ефективних температур (вище +5 °C) 134 °C. Запаси продуктивної вологи у метровому шарі ґрунту навесні більше 160 мм сприяють отриманню високих урожаїв, а менше 80 мм є недостатніми для нормального росту і розвитку культури. Кущення припиняється, коли рослини виходять у трубку. Повне виколошування настає через 46–48 діб після появи сходів. Колосіння ячменю починається при накопиченні суми ефективних температур після появи нижнього стеблового вузла над поверхнею ґрунту близько 330 °C, а для періоду колосіння-воскова стиглість необхідною є температура близько 400 °C. Достатніми для формування врожаю ярого ячменю у період колосіння є запаси продуктивної вологи у метровому шарі ґрунту від 110 до 130 мм. Підвищення середньої добової температури до 23 °C і вище у цей період негативно позначається на урожайності ячменю. У той же час, підвищення температури до 40 °C і вище у період наливу зерна ячмінь витримує краще, ніж пшениця. Квітки і зав’язь ячменю пошкоджуються заморозками –1…-2 °C, а у період наливу небезпечними є заморозки –1,5…-4,0 °C. Порівняно з іншими ярими зерновими, ячмінь відзначається посухостійкістю і більш продуктивною витратою вологи на створення одиниці органічної речовини. За стійкістю до «захвату» і «запалу» зерна під впливом суховіїв він займає перше місце серед хлібних злаків. Однак сильні атмосферні і ґрунтові посухи негативно впливають на розвиток культури і її урожайність. Тривалість періоду вегетації ячменю ярого, залежно від сорту і агрометеорологічних умов, змінюється від 85 до 110 діб.
Агротехнічні прийоми для
високої урожайності
Попри високу пристосованість ячменю ярого до різних умов вирощування він дуже вимогливий до ґрунтової родючості.
При запізненні з сівбою рослини формують недостатньо розвинену кореневу систему, неефективно використовують вологу, формування репродуктивних органів припадає на несприятливі погодні умови. Пізні посіви кожного року дуже сильно уражуються хворобами. Запізнення із сівбою на 5–7 діб призводить до зниження врожаю у середньому на 0,6–0,8 т/га, в посушливі роки — на 1,0–1,4 т/га і більше. Існує така закономірність: запізнення із сівбою на один день обумовлює втрати зерна в середньому на 0,05–0,08 т/га, а при пізній і посушливій весні — на 0,10–0,17 т/га.Вимогливість ячменю ярого до родючості ґрунту порівняно з іншими сільськогосподарськими культурами характеризується коротким періодом споживання основних елементів живлення і слаборозвиненою кореневою системою з низьким рівнем засвоєння важкодоступних форм поживних речовин. З урожаєм 1 т зерна він виносить азоту 25 кг, фосфору — 11, калію — 18 кг. Ячмінь розпочинає споживати поживні речовини відразу після появи сходів. Більш інтенсивно на початку вегетації використовує азот і калій, тоді як фосфор — повільними темпами. До виходу в трубку використовується основна частина калію (87%) і азот (74%) від загального виносу, а до фази колосіння — весь азот і калій. Добрий фосфорний режим необхідний до кінця вегетації.
Живлення має бути комфортним
В основу оптимізації живлення сільськогосподарських культур, з метою одержання високоякісної продукції, має бути покладений принцип комфортності живлення, тобто створення таких умов, які забезпечують: відсутність стресів у рослин від нестачі або надмірних концентрацій елементів живлення, позиційну доступність елементів живлення кореневій системі; пролонгованість дії добрив; наявність не тільки макро-, а й мікроелементів та кальцію.
Через відсутність вологи в більш пізній період добрива можуть негативно вплинути на врожайність, оскільки більш розвинені на удобрених фонах рослини сильніше страждають від її нестачі. В цілому прирости врожаю від застосування добрив за посухи зменшується на 25–30% порівняно з роками зі сприятливими погодними умовами. Нестійкі метеорологічні умови року зумовлюють коливання врожайності сільськогосподарських культур у межах 40–50%. Мінеральні добрива підвищують осмотичний тиск клітинного соку і ступінь гідратації колоїдів, збільшують вміст колоїдно-зв’язаної води у листках. Це позитивно позначається на рості вегетативних та генеративних органів і врешті-решт на врожайність.
Дія добрив також пов’язана і з кількістю вологи у період максимальної потреби в елементах живлення. Якщо в цей період у ґрунті вологи недостатньо, то внесені добрива, в зв’язку з низькою інтенсивністю їхнього надходження в рослини та ослабленням всіх фізіологічних процесів, зменшують свою ефективність.
В умовах північного Степу урожайність ячменю ярого на природному фоні родючості (контроль) по попереднику соя формував на рівні 3,64 т/га, соняшнику — 3,00 та пшениці озимій — 3,43 т/га. Недобір врожаю при сівбі ячменю по соняшнику та пшениці озимій порівняно із соєю становив 0,64 і 0,21 т/га, або 17,6 і 5,8%. Локальне внесення мінеральних добрив N10P10K10–N40P40K40 сприяло підвищенню урожайності на 0,39–0,55; 0,33–0,71 та 0,25–0,64 т/га. Проведення підживлення рослин у фазі кущення рослин ячменю ярого плівчастого у дозі N30 по сої забезпечило приріст врожаю 0,21 т/га; соняшнику — 0,14 т/га, або 5,8 та 4,7% відповідно. Поєднання передпосівного внесення комплексних мінеральних добрив із підживленням азотом в умовах нестійкого зволоження північного Степу по переднику соя не забезпечило зростання урожайності ячменю ярого. По передниках соняшник та пшениця відмічено зниження продуктивності посівів. Вищий рівень врожаю 4,19 і 4,22 т/га при сівбі ярого плівчастого ячменю по сої забезпечило внесення N40P40K40 та N40P40K40+N30. Приріст становив 0,55 і 0,58 т/га, або 15,1 і 15,9%. По попереднику соняшник та пшениця озима більшу урожайність (3,71 і 4,07 т/га) ячменю забезпечило внесення мінеральних добрив у дозі N40P40K40 та N30P30K30, приріст сягав 0,71 і 0,64 т/га (23,7 і 18,6%) відповідно.
Середня урожайність ячменю голозерного на природному фоні родючості за три роки по попереднику соя була 2,59 т/га, соняшнику — 2,04 та пшениці озимій — 2,16 т/га. Внесення комплексних мінеральних добрив забезпечило підвищення врожаю на 0,49–0,65 т/га (по сої); 0,50–0,67 (соняшнику) та 0,56–0,68 т/га (пшениці озимій). За підживлення у фазі кущення N30 по фонах добрив приріст врожаю сягав 0,43–0,61; 0,52–0,69 та 0,56–0,71 т/га відповідно по попередниках. Підживлення лише N30 на урожайність голозерного ячменю суттєвого впливу не мало. Вищу урожайність 3,24 т/га ячмінь ярий голозерний по сої формував за внесення N10P10K10, і прибавка до природного фону (2,59 т/га) становила 0,65 т/га, або 25,1%. При подальшому поступовому збільшенні дози мінеральних добрив до N40P40K40 ефективність добрив знижувалася. По соняшнику і пшениці озимій більший рівень врожаю 2,73 т/га (приріст 0,69 т/га, або 33,8%) та 2,87 т/га (0,71 т/га, або 32,9%) був при внесенні N20P20K20 + N30.
В живленні рослин, формуванні врожаю та його якості поряд з основними елементами — азотом, фосфором, калієм, кальцієм, магнієм, сіркою важлива роль належить бору, йоду, кобальту, марганцю, міді, молібдену, цинку та іншим мікроелементам. Їх вміст у рослинах коливається від сотих до тисячних масових часток. Вони беруть участь у багатьох фізіологічних і біохімічних процесах, що відбуваються в рослинах, входять до складу багатьох ферментів, вітамінів, ростових речовин, які в рослинах виконують важливу роль біохімічних прискорювачів і регуляторів найскладніших біологічних процесів.
Мікробіологічні препарати стимулюють
розвиток адаптивних властивостей рослин
Одним із головних напрямів розвитку аграрного сектору в Україні є інтенсифікація виробництва, застосування нових прогресивних технологій, які дають змогу підвищувати врожайність і стійкість сільськогосподарських культур до несприятливих чинників довкілля. Складовою частиною цього напряму є розробка методів стабілізації адаптивних реакцій рослин завдяки використанню фізіологічно активних речовин синтетичного та природного походження.
Отримання сталих і високих врожаїв сільськогосподарських культур нерозривно пов’язане з родючістю ґрунту, рівень якого залежить від інтенсивності процесів життєдіяльності організмів, які його населяють. Відомо, що 90% живих істот ґрунту складають мікроорганізми, фізіологічна і біохімічна активність яких у сотні і тисячі разів більша, у порівнянні з макроорганізмами. Мікрофлорі ґрунту властиві функції, які недоступні для тварин і рослин — вільна фіксація молекулярного азоту з повітря, трансформація мінералів і органічних речовин у доступну для рослин форму. З’ясовано, що важливою стороною рослинно-мікробних взаємодій у ґрунті є продукування мікроорганізмами фітогормонів, антибіотиків, роденто- і ситомоцидних токсинів, які стимулюють ріст рослин і захищають їх від ґрунтової інфекції та шкідників.
Для одержання якісної продукції рослинництва на основі високоефективних, конкурентоспроможних штамів створені мікробіологічні препарати. Основу їх становлять живі мікроорганізми, які мають комплекс агрономічно корисних властивостей: азотфіксація, фосфатмобілізація, рістстимуляція, антагонізм до фітопатогенів. Застосування біопрепаратів у технологіях вирощування сільськогосподарських культур сприяє підвищенню урожайності та якості продукції і дає змогу зменшити дози внесення мінеральних добрив і засобів захисту рослин.
Застосування сучасних мікробних препаратів у технологіях вирощування сільськогосподарських культур позитивно діє на засвоєння інокульованими рослинами діючої речовини з добрив.В умовах нестійкого зволоження північного Степу використання РРР для обробки насіння ярого плівчастого ячменю перед сівбою сприяло підвищенню продуктивності культури на 0,12–0,54 т/га (3,1–13,8%), а за обприскування посівів — на 0,29–0,36 т/га (7,4–9,7%).
Застосування у технології вирощування ячменю ярого хелатного мікродобрива Реаком забезпечувало приріст від 0,20 (обробка насіння) до 0,40 т/га (обприскування посівів), або 5,1–10,2%. Більшу урожайність 4,44 т/га отримали при використанні РРР Агростимулін для обробки насіння перед сівбою. При інокуляції насіннєвого матеріалу біопрепаратами урожайність порівняно з контролем (насіння оброблене водою) підвищувалась на 0,12–0,26 т/га (3,1–6,7%) і становила 4,05 т/га (Діазофіт); 4,16 (Поліміксобактерин) та 4,02 т/га (Мікрогумін). Ефективність інокуляції насіння біопрепаратами при поєднанні з РРР і мікродобривом залежала від особливостей їх комбінацій. Більший позитивний вплив на підвищення урожайності ячменю мало поєднання для обробки насіння та обприскування посівів у фазі кущення фосформобілізуючого біопрепарату Поліміксобактерин із мікродобривом Реаком. Урожайність становила 4,50 і 4,51 т/га, що було більше порівняно з інокульованим фоном (4,16 т/га) на 0,34 і 0,35 т/га (8,2–8,4%), а по відношенню до контролю (3,90 т/га) — 0,60 і 0,61 т/га (15,4–15,6%).
Використання регуляторів росту для оброки насіння ячменю ярого голозерного перед сівбою сприяло підвищенню урожайності на 0,20–0,39 т/га (6,4–12,2%), а при обприскуванні посівів — 0,32–0,35 т/га (10,0–10,9%). Застосування мікродобрива Реаком забезпечувало зростання цього показника порівняно з контролем (3,20 т/га) на 0,16–0,32 т/га, або 5,0–10,0%. Інокуляція насіння перед сівбою бактеріальними препаратами фосформобілізуючої та азотфіксуючої дії сприяло перевищенню урожайності на 0,08–0,22 т/га (2,5–6,9%) і вона становила 3,42; 3,41 та 3,28 т/га.
Приріст врожаю порівняно з інокульованим варіантом становив 0,22–0,32 т/га (6,4–9,4%). У варіантах інокуляції насіння біопрепаратом Поліміксобактерин зростання урожайності від застосування РРР і мікродобрива сягало 0,12–0,23 т/га, або 3,5–6,7% (обробка насіння) та 0,20–0,24 т/га, або 5,8–7,0% (обприскування посівів).
Сумісна обробка насіння препаратом Мікрогумін та РРР забезпечувала підвищення урожайності порівняно з інокульованим варіантом на 0,13–0,33 т/га (4,0–10,1%), а при обприскуванні посівів — 0,22–0,33 т/га (6,7–10,1%).
Більша урожайність (3,74 т/ га) ячменю ярого голозерного була у варіанті, де інокуляцію насіння біопрепаратом Діазофіт поєднували із обприскуванням посівів РРР Біосил.
Насіння ярого ячменю обов’язково протруюють. Фунгіцидні протруйники знищують зовнішню та внутрішню інфекцію насіння, захищають сходи від інфекції, що зберігається у ґрунті та на рослинних рештках. Протруюють тільки кондиційне за всіма показниками насіння за 1–15 днів до сівби одним із препаратів: Вітавакс 200 ФФ (2,5–3,0 л/т), Віалл ТТ (0,4–0,5 л/т), Ламардор FS400 (0,15–0,20 л/т) та ін. Обробка насіння інсектицидними протруйниками Табу (0,4–0,5 л/т), Рубіж (2,0 л/т), Круїзер 350 FS (0,5 л/т) ефективно захищає сходи проти дротяників, личинок хлібних жуків, личинок хлібної жужелиці, гусениць озимої совки, злакових мух, попелиць, цикадок. Передпосівна обробка насіння сумішшю протруйників фунгіцидної та інсектицидної дії захищає висіяне насіння, проростки і сходи практично від усіх хвороб і шкідників.
Інсектицидна оборона
Сходам ярого ячменю відчутної шкоди завдають хлібні блішки, п’явиці, злакові мухи, особливо якщо квітень-травень з підвищеним тепловим режимом та недобором опадів. За чисельності шкідників вище ЕПШ (хлібні блішки — 30–50 екз./м2, п’явиці — 10–30 жуків/м2, злакові мухи — 40–50 екз./100 помахів сачком) проводять обприскування крайових смуг або всього посіву інсектицидами: Акцент (1,2 л/га), Біммер (1,0–1,5 л/га), Сумі-альфа (0,2 л/га) та ін.
У фазі кущення при забур’яненості посівів (10–50 шт./м2) застосовують гербіциди, залежно від видового складу бур’янів: Агрітокс (1,0–1,5 л/га), Банвел 4 S480 SL (0,15–0,30 л/га), Естерон 60 (0,6–0,8 л/ га) та ін.
У фазі виходу в трубку пошкодження пагонів клопом-черепашкою під час заселення посівів спричиняє їх загибель. Пагони гинуть і від пошкодження їх злаковими мухами та стебловими блішками. В цей час у посівах ярого ячменю збільшується і чисельність личинок п’явиць (ЕПШ — 0,5–1,0 екз./стебло). У разі масового розмноження цих шкідників проводять обприскування крайових смуг інсектицидами: Бульдок (0,25 л/ га), Золон 35 (1,5 л/га), Сумі-альфа (0,2 л/га) та ін.
У період вихід у трубку-колосіння в посівах ярого ячменю застосовують фунгіциди передусім на насіннєвих посівах та посівах пивоварних сортів: Абсолют (0,5 л/га), Альто Супер 330 ЕС (0,4–0,5 л/га) та ін.
У фазі молочної стиглості насіннєві посіви та посіви пивоварних сортів проти личинок клопа-черепашки обприскують інсектицидами, рекомендованими для фаз сходи, вихід у трубку (ЕПШ — 8–10 личинок/ м2). На товарних посівах продовольчого чи фуражного призначення інсектициди проти личинок клопа-черепашки не застосовують.
