Григорій ГОСПОДАРЕНКО,
Взаємозв’язок удобрення
та строків сівби
За оптимальних строків сівби з середньодобовими температурами повітря 14–17°С, достатньої кількості вологи і рухомих сполук елементів живлення у ґрунті фаза кущення пшениці озимої починається через 15 діб після появи сходів. За сприятливих умов процес кущення зазвичай відбувається восени, проте перерослі рослини, що сформували 5–6 пагонів, нестійкі проти низьких температур. Пшениця озима — рослина довгого дня. Тому за ранньої сівби, коли світловий день довший за ніч, вихід у трубку і закладання колосу проходить ще восени. За пізніх строків сівби й на ґрунтах із низькою вологістю і нестачею елементів живлення процес кущення рослин переважно або значною мірою відбувається навесні. Проте в роки, коли весняна вегетація відновлюється пізно, а світловий день стає довшим за ніч (понад 14 год.), рослини можуть перейти у фази виходу в трубку і закладання генеративних органів, і таким чином, не матимуть необхідного часу для поліпшення щільності посівів, тобто весняне кущіння практично виключається. Це знижує урожай, бо він не формується на бічних пагонах.
Досягти балансу восени
Попри невелику масу рослин пшениці озимої в осінній період важлива роль у створенні оптимальних умов їх розвитку в цей час належить наявності та правильному співвідношенню між рухомими сполуками елементів живлення в ґрунті. Якщо обмежень у забезпеченні рослин водою і поживними речовинами немає, вони здатні формувати багато колосків із максимальною кількістю зернин у кожному. На ранніх стадіях росту й розвитку, коли відбувається закладання колосу, його диференціація та утворення колосків, має бути оптимальне співвідношення між азотом і фосфором. Достатня кількість азоту в цей період позитивно впливає на величину врожаю. Тому на бідних ґрунтах або після непарових попередників частину загальної норми азотних добрив потрібно вносити восени. Дефіцит азоту в інші періоди на величину врожаю впливає меншою мірою.
Пригнічувальна дія підвищеної концентрації азоту мінеральних сполук у ґрунті на молоді рослини властива азотним добривам, тому їх не можна застосовувати у високих дозах до сівби. Проте нестача азоту на початку вегетації пшениці не дає очікуваного приросту врожаю від фосфору. Більше того, азотне голодування у цей час різко погіршує всі функції рослини, знижує насамперед кількість колосків у колосі (Ширинян М. Х. та ін., 2006).
У разі сівби пшениці після чистого пару внаслідок перебігу мікробіологічних процесів (амоніфікації й нітрифікації) у ґрунті накопичується значна кількість азоту мінеральних сполук, зокрема нітратів. Система удобрення при цьому має бути спрямована на нейтралізацію надлишкового живлення рослин азотом, тобто посилення фосфорного і калійного живлення.
Посилене азотне живлення пшениці озимої на ранніх етапах росту й розвитку знижує урожай, оскільки під час проростання насіння азот гальмує ріст коренів і зумовлює деяку депресію початкового росту рослин. Підвищені дози азотних добрив у цей період сприяють формуванню пухкої великоклітинної структури тканин, які накопичують у передзимовий період багато води. Коренева система розвивається переважно у верхньому шарі ґрунту. Це знижує стійкість рослин до зимових несприятливих умов. Такі рослини нестійкі до вилягання. Отже, в осінній період пшениця озима потребує невеликої, але достатньої кількості азоту.
У розвитку пшениці озимої виділяють два критичні періоди забезпеченості рослин елементами живлення: перший — від появи сходів до припинення осінньої вегетації, коли рослини досить чутливі до нестачі азоту та фосфору; другий — від початку відновлення весняної вегетації до виходу в трубку, коли рослини досить чутливі до нестачі азоту.
Припосівне внесення добрив
Це важливий захід у системі удобрення пшениці озимої, оскільки сприяє забезпеченню рослин елементами живлення, особливо фосфором на початку розвитку. Слабка коренева система пшениці на початку вегетації нездатна засвоювати достатню кількість фосфору з ґрунту. Тому внесені в рядки фосфорні добрива більш позиційно доступні для рослин і сприяють посиленню росту кореневої системи та фітомаси рослин, підвищенню вмісту цукрів, що в подальшому визначає стійкість рослин до несприятливих умов перезимівлі.
Таблиця 1. Критерії для встановлення доцільності
осіннього внесення азотних добрив під озимі
зернові культури (H. Schőnberger, 2006)
Традиційно в рядки під час сівби вносять суперфосфат гранульований. Особливо ефективне внесення фосфору під час сівби пшениці озимої після чистого і сидерального пару, бобових багаторічних трав, зернобобових культур. Слабка дія суперфосфату за сівби пшениці після зернових культур та інших непарових попередників пояснюється низьким вмістом мінеральних сполук азоту в ґрунті.
Застосування інших форм мінеральних добрив — амофосу, нітрофоски, нітроамофоски, тукосумішей — також ефективне, особливо тоді, коли добрив не вносили або вносили в основне удобрення в недостатній кількості, під час сівби пшениці після стерньових попередників і культур, які пізно збирають, коли в ґрунті міститься мало мінеральних сполук азоту і рослини на початку вегетації відчувають азотне голодування. Слід зазначити, що внесення в рядки більш як 300 кг/га фізичної маси мінеральних добрив зменшує схожість насіння пшениці озимої, що пояснюється підвищенням концентрації ґрунтового розчину.
