Ірина ГАСАНОВА,
Основними складовими одержання зерна пшениці озимої поліпшеної якості в умовах Степу є підбір відповідних сортів, попередників, системи удобрення, визначення граничних строків збирання, за яких втрати врожаю та якості зерна є мінімальними, захист посівів від найбільш поширених хвороб та шкідників.
Стабільність за сортами
Сорти повинні забезпечувати стабільні показники якості зерна, які були б найменш залежними від несприятливих метеорологічних факторів, фону живлення, перестоювання пшениці на корені. До того ж, всім відомо про чіткий зворотній зв’язок «урожай-білок». Сьогодні у виробництво впроваджують інтенсивні сорти нової генерації з великими потенційними можливостями до формування високих врожаїв, але прибавки врожаїв цих сортів не забезпечені відповідною кількістю азотних добрив, ціни на які невпинно зростають. А це сприяє фактичному зниженню вмісту білка в товарному зерні пшениці.
В умовах Степової зони зерно поліпшеної якості формують сильні за якістю сорти пшениці озимої: Подолянка, Смуглянка, Сонечко, Розкішна, Апогей Луганський, Одеська 267, Литанівка, Антонівка, Благодарка одеська, Златоглава та ін. У разі їх вирощування на кращих фонах живлення вміст білка в зерні становить не менше 12,0–13,0%, сирої клейковини — 23,5–25,0%. У цінних за якістю сортів Зіра, Коханка, Золотоколоса, Фаворитка, Землячка одеська, які відрізняються пластичністю щодо різних попередників, одержують зерно з кількістю білка в зерні 11,0–12,5%, клейковини — 21,5–24,0%, але за рахунок стабільної врожайності вихід білка з 1 га не зменшується.
Попередники та удобрення
Одним з основних технологічних заходів поліпшення якості зерна пшениці озимої є правильний підбір попередників. Попередники, які покращують вологозабезпечення озимини і збагачують ґрунт поживними речовинами, зокрема азотними сполуками, сприяють формуванню зерна більш високої якості. Кращими серед них є чорний та зайнятий пар. Помітно знижується якість зерна після непарових попередників і, зокрема, після таких як соняшник, ріпак, озимі та ярі колосові культури, що характеризуються підвищеним виносом поживних речовин з ґрунту.
За певних умов непарові попередники можуть забезпечити досить високу продуктивність пшениці озимої, але білковість зерна буде значно нижчою, ніж по пару, оскільки азот з ґрунту в таких випадках насамперед витрачається рослинами на побудову вегетативної маси. І навпаки, при несприятливих погодних умовах, наприклад за посухи у весняно-літній період, має місце гальмування росту рослин — після гірших попередників формується низький врожай і щупле зерно. В такому зерні відносна частка білка підвищується.
Встановлення оптимальних доз, строків і способів внесення мінеральних добрив з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов, попередників та низки інших факторів є одним з головних прийомів одержання високих врожаїв доброї якості.
Дослідження вітчизняних та іноземних науковців свідчать, що велике значення у формуванні урожайності і якості зерна пшениці належить азоту, який споживається рослинами протягом всієї вегетації. Азот, який потрапляє в рослину, передусім витрачається на формування ферментативних, структурних білків, на утворення вегетативних і генеративних органів. Його вплив на поліпшення якості зерна починається після того, як будуть задоволені потреби рослин в цьому елементі для утворення оптимального в певних умовах рівня продуктивності.
Аналіз сучасного стану виробництва свідчить, що дефіцит азоту в ґрунті збільшується за рахунок виносу його бур’янами, внаслідок мінералізації органічної речовини післяжнивних решток, при несвоєчасному і неякісному обробітку ґрунту та насиченні сівозмін культурами з підвищеним виносом цього елементу (колосові, соняшник). Для забезпечення високого вмісту білка і клейковини в зерні необхідно досягти і підтримувати в ґрунті бездефіцитний баланс поживних речовин, і особливо азоту.
Рослинна діагностика, яку проводять в дослідах Інституту зернових культур в Північному Степу у фази вихід в трубку та колосіння, показує, що останніми роками в посівах пшениці озимої після різних попередників з достатнім забезпеченням азотними добривами вміст загального азоту у верхніх листках рослин становить близько 3,5–4,0%. Це оптимальні показники, тому можливо на більшості таких площ одержувати зерно з вмістом білка не менше 11,5–12,5%, а клейковини — 20–23%, що згідно з ДСТУ 3768:2010 відповідає вимогам до 2-го та 3-го класів якості. В посівах без внесення добрив та після гірших непарових попередників (соняшник, ріпак, ячмінь) з недостатнім удобренням, вміст азоту в листках становить менше ніж 2,5–3,0%, в зв’язку з цим формується зерно нижчої якості.
Наукою та практикою встановлено, що в умовах Степу найбільш економічно доцільно за основного передпосівного обробітку ґрунту вносити не менше, ніж половину азотних добрив і всю дозу фосфорно-калійних. За достатнього удобрення азотом з осені здебільшого відсутня потреба у проведенні ранньовесняного підживлення. Однак, якщо з осені внесено невелику дозу азоту, а також за значної кількості опадів в зимово-весняний період, таке підживлення необхідне.
Додатковим заходом для підвищення врожаю та якості зерна є локальні підживлення посівів азотними добривами у кінці весняного кущіння за допомогою зернових сівалок, але такий захід не може замінити основного удобрення.
З метою покращення якості зерна важливе місце посідають пізні азотні підживлення. Розроблені та апробовані на практиці два способи пізнього підживлення: внесення сухих туків на поверхню ґрунту та позакореневі — розчином добрив. Кращим добривом для позакореневих підживлень є карбамід. Його розчин, на відміну від інших добрив, має нейтральну реакцію, не спричиняє опіків рослин, не призводить до корозії вузлів обприскувачів. Менші дози азоту використовують за жаркої посушливої погоди в посівах з помірною вегетативною масою, більші — за вологої погоди та розвинутої надземної маси рослин.
Позитивний вплив позакореневого підживлення на якість зерна пшениці озимої встановлено з періоду утворення другого-третього міжвузля й до початку молочного стану зерна. Слід запам’ятати, що позакореневе підживлення необхідно закінчити не пізніше, ніж за місяць до збирання. В інших випадках цей агрозахід неефективний.
Позакореневе підживлення — це складний і в той же час вирішальний захід поліпшення якості зерна пшениці озимої, який потребує творчого підходу. При виборі посівів для позакореневого підживлення слід враховувати перш за все ті площі, де застосована система удобрення (основне внесення і весняні підживлення) після кращих попередників. Одержання високого врожаю та відмінної якості зерна в таких випадках буде гарантовано. За результатами досліджень, проведених в Інституті зернових культур, позакореневе підживлення сприяє збільшенню вмісту білка в зерні на 1–1,5%, клейковини — на 2–3%, сили борошна — на 15–50 о. а., об’єму хліба — на 10–50 см³.
Практичний досвід показує, що після парових попередників навіть за мінімального внесення мінеральних добрив при урожайності пшениці озимої 3,5–4,5 т/га вміст білка в зерні становить 10,5–11,5%, а сирої клейковини — 21,0–22,5%. За оптимального удобрення, яке базується на результатах рослинної та ґрунтової діагностики, урожайність зростає до 4,5–7,0 т/га, рівень білка в зерні збільшується до 12,0–14,0%, а клейковини — до 23,0–28,0% (табл. 1).
Таблиця 1. Урожайність та якість зерна пшениці озимої залежно
від попередників та рівня мінерального удобрення в умовах Степу
Примітка:
*Мінімальний рівень удобрення: після парових попередників передбачають внесення в передпосівну культивацію фосфорно-калійних добрив дозою Р30К30; зернобобових культур — N30P30K30; гірших непарових попередників — N45P30K30; весняно-літні підживлення не проводять.
**Оптимальний рівень удобрення: на базі ґрунтової та рослинної діагностики в більшості років перед сівбою пшениці озимої після парових попередників вносять N30P30–60K30 та підживлюють рослини локально у фазі повного кущіння (N30–45) і позакоренево у фазі колосіння (N30). Після зернобобових культур передпосівне внесення добрив становить N45–60P30–60K30; після гірших непарових попередників — N60–90P60K30; окрім цього, по мерзлоталому ґрунті та локально у фазі повного кущіння вносять по N30–45.
Після зернобобових культур при забезпеченні рослин поживними речовинами в достатній кількості протягом всього вегетаційного періоду досягається урожайність 3,5–5,5 т/га, білка в зерні — 11,5–13,0%, клейковини — 21,0–25,0%. Після колосових культур, ріпаку, соняшника формування урожайності на рівні 3,0–4,5 т/га, 11,0–12,5% білка та 19,0–24,0% клейковини в зерні відбувається при внесенні в передпосівну культивацію не менше 60–90 кг/га азоту у складі повного добрива, а також проведенні азотних підживлень по МТГ та локально дозою 30–45 кг/га за д. р. За мінімального удобрення після цих попередників урожайність становить лише 2,0–3,0 т/га, вміст білка в зерні — 8,5–10,5%, а клейковини — 16,5–18,5%, таке зерно переважно використовують на непродовольчі цілі.
