Для поступового досягнення цього стратегічного завдання необхідно застосовувати комплекс тактичних заходів, об’єднаних у систему, інтегровану в технології вирощування культур. Важливим елементом під час реалізації цієї системи є дотримання допустимої щорічної рясності репродуктивних екземплярів бур’янів у посівах, за якої відбувається стабілізація величини потенційної засміченості ріллі і тенденція до наступного її зменшення. У зв’язку з морфологічними особливостями бур’янів у різних агрофітоценозах, величину допустимої потенційної забур’яненості ріллі диференціюють: у посівах просапних культур з більшою насіннєвою репродукцією бур’янів вона становить 1 шт./м, а в агрофітоценозах культур звичайного рядкового способу сівби — 10 шт./м².
Науковцями рекомендована допустима величина потенційної забур’яненості ріллі, яка сягатиме 10 млн шт./га фізично-нормального насіння бур’янів в орному шарі ґрунту (0–30 см), що утворять сходи рясністю 10 шт./м². У разі наявності у посівах такої величини потенційної забур’яненості ріллі її контроль можна буде здійснювати тільки за допомогою механічних заходів без внесення гербіцидів.
Буряки цукрові належать до культур, які надто чутливі до засмічення посівів бур’янами. Останні конкурують з рослинами культури за елементи живлення, вологу, світло, ускладнюють збирання коренеплодів, спричинюють поширення шкідників і хвороб. Сегетальна рослинність знижує урожай культури на 30–40%, а іноді призводить до повної його загибелі навіть за умов здійснення необхідного комплексу агротехнічних заходів. Рослини буряку цукрового є малоконкурентними щодо рослин бур’янів, особливо на перших етапах росту й розвитку.
У посівах буряків цукрових зустрічаються різні види бур’янів. У Західній і Східній Європі, Англії, США, Японії, як і в Росії у посівах культури переважають лобода біла і щириця звичайна. Економічні пороги шкідливості для цих рослин становлять 0,5–1,0 рослина на 1 м².
Буряки цукрові — велике
значення для землеробства
та економіки
Буряк цукровий є однією з головних технічних сільськогосподарських культур. Він є основною сировиною для цукрової промисловості. Корені буряку цукрового містять 17–20% цукру. Культура має високу кормову цінність. За врожайності 300 ц/га коренів вихід кормових одиниць становить понад 100 ц/га.
Гичку буряків цукрових використовують на зелений корм і для виготовлення силосу. Так, 100 кг гички відповідає 20 кормовим одиницям, а на кожну кормову одиницю її припадає близько 90 г перетравного протеїну, багато вітамінів і мінеральних речовин. Як продукт переробки на цукрових заводах отримують жом, який має високу кормову цінність: 100 кг свіжого жому відповідає 8 кормовим одиницям. Патоку, яка залишається після переробки цукрових буряків і містить до 60% цукру, використовують для виробництва спирту, дріжджів та інших продуктів. Кормова цінність солодких коренів майже вдвічі вища, ніж кормових. Відходи переробки цукрових буряків (дефекат) використовують для вапнування кислих ґрунтів.
Буряк цукровий має велике агротехнічне значення. Під нього застосовують глибоку оранку, вносять органічні й мінеральні добрива. Як просапна культура він сприяє очищенню поля від бур’янів, тому є цінним попередником для наступних культур сівозміни, підвищує загальний рівень землеробства.
На сьогодні буряки цукрові вирощують більш ніж у 50-ти країнах світу з помірним кліматом, зокрема у 34 країнах Європи, США, Канади, Єгипті, Марокко, Тунісі, Індії, Китаю, Японії, Грузії, Казахстані, Киргизії та в багатьох країнах Азії. За останні 150 років у світі з буряків цукрових одержано близько 1,8 млрд т білого цукру. Серед виробників цукрових буряків, на відміну від виробників цукрової тростини, немає чітких лідерів. Займаючи перше місце, Франція забезпечує 12% збору «солодкого кореню» (посіви зосереджені в північних районах країни). Наступні за нею США, де буряки цукрові вирощується в основному на зрошуваних землях, і Німеччина збирають 11 і 10% урожаю відповідно. Близько 80% усіх посівних площ та валового збору цукрових буряків припадає на Європу. Проте територіальна концентрація розміщення посівів цієї культури майже так само висока, як і в виробництві цукрової тростини: 10 перших виробників буряків цукрових дають 3/4 світового урожаю.
Раніше до трьох провідних країн були близькими Росія й Україна, проте останніми роками збори буряків цукрових значно скоротилися, тепер вони дають по 6% валових світових зборів, поступаючись четвертим місцем Туреччині (8%). Серед основних виробничків — крупні за чисельністю населення держави помірного поясу. Основна частина посівів буряків цукрових зосереджена в Європі (близько 55%), де цьому сприяють кліматичні умови і високий ступінь механізації землеробства. Крупними виробниками у цьому регіоні, крім Франції, є Бельгія, Великобританія, Іспанія, Італія. З азіатських держав, окрім Туреччини, на значних площах культуру висівають лише в Китаї, Ірані та Японії. На сьогодні в світі з буряків цукрових виробляють близько 40% цукру, для прикладу, з цукрової тростини — 60%.
Перші етапи росту і розвитку
буряків цукрових критичні
Враховуючи вищезазначене для отримання максимально продуктивного урожаю культури, необхідно забезпечити ефективний контроль та обмеження шкідливості бур’янів. При цьому варто враховувати, що під час здійснення заходів із контролю бур’янів на середньому рівні недобір врожаю культури може становити 30% і більше. Надзвичайно важливим є ефективний захист рослин під час інтенсивних технологій вирощування буряків цукрових, які передбачають сівбу на кінцеву густоту. За таких умов необхідно захистити й зберегти кожну рослину, надати їй можливість реалізувати весь свій біологічний потенціал продуктивності.
У зоні достатнього забезпечення вологою переважають дводольні бур’яни. Встановлено, що в умовах Лісостепу вони представлені такими найбільш поширеними бур’янами: талабан польовий, зірочник середній, лобода біла, лобода багатонасінна, гірчак розлогий щириця звичайна. В цілому плантації буряків цукрових засмічені змішаним типом забур’янення, найбільш поширеними є види гірчаків, берізка польова, редька дика, жовтушник прямий, галінзога дрібноквіткова, кульбаба лікарська, гірчиця польова, редька дика, види осотів, пирій повзучий, підмаренник чіпкий, плоскуха звичайна, види мишіїв, ромашка непахуча, фіалка польова, види щириць, калачики непомітні, канатник Теофраста, паслін чорний, незабутниця дрібноквіткова, півняче просо та інші. Бур’яни родини лободових і хрестоцвітих сприяють поширенню нематоди та багатьох видів шкідників. Загалом сегетальна рослинність провокує поширення хвороб і шкідників, знижує продуктивність збиральних агрегатів, збільшує втрати під час збирання врожаю, засмічує органічною масою гурти коренеплодів, що в кінцевому підсумку знижує вироблення цукру з 1 т сировини.
Частина бур’янів може проростати уже за 2ºС, вони краще переносять несприятливі умови.
Навіть за незначної забур’яненості продуктивність цукрових буряків різко зменшується. Наявність лише п’яти рослин бур’янів однорічних видів на 1 м² зумовлює зменшення урожайності на 12–17%. Ступінь зниження урожайності в основному залежить від загальної маси бур’янів, що ростуть у посівах буряків цукрових. Дослідженнями встановлено негативний вплив забур’яненості посівів на цукристість коренеплодів буряків цукрових. Згідно з проведеними дослідженнями встановлено, що кожна тонна сирої маси дозрілих бур’янів знижує урожайність коренеплодів на 1,5–2,0 т/га, а цукристість — на 0,3–0,5%.
За даними вітчизняних дослідників, скорочення урожайності коливається від 15 до 53% і в окремі роки сягає 200–250 ц/га і більше. Встановлено, що за 80 днів спільної вегетації комплекс бур’янів поглинає із ґрунту такий обсяг найбільш доступних форм макроелементів (NРК), якого достатньо для формування врожаю коренеплодів у 45–55 т/га з відповідною надземною масою.
За іншими даними, за перші 90 днів з часу появи сходів у посівах просапних культур комплекс бур’янів може поглинати з ґрунту найдоступніші форми азоту — 160–200 кг/га, фосфору — 65–90 кг/га, калію — 170–250 кг/га.
Особливо відчутно знижується продуктивність культури під час періоду від 50 до 70 днів спільної вегетації з бур’янами. При цьому кожен день призводить до недобору від 0,6 до 1,0% врожаю коренеплодів.
Дослідженнями встановлено, що загальна щільність засмічення до кінця вегетації культури скорочується, причому більш інтенсивно в перший період, оскільки саме в цей час виконується більшість агротехнічних операцій з догляду за посівами. Зі 100 бур’янів на 1 м², що з’явилися під час сходів буряків цукрових, до початку збирання залишалося на 1 м² всього 14–16 рослин. Однак і за такої їх чисельності продуктивність культури істотно знижувалася.
До причин втрат врожаю культури належить, зокрема, те, що листковий апарат буряків цукрових був у 2,2 разу менше у посіві, в якому не контролювали бур’яни, порівняно з посівами, на яких здійснювали заходи з контролю бур’янів тричі. Питома вага листя буряків внаслідок підземної конкуренції з лободою білою зменшувалася сильніше у перші 8 тижнів. У більш пізньому строку вегетації конкуренція лободи білої майже не впливала негативно на вміст хлорофілу в листі солодких коренів.
Шкідливість лободи білої значною мірою залежить від терміну її появи. З її появою на етапі органогенезу 2–4 листки у буряків цукрових рослини бур’яну досягали висоти 140 см і діаметра крони 40 см, що викликало різке зниження урожайності коренеплодів, особливо, коли щільність бур’яну була понад 0,6 рослин на 1 м.
Врожайність культури навіть за незначної забур’яненості зменшується на 15–50%. Завдаючи прямої шкоди посівам, бур’яни упродовж вегетації є також джерелом інфекції вірусних хвороб (жовтяниці, мозаїки) і кормовою базою у ланці трофічних зв’язків ряду шкідників. Отже, для отримання високих та стабільних урожаїв коренеплодів і насіння цукрових буряків захист від бур’янів є надзвичайно важливим елементом технології вирощування культури і має проводитися не лише в посівах цієї культури, а й на всіх полях бурякової сівозміни.
Максимальне зниження урожайності культурних рослин спостерігається від тих бур’янів, які проростають раніше або одночасно з культурними рослинами і мають високий темп нарощування вегетативної маси і кореневої системи, а також однаковий з ними період поглинання поживних речовин.
Для поліпшення заходів, які планується здійснювати з метою контролю малорічних бур’янів у посівах буряків цукрових, доцільно враховувати дані досліджень щодо динаміки появи їх сходів. Згідно з ними встановлено три етапи появи забур’янення.
На першому етапі одночасно з появою сходів буряків цукрових інтенсивно проростають ранні ярі бур’яни: підмаренник чіпкий, талабан польовий, грицики звичайні, суріпиця, гірчак березковидний і розлогий, лобода біла та інші.
На другому, починаючи від утворення у буряків цукрових добре розвиненої вилочки і до появи 2–3 пар справжніх листків, проростають пізні ярі бур’яни: щириці, просо куряче, мишій сизий і зелений. Ранні ярі і пізні малорічні бур’яни можуть сходити незалежно від наявності опадів.
Третій етап появи бур’янів залежить від наявності опадів, а не від етапів вегетації культури, у посушливі роки цього етапу може і не бути.
У разі надмірної забур’яненості навіть за допомогою своєчасного здійснення усіх рекомендованих агротехнічних заходів не завжди досягається зниження сегетальної рослинності до рівня, що не впливає на продуктивність культури. Для отримання високого урожаю культури заходи з контролю необхідно здійснити під час критичного періоду у бур’янів, а саме у перші 40–60 днів після їх появи. Недотримання цієї рекомендації може стати причиною недобору 25–35% врожаю коренеплодів.
Агротехнічні заходи
На підвищення конкурентоспроможних властивостей буряків цукрових, як і в цілому сільськогосподарських культур, до бур’янів впливає культура землеробства, агротехнічні заходи якої повинні забезпечувати ефективний контроль сегетальної рослинності та створення умов найкращих для росту і розвитку культури (оптимальні строки сівби, густота стеблостою, якісне виконання технологічних операцій тощо).
На сьогодні більшість господарств спрощує або зводить до мінімуму агротехнічні заходи з обробітку. В результаті неефективного обробітку грунту збільшується забур’яненість посівів культур. Водночас ефективний обробіток грунту повинен бути базовим заходом. У результаті його забезпечується сприятливий фітосанітарний стан полів, що в цілому підвищує у культури конкурентні властивості до бур’янів. Крім того, використання здорового насіннєвого матеріалу та дотримання науково обгрунтованих сівозмін, норми висіву, глибини загортання насіння, оптимальних норм внесення мінеральних добрив, строків і способів збору урожаю є тими заходами, що доповнюють один одного та сприятливо впливають на прояв у культури конкурентних властивостей до бур’янів.
Буряки цукрові надто вимогливі до попередників. Для отримання високих та стабільних урожаїв коренеплодів і насіння цукрових буряків контроль бур’янів є надзвичайно важливим елементом технології вирощування культури і повинен здійснюватися не лише у посівах цієї культури, а й на всіх полях бурякової сівозміни. Кращими попередниками цукрових буряків у зрошуваних сівозмінах є пшениця озима, яку висівали після багаторічних трав, зернобобові, кукурудза на зелений корм, ранні зернові й кормові культури, картопля, помідори, огірки, перець, кабачки, капуста, цибуля. У районах недостатнього зволоження рекомендовано розміщувати культуру після пшениці озимої у сівозміні, яка включає чорний пар із внесенням органічних добрив.
Основними критеріями, від яких залежить вибір попередника, є раннє збирання культури з дотриманням високих стандартів виконання заходів щодо збирання врожаю, що створить умови для вчасного обробітку ґрунту восени і належної підготовки поля для посіву буряків цукрових навесні.
Раціональне розміщення буряків цукрових у сівозміні повинно стати основою підвищення продуктивності культур сівозміни. У сівозміні буряки цукрові вирощують на тому ж полі не раніше як на 4-й рік. За умов зараження ґрунту нематодою — через 5, а за надмірного зараження — не раніше ніж через 6–7 років.
Ранньовесняний обробіток ґрунту, що включає розпушування та вирівнювання поверхневого шару ґрунту, забезпечує збереження вологи та створення умов для кращого її проникнення у грунт і проростання бур’янів, з метою їх подальшого контролю. Доведено, що з вирівняної поверхні ущільненого грунту більше сходить насіння бур’янів, ніж із розпушеної. Ефективність весняного обробітку ґрунту залежить від строків його проведення.
Метою передпосівного обробітку грунту є розпушування зони загортання насіння на глибину 2–4 см (більша глибина не рекомендується) і збереження сформованої за зиму структури орного шару грунту, обмеження чисельності проростків і сходів бур’янів. Завдяки весняному обробітку ґрунту вирівнюється, розпушується поверхня ґрунту, на оптимальній глибині ущільнюється насіннєве ложе.
Між проведенням передпосівного обробітку ґрунту і сівбою повинен бути мінімальним розрив у часі. Через те, що висіваючи насіння у сухий шар ґрунту, різко зменшуватиметься його польова схожість. Сівбу починають із настанням фізичної стиглості ґрунту за температури повітря 5–6 °C на глибині 8–10 см. Для одержання високої урожайності на 1 га необхідно перед збиранням мати 90 000–110 000 рослин, або 4,5–5,5 рослин на 1 м рядка. Рослини повинні рівномірно розміщуватися у рядку, орієнтовно на відстані через 16–20 см.
Буряки цукрові вирощують як культуру широкорядного способу сівби, культура від сходів і до змикання рядків має надто низьку конкурентоспроможність до бур’янів. Норма висіву насіння залежить від забур’яненості полів. За умов слабкого забур’янення обмежуються нормою висіву 8–10 насінин на 1 м довжини рядка, за середнього — 10–12, та сильного — 13–15. Залежно від метеорологічних умов, календарні строки сівби буряків цукрових можуть наступати в кінці березня і закінчуватися не пізніше 25 квітня.
Для сівби буряків цукрових використовують насіння з лабораторною схожістю не менш ніж 90%, а одноростковість має бути понад 95%.
На окультурених полях за високоякісної підготовки ґрунту і достатнього забезпечення вологою рекомендована глибина загортання насіння 2–3 см. В умовах нестійкого і недостатнього забезпечення вологою її збільшують до 3–4 см. Важливо висіяти насіння на ущільнене ложе з незруйнованою капілярною системою. За таких умов навіть у суху погоду насіння буде забезпечене ґрунтовою вологою. Для кращого доступу кисню і тепла необхідно, щоб верхній шар ґрунту був розпушеним і покривав насіння на 2–4 см зверху. Польова схожість насіння при цьому буде становити 70–90% і більше.
Відхилення від заданої глибини допускається не більше як на ±0,5 см. Дуже важливо дотримуватися прямолінійності сівби та точного висіву. Сiвбу доцільно здійснювати у строки, оптимальнi для зони вирощування культури сiвалками точного висiву з метою розмiщення насінин у грунті на заданій глибині. Дотримання вищенаведених вимог сприятиме прояві у культури конкурентних властивостей щодо протидії шкідливому впливу бур’янів.
