Зернобобові культури в Україні: що вирощувати?

Найбільш дешевим шляхом поліпшення такого стану є впровадження у сільськогосподарське виробництво науково обґрунтованих сівозмін. Чергування культур дозволить розірвати певні ланцюги шкодочинних мікроорганізмів, які сформувались у процесі вирощування близьких за біологічними особливостями культур. І якщо ми говоримо про організацію сівозміни, то це перш за все стосується зернобобових культур. Їх головна біологічна особливість полягає у тому, що вони здатні формувати активні комплекси з мікроорганізмами ґрунту, за рахунок чого зв’язують значні кількості азоту із повітря. Цей процес проходить за участі бульбочкових бактерій, які проникають у кореневі волоски проростків, інтенсивно діляться там і формують бульбочки, де відбувається процес азотфіксації.

 

Бульбочки є справжньою фабрикою одержання біологічного азоту, який використовується рослиною на формування надземної маси та урожаю насіння. Цей процес, який називається симбіозом, є корисним як для рослин, так і мікроорганізмів. Рослини використовують для своєї життєдіяльності легкодоступні азотовмісні сполуки, а до бульбочкових бактерій надходять продукти фотосинтезу, які слугують їм джерелом поживних компонентів. Для рослин бобових культур процес симбіозу не є «безоплатним», на нього витрачається близько 20–25% пластичних речовин, що є однією з головних причин меншої урожайності зернобобових культур порівняно з зерновими.

 

Друга причина полягає у тому, що на біосинтез однієї одиниці маси білка витрачається значно більше енергії порівняно з синтезом вуглеводів. За вегетаційний період зернобобові культури зв’язують 80–150 кг азоту в діючій речовині, що еквівалентно внесенню 300–400 кг аміачної селітри. Якщо порахувати вартість мінерального добрива, то видно, що симбіотична азотфіксація має економічний сенс. Як правило, в рекомендаціях щодо вирощування зернобобових указується, що внесення мінерального азоту небажане, поскільки воно призводить до більш пізньої появи бульбочок та інгібує їх активність, особливо на початкових фазах росту рослин.

 

Важливо відмітити, що за сівби зернобобових у ґрунті, крім бульбочкових бактерій, нагромаджується значна кількість інших видів корисних мікроорганізмів. Перш за все це асоціативні види — Azobacter, Bacillus, Azospirillum, Enterobacter тощо. При взаємодії із симбіотичними вони утворюють у ризосфері (прикореневій зоні) активний комплекс мікроорганізмів, у якому продукти обміну одних слугують поживним середовищем для других. За таких умов у ґрунті формується досить активний ланцюг перетворень, які проходять досить інтенсивно. Оскільки мікроорганізми ростуть і діляться дуже швидко, то за рахунок цього нагромаджується органічна маса, яка поступово йде на формування гумусу.

 

У процесі росту коріння рослин також виділяє у навколишнє середовище фізіологічно активні сполуки, які використовуються як поживні компоненти. Кореневі виділення включають вуглеводи, органічні кислоти, амінокислоти, пектиди, вітаміни, алкалоїди. Суттєвий позитивний вплив на ріст рослин чинять також мікоризні гриби, які колонізують кореневу систему і сприяють кращому засвоєнню фосфорних сполук.

 

Таким чином, наведені дані свідчать про те, що в посівах зернобобових у ґрунті постійно протікають трофічні процеси, які направлені, як правило, на збільшення кількості органічної речовини та покращення доступу мінеральних елементів для живлення рослин. Ґрунт перебуває у стані динамічної рівноваги, тобто він є «живим», а не мертвою субстанцією. Значна кількість корисної мікрофлори є бар’єром проти нагромадження фітопатогенів у ґрунті, що запобігає масовому розвитку хвороб.

 

Одержані у виробництві результати свідчать про надзвичайно важливу роль зернобобових культур при формуванні сівозмін, що дозволяє зменшити внесення мінеральних добрив і пестицидів та за рахунок цього позитивно впливати на зовнішнє середовище.

 

Група зернобобових включає дуже багато видів, їх вирощують на всіх континентах нашої планети. Їх поширення у різних країнах залежить від наявних ґрунтово-кліматичних умов. Одні із них полюбляють більш вологі та теплі зони, інші здатні приносити тривалі посушливі та спекотні періоди.

 

У світовому землеробстві серед цих культур найбільше поширення одержала соя. Попри те, що за посівними площами вона займає четверту позицію серед всіх сільськогосподарських культур, її поширення триває і в наші дні.

 

Якщо у 2013 році її висівали на площі 111,3 млн га, то у 2015-му її посіви досягали 118 млн га. За ці два роки валовий збір зріс із 276 до 315 млн т. Таким чином, за дворічний період площі під соєю збільшились на 6%, а валовий збір — на 14,1%. Це досить вагомі показники, які свідчать про великі конкурентні здатності культури.

 

Якщо розглянути динаміку росту виробництва сої в окремих країнах, то за аналізований термін найбільші позитивні зрушення мали місце на американському континенті. Так, у США у 2013 році зібрали 81,5 млн т насіння сої, у 2014 — 108, а у 2015 — 104 млн т. Тобто у наші дні США подолали 100-мільйонний рубіж у виробництві сої. Впритул до цієї країни наблизилась Бразилія, де торік виростили 100 млн т насіння цієї культури, тоді як у 2013 році її виробництво сягало 89 млн т. Не відстала від цих країн і Аргентина, де валовий збір становив 54,5 і 60 млн т відповідно у 2013 і 2015 роках. Стабільно значні площі займає соя у Китаї, Індії, Парагваї, Канаді, Уругваї, Росії. Але більше 75% земель під соєю знаходиться на американському континенті. Тут вона знайшла для себе досить комфортні умови — достатня кількість опадів і оптимальний температурний режим. Рівень урожайності в США, Бразилії, Парагваї та Канаді у наші дні досягає 30 ц/га, в Аргентині та Уругваї — 26–29 ц/га. В Індії вирощують по 10–13 ц/га, в Китаї — по 18–19 ц/га.

 

Попри те, що в Україні сою вирощували на значних площах ще в 30-ті роки минулого сторіччя, протягом тривалого часу їй не надавали серйозної уваги.

 

І лише на початку 21 ст. наші аграрії по-справжньому оцінили цю культуру, і в Україні розпочався «соєвий бум». У 2002 році нею засіяли 98,2 тис. га, у 2005 — 427,1, у 2009 — 622,3 тис. га. За перший мільйон посівів вийшли у 2010 році, а за другий — у 2015-му. Поступово зростала також урожайність. У 2002 році зібрали по 12,7 ц/га, у 2005 — по 14,3, у 2009 — по 16,8 ц/га. У 2013 році урожай досяг 20,5 ц/га, а у 2014 році — 21,6 ц/га.

 

У деяких областях спостерігали безпрецедентне зростання посівних площ сої. Наприклад, у 1999 році у Хмельницькій області висівали всього 200 га сої, а у 2012-му її посіви досягли 119,4 тис. га, у 2014 — 226,2 тис. га. Таким чином, за досить короткий період площа посівів у цій області зросла більш ніж у тисячу разів.

 

У Житомирській області також у 1999 році соєю засіяли 200 га, у 2012 — 39,7, у 2014 — 116,3 тис. га. Різке збільшення посівів у 2013–2015 роках спостерігалося у Київській, Кіровоградській, Сумській, Черкаській, Вінницькій областях.

 

Такий стан виробництва культури дозволив суттєво наростити експортні поставки насіння та організувати переробку всередині країни для забезпечення внутрішніх потреб у кормових білкових продуктах і реалізації олії закордон.

 

Важливою перевагою української сої на міжнародному ринку є те, що значна її кількість не несе генетичних конструкцій, тобто вона не є генетично модифікованою. А на сьогодні основні експортери сої (ЄС і Китай) потребують немодифікованої сої. Це лише в нашій країні діє стихійний ринок сої та соєпродуктів, де більшість партій насіння змішані, і не існує маркування як харчових, так і кормових інгредієнтів на наявність генетичних конструкцій. Безумовно, що в недалекій перспективі тут буде наведений порядок, оскільки в останні роки виникає ряд конфліктів при експорті сої, пов’язані з наявністю у партіях насіння певної кількості трансгенної сої.

 

Нині значний інтерес до нашої сої проявляє європейська недержавна асоціація «Дунайська соя», організована у 2012 році й включає 195 членів із 16 країн Європи. Україна також входить у цю організацію. Головне її завдання полягає в інтенсифікації вирощування високоякісної нетрансгенної сої в країнах Європи. Оскільки за кількістю вирощування сої Україна займає перше місце в Європі, то завдяки цій програмі для неї відкривається досить об’ємний ринок для експорту. Але головна умова — це відсутність будь-яких домішок ГМО. Передбачається, що ціна на таку сою буде на 40–50 євро вищою.

 

У «Дунайській сої» вважають, що в України є шанс стати «Бразилією Європи», оскільки потреби у сої такої якості сьогодні становлять близько 5 млн т, а в найближчій перспективі сягатимуть 8–10 млн т. Таким чином, європейські країни планують поступово замінити сою-ГМ, яку вони завозять із Бразилії та США, на українську не-ГМ. Достатньо сказати, що у 2014–2015 маркетинговому сезоні країни ЕС в цілому експортують 12,7 млн т товарного насіння сої та 19,3 млн т соєвого борошна. Українська соя за якістю повністю відповідає вимогам ЕС, наша країна займає досить зручне розташування щодо європейських країн, у нас напрацьований значний досвід вирощування цієї культури на значних площах, у наявності є достатня кількість створених традиційними селекційними методами сортів різних груп стиглості. Дякуючи цій програмі, в українських аграріїв відкриваються величезні можливості для подальшого розвитку соєсіяння.

 

Приблизно така ж ситуація складається також з експортом сої у Китай, який є найбільшим її імпортером у світі. У 2014–2015 рр. він завіз з інших країн 77 млн т сої, хоча сам є найбільшим виробником нетрансгенної сої у світі. Прогнози свідчать, що в найближчій перспективі його потреби в цій сировині подвояться.

 

Наведені факти говорять про те, що у нашої країни існують досить чіткі перспективи для подальшого нарощування сої. Вона може стати однією з найбільших виробників сої без ГМО у світі, враховуючи наявність добре адаптованих сортів, родючих ґрунтів, достатнього досвіду з вирощування культури на значних площах. Думаю, що більшість аграріїв скористаються цією можливістю.

 

Але щоб реалізувати потенціал, який появився на горизонті, необхідно вирішити значну низку завдань. Перш за все потребує переоцінка головних напрямів селекції культури. До цього часу зусилля селекціонерів, як правило, були направлені на одержання максимальних врожаїв за оптимальних умов довкілля. Рік, який закінчився, засвідчив необхідність посухостійких сортів, здатних давати економічно обґрунтований урожай за наявності водного стресу. Посуха, яка охопила майже всю територію України, показала, що в кожному господарстві необхідно вирощувати сорти різної інтенсивності. Враховуючи прогнози метеорологів, що в найближчі роки глобальне потепління буде продовжуватись і поглиблюватись, головний акцент потрібно ставити на посухостійкі сорти. З цією метою ми плануємо організувати широке екологічне випробування занесених у різні роки до державного реєстру і перспективних сортів, щоб вивчити їх адаптивний потенціал. При цьому дуже важливо виявити ті форми, які у стресових умовах виділяються підвищеним врожаєм.

 

Селекційна програма Селекційно-генетичного інституту вже протягом кількох років переорієнтована на цей напрям. Виходячи з тих погодних умов, які складаються в Україні в останні роки, викликає значний сумнів у використанні на великих площах іноземних сортів, які не пристосовані до наших умов. Наприклад, у фермерському господарстві «Агропроялс» Смілянського району Черкаської області у посушливому 2015 році урожайність сорту Мельпомена становила 26 ц/га, Донька — 24,2 ц/га, Васильківська — 23,3 ц/га і Сяйво — 22,0 ц/га, хоча в оптимальні за кількістю опадів роки їх урожай був приблизно однаковим. Особливістю цих сортів є те, що вони характеризуються різною тривалістю вегетаційного періоду. У ТОВ «Еліта» цього ж району високою урожайністю виділився сорт Донька (31,2 ц/га). На одному полі його урожай досяг 36,0 ц/га. У сортів Антарес і Ятрань урожай був близько 30 ц/га.

 

На перспективу необхідно враховувати те, що за прогнозами спеціалістів у період до 2025 року підвищення температури в зоні Полісся сягатиме 1,2–1,9°С, в Лісостепу — 1,5–2,0°С, Степу — 2,0–2,5°С з подальшим її зростанням у наступні роки.

 

Досвід корпорації «Сварог Вест Груп» свідчить про високий рівень конкурентоспроможності українських сортів, які тут культивують на тисячах гектарів. Виробнича практика показує, що від адаптивного потенціалу залежить реалізація урожайності сої. У сортів такого типу повинні узгоджуватись процеси росту й основні фази розвитку з динамікою екологічних факторів протягом вегетаційного періоду. Безумовно, створення високопродуктивних сортів не є простим завданням, цей процес буде тривалим, а підвищений рівень стійкості до несприятливих факторів довкілля формуватиметься поступово.

 

Важливе значення у наші дні має впровадження вологозберігаючих технологій вирощування, заснованих на науково обґрунтованих сівозмінах, мінімізації обробітку ґрунту, швидкому проведенні весняних польових робіт. Тривала посуха значно менше знижує урожай на удобрених полях. Перехід на нульовий обробіток ґрунту дозволяє сформувати на поверхні із поживних решток мульчуючий шар, який зберігає вологу, захищає ґрунт від перегріву, зменшує ерозію.

 

Таким чином, викладений вище матеріал свідчить про те, що на сьогодні соя зайняла досить сприятливі за кліматичними умовами ніші на нашій планеті. Вона поширена там, де є достатньо вологи і тепла. Якщо говорити про Україну, то значні площі культури зосереджені у Лісостеповій і Поліській зонах. У Степу, де знаходяться основні посівні площі озимої пшениці, сої досить мало. В Одеській, Миколаївській, Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій та Луганській областях вирощують всього від 1 до 10 тис. га. Лише в Кіровоградській області, де існують задовільні для сої умови, площі посіву перевищують 100 тис. га. Така ж ситуація існує і на Херсонщині, де збереглися зрошувальні системи, і сою вирощують на поливі.

 

Це свідчить про те, що в Степовій зоні України відсутні добрі попередники для зернових культур, що, безумовно, не дає можливості сформувати сівозміни, які б відповідали основним законам землеробства. Ми вважаємо, що з такої ситуації є досить дієвий вихід. Для цього потрібно інтенсивно впроваджувати інші зернобобові культури, які більш легко переносять тривалі посушливі періоди. Серед них значну цінність становлять нут, сочевиця та чина.

 

Вітчизняна виробнича практика та світовий досвід свідчать про ефективність такого підходу. Наприклад, протягом тривалого періоду співпрацюємо з фермерським господарством «Лідер» Добровеличківського району Кіровоградської області, де вирощуємо сорти одеської селекції сої, нуту та гороху. Як правило, посіви сої щорічно становлять 400–500 га, нуту і гороху — близько 100 га. Урожай сої в оптимальні роки досягає 24–28 ц/га, в посушливі — 15–19 ц/га.

 

Але хотів би загострити особливу увагу на врожаї інших зернобобових культур. Так, у 2014 році тут зібрали по 29 ц/га насіння нуту сорту Розанна, у посушливому 2015-му — 20,4 ц/га. Сорт гороху Світ у 2014 році дав 31,3 ц/га, торік — 19,4 ц/га. Якщо порахувати економічну ефективність цих трьох культур, то на перше місце виходить нут. Наприклад, у цьому році ціна на товарне його насіння зразу після збирання досягала 11,5–12 тис. грн. При цьому його закупили буквально впродовж декількох тижнів. Важливою перевагою культури є раннє збирання (кінець липня-початок серпня), наявність значної кількості бульбочок на корінні, що свідчить про інтенсивну азотфіксувальну здатність. Дуже важливо також те, що збирання нуту проходить у середині літа, і ніяких проблем з вологістю насіння немає.

 

У 2012 році приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Бурлуцьке» Великобурлуцького району Харківської області на площі 324 га зібрало по 19,6 ц/га насіння сорту нуту Розанна. Суттєвої уваги заслуговує досвід вирощування нуту в ТОВ «Словінська 5» Вовчанського району Харківської області, де цю культуру культивують на значних площах. Тут у посушливому 2015 році на площі 180 га зібрали по 20 ц/га насіння нового нашого сорту Буджак. Керівництво господарства дуже задоволене одержаними економічними показниками від вирощування цієї культури.

 

Задовільний урожай нуту тривалий час одержує голова фермерського господарства «Драгмі» Драганчук М. І., який першим розпочав його вирощування за суходільних умов у посушливому Криму.

 

Про важливість нуту як однієї з найбільш посухостійких культур свідчить і світовий досвід. Досить сказати, що він за посівними площами на земній кулі займає третю позицію серед зернобобових культур, уступаючи лише сої та квасолі. Але ці дві культури розміщені в зонах із досить оптимальними умовами, а нут культивують там, де інші культури дають дуже низьку врожайність внаслідок браку вологи та дуже високих температур. У наші дні розроблена міжнародна науково-виробнича програма, направлена на інтенсифікацію виробництва продукції у бідних країнах, головним чином, в Африці. Її головна мета полягає у знаходженні та науковому обґрунтуванні найбільш ефективних шляхів одержання власної продовольчої продукції для того, щоб нагодувати місцеве населення, яке не має коштів для закупівлі харчів у інших країнах. У цій програмі нут займає центральне місце. Наші дослідження та нагромаджений виробничий досвід свідчить про те, що вирощування нуту в Степовій зоні України має значну перспективу, і його площі будуть зростати дуже швидко. Зараз уже напрацьовані канали його збуту, українське насіння виділяється високими смаковими якостями, і є досить ліквідним на внутрішньому і світовому ринках

 

Мабуть, настав час в Україні й для відродження гороху, посівні площі якого скоротились за останні роки більш ніж уп’ятеро. Сучасні сорти, які виділяються високою стійкістю до вилягання, здатні давати врожаї за оптимальних умов на рівні 50 ц/га. Наші дослідження у центральній зоні Одеської області свідчать про те, що лише за рахунок зимових і весняних запасів вологи за належної культури землеробства можливо одержати врожаї цієї культури на рівні 20 ц/га. При цьому варто пам’ятати, що посіяна після збирання гороху озима пшениця родить так, як і парова. Таким чином, вирощуючи горох, ми паралельно створюємо відмінні можливості для одержання високого врожаю головної продовольчої культури України — озимої пшениці.

 

Важливо зауважити, що тенденція збільшення посівів гороху в останні роки проявляється також у таких країнах, як США і Канада, які є світовими лідерами у виробництві зерна пшениці. У США навіть описаний так званий синергічний ефект, який виникає після сівби по гороху озимої пшениці та який позитивно впливає на рівень її врожаю. В останній час така дія виявлена і по висіяній по гороху кукурудзі.

 

У посушливому 2015 році сільськогосподарським кооперативом «Шаболат» Білгород-Дністровського району Одеської області на площі 500 га урожай гороху становив 19,7 ц/га. Зразу після збирання він був реалізований, економічна ефективність його вирощування виявилась досить високою. Наведені факти переконливо свідчать про важливу роль гороху в формуванні сівозмін, направлених на більш ефективне використання земельних ресурсів, особливо в суходільних умовах.

 

За умов аридизації клімату необхідно звернути увагу і на таку культуру, як сочевиця, яка також характеризується високим рівнем посухостійкості. Товарне насіння цієї культури високо ціниться на світовому ринку, оскільки є цінним харчовим продуктом. Його споживання профілактично діє на серцево-судинну систему людей, запобігає інфарктам та інсультам. Достатньо сказати, що Канада, де розміщені значні території, які за кліматичними умовами дуже подібні до Степу України, вирощує більше 1 млн га цієї культури і є її світовим експортером. Її валовий збір в останні роки досягає близько 2 млн т. Великі площі сочевиці сконцентровані також у Туреччині, де також багато земель із недостатнім рівнем зволоження.

 

У Канаді це теж відносно нова культура. Її впровадження розпочалось у 1973 році, коли сочевицею засіяли 7 га та одержали урожай 7,1 ц/га. А далі розпочався тріумфальний її похід по преріям Канади. У 1975 році її площі сягали 400 га, у 1977 — 2500 га, у 1978 — 13000 га. Урожайність в цей період коливалась у межах 7,5–8,2 ц/га. У 1980 році площі посіву досягли 44,8 тис. га, у 1985 році — 72,8 тис. га. У 1987 році сочевицею засіяли 238,4 тис. га, у 2000-му — 687,9 тис. га. У цей час відбувалося також зростання урожаю. У більшості років він наближався до 13 ц/га. У 2010 році сочевицею зайняли уже 1335 тис. га та одержали по 14,6 ц/га. У наступний період площі культури щорічно становили близько 1 млн га, а урожай коливався в межах 15,3–19,7 ц/га. Хотів би зауважити, що посівні площі соняшнику сягають всього 275–397 тис. га.

 

Необхідно підкреслити, що подібний до Канади урожай сочевиці нескладно одержати і в нашій країні. Наприклад, у 2015 році в ТОВ «Шестерня» Широківського району Дніпропетровської області в цілому на круг одержали по 15 ц/га насіння вітчизняного сорту сочевиці Лінза. Якщо порахувати економічну ефективність, то вона є кращою, ніж урожай озимої пшениці 80 ц/га при значно менших витратах на одиницю продукції. Аналогічний урожай одержали також в агрофірмі «Зоряни» Долинського району Кіровоградської області. Тут у 2015 році вперше висіяли цю культури й одержали задовільний результат.

 

Виходячи з погодних умов, які складаються в останні роки в Україні, можливо зробити висновок, що для підвищення економічної стійкості аграрного сектору найкращою буде ситуація, коли господарство вирощуватиме декілька зернобобових культур. Це пов’язано з тим, що кожна із них характеризується критичним періодом у відношенні вологи, який наступає у різні місяці. Так, для гороху найбільш важливим є кількість опадів у травні. Для нуту і сочевиці ця фаза наступає у кінці травня та протягом червня. Урожайність сої найбільшою мірою залежить від наявності вологи в липні й першій половині серпня. Висівання кількох із цих культур сприяє більшій вірогідності одержання кращої економічної віддачі.