Нюанси догляду за садом

Сучасне виробництво плодів яблуні базується на всебічній інтенсифікації технологічного процесу, що передбачає значні капітальні вкладення на створення насаджень та догляд за ними.

 

Основна вимога до таких садів — це швидкоплідність та висока врожайність якісних плодів. За широкого впровадження інновацій інтенсивні сади яблуні і груші здатні вступати в товарне плодоношення на 2–3 рік від садіння і забезпечувати врожайність у межах 20–30, а в подальшому 50–80 т/га якісних плодів. Такі показники забезпечуються підбором високопродуктивних сортів, конструкцій насаджень з відповідними підщепно-прищепними комбінуваннями, щільністю садіння, формуванням крони, а також особливостями передсадивної підготовки ґрунту і технологій догляду. Позитивна дія перелічених та інших факторів зумовлюється насамперед типом та рівнем родючості ґрунту, від якого залежить кореневе живлення рослин.

 

Кращими для яблуні є ґрунти зі слабокислою та нейтральною реакцією ґрунтового розчину, в яких лінія скипання карбонатів знаходиться на глибині 70–100 см. До них можна віднести чорноземи опідзолені, темно-сірі опідзолені та сірі лісові ґрунти. За механічним складом найсприятливішими для яблуні є середньо- та легкосуглинкові.

 

Передсадивна підготовка таких грунтів передбачає спеціальний обробіток та внесення органічних і мінеральних добрив. Дози органічних добрив залежать від вмісту органічної речовини. Від величини цього показника їх кількість може змінюватись у межах 40–100 т/га. Можливе внесення органічних добрив, залежно від вмісту в ґрунті рухомих форм елементів живлення: за низького вмісту — 60, середнього — 40, високого — 20 т/га. У разі нестачі таких добрив у потрібній кількості грунт можна збагатити на органічну речовину за рахунок вирощування багаторічних бобових трав протягом 2–3 років. Пласт цих трав переорюють за рік до садіння саду. На таких ділянках можна вирощувати сидерати бобових та суміш бобових і злакових культур.

 

 

З мінеральних добрив перед садінням яблуні вносять фосфорні і калійні добрива. Дози визначають залежно від ступеня забезпеченості ґрунту їх рухомими формами. На кожний міліграм фосфору або калію, що не вистачає до оптимального рівня забезпечення ґрунту, необхідно внести розрахункову кількість добрив, враховуючи наявність цих сполук і в органічних добривах.

 

Одночасно вносити дуже високі дози фосфорних і калійних мінеральних добрив не рекомендують, щоб запобігти різкому однобічному підвищенню їх концентрації в ґрунті, що може негативно впливати на живлення рослин іншими елементами, а також забруднювати ґрунт супутніми речовинами (фтором, калієм, свинцем тощо).

 

Вченими Уманського національного університету садівництва МОН України встановлено, що при одноразовому внесенні максимальна кількість фосфорних добрив на всіх ґрунтах не повинна перевищувати 600 кг/га діючої речовини, калійних, легких ґрунтах — 400 кг/га, а на суглинкових і глинистих — 800 кг/га. Якщо розрахункові дози перевищують вищевказані рівні, то їх треба вносити двома або трьома частинами — половину чи третину перед садінням, а решту — в посадженому саду. При цьому основну частину передсадивних доз краще вносити в складі органічних добрив, збільшуючи відповідно дози останніх до 80–100 т/га, що найкраще для оптимізації всіх показників родючості бідних грунтів.

 

За умов повторної культури вирощування яблуні та груші передсадивна підготовка ґрунту спрямовується на подолання ґрунтовтоми. Ознаками ґрунтовтоми є слабкий ріст саджанців, здрібніння листя, некрози чи нарости на коренях, зниження урожайності, а іноді й загибель дерев. Такі явища викликані переважно утворенням токсичних речовин у кореневмісному шарі ґрунті саду, що використовується тривалий час.

 

При необхідності відновлення насадження яблуні чи груші на цій же площі зняти ґрунтовтому можна, якщо після розкорчування саду дати ґрунту «відпочити» певний період, протягом якого розкладуться рештки коренів й інактивуються токсичні речовини. Більшість вітчизняних дослідників схиляються до думки, що для яблуні та груші на слаборослих і середньорослих підщепах цей період повинен сягати відповідно 3–4 роки. Впродовж цього часу учені Національного ботанічного саду НААН України пропонують знімати ґрунтовтому шляхом дворазової планової оранки з посівом сидератів, та вирощування зернових культур і багаторічних трав. Така система заслуговує на увагу, але є дещо витратною, постійно потребує великих витрат на паливно-мастильні матеріали. Тому науковцями Уманського національного університету садівництва запропонована послідовність зняття ґрунтовтоми, що ґрунтується на внесенні відразу після розкорчовування старого саду під оранку на 40–50 см необхідної кількості фосфорних та калійних добрив, гною або подрібненої соломи чи інших органічних добрив. В подальшому ділянку вирівнюють корчувальними боронами або дизель-культиваторами і засівають олійною редькою, гірчицею білою або люпином.

 

Зелену масу сидеральних культур восени зорюють на глибину 22–25 см. Навесні під ячмінь підсівають конюшину або люцерну в суміші зі злаковими, які використовують протягом 2-х років. В останній рік трави використовують тільки на один укіс, а зелену масу другого зорюють на глибину 25–30 см. Після цього висівають будь-яку з вищезгаданих сидеральних культур, зелену масу яких пізно восени зорюють на глибину 20–25 см.

 

В умовах Польщі протягом одного сезону грунт поповнюють органічною речовиною, вирощуючи сидерати на «зелене» добриво, унормовують активну кислотність (рН) і глибоко розпушують його. Враховуючи результати хімічного аналізу ґрунту, перед закладанням нового саду поповнюють нестачу в ньому макро- та мікроелементів, що повільно переміщуються у ґлибину. Необхідну кількість мікроелементів вносять у грунт заорюванням сидератів попередньо обприсканих відповідними сполуками.

 

За інших умов у цій же країні після осіннього розкорчовування звільнену від дерев площу чизелюють на глибину 60–70 см, одночасно подаючи повітря з компресора з метою кращого насичення ним ґрунту. У смугах, де росли дерева, чизелювання роблять кілька разів, потім грунт вирівнюють, культивують і висівають озиме жито. Навесні жито заорюють, грунт вирівнюють, сіють і знову заорюють сидерати (гірчицю або гречку), роблячи це за сприятливих умов до трьох разів за сезон. Весною наступного сезону у смуги майбутніх рядів вносять гній або осад з очисних споруд, перемішуючи його з верхнім шаром ґрунту фрезуванням. Перед садінням саджанців смуги майбутніх рядів чизелюють знову. Таким чином, підходи до передсадивної підготовки ґрунту можуть бути різними, але спрямованими на тривале забезпечення оптимальних умов живлення для росту саджанців і плодоношення дерев яблуні в інтенсивному саду.

 

В умовах Лісостепу дерева висаджують переважно навесні в першу декаду польових робіт. Посадкові ями розміром 60×60 см краще готувати з осені відразу ж після культивації та розбивки площі. Якщо під передсадивний обробіток ґрунту органічних добрив було внесено недостатньо, то в кожну з них слід внести по 15–20 кг торфокомпосту або гною. При високій щільності садіння (0,5–1м в ряду) саджанці висаджують у борозди глибиною майже 40 см, або під гідробур. Відразу після садіння проводять полив з розрахунку 30–40 л води на дерево. Подальші заходи з догляду повинні бути спрямовані на забезпечення росту, швидкого формування крони та прискорення вступу дерев у товарне плодоношення.

 

В перші роки від садіння (до вступу насаджень у плодоношення) міжряддя краще утримувати в розпушеному стані (чорний пар) за допомогою засобів механізації. Періодичний обробіток забезпечує знищення бур’янів, сприяє поліпшенню водного, повітряного та поживного стану, що позитивно впливає на розвиток і плодоношення рослин. Однак тривалий багаторазовий механічний обробіток призводить до руйнування структури ґрунту, мінералізації гумусу, посилення водної та вітрової ерозій, а також до знищення живих організмів, що активно розкладають біомасу. Все це значною мірою знижує родючість ґрунту.

 

Для запобігання згаданим негативним наслідкам рекомендується через 2–3 роки висівати сидеральні культури, або ж вносити достатню кількість органічних добрив. Запропонована парова система передбачає осіннє дискування, розпушування ґрунту ранньою весною (закриття вологи) та декількаразовий весняно-літній обробіток (культивація, дискування).

 

Осінній обробіток проводять, як правило, відразу після збирання врожаю, вносячи перед цим, при необхідності, органічні та мінеральні добрива. Глибина обробітку на ґрунтах легкого механічного складу може становити 10–12, а родючіших — 18–20 см. Для цього краще використовувати агрегат дисковий АГ-2,4–20, що агрегатується з тракторами класу 1,4.

 

 

З метою збереження вологи, вирівнювання поверхні ґрунту після осіннього обробітку та знищення сходів бур’янів на початку квітня боронують міжряддя на глибину 4–6 см, використовуючи зубові борони БЗС-1, ЗОР-0,7, БЗТС-1.

 

Основним призначенням весняно-літнього обробітку ґрунту є розпушування його поверхневого шару на глибину 10–12см і знищення бур’янів. У цей час дискування мало­ефективне в боротьбі з коренепаростковими та кореневищними бур’янами, тому його треба поєднувати з використанням культиваторів із пружинними (вичісувальними) та стрілчастими (підрізаючими) робочими органами.

В плодоносних насадженнях нами пропонується сидерально-мінеральна і дерново-перегнійна системи утримання ґрунту в міжряддях саду. Суть першої зводиться до раціонального поєднання різних сидеральних культур із мінеральними добривами. Різні за біологією, а відповідно здатністю до накопичення органічної маси і поживних речовин сидерати чергуються у просторі і часі. Для цього використовують три групи сидератів — бобові, хрестоцвітні та злакові. За оптимальних умов природного зволоження бобові забезпечують симбіотичну фіксацію атмосферного азоту, хрестоцвіті сприяють переходу важкорозчинних фосфатів у легкодоступні форми для плодових дерев, а злакові зумовлюють оздоровлення та поліпшення водно-фізичних властивостей ґрунту. Чергування цих культур у часі забезпечує покращення агрохімічних і фізичних властивостей ґрунту. У відповідності з біологією сидератів диференційовано застосовують мінеральні добрива. При вирощуванні бобових сидератів зменшуються дози азотних мінеральних добрив, а при використанні хрестоцвітих рослин — відповідно фосфорних.

 

За дерново-перегнійної системи в міжряддях саду проводять залуження багаторічними злаковими травами. Перевагу слід надавати травам, які утворюють неглибоку мичкувату кореневу систему. Висівати потрібно в кінці літа з внесенням азотних добрив (100–120 кг/ га). Починаючи з другого року, траву періодично (три-чотири рази) скошують, не допускаючи її відростання вище 20 см. Подрібнена трава розподіляється по поверхні ґрунту, утворюючи мульчувальний шар. Він стабілізує структурний і температурний режими поверхні, сприяючи підвищенню родючості ґрунту. У залужених садах поліпшується прохідність машин після опадів, що сприяє проведенню робіт в оптимальні агротехнічні строки.

 

При догляді за ґрунтом особливу увагу слід звернути й на його стан у пристовбурних смугах. У практиці ведення садівництва існує декілька способів догляду за ґрунтом. Найбільш поширеними є утримування стрічки ряду чистою від бур’янів за допомогою механічних пристроїв або внесення гербіцидів.

 

Застосування механічних засобів з фрезерними, дисковими або плоскоріжучими робочими органами забезпечує розпушування ґрунту і знищення бур’янів. Крім цього, перші два типи пристроїв можуть заробляти бур’яни і попередньо внесені органічні та мінеральні добрива, що додатково створює сприятливі умови для розвитку рослин. Останнім часом у зв’язку з переходом галузі на інтенсивні технології виробництва можливість застосування механічних пристроїв обмежується. По-перше, значно ускладнюється робота механізмів через ущільнення розміщення дерев у ряду, по-друге, збільшується ймовірність пошкодження їх кореневої системи, яка розміщується у верхніх шарах ґрунту.

 

В таких насадженнях набагато простіше боротися з бур’янами за допомогою гербіцидів. При цьому витрати на оплату праці і придбання технічних засобів у порівнянні з попереднім варіантом значно скорочуються. Внесення гербіцидів у пристовбурні смуги виконують за допомогою пристовбурної приставки, що монтується на садовий обприскувач. Проте використання гербіцидів має ряд недоліків, а саме: відкритий поверхневий шар ґрунту швидко втрачає вологу, після опадів утворюється ґрунтова кірка, що перешкоджає повітрообміну та прискорює процес втрати вологи, істотно зменшується поповнення ґрунту органічними речовинами, яке при механічному обробітку відбувається завдяки розкладу рослинних решток. Гербіциди, потрапляючи на стовбури, гілки та листя дерев, пригнічують їх розвиток, а у разі накопичення у плодах можуть зашкодити здоров’ю споживачів.

 

Альтернативним способом утримування пристовбурних смуг є укриття їх шаром мульчі. Такий спосіб запобігає утворенню ґрунтової кірки, пригнічує проростання бур’янів, захищає кореневу систему дерев від промерзання взимку, позитивно впливає на збереження вологи, життєдіяльність мікроорганізмів, всіх показників родючості ґрунту. Мульчування пристовбурних смуг підвищує продуктивність дерев на 20–30%, при цьому поліпшуються товарність і лежкість плодів, збільшуються їх маса та інтенсивність забарвлення.

 

Як мульчматеріал використовують перегній, торфокомпост, солом’яний субстрат після вирощування печериць, солому, тирсу тощо. Можливе пошарове внесення різних мульчматеріалів. Наприклад, на ґрунт укладається гній або солом’яний субстрат після вирощування печериць, а поверх нього тирса. У такий спосіб нижній субстрат убезпечується від пересихання, швидко мінералізується і забезпечує рослини необхідною кількістю доступних поживних речовин. Для тривалішого впливу на показники вологості і родючості ґрунту протягом вегетації товщина шару мульчматеріалів при внесенні повинна становити не менше 15 см. Для внесення сипкого матеріалу у пристовбурні смуги в ІС НААН розроблена машина, яка монтується на серійний розкидач органічних добрив РОУ-6.

 

Вирішити питання економного споживання води та добрив можна і за допомогою відомого абсорбенту «Теравет», що здатен поглинати й утримувати вологу зсередини та на 40–50% зменшувати необхідну кількість добрив. Такий препарат запропонований ПП «Теравет Україна» (м. Кіровоград) і вноситься під час садіння дерев у вигляді кристалічних гранул, гелю і таблеток. В основу цих форм входить вологоутримуючий компонент (сополімер акриламіду і акрилату калію), гумінові та поживні речовини. Внесений у кореневмісний шар ґрунту суперсорбент вирівнює водоспоживання рослиною протягом вегетативного періоду. Крім того, сополімер набрякаючи покращує як водно-фізичні властивості, так і тепловий і поживний режими ґрунту. Унікальна здатність цього комплексу поглинати та утримувати тривалий час значну кількість води і розчинених у ній поживних речовин, дозволяє створювати більш комфортні умови для росту і розвитку рослин після їх садіння та наступні роки.

 

За даними досліджень, проведених в Інституті садівництва НААН, внесення «Теравету» сприяє збільшенню польової вологи, а на фоні половинної кількості мінеральних добрив забезпечує не гірший стан, показники росту та закладання плодових утворень у молодих дерев, ніж при внесенні повної кількості мінеральних добрив.

 

В умовах всебічної інтенсифікації вирощування плодових культур, у тому числі і яблуні, в країнах із розвинутим садівництвом та кращих господарств в Україні значного поширення набуває прогресивний спосіб удобрення кореневмісного об’єму ґрунту легкорозчинними мінеральними добривами разом із поливною водою (фертигація).

 

Такий спосіб доцільний насамперед для досягнення максимальної кількості і якості врожаю плодів в ущільнених насадженнях яблуні на слаборослих підщепах. Він сприяє більшій доступності поживних речовин і кращому розвитку та плодоношенню дерев завдяки можливості забезпечення добривами під час тривалих періодів відсутності опадів, рівномірнішого розподілу елементів живлення безпосередньо в об’ємі ґрунту, де локалізована основна частина кореневої системи. Серед інших переваг фертигації є можливість зменшення доз добрив з одночасним підвищенням їх ефективності, запобігання їх вимивання з ґрунту, легке регулювання дози та періодичності удобрення, зниження витрат та поверхневе внесення добрив, можливість оперативного внесення окремих елементів (фосфор), які традиційним способом зробити важко.

 

З польського і голландського досвіду програму фертигації яблуні розробляють у відповідності з потребами в елементах живлення в окремі фенологічні фази, але з урахуванням особливостей сорто-підщепних комбінувань, віку насаджень, очікуваної інтенсивності квітування, урожайності дерев та ґрунтових умов.

 

На ґрунтах легкого гранулометричного складу добрива з поливною водою вносять частіше, але розчином меншої концентрації; на «важких» — рідше, але більш концентрованим розчином. Для щоденного внесення застосовують концентрацію 0,3 г/л, раз на 2–3 дні — 0,5 г/л, а раз на тиждень — 0,8–1 г/л.

 

Для фертигації широко використовують різні форми водорозчинних добрив, але змішують лише ті, які не спричинюють утворення осаду. Готуючи маточні розчини, уникають змішування кальцію зі сполуками сірки і фосфору, тому недопустимим є змішування кальцієвої селітри із сульфатом магнію і суперфосфатом.

 

 

Фертигацію розпочинають у фазі повного цвітіння. У цей час, з метою сприяння інтенсивного поділу клітин і росту зав’язі, вносять фосфорні добрива. Їх кількість у діючій речовині (P₂O₅) становить 30–60 г на дерево і залежить від забезпеченості ґрунту цим елементом, віку та очікуваної урожайності дерев.

 

Підживлення плодоносних насаджень яблуні азотом розпочинають з початком інтенсивного росту пагонів (через 7–10 днів після повного цвітіння) і ведуть, залежно від помологічного сорту, протягом 10–12 тижнів. У весняний період ефективним азотним добривом є кальцієва селітра, оскільки містить нітратний азот, що добре засвоюється рослиною за низької температури.

 

Фертигацію насаджень яблуні калієм розпочинають на початку липня і закінчують у серпні, вносячи для вимогливих до калію сортів до 40 г К₂О на дерево за сезон, або 5 г на дерево в тиждень.

 

В інтенсивному садівництві вагомим доповненням до основного (кореневого) живлення є позакореневе. Воно особливо ефективне в стресових для рослини умовах, зокрема, при підмерзанні генеративних утворень весняними заморозками. Для українських виробничників корисним може бути досвід голландських садівників, які після весняних заморозків негайно роблять позакореневе підживлення дерев калійною селітрою (5 кг на 1000 л води). Калій з розчину швидко вбирається рослиною (протягом трьох годин — 70%), підсилюючи поглинання кальцію та відбудовуючи пошкоджені низькою температурою канали постачання поживних речовин у плодоніжці.

 

Через три дні дерева обприскують карбамідом (3 кг/га), що активізує поділ клітин у генеративних бруньках, із додаванням бору для кращого запилення і запліднення. Блокуючи утворення роздільного коркового шару між плодоніжкою і плодовою гілочкою, бор запобігає обпаданню зав’язі, а також активізує рух кальцію до новоутворених клітин. Ще через три дні позакоренево вносять фосфорне добриво і бор.

 

Нестабільне плодоношення яблуні може бути спричинене і коливанням температури повітря у період вимушеного спокою (лютий-початок березня) та ранньовесняний період (друга половина березня-квітень).

 

За таких умов відбувається інтенсивне дихання бруньок, що в подальшому спричиняє їх «ослаблення» і значне погіршення зав’язування плодів.

 

При ранньому цвітінні дерев і в період холодної погоди розвиток квітів уповільнюється, пилок при перехресному запиленні проростає надто повільно, а період його життє­здатності не перевищує декілька діб, що не дозволяє досягти зародка зав’язі.

 

З досвіду польських та голландських садівників зміцнити квіткові бруньки, підвищити життєздатність пилку та якість запилення квітів можливо за умов осіннього (відразу після збору врожаю) позакореневого підживлення насаджень яблуні розчином карбаміду та сполуками бору (борвіт, боракс, солю бор тощо).

 

 

Вже через два дні від обприскування 80% азоту поглинається листям і 40–50% цієї кількості з листя ще до його обпадання поступає у штамб, кору пагонів та кору. Бор також добре проникає у листя і невдовзі поступає в зимуючі органи.

 

Обприскування дерев карбамідом виконують із 7–10-денним інтервалом (перше через тиждень після збору врожаю) дозою, відповідно, 2, 4 та 8 кг/га з витратою 500 л/га робочої рідини. Нерідко до кожного обприскування додають 1 кг/га бору.

 

Крім вище описаних заходів з позакореневого підживлення яблуні, широко практикуються інші системи комплексного підживлення насаджень макро- і мікроелементами. Часто такі обприскування виконуються у комплексі з засобами захисту рослин від хвороб, що підвищує їх ефективність, зменшуючи число обприскувань і ризик накопичення в продукції залишків пестицидів. В цьому плані заслуговують на увагу добрива на основі фосфітів калію, магнію та міді. У рослинних клітинах фосфіти гальмують розвиток міцелію та спороношення патогенних грибів ще до активації природних захисних механізмів. Додавання в обприскувач із фунгіцидами фосфітних добрив стимулює ріст дерев та ефективніше захищає насадження яблуні від парші.

 

На сьогодні у виробництві широко застосовується інтегрована система захисту яблуні від шкідників і хвороб, яка передбачає використання хімічних засобів, враховуючи фенологічні фази розвитку рослин. Існує й інтервенційна, або прогнозована система, згідно з якою строки хімічних обробок пов’язують із небезпечними періодами інфікування яблуні збудниками парші.

 

Такі системи характеризуються в основному позитивно, але мають й істотні недоліки. За фенологічної обробки не завжди збігаються з критичними періодами інфікування яблуні збудниками парші. Інтервенційна ж носить постінфекційний характер і ґрунтується на застосуванні в основному фунгіцидів системної дії, що сприяють розвитку резистентності до цієї хвороби.

 

Враховуючи зазначене, в Інституті садівництва НААН розроблена фенопрогнозна система захисту насаджень від парші, яка базується на проведенні обробок у період цвітіння яблуні за загальноприйнятими фенологічними критеріями з одночасним інструментальним моніторингом епіфітотійної ситуації, а після цвітіння — у критичні періоди інфікування дерев збудниками парші, які визначають за допомогою спеціальних механічних або електронних приладів та нормалізованої шкали Міллса. За рахунок зростання урожайності та зменшення собівартості продукції, порівняно з наявними, така система забезпечує збільшення прибутку на 5,8 тис. грн/га, а рівня рентабельності — на 32,1%.