Урожайність культури може становити 80–100 ц/га, зокрема, під час вирощування за інтенсивною технологією у відкритому грунті — до 500–750 ц/га, рівень рентабельності при цьому становить до 150–300%.
Сучасна суниця садова (Fragaria ananassa) — це продукт перезапилення двох сортів суниці: чилійської (F. chiloensis), батьківщиною якої Південна Америка, та віргінської (F. virginiana), яка була посаджена поруч із нею. Гібрид, що утворився, виявився життєздатним і почав приносити великі соковиті плоди. Тому за специфічний смак і аромат, а також за форму самого плода, що нагадував ананас, він отримав назву Fragaria ananassa, який став родоначальником різноманітних сортів цієї культури.
Біологічні
особливості суниці
Суниця — це багаторічна трав’яниста рослина, надземна частина якої складається зі стебла, листя, сланких пагонів (вус), ягід. Підземна коренева частина складається із коренів та кореневищ. Кущ суниці не має центрального стебла. Нові прирости утворюються з бічних пазушних бруньок верхньої частини стебел, які є вкороченими пагонами-ріжками. Сформовані стебла-ріжки, своєю чергою, також розгалужуються, утворюючи кущ. На кожному ріжку наприкінці вегетації формується верхівкова генеративна брунька. Кущ суниці, залежно від сорту й умов вирощування, формує 6–25 ріжків і більше.
Підземна частина у суниці — це коротке і розгалужене кореневище, що є підземним стеблом, і мичкуваті корені. На кореневищі розміщуються сплячі бруньки, що утворюються у пазухах листків стебла. З них виростають нові надземні органи, а в їх основі утворюється нова коренева система з більш поверхневим розміщенням. Коренева система розгалужена і мичкувата. Розміщується вона в основному на глибині до 30 см, але окремі корені можуть проникати у глиб до 100–120 см. Ростуть корені упродовж усього вегетаційного періоду. Особливо інтенсивно вони ростуть навесні, а влітку та восени їхній ріст дещо уповільнений.
З нижніх бруньок стебла відростають сланкі пагони. Їх ріст починається ще під час цвітіння суниці. Масове утворення вусів припадає на другу половину вегетації. Кожен сланкий пагін має колінця. На парних колінцях (2, 4, 6 і т. д.) утворюються молоді рослини, які вкорінюються. Залежно від сорту, погодних умов, поживного режиму та зволоженості грунту одна маточна рослина може утворювати до 15–20 вусів і більше, на яких може укорінитися 60–80 розеток. Плід суниці — несправжній, представлений у формі розрослого квітколожа, на поверхні якого розміщуються справжні плоди — сім’янки, що вдавлені у м’якоть.
Сорти суниці
Усі сучасні комерційні сорти суниці мають гермафродитні (двостатеві) квітки, які містять тичинки і маточки. Відносна кількість маточок визначає потенційну величину плоду і залежить від сорту.
За строками достигання плодів сорти ділять на ранньостиглі (для прикладу, Хоней, Крістін, Вайбрант, Алба, Азія, Клері, Делі, Антеа тощо), середньостиглі (Мармолада, Елсанта, Ароза, Соната, Симфонія та інші) і пізньостиглі (Галя ЧІВ, Флоренс, Ямаска, Роксана, Талісман тощо), а також ремонтантні (Остара, Селва, Еверест, Моллінг Перл, Іщя, Ліноса, Фламенко). Останні сорти в основному використовуються з метою отримання ягоди для споживання у свіжому вигляді після закінчення сезону. Закладання плодових бруньок таких сортів не залежить від тривалості світлового дня, і тому плодоношення триває з кінця травня практично до заморозків.
Ягоди цієї культури завдяки своїм смаковим і поживним якостям та вмісту різних органічних кислот і вітамінів є незамінними у дієтичному і лікувальному харчуванні людини. Тому під час їх вирощування рекомендовано застосовувати переважно екологічно безпечні, а також в основному агротехнічні заходи, спрямовані на створення найсприятливіших умов для росту, плодоношення, нагромадження корисних речовин і підвищення смакових якостей, а також ті, які спрямовані на попередження масових спалахів розвитку шкідників і хвороб. Інтенсивне застосування хімічних засобів захисту рослин не рекомендується. Як виняток на маточних плантаціях для одержання здорового садивного матеріалу допускається застосування хімічних препаратів у необхідних обсягах.
Підбір ділянки та
підготовка ґрунту
Технології вирощування суниці можуть бути різними. Але першочерговими завданнями технологічного процесу вирощування високих урожаїв якісних ягід є обов’язковим дотримання організаційно-господарських заходів. До них належить підготовка поля (не винятком є й підготовка присадибних ділянок), використання добре розвиненої розсади і створення найбільш сприятливих умов для вирощування культури. Наприклад, найчастіше у промисловому ягідництві Лісостепу використовувалася рядкова культура суниці. Під час вирощування суниці за цією технологією необхідно перш за все враховувати, що вона — вологолюбна культура.
Під час підготовки поля (ділянки) для вирощування суниці необхідно враховувати, що площі для посадки повинні відповідати певним вимогам. Передусім наявність ефективного природного дренажу, що передбачає висадку культури на площах із відповідним механічним складом грунту, низьким рівнем залягання ґрунтових вод, відсутністю можливого підтоплення. По-друге, наявність захисту поля у зимовий період від холодних вітрів, з метою уникнення вимерзання насаджень. Також поле повинно мати відповідну експозицію схилу, зокрема, на схилах південної та південно-західної експозиції навесні грунт прогріватиметься швидше, що буде сприятливим для проведення завчасно ранньовесняних польових робіт. На площах, що відводяться під насадження суниці садової, не повинно бути застоювання холодного повітря.
Для вирощування культури підходять поля (ділянки) з невеликим нахилом до 2–3 градусів. Якщо суниця вирощується на рівних місцях, необхідно запобігати утворенню блюдець, у яких може довго застоюватися вода. Недоцільно відводити під насадження ділянки, які можуть затоплюватися навесні чи під час злив, круті схили, що будуть сильно пересихати влітку, а також місця, де буде застоюватися холодне повітря, що може призвести до пошкодження рослин весняними заморозками. Необхідно враховувати, що культура впродовж вирощування потребує захисту від сильних вітрів. Разом з тим, з метою кращого забезпечення вологою під час вегетації та нагромадження вологи в грунті, доцільно відводити такі ділянки, на яких довше зберігатиметься сніговий покрив взимку, а навесні сніг буде танути повільніше й рівномірніше. Дотримання вищевказаних вимог створюватиме умов, за яких рослини менше пошкоджуватимуться суховійними вітрами, а квітки краще запилюватимуться комахами.
Глибина залягання грунтових вод на полях, що відводяться під вирощування суниці, повинна бути не менше 60–80 см від поверхні грунту.
Рекомендовано під час вибору ділянок для вирощування суниці провести агрохімічний аналіз ґрунту. З цією метою з глибини залягання кореневої системи 30 см відбирають зразок грунту. За умов, якщо поле типове з рівномірним рельєфом та однорідним грунтовим покривом, достатньо сформувати один середній зразок із площі до 5 га. Якщо ж поле має суттєві варіації — необхідно розбити її на декілька дрібніших ділянок і окремо відбирати середні зразки з кожної з ділянки. Результати аналізу грунту даватимуть можливість визначити необхідність внесення основного підживлення, а також окремих мінеральних добрив.
Полив суниці
обов’язковий
Як зазначалося вище, суниця садова належить до вологолюбних культур, її листя містить 68–72% води, ягоди — 80–90%. Коренева система, що знаходиться близько біля поверхні, чуттєва до найменших змін вологості навколишнього середовища. Високого й сталого врожаю суниці можливо досягти лише за умови рівномірного забезпечення грунту вологою на глибині розміщення основної маси кореневої системи до 40 см. Посухостійкість суниці дуже низька. Нестача повітряної й ґрунтової вологи під час цвітіння негативно впливає на зав’язування ягід, під час росту плодів — на їх розмір і врожайність, а у другій половині вегетації — на закладання квіткових бруньок. Тому суницю рекомендовано поливати, не допускаючи зниження вологості грунту не тільки до критичної, а й до задовільної. Навіть під час випадання опадів суницю необхідно поливати на таких етапах органогенезу, як цвітіння, формування врожаю, збирання ягід і диференціація бруньок.
Витрата води на полив залежить від етапу органогенезу суниці і погодних умов. Потреба щодо забезпечення вологою спочатку розвитку культури збільшується, досягає максимуму під час збору ягід, а потім знижується під кінець вегетації. Зрошення на час весняного відростання квітконосів і етапі масового цвітіння сприятиме збільшенню квіток і ягід. Тому під час весняного росту суниці вологість грунту необхідно підтримувати на рівні 70% НВ, під час цвітіння — 75% НВ. Оптимальне зволоження на етапі достигання ягід визначатиме їх величину і врожайність. На час збору ягід необхідно підтримувати вологість 80% НВ. Низька вологість грунту після збирання ягід затримуватиме відростання ріжків і нової генерації листя, рослини будуть ослаблюватися й погано плодоноситимуть у наступному році. Однак за умов підвищеної вологості після збору ягід затягуватиметься диференціація квіткових бруньок. Тому оптимальна вологість грунту на цьому етапі повинна бути на рівні 60% НВ.
Необхідно відмітити, що не тільки ґрунтова посуха згубно діє на врожай суниці, негативно позначається й атмосферна посуха. Якщо температура повітря буде у межах 28–30ºС, крім основних поливів, потрібно проводити й додаткові поливи.
Для поливу суниці використовують різні способи, але оптимальними є дощування і краплинне зрошення. Дощування покращуватиме мікроклімат приземного шару повітря, що сприятливо впливатиме на формування більш високого і стабільного урожаю суниці.
Завдяки краплинному зрошенню орний шар грунту постійно підтримуватиметься у вологому стані на рівні капілярної вологоємності, але за таких умов міжряддя залишатимуться сухими, що сприятиме зменшенню появи бур’янів. Перевагами краплинного зрошення є економія води, тобто її випаровування з вільної поверхні будуть мінімальними, а також відсутність грунтової кірки і збереження структури грунту тощо.
Воду, яку використовують для поливу, рекомендовано обов’язково фільтрувати. Допускається одночасно з поливом суниці вносити мінеральні добрива (водорозчинні), за необхідності, засоби захисту рослин. Останні вносять через систему краплинного зрошення використовуючи дозатор (наприклад, Дозатрон) чи інжектор типу Вентурі. Розчин мінерального добрива необхідно готувати в окремій ємності. Принцип підживлення полягає у тому, що спочатку проводять полив чистою водою впродовж 15–20 хвилин для початкового зволоження грунту, потім у систему поливу додають розчин добрив, регулюючи швидкість його всмоктування так, щоб час подачі розчину становив щонайменше 20–30 хв. Після цього впродовж 10–15 хв. чистою здійснюють полив з одночасним промиванням системи поливу.
Суниця найкраще росте за нейтрального рН грунту. Оптимальним показником рН грунту для культури є показник у межах 5,5–6,5.
Суниця садова потребує
внесення мінеральних добрив
Насадження культури потребують достатньої кількості азоту у перший рік. Для забезпечення найкраще використовувати кальцієву селітру. Це мінеральне добриво містить азот у формі, яка легко засвоюється рослинами і має низький сольовий індекс, що особливо важливо для приживання тільки висаджених саджанців. У подальшому рекомендовано використовувати аміачну селітру або карбамід.
Під час основного підживлення перед посадкою вносити мінеральні азотні добрива недоцільно (мінеральна форма азоту швидко вимиватиметься з грунту). Винятком може бути внесення аміачної води роком раніше для зниження чисельності ґрунтових шкідників. Основна частина азоту аміачної води фіксуватиметься ґрунтовим поглинаючим комплексом, а потім поступово вивільнятиметься і буде доступною для рослин. Доцільно внести азотні добрива під посів сидерату як попередника, це сприятиме формуванню більшої вегетативної маси.
Перед висаджуванням рослин або через 2–3 тижні після посадки культуру необхідно підживити внесенням 40–50 кг/га д. р. азоту. Наступне підживлення азотом доцільно провести у середині серпня, використовуючи норму витрати 25–30 кг/га д. р. (для закладання та диференціації плодових бруньок). Не варто вносити азотні добрива восени, тому що надмірний вегетативний ріст буде знижувати морозостійкість рослин.
Забезпечення рослин азотом сприятиме більш повній реалізації потенціалу сорту, проте може знижувати транспортабельність ягід. Через це у рік плодоношення весняне внесення азотних добрив рекомендовано обмежувати. Крім того, посилений ріст вегетативної маси і загущення насаджень підвищуватиме ураженість культури сірою гниллю і понижуватиме якість продукції. На родючих грунтах із високим вмістом мінерального азоту не рекомендовано вносити азотні добрива взагалі, на менш родючих грунтах вносять 30–40 кг/га д. р. по мерзлоталому грунту.
Якщо для мульчування міжрядь використовувалася солома, після її фрезерування необхідно внести 100–150 кг/га д. р. азоту (під час розкладання соломи бактерії конкуруватимуть за доступний азот у грунті, і рослини відчуватимуть суттєвий його дефіцит).
Для визначення необхідних норм азотних добрив рекомендовано керуватися результатами агрохімічного аналізу грунту, а також враховувати механічний склад грунту, попередника, дію органічних добрив, які вносилися чи не вносилися роком раніше тощо.
Необхідним для росту і розвитку кореневої системи суниці садової є фосфор, який доцільно внести відразу ж після посадки культури. Відмічаємо, що недорозвинена коренева система молодої рослини буде слабо засвоювати достатню кількість фосфору з грунту.
Амофос (моноамонійфосфат) містить амонійну форму азоту (12%) та водорозчинну форму фосфору, що доступна для рослин відразу після внесення. Тому амофос доцільно вносити перед висаджуванням саджанців і використовувати для підживлення (фертигації).
Калій вносять під час основного підживлення або перед садінням культури з розрахунку відповідно до результатів ґрунтового аналізу приблизно 80–140 кг/га д. р. На плодоносних плантаціях щорічно необхідно вносити 80–120 кг/га д. р., у другій половині вегетації за допомогою прикореневого підживлення (одночасно з фосфорними добривами).
У разі підвищеної кислотності ґрунту необхідно проводити його вапнування за рік-два до посадки або після оранки. Середня норма вапнування становить 1,5–2 т/га СаО.
Підготовка поля, крім внесення органічних і мінеральних дoбрив, також включає заходи з обмеження шкідливості бур’янів, оранку, вирівнювання та розпушування верхнього шару грунту. Після того, як на ділянці будуть знищені бур’яни, за оптимальних умов вирощування необхідно внести під оранку органічне добриво (50–60 т/га) одночасно з мінеральними (150–200 кг/га Р2О5 і 200–250 кг/га К2О). Підготовлена у такий спосіб ділянка не потребуватиме застосування добрив протягом усього часу її експлуатації (2–3 роки).
Попередники для суниці,
сівозміна та підготовка грунту
Кращими попередниками для суниці є зернові та зернобобові культури. Пасльонові культури (картопля, томати) і технічні, що виснажують грунт (особливо соняшник), не рекомендовано використовувати як попередники.
Для Лісостепу України кращими є такі сівозміни: 1-чорний пар; 2–4 — суниця; 5 — зернові з підсівом люцерни: 6–7 — люцерна, або 1 — озимі чи ярі зернові; 2 — чорний пар; 3–5 — суниці; 6 — кукурудза на силос або зелений корм.
Висаджувати суницю садову найбільш доречно на ділянки, які перед цим один сезон знаходилися під чорним або сидеральним паром. Навесні, після відростання багаторічних бур’янів до висоти 10–15 см, необхідно застосувати гербіцид суцільної дії (наприклад, Раундап), через три тижні поле треба обробити культиватором (або дисковими боронами).
Одночасно доцільно внести меліорант для розкислення грунту і забезпечити внесення основного підживлення (фосфор і калій). Наприкінці травня у разі необхідності вносять аміачну воду або грунтовий інсектицид.
Внесення органічних добрив сприяє росту і розвитку суниці. Особливо за низького рівня вмісту гумусу доцільно забезпечити внесення 50–60 т/га гною або 10–12 т/га курячого посліду до висаджування культури роком раніше.
У разі відсутності можливості внесення органічних добрив рекомендовано після проведення заходів з контролю грунтових шкідників висіяти сидеральну культуру (наприклад, гірчицю білу), яку потім скошують, дискують і приорюють. Гірчицю білу підживлюють 1–2 рази азотними добривами з нормою 30–40 кг/га д. р., для формування максимальної кількості зеленої маси (25–30 т/ га). На важких і погано дренованих грунтах необхідно провести грунтопоглиблення чизелем на глибину 40–50 см.
Грунт під вирощування суниці треба готувати відразу після збирання врожаю попередника. На незасмічених полях можливо обмежитися одним лущенням на глибину 6–8 см. На забур’янених кореневищними бур’янами рекомендовано провести дворазове лущення важкими дисковими боронами БДТ-З, БДТ-7 або лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 10–12 см. На полях, що забур’янені багаторічними коренепаростковими бур’янами, перший раз лущити поле необхідно дисковими лущильниками на глибину 6–8 см, другий — лемішними ППЛ-10–25, на глибину 12–14 см у разі появи розеток бур’янів. Якщо проростання бур’янів буде продовжуватися, доцільно їх контролювати за допомогою проведення плоскорізного обробітку грунту. Оранку здійснюють плугами з передплужником ПЛН-5–35, ПЛН-6–35 на глибину 27–30 см.
Для максимального обмеження чисельності осоту перед лемішним лущенням ділянку, що засмічена цим бур’яном на етапі розвитку розетка, рекомендовано обприскати розчином гербіциду 2,4-Д, 344 г/л у поєднанні з дикамбою, 120 г/л з нормою витрати 1,5–2,0 л/га. Для контролю багаторічних злакових вегетуючих бур’янів доцільно внести препарати на основі гліфосату з нормою витрати 3–6 л/га.
Вибрані ділянки під вирощування суниці садової необхідно в обов’язковому порядку обстежувати на наявність ґрунтових шкідників (личинок травневого хруща і дротяників). У разі виявлення личинок травневого хруща рекомендовано внести грунтовий інсектицид або аміачну воду з розрахунку 1500–2000 л/га (у перерахунку на 20%-ну аміачну воду) на глибину до 20 см за допомогою ПОУ або культиватора, спеціально обладнаного для внесення аміачної води.
Внесення аміачної води доцільно проводити у травні-на початку червня, коли личинки хрущів знаходяться у верхньому, ще вологому шарі грунту (пізніше грунт пересихатиме, і шкідники переміщатимуться на більшу глибину, чим буде порушено ефективність заходу). За умов дотримання усіх вимог під час проведення цього агротехнічного заходу буде зменшено кількість ґрунтових шкідників на 85–90%.
Перед садінням розсади необхідно провести культивацію на глибину 6–8 см з одночасним боронуванням і вирівнюванням поверхні ґрунту планувальником.
Під вирощування маточних насаджень суниці варто відводити кращі ділянки, ґрунти на яких повинні бути окультуреними та незасміченими кореневищними і коренепаростковими бур’янами, без наявності ґрунтових шкідників. Поле маточної сівозміни повинно бути розміщене на відстані 1,5–2 км від звичайних товарних плантацій суниці садової. Маточні насадження культури у сівозміні доцільно використовувати впродовж 1–2 років. Маточна сівозміна повинна передбачати культури, які стійкі до ураження нематодами, кореневими гнилями, вертицильозним в’яненням, зокрема злакові трави, зернові, кормові та просапні, крім картоплі, томатів, огірків, капусти, цибулі, ревеню, бобів, гороху, квасолі, конюшини, люцерни, соняшнику, гречки. На попереднє місце у сівозміні суниці можливо повертати не раніше як через 3 роки, а тому у сівозміні повинно бути не менш 4–5 полів на достатньо окультурених ґрунтах і 6–8 полів на інших; орієнтовне чергування культур: 1 — чорний пар; 2 — суниці; 3 — культури на зелений корм; 4 — зернові ярі; 5 — зернові озимі; або: 1 — чорний пар; 2 — суниці; 3 — суниці; 4 — просапні; 5 — ярі зернові; 6 — озимі зернові; 7 — сидеральний пар.
Під сівозміну необхідно обирати поля, які мають рівну поверхню або з пологими схилами, нахил яких до 3–5°, не заражені нематодами. На паровому полі перед оранку допускається внесення 40–100 т/га гною або компосту, враховуючи родючість ґрунту і рівень забезпечення його фосфором і калієм. Ефективним заходом буде внесення мінеральних добрив після збирання зернових, що передує чорному пару.
Фумігувати ґрунт доцільно у серпні-вересні, після чого його необхідно герметизувати за допомогою коткування і поливу. На полях, де вносили органічне добриво і здійснювали вапнування, а також за вмісту в ґрунті більше 30% глини і понад 5% органічної речовини, фумігація не забезпечить необхідного ефекту. Дерново-підзолисті ґрунти орати необхідно на глибину 20–22 см, глибокогумусні — 27–30 см. Чорний пар готувати необхідно після збирання врожаю попередника, застосовуючи лущення стерні, оранку та глибину 6–7 см, разову культивацію із боронуванням. Безпосередньо перед висаджуванням розсади здійснюють культивацію з одночасним боронуванням, а легкі ґрунти, крім того, коткують для забезпечення нормальної глибини садіння.
Висаджування саджанців
Висаджування рослин суниці здійснюють восени або навесні. Осінньому садінню доцільно проводити у регіонах із достатньою кількістю опадів у цей період та м’якими і сніжними зимами.
Для насаджень суниць придатні різні типи ґрунтів, але встановлено, що найвищу продуктивність забезпечують добре аеровані, багаті на органічну речовину супіщані грунти. Вапнякові, засолені, заболочені, ґлейові та важкі ґрунти під насадження суниць непридатні.
Під час весняного висаджування необхідно провести боронування для закриття вологи і вирівнювання поверхні ділянки, а також у разі необхідності вности ґрунтовий гербіцид. За декілька днів до висаджування розсади рекомендовано провести культивацію на глибину 14–16 см культиватором для суцільного обробітку грунту у два сліди, роторним культиватором або комбінованим агрегатом для обробітку грунту. У разі необхідності поле доцільно обробити кільчасто-шпоровими котками для вирівнювання поверхні й ущільненні верхнього шару грунту.
Саджанці до висаджування рекомендовано зберігати у прохолодному місці та регулярно зволожувати. Для закладання репродукційних маточників суниць необхідно використовувати елітну чистосортну стандартну розсаду. До садіння розсаду готувати необхідно у затіненому місці, під час підготовки варто видалити зайві листки, залишаючи не більше двох на рослині, вкоротити кореневу систему до 8–10 см, для відновлення тургору помістити у воду.
У разі висаджування фріго саджанців, їх необхідно розморозити за добу до висаджування. Для цього поліетиленові мішки з розсадою, не витягуючи саджанці з мішка, розміщують у затінку для поступового відмерзання.
Висаджування розсади проводиться вручну у заздалегідь нарізані рядки або машиною для висаджування розсади.
Саджанці допускається висаджувати однорядним способом, ширина міжрядь у цьому випадку повинна становити 0,9–1,0 м. Відстані між рослинами у рядку дотримуються залежно від сорту культури. Зазвичай відстань коливається від 20–25 см для не надто рослих сортів, і 25–30 см для надміру рослих.
Дворядну схему посадки необхідно застосовувати під час висаджування рослин на гребенях, що вкриваються плівкою для мульчування. Під плівкою доцільно розмістити дві стрічки крапельного зрошення.
Гребені повинні мати ширину 80 см, їх основа має становити 60 см у верхній частині, а висота може сягати від 15–20 до 30–40 см. Відстань між центрами гребенів повинна відповідати колісній базі трактора або іншої сільськогосподарської техніки, що використовуватиметься для догляду за плантацією. Як правило, ця відстань може становити 1,40–1,50 м. На гребені рекомендовано розміщувати два рядки рослин із відстанню 0,35–0,40 м між рядками, висаджувати доцільно у шахматному порядку з дотриманням відстані 0,25–0,35 см між окремими рослинами.
Використання чорної плівки для мульчування надасть ряд переваг, зокрема плівка, забезпечуватиме збереження вологи, усуне конкуренцію з боку бур’янів, рослини будуть краще рости і розвиватися, а внаслідок швидкого прогрівання грунту швидше починатимуть плодоносити (встановлено, що ягоди за таких умов дозрівали на тиждень раніше). Крім того, на важких грунтах вирощування культури на гребенях значно покращувало водно-повітряний баланс, що сприятливо впливало на розвиток кореневої системи рослин.
Разом з тим, необхідно враховувати й недоліки, які можуть бути під час вирощування культури на гребенях. Наприклад, відмічалося зниження зимостійкості плантації, гребені, вкриті плівкою, швидше промерзали, і на них погано затримувався сніг, навесні рослини зацвітали раніше, і відповідно збільшувався ризик пошкодження цвіту весняними заморозками.
Також на плівці саджанці висаджуються із розрахунку на кінцеву густоту, тому розсаду необхідно використовувати найвищої якості, яка не повинна бути уражена збудниками хвороб кореневої системи, передусім Verticillium і Phytophtora. Під час вибору вирощування культури у такий спосіб вуса рослин необхідно регулярно видаляти, у разі загибелі рослину замінити іншою не буде можливості. Під час висаджування необхідно враховувати те, що з часом відбудеться осідання грунту, тому необхідно дотримуватися оптимальної глибини посадки рослин.
Під час висаджування рослин довге коріння необхідно вкоротити, а корені розмістити у грунті вертикально, забезпечуючи контакт кореневої системи з грунтом. При необхідності розсаду замочують у воді на декілька годин, а також допускається замочування кореневої системи рослин у розчині фунгіциду або інсектициду, додавши до розчину глини, для забезпечення утримання тривалий час препарату у прикореневій зоні.
Після висаджування рослини рекомендовано полити. Не маючи листової поверхні, фріго-розсада краще приживатиметься, ніж свіжовикопані саджанці суниці садової. Рослини, що зберігалися за понижених температур, мобілізують свою життєдіяльність досить швидко, через декілька днів після висаджування з’являться перші листки. Перше підживлення необхідно забезпечити через 8–12 днів, коли довжина молодих корінчиків сягатиме 8–10 мм.
