У посівах ярого ячменю у всіх зонах вирощування домінують звичайна та гельмінтоспоріозно-фузаріозні гнилі.
Звичайна (гельмінтоспоріозна) коренева гниль
Хвороба поширена переважно в степовій та лісостеповій зонах. Більш інтенсивний розвиток захворювання спостерігається у посушливі роки, особливо на ярій пшениці. На первинних і вторинних коренях, а також на підземному міжвузлі утворюються темно-коричневі продовгуваті виразки, які часто зливаються, внаслідок чого уражена тканина набуває чорного забарвлення. Хвороба може проявлятися у вигляді побуріння, пожовтіння і пліснявіння молодих листків. При незначному розвитку захворювання проявляється у вигляді витягнутих темно-коричневих некротичних смуг, забарвлення яких поступово переходить у здорову тканину, вони не мають чіткої межі між здоровою та ураженою тканиною. При інтенсивному розвитку хвороби основа стебла чорніє і загниває аж до самого нижнього вузла.
На листках рослин у фазу кущення спочатку з’являються дрібні темні плями, які згодом розростаються у довжину до 1,5 см, у центрі - темно-бурі або темно-сірі, по краях - бліді. На ураженій тканині у вологу погоду утворюється бархатистий чорний або оливково-бурий наліт конідіального спороношення гриба.
У фазу наливання зерна у хворих рослин спостерігається недорозвиненість колосків, вони часто стерильні, колосові лусочки білі з чорними плямами, їх остюки темно бурі, часто біліють і стебла рослин. Іноді в колосі формується зерно, але воно щупле, не рідко з чорним зародком.
Збудником хвороби є гриб Drechslera sorociniana Subram (син. Helminthosporium sativum P.K.et B.), що розвивається переважно в конідіальній стадії. Інколи гриб формує сумчасту стадію (Cochliobulus sativus (Ito et Kurib.) Drechsl. et Dastur), яка у циклі розвитку патогена майже втрачена. Крім ячменю, патоген уражує пшеницю, жито, ячмінь, кукурудзу, просо та багато диких злаків, загалом близько 90 видів рослин із 30 родів.
У період вегетації рослин гриб поширюється конідіями, розповсюдженню інфекції у навколишньому середовищі сприяє вітряна і дощова погода.
Для успішного зараження рослин необхідне зволоження їхньої поверхні не менш як 16 годин. За температури вище +20оС інкубаційний період розвитку хвороби становить 6-8 діб. Оптимальна температура для розвитку гриба коливається у межах +22-28оС. Також захворюванню сприяє м’яка зима.
Джерелом інфекції є рослині рештки, в яких патоген зберігається у формі грибниці, конідій, сумкоспор, а також грибниця в ураженому насінні (чорний зародок). Інфекція зберігається більш ніж рік.
Також читайте: Захист без післядії
Фузаріозна коренева гниль
Хвороба поширена повсюди, де вирощують озимий і ярий ячмінь. Зовнішні ознаки її дуже схожі з ознаками звичайної кореневої гнилі. На сходах захворювання виявляється у вигляді побуріння первинних і вторинних корінців, підземного міжвузля, на яких з’являються бурі або коричневі смуги. Пізніше вони розростаються і часто зливаються. На більш дорослих рослинах хвороба виявляється у нижній частині стебла у вигляді побуріння тканини, на якій у вологу погоду утворюється блідо-рожевий наліт. У хворих рослин часто спостерігається білостеблість з рожевим розмитим малюнком на листках, стеблі, міжвузлях.
Інфіковані колоски або частина колосся набувають білого забарвлення, тоді як здорова тканина лусочок залишається зеленою. У вологу погоду на колоссі формується рожево-червоний наліт спороношення збудників хвороби.
Щоб відрізнити фузаріозну кореневу гниль від звичайної, необхідно відібрані уражені частини стебла, первинні і вторинні корінці, підземне стебло простерилізувати і помістити у вологу камеру за температури +16-20оС. Через 1-2 доби на уражених органах з’являються рожеві подушечки або суцільний рожевий наліт конідіального спороношення збудників хвороби.
Фузаріозну кореневу гниль викликають гриби з роду Fusarium, частіше це F. culmorum Sacc., F. avenaceum Sacc., F. sporotrichella, F. graminearumShwabe, F. gibbosum Ap., F. oxysporum Sch., F. solani App. et Wr. тощо.Залежно від виду патогени утворюють макро- і мікроконідії, хламідоспори.
Більшість збудників хвороби у своєму циклу розвитку формують також одноклітинні або жовто-бурі хламідоспори і темно-коричневі чи темно-сині склероції.
Під час вегетації гриби поширюються конідіями. Більшість збудників фузаріозної кореневої гнилі у період вегетації рослин викликають фузаріоз колосу. Тому розподіл хвороби на фузаріозну кореневу гниль і фузаріоз колосувважається дещо умовним.
Основне джерело інфекції - грунт, у якому на уражених рештках зберігаються збудники у вигляді грибниці, хламідоспор і склероціїв. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння.
Зараження рослин відбувається за температури від +3 до 35оС (оптимум +15-22оС) та вологості грунту понад 40%.
Офіобольозна коренева гниль
На молодих рослинах у фазу сходів-кущення хвороба проявляється у вигляді почорніння кореневої системи. Стебла і корені рослин спочатку буріють, пізніше чорніють і загнивають. Коренева система часто відпадає біля вузла кущіння. Перед колосінням і пізніше під піхвою першого листка стебло темніє і покривається буровато-темним нальотом, який легко знімається. На прикореневій частині стебла за інтенсивного ураження виявляється чорний глянцевий наліт.
У більшості випадків у хворих рослин насіння щупле, недорозвинуте, проявляються білостеблість та білоколосиця.
Збудником хвороби є гриб Gaeumannomyces graminis (Sacc.) v. Arx. et H. Olivier (син. Ophiobulus graminis Sacc.). В ураженій тканині рослин гриб формує гладенькі шкірясто-вуглистої консистенції псевдоперитеції, у яких формуються сумки зі сумкоспорами. У своєму циклі розвитку збудник може формувати також хламідоспори.
Рослини заражуються у грунті переважно грибницею патогена. Цим і пояснюється вогнищевий характер проявлення хвороби в посівах ячменю, пшениці та інших злаків. Оптимальними для росту гриба є температура +19-24оС та підвищена вологість. Ураженню сприяє волога і прохолодна погода весною, теплий і сухий початок літа, висока вологість у період дозрівання рослин, часті дощі, випадання рясних рос у нічні години.
Основне джерело інфекції - уражені рештки, на яких збудник зберігається грибницею і хламідоспорами. Інфекція зберігається у ґрунті до 10 років (оптимально до трьох років). З уражених залишків грибниця патогена поширюється у грунті на незначну відстань, при контакті з кореневою системою проникає у корені, а згодом - у його провідну систему. Патоген краще розвивається у вологому грунті з нейтральною або слабо-лужною реакцією за температури +12-20оС.
Шкідливість офіобольозу виявляється при порушені водного балансу рослин, уповільненні процесів засвоєння поживних речовин з грунту, закупорці провідної системи. Інфіковані рослини відчувають гострий дефіцит вологи і поживних речовин. Окремі хворі рослини гинуть, інші затримаються у рості і розвитку, передчасно дозрівають, часто спостерігається білоколосість, пустоколосість. Обсяг недобору урожаю залежить від фази розвитку, коли відбулось зараження рослин, факторів зовнішнього середовища.
Церкоспорельоз (гниль кореневої шийки; очкова плямистість стебел; ламкісь стебел)
На рослинах хвороба виявляється найчастіше на нижньому міжвузлі, рідше - на другому і третьому міжвузлях у вигляді еліпсо-окоподібних медово-коричневих плям із розмитою каштановою облямівкою, яка поступово переходить у здорову тканину. Протягом вегетації плями можуть змінювати забарвлення і форму, але завжди нагадують «очко». В кінці вегетації на плямах з’являється темно-сірий або димчастий наліт - конідіальне спороношення збудника хвороби. Пізніше у місцях плям виникають чорні крапки, що нагадують склероції.
Хворобу викликають два сумчасті гриби з роду Mollisia: M. yallundae (Fr.) P. Karstі M. acuformis (Fr.) P. Karst. У конідальній стадії їх називають відповідно Pseudocercosporella herpotrichoides (W-тип)var. herpotrichoides (Fron.) Deighton; (син. Cercosporella herpotrichoides Fron.) і Pseudocercosporella herpotrichoides (R-тип) var. acuformis (Fron.).
У період вегетації гриби поширюються конідіями. Формування спороношення і зараження рослин протікає у вологу прохолодну погоду за температури повітря від 2оС до 15оС, оптимум - 9оС.
Наприкінці вегетаційного періоду збудники на ураженій тканині формують відкриті плодові тіла - апотеції. Зимують вони на уражених рештках. Найбільш інтенсивне розповсюдження інфекції восени (жовтень-листопад) і весною (березень-квітень).Тривалість життєздатності патогенів на рештках у ґрунті сягає більше трьох років.
Розвитку хвороби сприяє холодна волога осінь, м’яка зима з відлигами та дощова прохолодна весна. Внаслідок розвитку захворювання руйнується провідна та опорна системи стебла, хворі рослини безладно вилягають, часто спостерігається ламкість стебел. Збудники хвороби закупорюють провідні судини, чим блокується проходження води та мінеральних речовин до надземної частини рослини, а це суттєво зменшує масу зерна.
У регіонах, де збудником церкоспорельозу є P. herpotrichoides (R-тип), слід уникати ранніх строків сівби озимого ячменю, а там де хворобу викликаєP. herpotrichoides (W-тип),необхідно проводити весняні обробки посівів дозволеними фунгіцидами.
Ризоктоніозна (гостро облямівкова плямистість) коренева гниль
У більш пізні фази розвитку рослин ризоктоніоз виявляється на колеоптиле, листках, стеблах у вигляді еліпсоподібних плям із тонкою червоно-коричневою облямівкою. На піхвах листків спостерігаються «водяні знаки», які є важливою діагностичною ознакою. Симптоми хвороби виявляються на всіх міжвузлях, включаючи четвертий. При сильному уражені порожнина соломини заповнена попелясто-білою грибницею. По центру плям формуються темно-коричневі подушечки гриба, які легко стираються, згодом на них з’являються спочатку світлі, пізніше коричневі склероції. Хвороба може спричиняти вилягання посівів, але рідше, ніж церкоспорельоз.
Збудником ризоктоніозу (прикореневої гнилі) є недосконалий гриб Rhizoctonia serealis Van der Hoeven, в базидіальній стадіїї - Ceratobasidium graminearum Van der Hoeven, який, окрім ячменю, уражує пшеницю, жито та інші злаки.
Найбільш інтенсивний розвиток хвороби відзначається у фазу трубкування рослин, коли в ній активно формуються генеративні органи, тому ураження у цей період негативно впливає на продуктивне кущення, на кількість зерен у колосі. Збудник хвороби частіше зустрічається на легких ґрунтах, інтенсивний розвиток захворювання протікає у жарку погоду.
Джерелом інфекції є мікросклероції гриба на уражених рештках, які зберігаються у грунті до 5 років. Розвитку хвороби сприяє тривала суха і холодна погода восени і навесні, утворення грунтової кірки.
Також читайте: Попередники у вирощуванні ячменю ярого
В обмежені розвитку кореневих гнилей ячменювелике значення відводиться дотриманню науково-обґрунтованої сівозміни; обмеженню у ній частки зернових; внесенню органічних та азотно-аміачних дорив, які злегка підкислюють грунт; уникненню ущільнення грунту під час вегетації рослин; ретельному загортанню післяжнивних уражених рештків; вологозабезпеченості рослин; строкам сівби; глибині загортання насіння; якості насіннєвого матеріалу; інкрустації або протруєнню насіннєвого матеріалу препаратами, до складу яких входять регулятори росту та фунгіциди; за необхідності обприскуванню посівів пшениці рекомендованими фунгіцидами; вирощувані стійких сортів.
Плямистості ячменю
Темно-бура плямистість
Поширена хвороба повсюди, проте більш інтенсивний розвиток її спостерігається у центральних областях. На сходах захворювання проявляється у вигляді бурих або буро-коричневих штрихів чи смуг на первинних корінцях, колеоптиле, листках. Період її існування - початок проростання насіння до повної стиглості зерна. Часто замість трьох корінців під час сходів формується лише один. На уражених рослинах ячменю хвороба набуває симптомів звичайної кореневої гнилі.
На листках більш дорослих рослин утворюються темно-сірі або світло-бурі видовжені плями, на яких у вологу погоду з’являється оливково-бурий наліт, що є конідіальним спороношенням збудника хвороби. Спостерігається також загнивання нижніх міжвузлів стебла, в результаті чого рослини гинуть.
У фазі наливання і достигання зерна у хворих рослин спостерігається недорозвинутість колосків, вони часто стерильні, остюки їх темні, колосові лусочки білі з чорними плямами, біліють і стебла рослин. На сприятливих до хвороби сортах ячменю у колосі формується зерно, але воно щупле, часто з чорним зародком.
Збудником хвороби є гриб Drechslera sorociniana (Sacc.) Subram et Jain, який викликає звичайну кореневу гниль.
Оптимальна температура для розвитку хвороби становить +22-25оС, відносна вологість повітря - 95-100%. Епіфітотійний розвиток хвороби на ярому ячмені, як і смугастої та сітчастої плямистостей в Україні відбувся у вологому 2006 році, коли ураженість рослин сягала 80-100%, а розвиток хвороби коливався у межах 14-26%.
Збудник хвороби має багато штамів, які різняться патогенністю. Окремі з них знижують схожість ураженого насіння до 60%, викликаючи при цьому 100% зараження проростків.
Основне джерело інфекції - уражені рештки і насіння, де гриб зберігається грибницею і конідіями більше одного року.
Шкідливість хвороби виявляється у скороченні загального і продуктивного кущення, недорозвиненості і загниванні кореневої системи, випаданні уражених рослин. При інтенсивному розвитку хвороби суттєво знижується екстрактивність у пивоварного ячменю. Недобір урожаю може становити 30-40%.
Високою стійкістю до темно-бурої плямистості характеризуються сорти ярого ячменю Еней, Набат, Гетьман, Фенікс, Корона, Бадьорий, Султан, Вакула; озимого - Сейм.
Також читайте: Умови інтенсивного росту ячменю ярого
Смугаста плямистість
Хвороба поширена у посівах ярого і озимого ячменю повсюди, але найчастіше завдає відчутної шкоди рослинам у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Хмельницькій, Вінницькій, Полтавській, Київській, Запорізькій і Миколаївській областях (7-15%).
Культури уражуються від появи сходів до повної стиглості зерна. На листках молодих рослин хвороба проявляється у вигляді блідо-жовтих плям, які поступово видовжуються і стають темно-коричневими з пурпуровою облямівкою. У вологу погоду уражена тканина покривається оливково-бурим нальотом -конідіальним спороношенням збудника хвороби.
У суху погоду вздовж плям листкова пластинка жовтіє, розтріскується на 2-4 частини. Листки засихають і гинуть. У сприйнятливих до хвороби сортів спостерігається ураження насіння у вигляді «чорного зародка».
Збудником хвороби є гриб Drechslera graminea (Rab. et Schlecht) Shoem, (син.Helminthosporium gramineum Rabenh.), який формує конідіальне і сумчасте спороношення. Розповсюджується під час вегетації рослин конідіями.
У сприйнятливих до хвороби сортів ячменю грибниця патогена розвивається дифузно, інтенсивно поширюється по провідних пучках і часто досягає меристематичних тканин, уражує молоде насіння, резервується переважно у районі зародка. При проростанні зараженого насіння патоген із підсімя’дольного коліна проникає у провідну судинну систему проростка, пригнічує його ріст і розвиток, внаслідок чого хворі проростки гинуть. Уражені рослини не виколошуються і не формують зерна. У стійких сортів ячменю дифузний розвиток патогена в провідній системі рослин не відбувається завдяки наявності міцної склеренхіми навколо судин.
На уражених рештках збудник може формувати сумчасте спороношення у вигляді перитеціїв. У цій стадії розвитку збудник називається Pyrenophora graminea (Died) Ito et Kirib. Найбільш інтенсивне його формування відбувається на рослинах, коли ячмінь використовують як покривну культуру багаторічних трав.
Окрім ячменю, збудник хвороби уражує пшеницю, жито, овес, деякі дикоростучі злаки. Більш інтенсивний розвиток хвороби спостерігається на полях ранніх строків сівби озимого ячменю і особливо у вологі роки.
Ступінь розвитку хвороби на рослинах залежить від патогенності штаму, глибини проникнення грибниці у насіння, сортових особливостей, від ґрунтових та екологічних умов.
За сприятливих умов весняно-літнього періоду (часті дощі, висока вологість повітря, за температури +15-20оС) можливий розвиток смугастої плямистості в посівах ярого ячменю від помірного до епіфітотійного.
Основне джерело інфекції - грибниця і конідії патогена, які можуть зимувати на уражених рослинах озимого ячменю; конідії на уражених рештках і на поверхні насіння. Додаткове джерело інфекції - сумчасте спороношення на уражених рештках.
Шкідливість хвороби полягає у випаданні хворих рослин, що призводить до істотного зниження густоти посівів, зниженні асиміляційної поверхні хворих рослин, їх продуктивності та якості отриманого урожаю, у тому числі суттєво погіршуються пивоварні якості зерна.
Менше уражуються смугастою плямистістю сорти озимого ячменю - Абориген, Зимовий, Трудівник; ярого ячменю - Авгіт, Цезар, Персей, Псьол, Табора, Соборний, Віват, Казковий та інші.
Сітчаста плямистість
Проявляється хвороба повсюди, але найбільш відчутної шкоди завдає ярому ячменю у центральних областях. Максимальний розвиток захворювання спостерігається під час цвітіння і наливання зерна. На листках проявляється у вигляді овальних дрібних бахромчастих бурих плям із біло-рожевою облямівкою. Уражена тканина покривається смолянистими взаємно перпендикулярними чорними лініями, що утворюють сітчастий візерунок. У вологу погоду в місцях ураження з’являється темно-сірий наліт конідіального спороношення збудника хвороби. Іноді сітчасті плями спостерігаються на колосових лусочках насіння.
Збудником хвороби є гриб Drechslera teres (Sacc.) Shoem(син. Helminthosporium teres Sacc.).
У період вегетації ячменю збудник хвороби розповсюджується конідіями. Дифузне поширення грибниці в рослинах не відбувається, кожна пляма бере свій розвиток від поверхневої інфекції.
Гриб на уражених рештках може формувати псевдотеції із сумками і сумкоспорами. У цій стадії розвитку гриб називається Pyrenophora teresDrechsler. Найбільш інтенсивне формування сумчастої стадії відбувається на ячмені, який використовують у якості покривної культури багаторічних трав.
Джерело інфекції - уражені рослинні решки, на яких збудник зберігається грибницею і конідіями; конідії на поверхні насіння; грибниця і конідії на уражених рослинах озимого ячменю. Додатковим джерелом інфекції є уражені рештки, на яких патоген може зберігатися сумчастим спороношенням.
Також читайте: Хвороби на ячмені ярому
Шкідливість хвороби проявляється у зниженні асиміляційної поверхні рослин внаслідок швидкого пожовтіння і відмирання уражених листкових пластинок, зниженні їх продуктивності. У хворих рослин кількість зерен у колосі знижується на 40% і більше, формується щупле насіння. Встановлено, що при відмиранні 10% поверхні листків ячменю маса насіння знижується на 1,2 г; при 25% - на 4,2 г; 50% - на 6-7 г.
Менше уражуються сітчастою плямистістю сорти озимого ячменю - Добриня, Тамань; ярого - Цезар, Казковий, Командор тощо.
Облямівкова плямистість або ринхоспоріоз
Хвороба проявляється повсюди, проте відчутної шкоди завдає посівам ярого ячменю на Поліссі та в західному Лісостепу. Так, в останні роки ураженість рослин ярого ячменю ринхоспоріозом в Івано-Франківській, Волинській, Чернівецькій, Хмельницькій областях та озимого ячменю на Тернопільщині коливалась у межах 20-30% за розвитку хвороби 5-15%.
Зовнішні ознаки захворювання на сходах проявляються у вигляді невеликих сіро-зелених водянистих, а пізніше сірувато-білих, більш овальних або неправильної форми плям із темно-бурою облямівкою. Пізніше плями розростаються на всю ширину листкової пластинки, в місцях ураження пластинка згинається, що призводить до затримки росту і розвитку.
На дорослих рослинах хвороба проявляються на листках спочатку у вигляді дрібних сіро-зелених плям, які швидко розростаються, набувають неправильної форми. Спочатку вони водянисті, потім підсихають, світліють у центрі, а по краях утворюється темно-бура облямівка. З нижнього боку листка в місцях ураження формуються у вологу погоду сіро-блакитні дрібні подушечки - конідіальне спороношення збудника хвороби. Ураженні листки передчасно відмирають.
У суху спекотну погоду ознаки захворювання стають дуже подібними до опіків листків. При високій вологості повітря у фази наливання-дозрівання зерна їх можна виявити і на зерні у вигляді світло-коричневих плям із темно-бурою облямівкою.
Збудником хвороби є гриб Rhynchosporium secalis (Oudem.) J.J. Davies (син. Marssonia secalis Oudem). Білі подушечки є конідіальним спороношенням гриба. Поширюється збудник під час вегетації за допомогою конідій. Окрім ячменю, уражує жито та інші злакові культури.
Інкубаційний період залежно від температури повітря і стійкості сорту коливається у межах 5-14 діб. За умов вологої погоди з частими дощами і температури повітря +16-20оС розвиток захворювання може набути епіфітотійного характеру. При пізній сівбі ярого ячменю він пришвидшується.
Основне джерело інфекції - грибниця в уражених тканинах рослин озимого ячменю, озимого жита, в уражених рештках, а також у зараженому насінні.
Шкідливість хвороби проявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин, що призводить до зниження їх продуктивності, різкого погіршення пивоварних якостей зерна. Недобір урожаю може сягати 3-4ц/га, у роки епіфітотій - до 10 ц/га і більше.
Відносно менше уражуються сорти озимого ячменю Борисфен, Добриня 3; сорти ярого ячменю - Казковий, Командор, Козак та інші.
Септоріоз
Хвороба проявляється повсюди, проте відчутної шкоди завдає посівам ячменю у вологі роки в поліській і лісостеповій зонах.
Захворювання проявляється на листках, стеблах і колосі у період достигання озимого і ярого ячменю. На листках спочатку утворюються неправильної форми світло-зелені плями, які потім стають жовтуватими, а згодом коричневими. Плями дуже схожі на опіки від мінеральних добрив. Вони часто зливаються, займаючи більше половини листової пластинки. На ураженій тканині з обох боків листкової пластинки з’являються чорні крапки, плодові тіла збудників хвороби. При масовому уражені рослин нижні листки поступово біліють і передчасно відмирають.
На місці ураження листових піхв, стебел і колоссі утворюються також плями різного кольору - світлі, бурі, жовті, світло-бурі, нерідко з темною облямівкою. У центрі їх містяться чорні дрібні плодові тіла грибів - пікніди. При сильному ураженні листки передчасно засихають, стебла зморщуються і перегинаються, колос стає пістрявим, бурим. Зерно в колосі щупле.
Хворобу викликають гриби, переважно з родуStagonospora: St. avenae Bissett (син.Septoria avenae Frank), St. nodorum (Betk.) Cats. et Germano (син.Septoria nodorum Berk.). У сумчастій стадії вони носять назви відповідно Phaeosphaeria avenaria O. Eriksson f. sp.triticea Weber; (син.Leptosphaeria avenaria G.F. Weber і Phaeosphaeria nodorum Hedjaroude (син. Leptosphaeria nodorum E. Muller). Із роду Septoria найбільш поширеним на ячмені є гриб S. graminumDesm.
Гриби, крім ячменю, уражують пшеницю, овес та інші злаки. Нестатеве їх розмноження представлене утворенням пікнід з пікноспорами, при дозріванні яких епідерміс рослини розривається і пікноспори поширюються у навколишньому середовищі. Зараження відбувається за наявності крапель води на рослинах та температури в межах +5-30оС (оптимум - +20-25оС). За вегетацію збудники забезпечують декілька генерацій пікнідіального спороношення. Інкубаційний період хвороби при оптимальних умовах становить 6-9 днів.
За умов теплої дощової погоди в період фаз виходу в трубку-формування зерна розвиток хвороби може набути епіфітотійного характеру. Ураження колосся визначається відповідним накопиченням інфекції до фази колосіння і характером погоди в наступний період.
Збудники хвороби можуть тривалий час зберігатися на післяжнивних рештках. За допомогою пікноспор здійснюється зараження рослин падалиці і первинне зараження молодих рослин сходів озимого ячменю, озимої пшениці та інших злаків.
Крім пікнід, гриби на рослинних залишках за достатнього тривалого зволоження інтенсивно формують сумчасте спороношення у вигляді псевдотеціїв, яке дозріває восени або весною.
Наприкінці вересня, протягом жовтня-листопада з псевдотеціїв вивільнюються сумки з сумкоспорами і розповсюджуються вітром, краплями дощу в навколишньому середовищі. Сумкоспори своєю чергою додатково уражують молоді рослини озимого ячменю з осені. Зараження рослин від сумкоспор може відбуватися також протягом теплої зими за відсутності снігового покриву і за наявності плюсових температур, а також весною.
Зберігаються збудники на післяжнивних рештках, на сходах падалиці, посівах озимих, на дикорослих злакових травах, у зараженому насінні.
Ураженню посівів сприяють тривала волога і тепла вітряна погода, опади, особливо у фазу колосіння-цвітіння, пізні строки сівби, внесення тільки азотних добрив. Активніше хвороба розвивається по краях поля, а також на зріджених посівах. Сорти ячменю з довгим вегетаційним періодом, як правило, уражуються сильніше, ніж скоростиглі. Інтенсивність розвитку септоріозу зростає на рослинах, уражених вірусом жовтої карликовості.
Шкідливість хвороби виявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин, знижені вмісту хлорофілу, зростанні інтенсивності дихання, що в кінцевому результаті призводить до суттєвого зниження продуктивності. У хворих рослин формується менша кількість зерен, воно часто невиповнене, щупле, суттєво знижується маса 1000 зерен. Недобір урожаю може сягати до 30% і більше.
Відносно менше уражуються септоріозом сорти ярого ячменю Аспект, Віват, Маурітія, Престиж, Соборний, озимого - Трудівник та інші.
Проти септоріозу ефективними заходами є дотримання науково-обґрунтованої сівозміни, своєчасне і в стислі строки збирання урожаю насіннєвих посівів, сушка насіння, повітряно-тепловий обігрів, протруєння насіння, заорювання рослинних решток і знищення падалиці, оптимальні строки сівби і норми висіву насіння, збалансоване живлення рослин, запобігання виляганню рослин у період вегетації, за необхідності своєчасне обприскування посівів дозволеними фунгіцидами.
Фузаріоз колоса
Хвороба проявляється у вологі роки з помірним температурним режимом у другій половині вегетаційного періоду, що сприяє продовженню строків дозрівання ячменю та інших хлібних злаків.Так, в окремі роки кількість уражених рослин ячменю у Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернігівській та Київській областях коливається від 5 до 19%.
Захворювання виникає у фазі колосіння та наливання зерна. Уражується колос, колосові лусочки, зерно. Колос стає рожевим, на лусочках з’являються блідо-рожеві або оранжево-червоні подушечки, які зливаються в суцільний наліт грибниці. Іноді червонуваті подушечки формуються і на зерні. Насіння набуває рожевого відтінку, стає щуплим.
У жарку суху погоду хвороба легко діагностується такими ознаками: уражені колосочки, частини колоса або весь колос біліють, а здорові органи зберігають зелене забарвлення. За вологої погоди на уражених частинах колоса з’являються дрібні чорні з синюватим відтінком крапки - перитеції збудників хвороби.
Фузаріоз колосу викликають гриби з роду Fusarium: F. culmorum Sacc., F. avenaceum Sacc., F. graminearumShwabe., F. avenaceum (Fr.) Sacc., F. moniliforme Sheld, F. sporotrichella, F. graminearum Shwabe, F. gibbosum Ap., F. oxysporum Sch., F. solani App. et Wr. та інші.Ці види відрізняються за наявністю чи відсутністю мікроконідій, хламідоспор, за морфологічними особливостями макроконідій.
Під час вегетації збудники поширюються за допомогою конідій. Сумчасте спороношення здебільшого формується на колосових лусочках у вигляді чорних крапок. Сумкоспори дозрівають і викидаються із сумок у середині літа, викликаючи первинне зараження рослин. На рослинних рештках у грунті окремі види патогенів здатні утворювати рожеві або темно-червоні склероції і хламідоспори.
Зараження рослин здійснюється сумкоспорами, конідіями. Розвитку хвороби сприяють підвищена вологість повітря (понад 70%) протягом 24-40 год., часті дощі та температура повітря вище +20оС. За температури нижче 20оС розповсюдження інфекції у польових умовах не відбувається. Критичним періодом для зараження є фаза цвітіння. Багатий поживними речовинами пилок сприяє проростанню конідій і сумкоспор патогенів.
Збудники хвороби забруднюють зерно мікотоксинами, роблячи його непридатним і навіть небезпечним для вживання у їжу або на корм тваринам. Шкідливість хвороби виявляється у тому, що в колосі формується щупле токсичне насіння. Зерно уражених рослин буває настільки легким, що під час обмолоту воно відвіюється. Уражене зерно або повністю втрачає схожість, або при його висіві у грунт формуються проростки з ознаками фузаріозної кореневої гнилі.
Основне джерело інфекції - уражені рештки і заражене насіння. Конідії і сумкоспори збудників можуть бути життєздатними протягом одного року, хламідоспори і склероції - до 2-3 років.
У профілактиці фузаріозу колоса важливе місце відводиться збиранню урожаю у стислі строки, просушуванню та очистці зерна, використанню стійких ранньостиглих сортів ячменю, дотриманню науково-обгрунтованих сівозмін, збалансованого живлення рослин, використанню здорового посівного матеріалу, своєчасному і ретельному заорюванню рослинних решток, протруюванню насіннєвого матеріалу. Для запобігання втрат урожаю і його якості хімічний захист посівів фунгіцидами доцільний під час формування зернівок колоса.
У наступному номері читайте
про бактеріальні хвороби.
