Тритикале

Тритикале, або, як називають його науковці, пшенично-житній амфідиплоїд, є однією з перших штучно створених культур у світі. Свою назву вона отримала від поєднання двох латинських слів: Triticum(пшениця) та Cecale (жито). Перші сорти тритикале з’явилися завдяки копіткій багаторічній праці вчених-генетиків та селекціонерів з усього світу.

Селекціонерам-рослинникам перші рослини тритикале вдалося одержати майже сотню років тому. Ця подія стала революцією у галузі рослинництва, селекції й генетики.

Щоб зрозуміти механізм створення тритикале, зробимо невеликий екскурс у галузь ботаніки й генетики.

Отже, будь-яка жива істота на землі належить до певного біологічного виду. Близькі за морфологією види об’єднуються в роди, роди -- у родини тощо. Наприклад, більшість сортів пшениці озимої належать до виду пшениця м’яка (Triticum aestivum), який, у свою чергу, -- до роду пшениця (Triticum), рід пшениця -- до родини тонконогових (Poaceae) або злакових (Gramineae) (стара назва).

Клітини кожного біологічного виду мають постійну, чітко визначену кількість хромосом, які містять гени, що несуть інформацію та відповідають за спадкові ознаки всього організму.

Селекція, як правило, ведеться у межах одного виду рослин (або тварин чи мікроорганізмів) й спрямована на виявлення та поєднання в одному сортові (породі, штамі) комплексу корисних властивостей. Більш складною є міжвидова гібридизація, коли робота селекціонера спрямована на схрещування різних біологічних видів, але в межах одного роду. За такої гібридизації і виникає низка складних, часто нездоланих перешкод, основними з яких є генетична несумісність видів, а також різна кількість хромосом у ядрах клітин. Багато сучасних сортів різних сільськогосподарських культур одержано саме за рахунок міжвидової гібридизації. Натомість у природі міжвидового схрещування практично не відбувається. Проте є ще один, набагато складніший спосіб селекції -- міжродова гібридизація, коли схрещування проводять між різними біологічними родами. У випадку з тритикале йдеться саме про міжродову гібридизацію.

Отже, з давніх часів людина прагнула створити культуру, яка поєднала б у собі ряд господарсько-цінних ознак, властивих як для пшениці (висока врожайність та якість зерна), так і для жита (пластичність до умов вирощування, стійкість до несприятливих факторів середовища тощо). Для отримання такої цінної сільськогосподарської культури необхідно було виконати надскладне завдання: схрестити два роди -- пшеницю та жито, які відрізнялися не лише зовнішньо, морфологічно, але й мали неоднаковий набір хромосом (пшениця -- 42 ?, жито -- 14 ?), тобто ці два роди були генетично неоднорідними 3 м2.

У різних країнах світу було проведено десятки тисяч схрещувань, і наприкінці XIX століття у західній Європі вченому-селекціонеру В. Рімпау нарешті вдалося одержати першу фертильну (плодовиту) рослину-амфідиплоїд шляхом схрещування м’якої пшениці Саксонська з житом Шланштедське. Через короткий проміжок часу тритикале поширилося й до інших країн світу: Канади, США, України та інших. Серед країн східної Європи найбільшого поширення тритикале набуло у Польщі, де одержало місцеву назву «пшенжито». Проте великої популярності серед виробників та споживачів сільськогосподарської продукції воно не набуло.

Справа у тому, що перші форми тритикале поряд із корисними властивостями (пластичність до умов вирощування) мали суттєві недоліки: низьку врожайність та якість зерна, схильність до вилягання тощо. Тобто, перші амфідиплоїди були більше схожими на жито, ніж на пшеницю. Власне, тоді тритикале й отримало ще одну назву -- житниця. Фактично до кінця ХХ століття вона вважалася виключно кормовою культурою, оскільки її зерно містило багато корисних елементів, необхідних для повноцінного раціону тварин. Здатність рослин тритикале утворювати додаткові пагони кущіння й нарощувати великі об’єми вегетативної маси сприяли широкому використанню цієї культури на зелений корм. Але через брак хлібопекарських властивостей використання тритикале в продовольчих цілях  було неможливим.

Проте з плином часу змінювалися технології вирощування культур, удосконалювався селекційний процес, з’являлися нові сорти тритикале, які значною мірою відповідали первинним вимогам до нової культури.

Попри все, через низьку поінформованість до останнього часу для українських виробників сільськогосподарської продукції культура тритикале залишалася малопривабливою та неактуальною.

Не секрет, що успіх людини залежить від володіння необхідною інформацією. У системі АПК лише ті господарства мають успіх, які застосовують новітні технології виробництва.

У системі ведення сільського господарства існують витратні й безвитратні інноваційні механізми. За вмілого поєднання обох видів вдається суттєво збільшити загальну рентабельність виробництва продукції. Одним із кращих безвитратних інноваційних елементів у системі рослинництва є підбір сорту рослини. Авжеж, обираючи кращий сорт тієї чи іншої культури, ми не лише уникаємо додаткових витрат, а й у найближчому майбутньому маємо збільшення виробництва товарної продукції з одиниці площі, тобто підвищуємо прибутковість свого підприємства.

Щороку до Державного реєстру сортів рослин України вносять десятки нових та перспективних сортів, які мають низку корисних переваг порівняно із загальновизнаними стандартами.

Одним із перших роботу над створенням високопродуктивних сортів тритикале на Україні розпочав свого часу харківський Інститут рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААНУ. В його лабораторіях та на дослідних ділянках завдяки наполегливій праці сотень вчених ведеться безперервний процес селекції понад 20? сільськогосподарських культур, зокрема тритикале.

До кінця ХХ століття селекція тритикале була спрямована на створення переважно озимих форм. Натомість у зв’язку зі зміною клімату озимі культури не завжди витримували несприятливі умови зимівлі. З’явилася потреба розширення асортименту страхових ярих культур, якими у разі потреби можна було б пересівати або підсівати пошкоджений озимий клин.

Для цього селекціонерами Інституту рослинництва вперше серед селекційно-генетичних установ СНД створено такі сорти ярого тритикале, як Аіст Харківський, Жайворонок Харківський, 6767 Хлібодар Харківський, Соловей Харківський, Коровай тощо, потенціал урожайності яких сягає 5,0 т/га і вище. Борошно, одержане з зерна цих сортів, має добрі хлібопекарські властивості. Яре тритикале є практично єдиною зерновою культурою на Україні, яку завдяки його унікальним захисним властивостям можна успішно вирощувати без застосування протруйників насіння та фунгіцидів.

Якщо говорити про озиме тритикале, то одним із кращих вітчизняних сортів цієї культури є Гарне, Ратне, Раритет, Харроза та інші з потенціалом урожайності понад 10,0 ? т/га. Завдяки цінним біологічним особливостям (підвищена зимостійкість, посухостійкість, стійкість до хвороб та шкідників), а також високій здатності засвоювати поживні елементи з ґрунту, тритикале можна вирощувати після гірших попередників: кукурудзи, стерневих і навіть після соняшнику.

Отже, тритикале менш вибагливе до умов вирощування, ніж пшениця, що робить його особливо цінним для господарств із невисоким ресурсним забезпеченням. Зерно й борошно, отримане з нових сортів тритикале, має низку корисних господарсько-цінних властивостей. Так, вміст білка у ньому становить в середньому 14-16%, а клейковини -- до 24% (див. табл.), що ставить тритикале на один щабель із цінними сортами пшениці. До того ж хліб із борошна тритикале довго не черствіє. Його загальна хлібопекарська оцінка становить 4,0-5,0 балів. З боро шна новітніх сортів тритикале вітчизняної селекції у промисловості почали випікати високоякісний хліб та робити кондитерські вироби. Клейковина з борошна цієї культури має високу якість, завдяки чому його часто використовують для приготування сортосумішей із пшеничним борошном низької якості. Так, якщо загальна хлібопекарська оцінка борошна з пшениці шостого класу становить 2,1 бали, а з тритикале -- 4, 6, то при змішуванні такого борошна отримуємо хліб з оцінкою 5,0 балів. Отже, один із секретів зростання рентабельності окремих хлібопереробних підприємств полягає у тому, що їхні фахівці при виготовленні хлібобулочних виробів почали використовувати борошняну суміш із пшениці й тритикале.

 У наш час у багатьох регіонах України та далеко за її межами виробники високо оцінили переваги         виготовлення хліба з борошна тритикале української селекції.

Крім того, в провідних господарствах світу зерно й зелена маса тритикале є обов’язковою складовою частиною у раціоні великої та малої рогатої худоби, птахів, свиней, хутрових звірів та інших видів тварин. Завдяки підвищеному вмісту поживних елементів у зерні та в зеленій масі тритикале додавання його в раціон домашніх тварин.

Тому й не дивно, що останнім часом попит на насіння й товарне зерно вітчизняного тритикале значною мірою перевищує його пропозицію.

Отже, для забезпечення потреб України необхідною кількістю продукції з тритикале необхідно розширювати земельні площі під цією культурою, а також застосовувати новітні підходи в її виробництві, зокрема, запроваджувати районовані новітні сорти та інтенсивні технології їх вирощування.

З метою уникнення неприємностей у майбутньому купувати насіння тритикале необхідно лише в селекційних установах-оригінаторах або спеціалізованих насінницьких господарствах.