Збирання ріпаку має свої особливості, які обов’язково слід ураховувати. Недотримання строків і правил комбайнування, доочищення та зберігання насіння можуть призвести до значних втрат урожаю

За останні два десятиріччя вирощування ріпаку озимого для наших аграріїв значно ускладнилось. Окрім ризиків перезимівлі культури через умови зміни клімату додалася проблема отримання своєчасних дружних сходів восени, а в окремі роки навіть унеможливила передпосівну підготовку ґрунту й висів насіння ріпаку, що прямо пов’язано з дефіцитом вологи.

Для українських сільгоспвиробників ріпак озимий — чи не найрентабельніша культура, тому її вирощування досить актуальне, а родючі ґрунти й сприятливі кліматичні умови дозволяють отримувати високі врожаї.

Цієї весни з огляду на тривалу прохолодну вологу погоду є змога ефективно здійснити внесення азотно-сірчаних добрив на посівах озимого ріпаку.

Незважаючи на короткочасне існування агроценозів ярих олійних капустяних культур (90–120 днів), їх ентомофауна характеризується значним різноманіттям видового складу. Втрати врожаю від шкідників величезні, особливо за масового розмноження комах. Ентомокомплекс агроценозів олійних капустяних культур надзвичайно насичений і містить кілька сотень видів. Унаслідок їх життєдіяльності може як втрачатися до 50% врожаю і більше, так і забезпечуватися його зростання на 25–55% комах-запилювачів. За даними академіка В. П. Федоренка, останніми роками в Україні стрімко наростає чисельність шкідників в агроценозах ріпаку ярого та озимого.

Для озимого ріпаку є характерним високий рівень споживання всіх елементів живлення. Для утворення 1 т насіння і, відповідно, кількості листостеблової маси ця культура виносить з урожаєм 50–60 кг азоту, 25–30 — фосфору та 40–60 кг калію. Саме цей показник пропонується брати для розрахунку оптимальних доз мінеральних добрив. Однак, на наш погляд, використання арифметичних розрахунків для визначення доз мінеральних добрив — це шлях до фіаско.

За сучасних ринкових відносин особливе місце в сільськогосподарському виробництві відводиться хрестоцвітим культурам, зокрема ріпаку та гірчиці. Проте основною перешкодою вирощування й отримання високих і сталих урожаїв є шкідники, видовий склад яких за останні 15 років значно змінився і розширився.

Ріпак — вигідна культура і має велике господарське значення як джерело високоякісної олії. Це продукт експортоорієнтовний, з яким досить просто потрапити на найбільші світові ринки.

Попри те, що ціни на врожай сільгоспкультур нічого окрім розчарування в агровиробників не викликають, насіння ріпаку виглядає на цьому фоні доволі бадьоро. Не в останню чергу тому, що вирощувати цю культуру через низку чинників стає складніше, зокрема, внаслідок поширення хвороб ріпаку. Які ж хвороби цієї культури викликають найбільші побоювання і яким чином зберегти врожай?

Серед польових культур помірної кліматичної зони планети у ріпаку становище особливе. Воно специфічне передусім щодо місця в сучасній систематиці рослин, адже це, по своїй суті, рослина з роду Капуста — Brassica ботанічної родини Капустяні (Хрестоцвіті) — Brassicaceae (Cruciferae).