Михайло ВЕРНИГОРА
Про особливості роботи кооперативного сектору і причини, які стримують його розвиток, йшлося на семінарі з питань розвитку сільськогосподарської кооперації, який нещодавно відбувся у рамках виставки «Фермер України-2013».
Дрібні та середні агровиробники
Нині в Україні діє 4,3 млн особистих селянських та понад 40 тис. фермерських господарств. Ними спільно виробляється майже половина всієї аграрної продукції, особливо трудомісткої.
Ці дані під час семінару навела заступник начальника відділу організації наукового супроводу та трансферу інновацій Мінагропроду Наталя Присяжнюк, підкреслюючи вагомість внеску дрібних та середніх сільгоспвиробників.
На цьому акцентував увагу й завідуючий відділом податково-бюджетної політики Інституту аграрної економіки НААНУ Леонід Тулуш. За його інформацією, частка господарств населення у виробництві овочів становить 86 %, молока - 78 %, яловичини - 75 %, свинини - 57 %, зерна - 22 %, птиці - 19 %.
Торік господарствами населення було вироблено валової продукції на суму, що перевищує 110 млрд грн. Це становить 49,3 % до загальної валової продукції сільського господарства.
Леонід Тулуш наголосив, що такий суттєвий внесок домогосподарств має системний характер. Так, у 2008 році частка господарств населення у виробництві валової продукції сільського господарства сягала 49,7 %, у 2009–51,4 %, у 2010–51,7 %, у 2011–48,2 %.
Тому підсумовуючи, Леонід Тулуш зазначив, що «пропорції виробництва у сільгосппідприємствах і господарствах населення є практично рівними - половину виробництва сільськогосподарської продукції в Україні забезпечують селянські господарства, іншу половину - підприємства (юридичні особи)».
Утім, дрібним та середнім сільгоспвиробникам украй важко самостійно вирішувати багато виробничих питань. Переважно йдеться про реалізацію готової продукції за ринковими цінами, довготривале її зберігання, розфасовку, переробку тощо.
У ситуації, що склалася, селяни змушені продавати свою продукцію перекупникам прямо з поля і практично за безцінь. І це сьогодні особливо часто практикується.
Керівник напряму «Розвиток ринкової інфраструктури» Проекту USAID «АгроІнвест» Микола Гриценко підкреслив, що це - шлях у безвихідь. Більш перспективним він вважає інший - створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, які повинні взяти на себе роль містка між виробниками та споживачами сільгосппродукції. Це буде вигідно обом сторонам.
Кооперація - це добра закордонна практика
Президент Міжнародної благодійної організації «Добробут громад» Віктор Терес зазначив, що в Євросоюзі через кооперативи проходить 80–90 % товарного молока. У Франції нараховується 3,5 тис. сільськогосподарських кооперативів з переробно-збутової діяльності, 13,3 тис. кооперативів у цій країні спеціалізуються на спільному використанні техніки. Торік у Канаді нараховувалося понад 1,3 тис. сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Таким чином, сміливо можна засвідчити, що практика організації роботи сільськогосподарської обслуговуючої кооперації поширена по всьому світі.
Українські законодавці теж неабияк оцінюють вагу згаданого питання. Задля створення відповідної системи, яка б за своєю ефективністю не поступалася кращим зарубіжним зразкам, Верховна Рада 17 липня 1997 року ухвалила Закон «Про сільськогосподарську кооперацію». У доповненому вигляді він набрав чинності 19 січня 2013 року.
На думку Миколи Гриценка, закон у нинішній редакції вирішив головну проблему, яка суттєво гальмувала розвиток сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів: він однозначно закріпив за СОК статус неприбуткових організацій. «Навколо цього питання було найбільше дискусій, та все-таки воно знайшло своє вирішення», - підкреслив Микола Гриценко.
Відносини з податківцями
У законі чітко зазначено: сільськогосподарська продукція, з якою мають справу сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, залишається власністю селян - членів цих кооперативів.
Принципово важливого значення набуло й те положення закону, згідно з яким оподаткуванню не підлягають надходження, які сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи одержують від збуту сільськогосподарської продукції своїх членів.
Попри такі вагомі зрушення на законодавчому рівні кооператори нарікають на інший клопіт - доволі непрості відносини з податківцями. Останні прагнуть знайти недоліки в роботі сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів навіть там, де їх у принципі не може бути. І тому часто безпідставно обкладають кооперативи численними штрафами, які пригальмовують їх економічну діяльність.
Друга невирішена досі проблема стосується податку на додану вартість. Згідно з чинним законодавством, ПДВ для сільгосппідприємств переводиться на спецрахунки, звідки гроші потім спрямовуються на закупівлю техніки, обладнання тощо. Тобто вони йдуть на розвиток цих підприємств.
Такий підхід застосовується вже не перший рік. І всі фахівці, які мають відношення до аграрної галузі, сходяться на думці, що він є ефективним. Створюються передумови для того, щоб вітчизняні сільгосппідприємства стали конкурентоспроможними на внутрішньому та зовнішньому ринках. Натомість такої податкової пільги не мають особисті селянські господарства, які виробляють та збувають свою продукцію через офіційні канали - сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи.
Диспропорція цін
Учасники семінару також згадали, що зазвичай ми говоримо про диспропорцію цін на промислову та сільськогосподарську продукцію. Тепер же виявляється, що подібна диспропорція існує і в межах аграрного сектору. За інформацією Леоніда Тулуша, особисті селянські господарства реалізують переробникам молоко на 30 % дешевше за сільгосппідприємства, овочі - на 20 %, м’ясо - на 15 %.
Диспропорцію пояснюють різними підходами до організації праці, можливістю формування товарних партій, проведенням зваженої цінової політики. У дійсності найголовнішим фактором такого диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію є створена на законодавчому рівні дискримінаційна система оподаткування податком на додану вартість доходів від збуту через офіційні канали продукції, яка вироблена фізичними особами - власниками особистих селянських господарств. Саме через цей фактор одноосібникам важко конкурувати з сільгосппідприємствами, і тільки через об’єднання в обслуговуючі кооперативи та відповідне врегулювання питання щодо зняття податкової дискримінації їх продукція зможе бути конкурентоспроможною на ринку.
Та парадокс полягає у тому, що в рамках діючого податкового законодавства об’єднання в кооперативи призводить до зменшення доходів селянських господарств, які входять до їх складу. Серед причин, що це зумовлюють, Леонід Тулуш, зокрема, назвав відсутність можливості у СОК зареєструватися суб’єктами спеціального режиму ПДВ та залишати суми ПДВ-зобов’язань у власному розпорядженні. Також можна згадати і про відсутність можливості у СОК отримувати ПДВ-дотації переробних підприємств тощо.
Президент Національної асоціації дорадчих служб України Роман Корінець зазначив, що в такій ситуації необхідно внести зміни до Податкового кодексу і такі напрацювання вже є. Інститутом аграрної економіки розроблені пропозиції змін та доповнень до Податкового кодексу щодо оподаткування ПДВ аграрної продукції, яка реалізується сільськогосподарськими обслуговуючими кооперативами, а також відповідне обґрунтування. Ці матеріали зараз проходять широке обговорення як в експертному колі, так і серед громадськості. Планується, що найближчим часом це питання буде винесене на розгляд комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин.
Вирішення проблеми з оподаткуванням сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів значною мірою прискорить розвиток СОК і дозволить їм набути статусу селоутворюючих підприємств. Таким чином, розшириться перелік сприятливих умов, які забезпечать розвиток сільських територій в Україні.
