Відгуляли Новий рік, провідали друзів і рідних, віднесли Вечерю, відзначили Різдво. Рік стрімко розгортається, немов червона доріжка, по якій з гідністю йти головним його героям - українським аграріям. Виходьте з лімузинів, посміхайтеся під яскраві спалахи фотокамер та оплески публіки… Зимовий сон в очікуванні нових жнив, тільки вперед, у русі - життя. Призи коли-небудь потім.
Не секрет, що наша з вами Україна - значна частина аграрної Європи. А в Європі взимку теж зимове затишшя. Є час перевірити обладнання і техніку, відремонтувати що треба. Грошей немає? І таке буває. Зате є безліч кредиторів, а хто не вчорашній, тому і відсотки по-божому поставлять. Довіру теж заробляти треба. Шкода, що кредити у нас чомусь не зовсім по-європейськи дають - відсотки все одно якійсь дуже українські.
Іспанські фермери, пару слів про них, взимку роблять майже те, що й наші, хоч і зима там м’якша, а на півдні країни навесні зацвітають апельсини. Ті, хто працює з іригацією на ярих зернових - це, наприклад, зустрічається на північному сході Іспанії, перевіряють систему - шукають пошкодження і місця можливих витоків. А ще кажуть, що навіть в Україні - і вже не дивуєшся, що нас згадують, як приклад, як зразок основи аграрної, і є чим пишатися! Сніговий покрив взимку не допомагає уберегти молоді озимі від набігів голодних гризунів. Чого вже про теплу іспанську зиму говорити!
Там, дивись, і у них насипало хоч трохи, і у нас ще всім снігу вистачило, та так, що ніяка миша польова ніжні паростки не попсувала. Без частки успіху в цій справі ніяк. Мело, тануло, знову намітало - і не зрозумієш: потепління чи похолодання у глобальному плані. Зима в Європі, в Північній півкулі ще зима.
Літні Різдвяні канікули
Так-так, саме так! Живемо на північ від екватора і мало просто думаємо про те, що на Півдні - не лише Крим, Туреччина і Єгипет. Зараз у Південній півкулі у розпалі літо. Адже місяці так само називаються, не змінювати ж місцями. Студенти Австралії, незважаючи на всі її великі пустелі, званої Зеленим континентом, мали Різдвяні канікули, як годиться, провідали батьків-фермерів. Поки у нас сніги, холод та миші голодні по полях скачуть, там тепло і добре, а подекуди середня температура за рік доходить до +23 °C. Це в Дарвіні. Пам'ятаєте фільм «Крокодил Данді»? У тих місцях. Ось такий в Австралії клімат. Я вам більше скажу, нагадати хочу, як воно в Південній півкулі людям живеться у сенсі сезонів: літо - з грудня по лютий, осінь - з березня по травень, зима - тільки уявіть собі! - червень-серпень, весна - вересень-листопад. Про деякі цікаві особливості в сільському господарстві Південної півкулі в зимові місяці червень, липень, серпень і хочу сьогодні розповісти.
Молочні ріки Нової Зеландії
Я знаю кілька громадян України, які марять цією країною. Не Австралією, а саме Новою Зеландією. Там і клімат не такий жаркий, і зелені більше. Тягне вона віддаленістю і спокоєм, а її красиві ландшафти, демонстровані в багатьох голлівудських фільмах, мало кого залишають байдужим.
У Новій Зеландії найбільший показник кількості овець на людину в світі - це якщо не брати до уваги Фолклендських островів, але там нехай Великобританія з Аргентиною змагаються. Так-от, за різними даними співвідношення кількості людей і овець становить приблизно 1:7, хоча історія знає час, коли співвідношення людей і овець у Новій Зеландії було 1:22. Було це в 1982 році. На 3,18 млн населення їх тоді припадало 70,3 млн!
З тих пір населення зросло більш ніж на мільйон. Кількість овець скоротилося в два з гаком рази. Тепер Нова Зеландія - це не тільки вівці, кількість яких сьогодні зупинилася на цифрі в 31 млн голів. Зараз у країні зростає молочне стадо. Молочне виробництво виявляється утричі більш прибутковим, ніж інші способи використання сільськогосподарських угідь у країні. Це призводить до скорочення поголів'я м'ясної ВРХ.
Середні цифри по галузі
Перш ніж розповісти про те, що робиться на фермі в холодні зимові місяці червень-серпень, кілька цифр сухої, і все ж молочно-білої статистики про виробництво молока на зелених островах далекої країни: на кожного жителя припадає більше однієї дійної корови, яких торік налічувалося близько 6,5 млн, середній розмір стада - майже 393 голів, і це число продовжує зростати, адже понад 25 % стад мають більше 500 корів; ці корови випасаються приблизно на 1,6 млн га при загальній площі в 12 млн га земель аграрного призначення; середній удій становить близько 4100 л на рік; 75 % молочних ферм знаходяться на Північному острові, що не дивно - там столиця, там більше населення і грошей; близько 42 % молочного експорту становить сухе молоко; 95 % з приблизно 19 млн т молока йде на експорт у Китай і США.
До травня, тобто останнього місяця осені, новозеландські корови, як і всі корови світу в цю пору року, майже не дояться. Осіння тільність - справа серйозна. З цього моменту фермери Нової Зеландії особливо уважно стежать за станом волооких красунь: нетельних корів годують по мінімуму. Робиться це для того, щоб зберегти запаси корму (трави) на час відновлення весняного доїння. Крім того, фермери починають розкладати мінеральні добавки в стійлах. Північні олені, лосі і козулі мовчки заздрять.
Місцева особливість молочного виробництва
Хочу розповісти про явище, яке характерне для місцевого молочного виробництва. Так зване sharemilking (можна перекласти як «спільне доїння», його ще називають sharefarming, тобто «спільне господарювання»). Як це працює? Припустимо, у фермера є своє молочне стадо, але землі і корівників немає. У цьому випадку він переміщує стадо з ферми на ферму. По суті, мова йде про форму сезонної оренди. При спільному бажанні сторін земля та/або споруди з тимчасового користування можуть бути викуплені господарем стада. Тобто зміна місця базування стада («кочові корови») використовується для «спільного доїння», а в цей час безземельний фермер може збирати на власну землю і господарську нерухомість.
Подібна практика виявляється корисною для молочних фермерів і тоді, коли вони не хочуть обтяжувати себе турботами про власну землю і капітальні господарські будівлі. Завдяки цьому вони можуть приділити більше уваги і коштів безпосередньо стаду та підтримання у порядку власного перевезеного з місця на місце обладнання. Звичайно, це практика не працює на великих відстанях, проте молочні регіони Нової Зеландії відносно невеликі. «Спільне доїння» також дає можливість заробляти молочним фермам, які вийшли з бізнесу та, позбувшись стада, забезпечують свій дохід тим, що здають в оренду поля, пасовища, корівники та інші господарські споруди. Це тим більше вигідно власникам корів.
Традиційна дата для зміни ферми - початок зими, тобто 1 червня. Це час ще називають Gypsy Day/Week - Циганським Днем або Тижнем. Словом Gypsy в англомовному світі люблять позначати тих, хто рухається з місця на місце. Що ж, справедливо.
Хоча взимку в Новій Зеландії іноді буває і сніг, все-таки подих Антарктиди відчувається, особливо на Південному острові, їй все ж далеко до нашої зими - вона набагато м'якша. Тому протягом циганського тижня стада переміщаються на ферми, луки яких ще можуть дати коровам хоч трохи попастись на зимовій травичці. Адже клімат основних молочних районів Північного острова - це субтропіки, щось на зразок нашого Південного берега Криму.
В основному ж взимку корів тримають на сіні і силосі, щоб пасовища могли відпочити і дати нове рясне нарощення трав’яної маси з приходом весни. У середині зими, десь з липня і до початку весни у вересні, кипить справжня робота для молочних фермерів - весняне отелення.
Одним словом, зима в молочному виробництві що в Україні, що в Новій Зеландії ніяк не на часі блаженного і безтурботного відпочинку. Швидше це час особливої уваги і активних дій.
Winter Premium Milk
Або Зимове Преміальне молоко - це одне з понять на молочному ринку Нової Зеландії, яке «Дає наснаги» виробникам молока взимку. Так називають молоко, яке збирають і продають з 1 червня по 15 липня в очікуванні активної стадії весняних отелень. Це молоко закуповують у фермерів за фактом, а не за договором на постачання, тобто без вказівки обов'язкового обсягу партії. Вироблене взимку молоко не може забезпечити ринкові потреби, а тим більше потреби експортні. Адже зростає потреба в експорті сухого молока, а одного з головних його імпортерів - Китай - задовольнити непросто.
Зате ціна і якість «зимового преміального» на тлі сезонного дефіциту і перспективного експорту не можуть не тішити виробників. Висока якість забезпечується завдяки підвищеному вмісту сухої речовини. Це в свою чергу забезпечує підвищену в'язкість, яка визначається вмістом у молоці білків і жирів.
На завершення зимово-молочної теми трохи цифр статистики про ціни на основні молочні продукти в роздрібній торгівлі Нової Зеландії. Ціни вказані в місцевій валюті (новозеландський долар - NZD, який приблизно на 20 % дешевше долара американського): пляшка молока 2 л - 3,42 NZD, масло 500 г - 3,83 NZD, сир 1 кг - 8,9 NZD.
Змагання на полях Південної Африки
Не так давно світ прощався із Мадіба, як із повагою називали Нельсона Манделу, першого чорного президента Південної Африки. Ще за життя, померлий у віці без малого 96 років, він був героєм не тільки своєї країни, але у виконанні Моргана Фрімана був показаний і в американському кіно. Фільм «Нескорений» розповідає про надихаючу роль Мандели в перемозі збірної ПАР з регбі на Чемпіонаті світу. Цей спорт завжди був спортом білого населення, тоді як футбол полюбляє темношкіра частина країни. Перемога на Чемпіонаті світу з регбі 1995 року, проведення Чемпіонату світу з футболу 2010-го повинні були згладити расові спортивні пристрасті. Вдалося чи ні - розсудить історія. Поки ж на полях Південної Африки йде велика гра двох зернових культур - кукурудзи і пшениці.
На новому гербі ПАР перемагає пшениця. Саме вона обрана як символ сільського господарства країни. Хоча на полях кукурудза як і раніше залишається головною зерновою культурою. Пшениця і цукрова тростина трохи відстають. Вирощують пшеницю у Західно-Капській провінції, одному з найбільш економічно і культурно розвинених регіонів ПАР зі столицею у Кейптауні, і в провінції Фрі-Стейт із центром у Блумфонтейні. Це території досить рясних зимових опадів і не тільки злив, в Західно-Капській провінції іноді буває і сніг.
Зараз Фрі-Стейт є головним виробником пшениці в країні за обсягом, однак виробництво в Західно-Капській провінції більш стабільне і менше схильне до засух внутрішньоконтинентальних територій, оскільки опади тут більш прогнозовані. А ось, наприклад, у регіонах, де багато опадів випадає влітку, вирощують сорго. З цієї причини, тобто прихильності до зимових опадів, пшениця, ячмінь і овес у ПАР вважаються переважно озимими зерновими, складаючи основну частину раціону більшості південноафриканців.
Будь-то засніжена Україна, або різноманітні ландшафти і кліматичні особливості Південної Африки, грунтова волога й атмосферні опади всюди були і є визначальними факторами вирощування найпопулярнішої після рису зернової культури в світі. На жаль, незважаючи на високий рівень виробництва і ринкову потребу, виробництво пшениці в ПАР в останні кілька років знижується.
Зернові прогнози Південної Африки
За прогнозами USDA (Міністерства сільського господарства США) у 2013–2014 у Південній Африці буде вироблено 1,7 млн т пшениці, що на 270 тис. т менше, ніж в 2012/13 МР. Урожайність прогнозується на рівні 33 ц/га, що трохи вище середньої урожайності за останні 5 років (37 ц/га), але менше торішніх 36,6 ц/га. Площу під посівами пшениці прогнозують на рівні 515 тис. га, що трохи більше торішніх 511 тис. га та близько до оцінки посівних площ під культурою у 515,2 тис. га, зробленої минулого літа Південноафриканським Комітетом з оцінки культур (Crop Estimates Committee (CEC)).
Вищезгадані Фрі-Стейт і Західно-Капська провінція виробляють до 70 % пшениці, і при всій різниці в опадах, більша частина полів в обох провінціях все ж страждають від нестачі вологи. Разом із нестабільними опадами в сезон дощів (з квітня по жовтень) навіть у Західно-Капській провінції, а особливо в її південно-західній частині, яка відносно недалеко до пустельної Намібії, цифри врожайності та показники якості не відрізняються високим рівнем стабільності. У цьому цілком бачаться спільні риси вирощування озимих зернових у ПАР та Україні. Втім, незалежністю від нестачі вологи та природних «примх» мало хто може похвастатися. Це те, з чим аграрії світу змиритися не можуть.
Площі під пшеницею у ПАР скорочуються вже протягом 40 років із рекордних 2,025 млн га в 1973–74 рр. до приблизно 0,52 млн га в останні роки. Тепер, коли вирощування пшениці крутиться навколо цієї цифри, експорт все більш незначний, тоді як імпорт щороку зростає. Рекорд виробництва пшениці в ПАР відбувся в 1988–89 рр. Щось зламалося у звичній схемі після 1989-го. З тих пір внутрішнє виробництво вже не в змозі задовольнити попит, а імпорт лише пшениці прогнозується на рівні 2 млн т. Цей тренд пов'язаний із недостатньою прибутковістю її вирощування в очах південноафриканських фермерів, які «перемикаються» на канолу, овес, кукурудзу, сою і ятрофу.
Терміни висіву. Зрошення
Терміни висіву озимої пшениці в Західно-Капській провінції - з середини квітня (тобто з середини осені) до середини червня (до початку зими). У провінції Фрі-Стейт пшеницю висівають із середини травня до кінця липня. Це пов'язано з тим, що перебуваючи далі вглиб континенту, провінція відчуває вплив вищих середньорічних температур. А тому аграрії тих місць, як і більшість фермерів Південної Африки, сподіваються, що вже хоча б цієї зими сезон дощів не підведе.
У ПАР, як і у нас, ірригація залишається прерогативою вирощування більш прибуткових культур, серед яких овочі, картопля, тютюн, цитрусові і бавовна - з використанням зрошення їх вирощують на площі понад 200 тис. га. Пшениця на зрошенні займає 170 тис. га, що становить більше третини займаних культурою площ, а виходить, перебуває не в такому вже й поганому становищі. Її випереджає лише люцерна (203 тис. га), проте сама пшениця помітно випереджає кукурудзу, яку вирощують на зрошенні «всього» на 110 тис. га. Як бачите, не все так погано, адже в Україні про третину посівів зернових під зрошенням мова навіть не заходить. Одне можна сказати точно - і у них, і у нас в умовах нестабільної економіки сільське господарство вимушене постійно шукати гнучкі та оптимальні рішення, які дозволили б головній галузі людської діяльності не просто виживати, але й процвітати, задовольняючи зростаючі потреби.
Природні примхи проти фруктів та овочів
Апельсини з Туреччини чи Єгипту, ті, що дорожчі - з Іспанії. Гранат із Туреччини або Азербайджану. Мандарини - з Грузії або Туреччини. Щодо цитрусових або звичних близькосхідних фруктів, то тут Північна півкуля обходиться своїми силами. У США ростуть апельсинові гаї, а каліфорнійські вина, на думку цінителів, все-таки кращі південноафриканських. Але є ще банани, авокадо, ананаси і безліч екзотичних найменувань, багато з яких (не стану стверджувати, що всі) характерні швидше для Південної півкулі, а точніше - для Південної Америки. Візьмемо банани, які потрапляють до нас, подолавши довгий шлях через океан, саме звідти. Пам'ятаю, як вперше спробував банан у дитинстві, будучи в Москві, і яка це була екзотика! Зараз їх можна купувати цілий рік, і все ж зима - високий сезон поставок, із плантації у ящик і в Україну. Влітку - залишки солодкі, з коричневими плямами, не сезон.
Серед визначальних факторів вирощування фруктів на південноамериканському континенті найважливішим залишається погода. Деякі фрукти можуть зберігатися довгий час, інші вимагають швидкої реалізації після збирання. Виноград та яблука, наприклад, довго зберігаються у спеціальних приміщеннях (цій темі присвячено чимало статей і в аграрній пресі України), а взимку, тобто коли у нас літо, їх відправляють на ринки Північної півкулі, поки там не настав час збору цих фруктів власного виробництва. Звичайно, у випадку з Південною Америкою мова йде головним чином про ринки США і Канади, готових купувати південноамериканські яблука і виноград.
Попри те, що Південна Африка займає близько п'ятої частини світового експорту свіжих фруктів, Нова Зеландія і Аргентина відповідають майже за третину, Чилі дає близько 35 % продукції на цьому ринку. Основним імпортним продуктом Південної Америки залишаються банани й апельсинові соки - тут лідирує Бразилія, яка дає до 70 % від усього їх експорту яблучним соком на другому місці (близько 11 %).
В цілому навіть м'якший клімат Південної Америки все ж не дає жодних гарантій. Суворі погодні умови та природні катастрофи деколи немилосердні до культур у Південній півкулі. Звичайно, йдеться тільки про зимові місяці, яким присвячена ця стаття, і все ж зимові місяці - час збирання і відправок на експорт. Природні «негаразди» можуть сильно поплутати карти в цій великій грі. Так, Західне узбережжя Південної Америки - це сейсмічно активний регіон. Кілька років тому, в лютому 2010-го, землетрус силою у 8,8 балів призвів до руйнування значної частини торгових шляхів всередині країни, пошкодження садів і виноградників, а це, в свою чергу, допомогло виконанню пункту «Форс-мажор» в експортних контрактах на поставку винограду.
Клімат змінюється, і сільське господарство Південної Америки відчуває ці зміни на своїй виноградно-банановій шкурі. Відбувається зміщення сезону дощів, частішають повені, трапляються нехарактерні снігопади. І ось вже в найсухішому місці землі (сухі пустелі Антарктиди не беремо до уваги), чилійській пустелі Атакама вдаряє мороз і випадає 80 мм снігу, завдаючи шкоди перцю і томатам.
Кілька років тому липневий холод, якого досі не бачили в столиці Чилі місті Сантьяго з 1908 року, побили авокадо і цитрусові. У Східно-Капській провінції ПАР цитрусові культури, від яких міцно залежить економіка регіону, постраждали від річної посухи, коли навіть взимку дощів фруктові фермери не дочекалися.
У цей же час в Австралії
З Австралії ми почали цю оглядову екскурсію по сільському господарству Південної півкулі в зимові місяці червень, липень, серпень, нею і завершимо. Легкий садово-городній фінал. Тут наприкінці осені та на початку зими висаджують фруктові дерева: з середини травня, тобто останнього місяця осені і протягом усього червня, першого зимового місяця.
Серед найхарактерніших для Австралії плодових дерев і чагарників: мигдаль, яблука, абрикоси, різні види персиків, авокадо, вишня, ожина, грейпфрут, виноград, різні види горіхів, лимони, мандарини, апельсини, нектарин, сливи і багато інших, які у нас точно не ростуть. Не дивно, що з таким вітамінним набором і фінансовим забезпеченням Австралія на Олімпійських іграх займає високі місця. Набагато вище країн із великим населенням, не сильно відстаючи за спортивною потужністю від США та Китаю. Втім, як у спорті, так і в сільському господарстві Австралія показова.
На форумі сайту Growstuff минулої весни обговорювали тему «Що ви будете садити на зиму в Південній півкулі». І знаєте, все як у людей: хтось у кінці зими збирався садити салат-латук, подумуючи про буряк і брокколі; інші називали кінзу, турнепс, шпинат і горох. Найцікавіше, що майже всі згадали про часник. Варто задуматися про такий корисний овоч, адже недарма «Агробізнес Сьогодні» писав про цю озиму культуру в № 23 за минулий рік. Поки аграрії сприймають його не цілком серйозно, наші магазини наповнені китайською продукцією, а ринки - городньою. Були на форумі відповіді і про посадку кокосової пальми на зиму, але це зовсім екзотика.
Пальми саджати не будемо. Краще набиратися сил, коли їмо часник, бажано український або якщо немає, то засіяти частину поля. Скільки там під нього треба?! І жуючи на десерт єгипетський апельсин, грузинський мандарин або бразильський банан, попиваючи чилійське вино, згадати цю статтю, підбадьоритися, і поки в Південній півкулі наближається осінь, готуватися до нової української весни. Вже близько.
