Не проблема виробляти більше,
проблема — як продати
На споживання такого дорогого продукту, як м’ясо суттєво впливає загальноекономічна ситуація у державі та рівень доходів населення. За останній рік змінилася структура споживання продуктів, адже збільшились ціни на комунальні послуги, і це досить суттєво зменшило ресурси, які люди можуть витратити на продукти харчування.
Урядовці прогнозують і озвучують таку цифру, що ВВП цьогоріч зросте на 2%. Це не погана тенденція, бо торік був спад на 9-10%. Тобто прогнозується невелике покращення економіки і життя людей. Виробники сподіваються, що нинішнього року споживачі купуватимуть більше дорогих продуктів, зокрема і м’яса. Проте, за прогнозами експертів, якщо і збільшиться споживання мяса на внутрішньому ринку, то лише на рівні 1%.
Крім того, суттєво знизиться і вивіз м’яса з країни. Просто Російська федерація, яка донедавна була найбільшим імпортером українського м’яса, з 1 січня закрила свої кордони. Експерти прогнозують, що український експорт свинини та яловичини впаде на 40%. Матимемо фоновий експорт до 10 тис. т за рік до Грузії, Казахстану, Китаю та, можливо, деяких інших країн.
Також існує блокада Криму, яка позбавляє виробників такого ринку збуту, як Кримський півострів. Оскільки скоротиться вивіз м’яса з країни, то виробники будуть змушені зменшувати його виробництво. І це дуже прикро, бо їхні можливості навпаки дозволяють нарощувати темпи та обсяги виробництва.
У галузі птахівництва якраз усе добре. Щодо експорту м’яса птиці, то він нинішнього року навпаки зросте. Такі прогнози дають гравці викинь ринку. Вони ефективно працювали у пошуках нових ринків збуту за кордоном і досить успішно. До речі, це єдиний сегмент українського тваринництва, який має доступ до ринків ЄС. Також досить ефективно ця продукція експортується на ринки країн Азії та Африки. Справа у тому, що вони свої ніші для експорту знайшли і знають, куди та як продавати. Навіть на ринках країн Європи українська курятина користується попитом.
До речі, зараз на українському ринку ціни на м’ясо свинини та курятину майже еквівалентні, що якось не логічно, адже собівартість вирощування свинини набагато вища, ніж птиці. Але все це можна досить просто пояснити наступним чином. Якщо є попит, то буде і пропозиція, і ціна так само залежить від цього. На курятину є попит на внутрішньому ринку, тому і ціна росте. Так само м’ясо птиці хочуть купувати і в інших країнах, тому й експортується. За кордоном курятина коштує дорожче, ніж у нас, тому її краще продавати там. Коли ж наш споживач хоче купувати курятину, то повинен заплатити відповідну ціну.
Зі слів економіста Департаменту технічної співпраці ФАО (Продовольча та сільськогосподарська організація ООН) Андрія Ярмака, якщо виробники свинини знайдуть ринки збуту, то така ж ситуація може бути і зі свининою. «Ціна — це індикатор попиту. В цьому році споживання м’яса птиці в Україні становить майже 50%. Споживач чомусь надає перевагу саме курятині. До слова, у США м’ясо птиці в споживчому кошику займає більше 50%. Чому так відбувається? Основний фактор — це зручність. Таке м’ясо швидше готувати і більша пропозиція готових продуктів саме з курятини», — зазначив експерт.
Для розвитку свинарства та скотарства
треба шукати свої ніші для збуту м’яса
Виробникам свинини та яловичини так само треба шукати нові ринки для експорту та не допустити зменшення цін на внутрішньому ринку. Якщо європейський ринок для нашого м’яса закритий, то інші країни світу не такі категоричні і готові купувати українське, просто треба їм запропонувати купувати у нас.
Наприклад, у цьому контексті країни азійського регіону дуже цікаві для України. Зараз з цього приводу ведуться перемовини з Китаєм. Проте у світі хочуть купувати м’ясо, яке пройшло глибоку переробку: фасовані стейки, вирізки, фарші, субпродукти у вакуумних упаковках. Тому створення сучасних підприємств з глибокої переробки яловичини та свинини, можливо, навіть кооперативних, зможе стати додатковим поштовхом для зростання експорту цих видів м’яса.
У нас поки що немає підприємств, які можуть робити той продукт, який потрібен на світовому ринку. Лише Росію донедавна влаштовували наші напівтуші. Проте це вже вчорашній день, і українські виробники повинні подбати про передові технології у виробництві та переробці м’яса. «Якщо вони не хочуть масово вирізати поголів’я, то їм просто необхідно знайти нові ринки збуту і збільшити експорт. Замість російського знайти інші та хоча б зберегти вивіз м’яса з країни на рівні минулого року», — переконаний аналітик ФАО Андрій Панкратов.
Свинарство тримає позиції, але виклики
примушують бити на сполох
Якщо вірити на слово виробникам та експертам галузі, то м’яса свинини у 2016 буде забагато. На ринку спостерігатиметься надлишок пропозиції до кінця року. Для споживачів рік буде відносно комфортним щодо ціни, а для виробників свинини — досить проблемним. Для деяких він стане роком прийняття ключових рішень: слабкі гравці вийдуть з цього бізнесу. Під кінець 2016 року, перед грудневими святами, можливе зростання ціни. А далі — рік дефіциту свинини, і різке зростання її вартості на споживчому ринку.
В цілому галузь свинарства навіть у кризовий період почувала себе відносно комфортно. Незважаючи ні на що, промисловий сегмент галузі свинарства демонструє хоч і слабку, але позитивну динаміку. Якщо і відбувається певний спад в обсягах поголів’я та реалізації м’ясної продукції, то це стосується лише так званих присадибних господарств. Щодо промислового свинарства, то тут є позитивні новини, адже кількість модернізованих підприємств суттєво зросла і вони функціонують на досить високому технологічному та ветеринарному рівні.
Ці підприємства демонструють позитивну динаміку розвитку, бо інвестували кошти у власну модернізацію, нову генетику та підходи в менеджменті. Проте низка проблем, які існують зараз, можуть звести ці позитивні зрушення нанівець. Багато підприємств можуть зупинитися і галузь потрапить у період стагнації та рецесії. У подальшому розвиток і прогресивність свинарства буде залежати від того, наскільки виробники ефективно працюватимуть і відкриватиму для себе нові ринки збуту.
Експерти і гравці галузі називають декілька викликів. Перш за все це загальна економічна ситуація в країні. Спостерігається суттєве падіння життя людей. Як відомо, ключовим фактором, який впливає на ціноутворення, є фактор попиту. Він вже другий рік поспіль надзвичайно низький. Зі слів виробників, у 2012 році були найбільші обсяги виробництва і споживання свинини. За останній період відбулося падіння попиту на 23-25% у порівнянні з 2013-м. Так, у 2014 попит упав майже на 15%, а торік падіння спостерігалося на рівні 13%, підсумовують гравці ринку.
Щодо ситуації, яка буде у наступному році, то тут можна окреслити декілька сценаріїв та прогнозів. Президент Асоціації «Свинарі України» Артур Лоза акцентує на песимістичному сценарії розвитку подій у свинарстві. На його думку, попит зараз мінімальний, а тому ціна продовжує падати, і її рівень перетнув межу прибутковості навіть для високоефективних підприємств. «Зараз ціна на ринку 26,5-27,5 грн/кг для високоякісної беконної свинини, а для середньої — цей рівень ще нижчий. Собівартість виробництва свинини знаходиться на рівні 25-27 грн/кг. Це не враховуючи амортизаційні витрати та погашення кредитних зобов’язань. Практично 90% свинарських підприємств виплачують свої зобов’язання із кредитів перед фінансовими установами. Тобто до собівартості треба додати ще 1-2 грн і отримаємо реальну ситуацію. Отже, навіть найкращі господарства працюють у нуль або є збитковими. А деякі підприємтсва, менш ефективні, мають собівартість навіть 30-33 грн/кг, а це вже далеко за межами прибутковості. Отож, фактор попиту і ціни дуже тисне зараз на галузь свинарства», — наголошує Артур Лоза.
Другий негативний фактор вже не ринковий, а рукотворний. Мова йде про зміни до податкового законадавства. З наступного року усі суб’єкти господарювання і аграрії в тому числі можуть отримати додаткове навантаження через нову систему оподаткування. Урядовці хочуть вивести економіку з тіні, а натомість можуть загнати бізнес у глухий кут.
З ухваленням змін до Податкового кодексу перед скасуванням спецрежиму вводиться перехідний період до 2017 року, за умовами якого для свинарства та птахівництва 50% від ПДВ залишити виробникам, і стільки ж в бюджет. Для скотарства — 80% на 20%. За прогнозами виробників м’яса, це призведе до подорожчання кормів для тварин на 10%. Як наслідок, відбудеться вимивання коштів із свинарських підприємств, і вони втратять 5-10% прибутку. Це поки що проект нового кодексу, але вірогідність його прийняття досить висока. Як повідомив економіст Департаменту технічної співпраці ФАО Андрій Ярмак, через обмеження експорту та подорожчання кормів втрати українських свинарів становитимуть 6 млрд дол. протягом 2016 року. З його слів, основними причинами цих втрат буде обмеження експорту, значне подорожчання кормів та можливі втрати через зміну податкового поля.
Наступний фактор викликів для свинарів є природнього походження. Якщо до 2015 року в Україні спостерігалися поодинокі випадки африканської чуми свиней (АЧС), і фіксувалися вони на прикордонній зоні, то в поточному році була серйозна експансія цієї хвороби. Спочатку наступ відбувся у північних регіонах, коли спалахи захворювання були зафіксовані та локалізовані в Чернігівській, Сумській, Житомирській, Київській областях. Внаслідок цього відбувся серйозний удар по промисловому виробництву. Наприклад, понад 60 тис. голів довелося знищити на одному великому підприємстві.
Після певного затишшя відбулася друга черга атаки АЧС вже в південному регіоні: Одеська, Миколаївська області, а також в Київській та Черкаській були зафіксовані спалахи хвороби. Найбільша проблема пов’язана з тим, що випадки захворювання свиней фіксуються у селищах вздовж одеської траси. У цьому регіоні розвинуте фермерське або так зване мале підприємництво, тобто люди займаються вирощуванням свиней прямо на подвір’ях. У таких господарствах кількість поголів’я нараховує від 50 до 250 голів. Якщо на великих промислових господарствах є контроль з боку ветеринарної служби, то малі фермерські господарства працюють поза контролем. М’ясна продукція їхня розвозиться в різних напрямках, і це становить серйозну проблему. Проконтролювати цей сегмент галузі свинарства дуже складно. Та й контролювати в принципі немає кому.
Проблема полягає ще й у тому, що контролюючий орган Державна ветеринарна та фітосанітарна служба знаходиться у напівреформованому стані, і не працює у повному режимі. Безумовно, вона реагує на ситуацію, але не в повному обсязі. Виробники м’яса та ветеринари займають активну позицію і відразу реагують на прояви АЧС. Але цього не достатньо, щоб стримати розповсюдження хвороби. Потрібно діяти на випередження. Зі слів Артура Лози, на цьому етапі ресурсів державних органів замало. «Зараз проблема в тому, що ціна реалізації вкрай низька, і тому немає матеріальних стимулів для того, аби знищувати поголів’я у некарантинних зонах. Це серйозна проблема. У державних органів немає важелів для впливу на ситуацію та управління. Ветеринарної служби практично не існує. Не має фінансів у держави для викупу поголів’я. Громадським організаціям потрібно проводити певні заходи, щоб включатися у боротьбу з цією проблемою, поширювати інформацію про хворобу, проводити семінари та тренінги для виробників, аби вони знали, як реагувати на випередження та локалізовувати прояви АЧС», — наголосив пан Лоза.
Яловичина як клас м’яса практично зникла: дуже низьке
споживання і відповідно невисоке виробництво
Щодо яловичини, то тут проблема досить гостра. Нині м’ясне скотарство в Україні переживає далеко не кращі часи. Розвиток промислового виробництва м’яса яловичини стримується через недосконалі технології вирощування, поганий генофонд та низьку купівельну спроможність населення. Зараз фермери переважно займаються рослинництвом, бо ця галузь господарства має менше ризиків, а отже, прибутковіша і не така витратна. Проте в Україні є багато регіонів, де земля практично не придатна для вирощування сільськогосподарських культур. Наприклад, на Поліссі, в передгірських районах Карпат є багато природних пасовищ, тобто луків, що робить їх сприятливими для розведення саме м’ясної худоби.
Динаміка поголів’я ВРХ м’ясних порід залишається невтішною. Вже протягом кількох років спостерігається його скорочення. Зі слів фахівців, виробники можуть як мінімум втричі більше виробляти яловичини. Справа у тому, що в Україні бички м’ясних порід забиваються у досить ранньому віці і не відгодовуються до тих позицій, які потрібні споживачам на світовому ринку. Просто українські фермери не мають ринків збуту, а на внутрішньому ринку вкрай низька культура споживання цього виду м’яса. Доводиться констатувати, що деякі господарства взагалі вирощують худобу собі у збиток. Через від’ємну рентабельність підприємства скорочують поголів’я. У цілому ж, за відгуками гравців ринку, останнім часом найкращими результатами у виробництві яловичини можна вважати хоча б нульову рентабельність м’ясного скотарства. Тому в майбутньому займатися цим бізнесом зможуть тільки ті господарства, що мають доступ до дешевих кормів та знають ринки для збуту.
Український генофонд ВРХ невисокої якості, тому
рентабельність виробництва яловичини нижча, ніж
у країнах ЄС та США
Залишається невирішеною і ще одна проблема українського ринку яловичини — ціна на якісне м’ясо спеціалізованих порід ВРХ не відрізняється від ціни на м’ясо молочних порід. Експерти зазначають, що на українському ринку вистачає яловичини вітчизняного виробництва, але населення віддає перевагу дешевшим видам м’яса, таким як курятина. Виробники вважають, що низький попит на яловичину пов’язаний з тим, що українці ще просто не знають про якісну м’ясну яловичину. Переважно на ринок надходить м’ясо молочних або м’ясо-молочних порід, а це далеко не високоякісна яловичина, яку звикли споживати європейці. У багатьох аграрних холдингах України м’ясне скотарство функціонує як підгалузь молочної галузі, де утримують бичків молочної або м’ясо-молочної порід.
Нині більшість вітчизняних виробників яловичини вирощують породи вітчизняної селекції, бо їхній молодняк значно дешевший за європейський. Породи ВРХ вітчизняної селекції фермери вважають продуктивними та пристосованими до природно-кліматичних умов нашого регіону. Але експерти не рекомендують розвивати їх у чистому вигляді, а схрещувати з породами європейської селекції. Адже вони загалом поступаються породам, виведеним у Європі, бо мають менші прирости на відгодівлі та більшу конверсію корму. Натомість помісний молодняк демонструє кращі результати на відгодівлі за рахунок свіжої генетики.
До слова, у Європі фермери, що займаються м’ясним скотарством, отримують підтримку від держави, і тому можуть якісно займатися цим видом аграрного бізнесу, дбати про його високу рентабельність. Фахівці вважають, що надалі стабільна ціна і попит на яловичину в Україні буде лише за наявності в господарстві чи у кількох виробників власних переробних потужностей. Експерти пропонують українським виробникам орієнтуватися перш за все на ринок, адже спочатку треба знати куди продавати, а потім займатимся вже власне бізнесом. Експортувати яловичину наші виробники зможуть лише тоді, коли буде її глибока переробка, а бики довше відгодовуватимуться, щоб отримати якісне м’ясо. Проте яловичина залишатиметься дорогим продуктом, її все одно купуватимуть менше при такому рівні доходів, ніж свинину та курятину. Навіть у США при високому рівні доходів яловичина на 3 місці за рівнем споживання. Просто тут відіграє фактор зручності: стейк треба довше готувати, ніж курятину.
Коментарі
Андрій ЯРМАК, економіст Департаменту технічної співпраці ФАО
— В Україні склалася така тенденція, що поголів’я ВРХ м’ясних порід довго не утримується. Просто навіщо фермеру мати багато м’яса, яке потім немає куди продавати. Тому бички вагою плюс-мінус 200 кг ліквідуються і продаються, а не утримуються до необхідних розмірів для отримання якісної яловичини. Наприклад, в США ті ж самі породи відгодовуються до 450-550 кг. В такому вигляді це є дійсно якісна яловичина. Також там застосовуются інтенсивні технології відгодівлі, завдяки чому худоба молочних порід додає 1,5 кг приросту на добу.
Українські виробники могли б продавати яловичину до арабських країн. Потрібно лише активніше налагодити двосторонні контакти у цьому питанні. До речі, у Європі заборонений ритуальний забій ВРХ, і вони не можуть продавати його до країн Близького Сходу. Останні нині зацікавлені в яловичині, арабські фонди готові профінансувати створення таких підприємств, які б займалися в Україні глибокою переробкою яловичини. Проте інвестори поки що дуже обережно ставляться до України і не поспішають вкладати сюди свої кошти.
Артур ЛОЗА, президент Асоціації «Свинарі України»
— Виробництво свинини — це малоприбутковий бізнес. Навіть у Європі якщо річний прибуток становить 3-7% від собівартості, то це вже дуже добре. Але там передбачені потужні інвестиції в цей бізнес, і вартість капіталу набагато нижча, тому виробляти свинину вигідно. Для українських виробників стоїть завдання: працювати хоча б так само як в Європі чи США. В Україні корми дешеві, то маємо досягти такого ж рівня ефективності як у європейських чи американських колег. Але є одне але — це доступність до довгострокових кредитів: європейський фермер має доступ до 20-30-річного кредиту під 1-1,5% річних. На період циклічних спадів виробництва мають канікули у виплаті кредитних ресурсів. Українські ж фермери мають 30% річних і кредит на рік. В цій системі модернізувати галузь вкрай важко.
