Культура ХХІ століття
Сою традиційно відносять до однієї із найбільш розповсюджених у світі зернобобових сільськогосподарських культур, яку щороку сіють на площі понад 120 млн га. У світовому аграрному масштабі виробництва вона займає також провідні позиції однієї із важливих олійних культур. Значне поширення зумовлене особливо цінним вмістом у її складі поживних речовин, високою економічною ефективністю виробництва, а також універсальним характером використання у харчових, кормових і технічних цілях. Соя використовується у вигляді насіння, шроту, олії, соєвого білкового концентрату з вмістом близько 60–65% протеїну, соєвого білкового ізоляту з наявністю 90–92% протеїну, сухого соєвого молока та інших видів продуктів її переробки. Таким чином, це без винятку стратегічна сільськогосподарська культура як світового, так і вітчизняного аграрного сектору.
Основними передумовами, які зумовили зміну становища цієї культури в світі за останні 20 років, стали зрушення у структурі харчування населення розвинених країн, що пов’язані із переходом від використання тваринних жирів на рослинні та олію; а також збільшення його чисельності в країнах Азії і стрімкий розвиток галузі тваринництва у ЄС. У сукупності це зумовило зростання глобального попиту на сою та переорієнтацію багатьох країн на її вирощування, серед яких опинилася і наша країна.
В Україні соя набула значного поширення на початку ХХI ст. Внаслідок зростання посівних площ ця сільськогосподарська культура стала однією із найбільш важливих у галузі рослинництва та економіці багатьох аграрних підприємств, подекуди не поступаючись навіть соняшнику. Не останню роль в цьому відіграли також кліматичні зміни і поява на ринку нових високоврожайних сортів вітчизняної та зарубіжної селекції, більш адаптованих до наших умов вирощування.
Із 1990 по 2017 рр. посівні площі під соєю в Україні зросли у майже 22 рази — із 92,6 тис. га до 1994,1 тис. га. Останніми роками вони щорічно зростали в середньому на 9,2%. З цієї загальної площі 5,8% сої вирощують на зрошенні (діагр. 1).
Нині соя у структурі усіх посівних площ під зерновими культурами займає 13,7%, а в 2014 р. ця частка навіть досягла 14,6%. Прогнозувати, наскільки далі збережеться ця тенденція, складно, адже, крім глобального попиту на зростання посівних площ під соєю, впливатимуть також інші чинники, які передбачити достовірно інколи і неможливо.
Розвиток виробництва в Україні
Соя є саме тією сільськогосподарською культурою, яка вдало поєднує економічний інтерес з агротехнологічним, оскільки є одним із найкращих попередників для інших сільськогосподарських культур, а також завдяки азотфіксувальним властивостям забезпечує збагачення ґрунтів азотом.
Цього року найбільші за розміром посівні площі сої серед регіонів у Полтавській (221 тис. га), Хмельницькій (190,4 тис. га), Київській (172,5 тис. га), Кіровоградській (160,3 тис. га) і Сумській областях (152,3 тис. га). Разом у вказаних п’яти регіонах зосереджено в цілому до 45% усіх посівних площ під цією культурою (діагр. 2).
Фактично близько 61% усіх посівних площ сої зосереджено в господарствах лісостепової зони, 23% — поліської і 16% — степової.
Виробництво сої за останні роки суттєво зросло і досягло торік майже 4,3 млн т при середній урожайності 23 ц/га, що не в останню чергу зумовлено появою на ринку нових високопродуктивних сортів вітчизняної та іноземної селекції (діагр. 3).
Нині в Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні, налічується до 200 сортів сої. Однак саме сорти вітчизняної селекції є найбільш адаптованими до наших умов вирощування. Завдяки створенню і впровадженню у виробництво останніми роками нових високопродуктивних і посухостійких сортів сої української селекції вдалося підвищити середню врожайність її вирощування та забезпечити високу економічну ефективність, яка в окремі періоди не поступалася соняшнику. По суті, розширення посівних площ сої є реальною альтернативою тим негативним тенденціям, які пов’язані із понаднормативним вирощування соняшнику.
За рівнем рентабельності соя суттєво не поступається соняшнику. Так, минулого року середня рентабельність його вирощування в сільськогосподарських підприємствах становить 61,9%, а сої 52%.
Збільшення середньої урожайності є одним із головних резервів зниження собівартості виробництва сої та підвищення прибутковості, що суттєво впливає на показники конкурентоспроможності виробництва навіть за умов несприятливої цінової кон’юнктури зовнішнього і внутрішнього аграрних ринків.
Одним із дієвих способів підвищення рівня середньої урожайності сої, поряд із дотриманням технології її вирощування і використанням нових перспективних сортів, є збільшення площі посіву на зрошенні (діагр. 4).
Площа вирощування сої на политих землях за період 2010–2016 рр. зросла із 98,5 тис. га до 115,9 тис. га, або на 117,7%. За даними аналізу інформації Державної служби статистики України в окремі роки середня прибавка урожайності сої на поливі сягала від 9 до 14,8 ц/га. Так, торік на поливних землях урожайність вирощування сої становила 35,9 ц/га проти середнього її показника в країні 23 ц/га. При середньозваженій ціні на ринку 10000 грн/т вартість цієї прибавки умовно становила майже 13000 грн додаткового доходу на 1 гектар посіву.
Сьогодні витримати конкуренцію й отримати прибуток доволі складно без застосування сучасних та інноваційних технологій вирощування сільськогосподарських культур, у тому числі і зрошення. Тому тільки комплексне впровадження на практиці наукових розробок, а також високоякісного насіння і нових сортів рослин дозволить досягти високих показників урожайності, що є основою інтенсифікації виробництва та рентабельного вирощування сої. Окрім зазначеного, соя цілком може замінити соняшник, зменшивши негативний вплив цієї культури на сівозміну.
Забезпечити довгострокову конкурентну перевагу у вирощуванні сої можливо за рахунок сталого підвищення рівня її середньої урожайності, що потребує впровадження у виробництво нових перспективних сортів сої, пристосованих до регіональних природно-кліматичних умов вирощування.
Експортний потенціал сої
і продуктів її переробки
Соя і продукти її переробки є джерелом значних експортних валютних надходжень для держави. За даними аналізу митної статистики у січні-вересні 2017 р. на світові ринки сільськогосподарської продукції і продовольства було спрямовано близько 1,678 млн т соєвих бобів, 131,5 тис. т соєвої олії, 217,7 тис. т макухи і твердих відходів від вилучення соєвої олії на суму вартістю майже 812 млн дод. США, що становить у відносному вимірі 6,2% від загального аграрного експорту. При цьому частка безпосередньо соєвих бобів у вартості експорту усієї продукції соєвої галузі сягає 78,3%, тоді як на продукти її переробки приходиться лише 21,7% (табл. 1).
Імпорт цієї продукції становить близько 5 млн дол., і здебільшого включав насіння сої посівного матеріалу на суму 4,4 млн дол. Про це свідчить, зокрема, порівняно досить висока вартість імпорту соєвих бобів, яка пов’язана з тим фактом, що це, як правило, насіння посівного матеріалу високопродуктивних її сортів іноземної селекції від провідних світових компаній-виробників. Середньозважена ціна імпорту 1 тонни соєвих бобів сягає 720,9 дол. США.
Середньозважена ціна 1 тонни усього експорту продукції соєвої галузі становить 400,6 дол., у тому числі соєвих бобів — 378,9 дол., соєвої олії — 751,0 дол., макухи і твердих відходів від вилучення соєвої олії — 355,5 дол. Ціна продуктів переробки сої була більш ніж удвічі вищою.
Серед основних продуктів переробки сої найбільший інтерес для аналізу представляє соєва олія. За абсолютною вартістю експорту вона незначним чином поступилася лише товарній позиції «макуха і тверді відходи від вилучення соєвої олії», відповідно, 98,7 млн дол. і 77,4 млн дол. Водночас, досить значним у вартісному вимірі був експорт за товарною позицією «соєві боби» на суму 635,9 млн дол.
Аналіз географічної структури експорту-імпорту сої та продуктів її переробки за вказаний період показав, що близько 27,9% його обсягу було спрямовано в Туреччину, 17,9% в Іран і 14,8% у Єгипет, тоді як решта припадало на інші країни світу (табл. 2).
Таблиця 2. Географічна структура експорту-імпорту соєвих бобів в
Україні за січень-вересень 2017 р.
Основними постачальниками сої на вітчизняний аграрний ринок, у тому числі здебільшого насіннєвого матеріалу, традиційно є Канада — майже 46% і країни ЄС, зокрема Франція — 6,2%. Досить високою є питома вага Білорусі, яка сягає 33,4%.
Значним попитом на зовнішньому ринку користується вітчизняна соєва олія, близько 39% вартості експорту якої за вказаний період часу припадало на Китай, майже 35% — на Польщу і 8% на Індію (табл. 3).
Таблиця 3. Географічна структура експорту-імпорту соєвої олії в
Україні за січень-вересень 2017 р.
Важливими зовнішніми ринками збуту для вітчизняної макухи і твердих відходів від вилучення соєвої олії були такі країни, як Угорщина, Білорусь і Грузія (табл. 4).
Таблиця 4. Географічна структура експорту-імпорту макухи і твердих відходів
від вилучення соєвої олії в Україні за січень-вересень 2017 р.
У підсумку варто окремо відзначити, що агроекономічний ресурс вирощування сої в Україні лише останніми роками почав використовуватися повною мірою, однак нинішній рівень її урожайності не відповідає тому потенціалу, який закладено в сучасних сортах вітчизняної селекції. А це не менше 3,5–4,0 т/га. Лише досягнувши цього показника, можна вдвічі збільшити експортні можливості країни та за рахунок підвищення частки переробки соєвих бобів на олію отримувати не 800 млн дол., а 2–3 млрд дол. Саме це має стати стратегічним цільовим орієнтиром розвитку виробництва сої в Україні на найближчу перспективу.
