Безумовно, гроші мають дуже велике значення у житті, проте далеко не все. Вони не можуть бути головною метою життя людини. Це лише матеріальна його частина, а має бути ще й інша складова, яка не менш значима. Наприклад, лорд канцлер королівства Великобританії Томас Мор був людиною не бідною, проте людство пам’ятає його не через наявність у нього грошей, а за зовсім інші якості. Геній нашої землі, Володимир Іванович Вернадський ніколи не мав великих статків і став велетнем наукової думки світового рівня. Про багатство Т. Г. Шевченка не може бути й мови. Це проста людина, якій вдячний наш народ навіки.
Ділові люди полюбляють мати справу з цифрами і фактами, а не емоціями, тому спробуємо спілкуватися у звичному для них режимі. Нагадаємо кілька загальновідомих фактів. Найвагомішим гравцем і найбільшим експортером аграрної продукції у світі є США. Тут все і так зрозуміло. Країна формує чверть світового ВВП, має найпотужнішу у світі економіку. На другому місці стоїть Франція. Тут уже можливо щось порівнювати. За площею вона практично така ж як і Україна. Проте орних земель у Франції ще недавно було 19 млн га, а зараз вони виходять на 16 млн га. Де поділись три мільйони гектарів орних земель? Вони вже фактично виведені з обробітку і переведені у кілька інших категорій використання: багаторічні пасовища і кормові угіддя, лісонасадження і резервати дикої природи. А як же прибуток із таких земель? Валовий прибуток і обсяг експорту країни не зменшився, а, навпаки, зріс.
За рахунок чого? Найперше за рахунок оптимізації умов вегетації посівів на орних землях, що залишились у використанні. В результаті реалізації таких заходів французи майже зупинили активні ерозійні процеси своїх земель, покращили умови вегетації посівів і зберегли своє довкілля. Люди дбають про день завтрашній. Нескладно порахувати, що рівень розораності території Франції менший порівняно з нашою країною, як мінімум, удвічі.
У нас високі державні чиновники і бізнесмени часто заявляють: маємо велике багатство: в обробітку більш як 32 млн орних земель і з них понад 16 млн га — це чорноземи. Ми здатні нагодувати будь-кого. Можемо збирати щороку до 100 млн т зерна і його експортувати. Сам Бог дав нам такі землі. Країна має вагомі прибутки від аграрного експорту. Можливо, і так.
Експортери з прибутками, а більшість аграріїв не дуже. Проте це інше питання. Повернемось до французів. У них теж є чорноземи, однак їх небагато. У Франції є зона, сприятлива для ведення традиційного для нас землеробства. Це північ і захід країни. Південь Франції потребує зрошення, а це вже значні додаткові витрати. Виходить, що за площами чорноземів ми маємо велику перевагу перед французами. Проте у нас ще є інші орні землі за площею такі ж, як і всі орні землі Франції. Якщо порівняти показники рівня урожайності будь-якої із польових культур, то ми істотно поступаємось французам. З нашими неозорими площами посівів ми маємо, за найскромнішими підрахунками, як мінімум, не поступатися такій країні за обсягами і вартістю нашого аграрного експорту. Проте саме просте порівняння красномовно доводить, що це не так. Ми позаду. Наскільки далеко?
Читач це відчує сам у порівнянні навіть не з Францією, а з іншою країною, Голландією. Приведемо кілька фактів: за площею територія цієї країни у 14,5 раза менша нашої (її площа 41,5 тис. кв. км). Це за умов, що майже 40% цієї території у Голландії розміщена нижче рівня моря. Це площі, відвойовані у моря людьми, і перетворені на землі, що приносять прибуток. Не будемо уточнювати, які обсяги коштів і праці вкладено голландцями у таку титанічну роботу протягом багатьох століть. Нагадаю лише, що реалізація останнього національного проекту «Дельта» з 1958 по 1997 роки коштувала цій маленькій країні у 2,5 раза більше вартості побудови БАМу в СРСР. Ну а тапер варто назвати вартість голландського аграрного експорту. Для прикладу: у 2016 році він становив 69,7 млрд євро, а торік — більше 80 млрд євро. Як ілюстрація, одного лише знаменитого голландського сиру продано понад 695 тис. т.
Правомірно порівняти такі цифри з показниками вартості вітчизняного аграрного експорту, і наш рівень валютної виручки буде аж занадто скромним. Чому у них такі вагомі показники? Адже вся Голландія — це територія, яка дещо більша площі Київської області, у нас їх є аж 24. І ми всі гуртом, разом з нашими величезними і сучасними агрохолдингами на знаменитих чорноземах, не витягуємо навіть на чверть вартості аграрного експорту маленької країни.
Мені можуть заперечити: так у них умови благодатні, а у нас посухи. Це не зовсім так. У Голландії клімат помірно-морський. Опадів багато, проте тепла менше, ніж у нас. Це прохолодний і сирий клімат. Із просторів холодного Північного моря особливої благодаті чекати не доводиться. На осушеному морському дні, де є лише пустий солоний пісок, ще необхідно зробити сам ґрунт, а вже потім створити відповідний рівень його родючості та позбавитись від надлишку солі, і лише після цього можливо розраховувати на отримання урожаю.
Ми маємо опадів приблизно удвічі менше голландців. Проте і наявні опади в регіонах ми не вміємо та і не бажаємо використати на користь посівів навіть на 20% від величини їх надходження. Тому волога як прийшла, так і полетіла. Простіше кивати на посуху, ніж предметно займатись реальним заходами для накопичення, збереження і раціонального використання такого дефіцитного фактору, як волога на полях.
За рівень урожайності в Голландії я питання навіть не піднімаю. Це найбільш інтенсивне у світі аграрне виробництво. На території, яку доводиться відвойовувати у моря, голландці мають оптимальну структуру землекористування. Сільськогосподарські землі займають у них 60% території країни. У структурі сільськогосподарських угідь країни 50% площ — це пасовища, орні землі становлять 25% і сади — 4%.
Нам немає необхідності осушувати дно морів. Маємо площ орних земель достатньо. Поглянемо на нашу структуру території. Лісу у нас близько 16%, а у цивілізованих країнах ЄС — не менше 30–33% (у тій же самій Голландії), то земля — великий дефіцит. Аграрії розорали в регіонах все максимально: і схили, і долини, і заплави. Їм все ріллі мало. Так простіше створити вал продукції. І дно річки готові перетворити в орні землі та посіяти соняшник. У нас сільгоспугідь лише близько 10 млн га, а вся інша площа — рілля.
Ми традиційно займаємося лише екстенсивним аграрним виробництвом. Це дешевше і простіше, хоч і заводить нас у глухий кут. З екранів телевізора, в Інтернеті і пресі у нас рефреном звучить: найбільш передові західні технології, найвищий рівень інтенсифікації агарного виробництва у наших рідних агрохолдингів. Ось і з кого треба брати приклад, на кого рівнятися. Це перспектива і завтрашній день нашого аграрного виробництва.
Все здається правильно. Тут вам і величезні площі чорноземів, і висока концентрація, і спеціалізація, і ринкові правила господарювання, і сучасний менеджмент. Душа радіє. Техніка в них імпортна, гібриди і пестициди імпортні, навіть агрономи бувають імпортні. Одна земля поки що наша. Зате ж які валові збори зерна кукурудзи, насіння сої, ріпаку і, звичайно, сім’янок соняшнику вони отримують! Один лише соняшник посівами офіційно щороку займає понад 6 млн га орних земель! Тому і валові збори врожаю вагомі. Все це ринкові і привабливі для аграріїв культури. Це все прибутки.
Можливо. Проте краще все оцінювати у порівнянні. З названих ринкових культур соняшник не дуже популярний у Голландії. Вони його теж вирощують. Передусім для власних потреб. То що ж вони тоді експортують? Давайте коротко познайомимося зі структурою аграрного експорту такої маленької країни.
На експорт вони поставляють якісні сири, молочний порошок, згущене молоко, олію, маргарин, яйця і продукти їх переробки, м’ясні, овочеві, фруктові консерви, шоколад і пиво фасовані. Крім того, ще насіння (посівний матеріал) практично всіх агрокультур, садивний матеріал плодових, декоративних, лікарських, ефіроолійних культур, матеріал біотехнологічного клонування цінних гібридів і клонів, технології вирощування, найбільш досконалі сучасні тепличні комплекси під ключ, агротехніку. Вони займають перше місце у світі за обсягами експорту тепличних овочів і ягід. За площею закритого ґрунту Голландія лідирує у світі. Для того щоб відчути можливості її як експортера, приведемо лише одну цифру. Щороку на експорт відправляють 7 тис. сортів тюльпанів — це близько 4,3 млрд шт. цибулин. З усього названого переліку аграрного експорту у них практично немає аграрної сировини. Замість пивоварного ячменю або пивного солоду голландці експортують фасоване і якісне пиво. На експорт іде лише продукція глибокої переробки з високою доданою вартістю.
Чому ми продаємо найдешевшу сировину? Відповідь на запитання не така проста, як здається на перший погляд. По-перше, ринок готової і якісної аграрної продукції завжди зайнятий потужними виробниками, і туди пробитися далеко непросто. Потрібна готова продукція дуже високої якості. Туди із традиційними для наших переробників продуктів (згідно з галузевими стандартами, які вони підготували самі для себе і затвердили) з пальмовою олією, синтетичними смаковими добавками чи підсолоджувачами типу аспартаму (до слова, в країнах ЄС він заборонений, тому його тисячами тонн везуть до нас). Це ж дешевше для переробника, ніж витрачати цукор або фруктозу. Рідний народ, особливо найбільш вразливі до побічної дії аспартаму — наші діти, будуть споживати солодке. На руйнуванні здоров’я дітей своєї країни ділові люди мають добрий зиск. Їм це вигідно. До того ж ніхто цього неподобства бачити не бажає: ані пильні державні чиновники, ані наші гуманні медики. Всім їм і так добре. Тому запитувати про мораль чи етику у бізнесменів не доводиться. У більшості з них замість совісті в душі — калькулятор. Вони прибутки отримують і за рахунок здоров’я чужих дітей.
На експорт продукти такої якості до Франції або Великобританії не повезеш. Не пустять, і судами, які не продаються, замордують. Ось і торгують наші бізнесмени на зовнішньому ринку тим, що простіше, у тій спеціалізації, яка для потужних аграрних грандів великого значення не має. Зерно — це сировина. А більше і торгувати нашим бізнесменам, крім неї, реально особливо нічим. Ні в рослинництві, ні в тваринництві.
Наші аграрії тваринництва взагалі не люблять. Це їм не приносить вагомих прибутків. А голландці, навпаки, мають інтенсивне тваринництво. Хто діє у правильному напрямку? Голландці це аргументовано доводять результатами власного експорту і прибутками. Що у нас? За великим рахунком, негусто. Елементарні підрахунки доводять, що за перетворення обсягу експорту вітчизняного зерна і насіння сої у м’ясо та реалізація на експорт лише замороженого або охолодженого кондиційного м’яса здатне підвищити вартість експортної продукції країни у 2,5 раза. У випадку переробки такого обсягу зерна в країні і реалізації його у формі лише молока, вартість експорту збіжжя і насіння сої зросте у 2,2 раза. Логічним стає запитання до державних чиновників, власників агрохолдингів, фермерів і всіх людей, здатних мислити по-державному: чому в Голландії на осушеному морському дні і з такими матеріальними витратами займатись тваринництвом вигідно, а у нас на широких просторах і родючих ґрунтах тваринництво вважають безнадійною галуззю? Я не піднімаю тут питання працевлаштування і соціальної політики на селі. Це важливі проблеми і заслуговують окремої розмови.
Олександр ІВАЩЕНКО, доктор с.-г. наук
професор, дійсний член НААН
