На пряме запитання: що потрібно вітчизняному аграрію, аби він був успішним, довелося почути таку саму пряму, коротку та зрозумілу відповідь — гроші. Якщо в аграрія є кошти, то він згідно з іншою українською приказкою «Мудра кума, коли бочка пшона…» Тоді логічним є запитання: де йому взяти оті гроші? Як де? Або взяти кредит, або заробити їх і мати вже власні. Далі роби з ними як знаєш. Купуй якісну закордонну техніку, мінеральні добрива, дороге насіння й пестициди, будуй власні елеватори та модернові сушарки, хоч персональний палац для власної дружини. Проте все це буде тоді, коли будуть власні кошти й у достатніх обсягах.
То як же їх отримати — такі бажані кошти? Такі й подібні запитання турбують більшість земляків у селі та не дають ночі солодко спати. І справді, як заробити потрібні кожному аграрному господарству кошти в достатніх обсягах? На жаль, автор таких рядків теж не має готового рецепту, інакше й сам би розбагатів. Проте для пошуку відповіді на таке важливе для більшості аграріїв запитання варто подивитися на сусідів, як близьких, так і далеких. Можливо, щось варте уваги і побачимо. Вчитись, воно корисно…. Спробуємо зробити це разом.
Розпочнемо з відомого. Щоб отримати кошти, треба або взяти кредит, що за прийнятних відсотків для аграрія сьогодні справа нереальна, або продати власний товар. Бажано, щоб товар був якісним, на нього був попит, підходяща ціна, і обсяг товару, відповідно, має бути великим. В аграрія його товар — це продукція з полів або ферм. У такому разі потрібен вагомий урожай і відповідний обсяг валового збору. Ось тут і починаються проблеми.
На перший погляд, нічого в аграрному виробництві немає складного. Потрібно взяти більше добрив і пестицидів, кращі гібриди й сорти, сучасні технічні комплекси, і буде отриманий урожай згідно з планом. Проте поглянемо, як господарюють сусіди. Як і який отримують урожай французи або японці? У загальних підходах так само, як і наші аграрії. Проте не зовсім. Наведемо впертий факт: на кожну тонну діючих речовин мінеральних добрив, що внесено на поля, аграрії Франції й США отримують приріст урожаю 36–37 т зерна, а в нашій країні приріст до 14 т. Це за умови, що французькі фермери часто застосовують на своїх посівах аміачну селітру нашого виробництва. Залишимо читачам можливість самим робити висновки такої великої різниці рівня ефективності. Подібна ситуація і з посівами соняшнику. У французів урожайність по країні вища за 5,0 т/га сім’янок, а в нас не дотягує до 3,0 т/га, Це за умови, що наші аграрії широко висівають на свої полях гібриди як французької, так й італійської та балканської селекції, а рівня закордонних урожаїв у нас немає й близько. Можливо порівняти рівень урожайності посівів пшениці озимої у Голландії, ФРН та у нас, або врожайність посівів рису у Японії, Південній Кореї і на вітчизняних рисових чеках. Результат порівняння буде дуже подібний. Ми завжди суттєво позаду. Чому? Варто розбиратись у таких питаннях детально і, можливо, деякі підходи в аграріїв інших країн творчо запозичити.
Ми не бажаємо згадувати про одні з найкращих у світі вітчизняні ґрунти, порівнюючи з голландськими або німецькими. Проте у нас є традиція кивати на посуху. Так, вона реально в нас є. А в південних регіонах Франції невже її нема? Там без зрошення часто взагалі врожаю не отримаєш. Тоді чому в них ситуація набагато краща проти нас навіть за умов наявності зрошення. І в насадженнях винограду, і в садах, і в посіві польових культур.
Як європейці заробляють гроші й бережуть землю
Спробуємо глянути на аграрну ситуацію в іншій площині. Поглянемо на специфіку вирощування посівів соняшнику в умовах агрохолдингу. Це напевне принесе нам кошти й прибуток. Умовно засіємо площу 50 тис. гектарів. А у французького фермера площа всіх його земель в обробітку тільки інколи досягає 200 га. Традиційно в них частка ріллі в структурі земель невелика. За умови на його полях посіви соняшнику повертаються на попередню площу не раніше як через 18–20 років, то кожного року він висіває таку культуру на площі не більше як 10 га. Ость тут і особливості. Чи може він похвалитися наявністю в посівах соняшнику бур’яну-паразита — вовчка соняшникового — Orobanche Cumana Walir. Теоретично так, фактично ні. Чому? Француз не лише висіває стійкі до певних рас бур’яну — паразиту гібриди соняшнику, а й реально витримує наукові вимоги просторової та часової ізоляції. Насіння паразита у будь-яких рас вовчка практично повністю відмирає в ґрунті до висівання соняшнику повторно. Тому в нього посіви соняшнику фактично не заражені й здорові: без соняшникового вовчка, білої гнилі — Sclerotinia sclerotiorum (Lib.) de Bary. й інших хвороб. А в нас ситуація на посівах соняшнику в агрохолдингу буде принципово інша. На таких великих площах посівів уваги до специфіки кожного поля реально бути не може. Тому сівбу і догляд за посівами традиційно здійснюють за єдиним визначеним головним агрономом шаблоном. Йому на таких площах посівів не до специфіки. Агрономічна лінія єдина. Агрономічні підходи французького чи бельгійського фермера нам не підходять. Їхній досвід цікавий, проте в наших умовах непрактичний. Через скільки років у нас в агрохолдингу або і у вітчизняного фермера посіви соняшнику повернуться на попередні поля? Що на них ростиме, крім рослин, власне, соняшнику? Відповідь читачам добре відома і без додаткових коментарів.
У французького фермера урожайність сім’янок соняшнику традиційно 5–6 т/га. А у вітчизняному агрохолдингу, якщо отримаємо 3,0 т/га, вже буде дуже добре. Проте в нас є не лише недоліки, а й вагомі переваги. Якщо вітчизняний рівень урожайності помножити на безмежні площі в мільйони фактичних гектарів посівів соняшнику в країні, то буде вагомий валовий збір, який можливо реалізувати. А що у француза? У нього соняшник достатньо прибутковий, проте це ніяк не основний прибуток з орних земель. Малі площі посіву. Який шлях у такій ситуації вибрали західні фермери? Він складніший за вітчизняний, проте набагато ефективніший. Ось факти.
Західні фермери дуже добре господарюють на своїх полях. Для ілюстрації спробуємо зробити маленьке порівняння. Вартість сільськогосподарської продукції з одного гектара ріллі у Великій Британії в 3,8 раза вища проти нашої, а в Голландії — у 20 разів вища. Це не просто фізичний урожай, це вартість його реалізації. За такого рівня ефективності використання орних земель, як у Великій Британії для виробництва сучасного обсягу аграрної продукції в грошовому виразі нам потрібно було б 8,7 млн гектарів, а за ефективності, як у Голландії — всього 1,7 млн га орних земель, замість 32 млн гектарів, як фактично сьогодні є у використанні. Дешевою сировиною з полів вони не торгують.
То що ж тоді західним фермерам приносить основні гроші в господарства? Адже вони теж вирощують посіви пшениці, ячменю, кукурудзи, соняшнику й інших культур. Площа земель у французьких фермерів за нашими мірками явно несерйозна. У французького фермера основний прибуток господарству приносять вино, сири, м’ясні вироби, паштети, квіткові культури, ефіроолійні та плодові культури, виробництво соків, консервів, насіння. Всі названі товари мають відповідну ціну, йдуть як на експорт, так і на внутрішнє використання в країні.
Усього асортименту з приведеної номенклатури експортної продукції французького фермера в нас аграрії не виготовляють. Майже нема у нас ні глибокої переробки продукції рослинництва, ні тваринництва. Чому дрібному французькому фермеру як повітря потрібні глибока переробка його сировини? Сировина з малих площ посівів навіть за високої врожайності не принесе йому необхідного обсягу прибутку. Потрібна глибока переробка і додаткова вартість уже готової продукції. У французів вона дуже добре розвинена. А в нас її майже нема. Чому? Тисячі виноградарів у них здатні координувати й вирощувати виноград і виробляти якісне та стандартизоване французьке вино відповідних марок як на експорт, так і на внутрішнє споживання у країні. Подібна ситуація і у виробництві 246 видів різноманітних і якісних сирів. Це в них і є основний шлях до добробуту більшості аграріїв. Такий досвід міг би бути дуже бажаним для вітчизняних аграріїв. Звичайно, не сліпе копіювання й повтори, а принципи побудови та творчих підходів для формування своєї якісної й оригінальної готової продукції. Невеликі субсидії держави для французьких фермерів є тільки бажаним доповненням.
У нашій країні сьогодні подібну глибоку та якісну переробку власної сировини здійснювати можуть лише одиниці. Більшість наших рідних виноградарів і сироварів відповідно до реального законодавчого і нормативного хаосу залюбки гонять на внутрішній ринок будь-яку халтуру (формально згідно з галузевими стандартами, які вони самі для себе й розробили) під назвою різних версій так званого вина (напівсолодкого, солодкого, десертного і т. д.). Проте не вина сухого, бо версію сухого вина найскладніше халтурити. Реального і дієвого контролю за якісними характеристиками такої продукції просто нема. Подібна ситуація в нас із виробництвом так званих вітчизняних молоковмісних продуктів, які фактично часто взагалі без молока, проте з пальмовою олією (головне, щоб було дешево для виробника). Правда, з товаром такої якості на зовнішній ринок не поткнешся. Там як мінімум засміють і ще й по судах затягають. А дома навіть низькопробна аграрна продукція має збут. Народ-споживач може радіти.
Вагомі валові збори аграрної сировини з величезних площ посівів дозволяють рідним агрохолдингам особливо не морочитись із питаннями глибокої переробки отриманого врожаю. У них достатньо прибутку і від реалізації сім’янок соняшнику, насіння ріпаку та сої, зернівок кукурудзи та пшениці з ячменем. Аграріям на малих площах господарювання без глибокої переробки на реалізації лише сировини з урожаю польових культур великих коштів не заробити, тому для них отримання достатніх обсягів коштів є лише мрією. Тому саме таким аграріям доцільно аналізувати закордонний досвід і творчо розробляти власні шляхи отримання додаткової вартості з продукції, яку вони здатні отримати зі своєї агарної сировини. Як переробляти таку сировину — самостійно чи кооперативно, яким показникам якості такої готової продукції вона має відповідати — це вже треба вирішувати самостійно. Тут багато чинників, що мають бути враховані. Глибина переробки та конкретні технології, якісні параметри, обсяги виробництва, кон’юнктура ринку й обсяг споживацького попиту тощо. Той, хто шукає шляхи вирішення, як правило, знайде.
Уміння господарювати
Досвід дрібних фермерських господарств цивілізованих країн і їх уміння координувати свої зусилля та кошти, на жаль, в наших умовах господарювання приживається погано. Причин багато. Не лише законодавчих і психологічних, а навіть етичних і моральних. Ми всі вийшли із суспільства, що мало іншу систему координат і пріоритетів. Маємо вчитись як суспільство і кожен індивідуально. Наші об’єднання аграріїв у своїй більшості часто тільки формальні й не виконують таких функцій, як це є у практиці французів або голландців. Сподіватися на реальну підтримку рідної держави у дрібних аграріїв нема причин. У суспільстві, де на керівних державних посадах переважно клептократи, все, що можливо поцупити, вже приватизоване. Грошові бюджетні потоки під контролем і жорстким ручним розподіленням ключових чиновників. Тому для дрібних аграріїв лишається найреальніший шлях: покладатись тільки на самих себе і людей, яких вони добре знають як порядних і чесних. Такий висновок мало оптимістичний, проте реальний.
Досвід років реалізації в нашій країні державних програм підтримки молочного тваринництва, виноградарства, садівництва та інших аргументовано доводить, що вітчизняний клептократичний чиновник зуміє отримати свій персональний чи корпоративно-груповий «відкат» на будь-якій загалом позитивній ідеї чи державній програмі. Результати реалізації такої державної підтримки і рівень її ефективності можливо побачити по показниках рівня розквіту вітчизняного молочного тваринництва (поголів’я дійних корів у країні сьогодні стало меншим, ніж після звільнення території від фашистських загарбників у роки Другої світової війни). Нові виноградники великі бізнесмени охоче закладали на імпортних саджанцях з Італії, Франції, Сербії й т. д. Вітчизняний якісний і сортовий посадковий матеріал їх не влаштовував. Бажано було закуповувати за валюту. Закупили, посадили, відповідно, отримали державну компенсацію. Через 4–5 років нові насадження винограду списали через спалах хвороб на ніжних іноземних саджанцях, і виноградники успішно викорчували. Нові виноградники й сади — це бізнес. А він буває різним. Наскільки реально збільшились у країні площі продуктивних сучасних виноградників, зросли обсяги вітчизняного виробництва якісних вин і коньячних спиртів з українського винограду. Який ми отримали ріст фізичних обсягів і вартісних показників експорту глибоко переробленої аграрної продукції країни за останні 10 років. А це могли бути і оригінальні вина вітчизняного виробництва, соки, консерви, паштети, заморожені напівфабрикати, ефірні олії, фармацевтичні препарати рослинного походження, посадковий матеріал плодових, декоративних, ягідних, лікарських й інших культур як результати біоінженерних технологій та інші товари глибокої переробки й наукомістких технологій. Реальні результати не дуже тішать. На жаль, подібна ситуація не тільки у аграріїв. Проте і така практика це теж інформація для роздумів і набуття досвіду.
Олександр ІВАЩЕНКО, д-р с.-г. наук,
академік, дійсний член НААН
