Європейський напрямок - в цифрах і фактах

/ Експертна думка / Вівторок, 02 вересня 2014 14:06
altІрина САДОВАспеціально для "АС"
З ким і чому нам вигідно торгувати, а кого з партнерів не страшно втратити? Яку продукцію чекають від нас у Європі і яких небезпек не уникнути? Академік Сергій Кваша говорить без особливих емоцій. Просто цифрами. І запрошує порахувати разом.

 

Актуальні Сміт і Рікардо
«Усі сьогоднішні процеси легко пояснюються класикою, — говорить перший заступник директора ННЦ «Інститут аграрної економіки» Національної академії наук України Сергій Кваша. — У міжнародній торгівлі всі досі спираються на теорію абсолютних та відносних переваг  Адама Сміта і Давида Рікардо. Експортуються товари, які виробляються з меншими витратами, імпортуються — навпаки. Країни, що володіють кращими природними ресурсами, відповідно мають перевагу. Крім того, ресурси треба не просто мати, але й ефективно використовувати. Вільна конкуренція і зараз побудована на цих базових положеннях. Можна створити певні умови, штучні режими торгівлі, але якщо продукція не вписується у систему міжнародної торгівлі за комплексом показників «ціна-якість-ліквідність», то це буде означати, що подібна торгівля на якомусь етапі все одно затухне».
 

alt

Нам важливо знати: чи українська продукція може за цими параметрами вільно переміщуватися у країнах ЄС.
 
Без спільних правил ніяк…
Світ пройшов кілька важливих хвиль у своїй історії. З 1870 року і до Першої світової війни тільки починала активізуватися міжнародна торгівля. Друга хвиля характеризувалася зменшенням протекціонізму між країнами. Тоді була підписана Генеральна угода з тарифів та торгівлі. Третя почалася із 1995 року створенням СОТ. Країни сформулювали спільні правила, вималювалася міжнародна система торгівлі. А от зараз світ вступає у новий етап. У тому числі і події між Україною та Росією дають поштовх переосмислити певні політичні оцінки. Світ все ще залишається глобальним у торгівлі товарами, у переміщенні капіталів підприємствами. Але вже не є глобальним у політиці, у безпеці. Натомість повертається до розвитку регіональних крупних інтеграційних об’єднань. Починає фокусувати свої інтереси, виходячи з особливостей історичних, культурних, інших спільних інтересів.
 
По суті, світ зіштовхнувся із політичними викликами і переосмислює їх. Кожна країна намагається захистити себе позиціонуванням у кількох економічних і політичних блоках — така тенденція росте. Ми якраз є свідками переломних подій. Шукає свої вектори і Україна.
 
Чия торгівля у світі успішніша
Зазвичай країни торгують надлишками, які залишаються у них після власного споживання. Структура світової торгівлі фактично має 2 полюси. Найбільший обсяг товарообігу сконцентрований в Азії — 37 %. Майже стільки ж (36 %) торгівлі зосереджено у Європі. Тобто на ці два економічних середовища приходиться понад 70 % усієї світової торгівлі. Ще 15 % припадає на частку Північної Америки, 3 % — на Африку. Частка пострадянських країн — це лишень 4 % світового товарообігу. Чому така пасивність у торгівлі? Однією з причин Сергій Кваша називає залежність рівня споживання продуктів від рівня доходів населення. Чим люди багатші, тим більше вони купують продуктів, відповідно капітал обертається дуже швидко. Чого не скажеш про країни СНД.
 
Попри таку ситуацію з 2010 року три держави цього сегменту — Росія, Білорусь та Казахстан — продовжують позиціонувати себе як потужне економічне угруповання — Митний Союз.
 
У МС білоруси — «найкрутіші» експортери
Хто ж домінує у поставках сільськогосподарської продукції та продовольства на ринок Митного Союзу? Понад 58 % усієї торгівлі у системі МС пов’язане із Республікою Білорусь, саме ця країна є головним експортером всередині об’єднання. Водночас частка Росії — трохи більше 38 %, Казахстану — 3,1 %. Саме за такими пропорціями переміщуються продукти всередині Митного Союзу.
 
Якщо подивитися на обсяги продукції, яку загалом експортує останніми роками Росія, то побачимо у 2012 році цифру в $16,6 млрд. Того ж року РФ завезла продукції сільського господарства на понад $40 млрд. У 2013 році продуктів до Росії надійшло ще більше — на $43 млрд. Динаміка зберігається. Економіка Російської Федерації продовжує залишатися імпортозалежною у плані продовольства. Водночас Європейський Союз є активним учасником світового ринку як важливий імпортер, так і як великий експортер.
 
Поставки сільськогосподарської продукції та продовольства до країн
Митного Союзу в 2012 р., %
alt
 
Цікаво порівняти окремі соціально-економічні показники Митного Союзу та Європейського Союзу. Скажімо, середня урожайність зернових становить у МС 21 ц/га, а у ЄС — 51,5 ц/га. Цей же показник в Україні — 37,5 ц/га. Якщо МС експортує аграрної продукції на $14,7 млрд, то ЄС вдесятеро більше — на $149 млрд. Український обсяг експорту теж більший за обсяги Митного Союзу і становить $17 млрд.
 
Особливо має потішити українців характерний показник — обсяг експорту аграрної продукції на 1 га ріллі. У Митному Союзі він становить $100/га, у ЄС — $674/га. Україна практично не пасе задніх — наш гектар ріллі дає експортної продукції на $531.
 
Насиділися на «шпагаті»
Аналітик Сергій Кваша називає Україну останніх років гімнастом, який незручно сидить на шпагаті. Ми нібито маневрували поміж різними економічними інтересами. Вмощувалися-вмощувалися, неприродно розтягувалися у різні боки, доки врешті перед Вільнюсом остаточно впали і не знали, як і куди піднятися.
 
«Науковій спільноті тоді було дуже соромно за колег, які так до сміху незграбно «порахували» показники для Януковича та Азарова, — згадує академік. — Крім примітивної арифметики, у тих «аргументах» не було ні логіки, ні здорового глузду, не те що конкретного фактажу та обґрунтування».
 
Обираючи зручну позицію для себе, доречно подивитися, чим загалом нині торгує світ. Тобто які надлишкові продукти свого виробництва країни віддають для торгівлі. Статистика показує, що у світі в торговому обороті перебуває, наприклад, 71 % вироблених олійних культур, 36 % сої, 15 % м’яса птиці, до 30 % молока, 26 % цукру і т. д.
 
Куди ж експортує свої товари Україна? Останніми роками понад 30 % нашої продукції продається у країни Азії. Це свідчить про те, що за 5 років відбулися зміни у структурі зовнішнього сегменту українського продовольчого ринку. Ми змогли долучитися до постачання продукції у Китай, Японію, Корею та інші країни азійського континенту. Разом з тим, продовжують залишатися важливими країни ЄС — 27 %, СНД — 21 % та Африки — до 15 %.
 
Науковець впевнений, що маємо досить оптимістичну та переконливу позицію. Адже Україна залишається присутньою у 4 важливих, практично рівноцінних диверсифікованих ринках, які дають можливість маневрувати для свого захисту, впевнено позиціонуватися у світовому продовольчому середовищі.
 
Куди ростемо, а де буксуємо
Точкою, від якої цікаво спостерігати за динамікою української зовнішньої торгівлі, є дата вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ) — 2008 рік. До речі, у структурі СОТ на сьогодні перебувають до 160 країн, що відображає практично весь світовий ринок. Маємо в цілому позитивні наслідки від вступу до цієї організації: з $10 млрд у 2008 році обсяг нашого експорту зріс до 17 млрд у 2013. Імпорт, хоча і не демонстрував такої стрімкості, але тренд теж свідчить про стабільне підвищення.
 
Якщо дивитися по регіонах світу, то видно, що обсяги торгівлі України з азійськими країнами зросли практично вдвічі, до $6 млрд. Другий за обсягами експорту — ринок ЄС зріс з 2005 року вчетверо. Європа також є найбільшим ринком, з якого ми імпортуємо продовольство (на $3,3 млрд).
 
А от ситуація з країнами СНД стабілізувалася ще з 2006–2007 років. Наші дружні територіальні очікування не справдилися. Торгівля з країнами МС упродовж 7 років не показувала прогресу. Росія за великої потреби у продовольстві імпортує його майже на $43 млрд, але нашими можливостями та пропозиціями нехтувала, купуючи української продукції лише на $3,7 млрд. Що явно свідчить про очевидні НЕекономічні обставини наших відносин.
 
Логіка наших кроків, здавалося, природно підвела Україну до підписання економічної угоди з ЄС. Виглядало на те, що чи не вперше в історії України зійшлися в одне і вибір суспільства, його політична воля, розрахунки фахівців, науковців, рішення влади. Все здавалося єдиним та синергетичним. Якби не отримало раптово збою напередодні Вільнюсу…
 
Оптимальна європейська формула
«Європа вражає, коли починаєш глибше досліджувати її економіку, — визнає Сергій Кваша. — Наведу лише один факт: середня площа фермерського господарства у Європі (увага!) — 14,7 га. Вона коливається у різних країнах, але таких шалених площ і можливостей, як у нас, немає ніде. І от на таких масштабах виробництва європейці стали активними виробниками продовольства та експортерами продукції».
 
Звідки така ефективність господарювання? Європа раз і назавжди вирішила, що вона має бути вгодованою, відповідно ЄС виділяє величезні кошти у продовольчу сферу, для підтримки фермерів-виробників. Але робить це продумано, оптимально. Насправді лише частина коштів іде у вигляді прямих платежів фермерам (нині пряма підтримка європейському фермеру в середньому становить 243 євро/га). Інша стаття передбачає інтервенції в аграрний ринок — це своєрідний запас на випадок надзвичайних подій, форс-мажору, а також для цінового регулювання. Крім того, вкрай важливими є видатки на підтримку сільських територій. Саме за рахунок цього розвивається середовище, де живуть і працюють агровиробники.
 
«Ми спочатку навіть подумали, що помилилися у цифрах чи у методиці розрахунків, коли проаналізували структуру допомоги сфері виробництва продовольства, — зізнається Сергій Миколайович. — Але потім побачили чіткі закономірності».
 
Виявляється, пропорції допомоги фермерам у так званих старих стабільних європейських країнах і у нових членів ЄС дуже відрізняються. Скажімо, Франція, Бельгія, Великобританія субсидуються відповідно по 310, 447 і 247 євро/га прямої підтримки фермерам, але набагато менше — по 47, 57 і 46 євро/га — на розвиток сільських територій. Воно й зрозуміло, адже ці країни встигли сформувати пристойну інфраструктуру і тепер лише підтримують її. Це і є наслідки 50 років спільної аграрної політики.
 
Все навпаки у новачків Євросоюзу. Наприклад, болгарські фермери у 2008 році отримували по 55 євро/га прямої підтримки, але по 191 — на розвиток територій. Та сама тенденція із країнами Балтії, Польщею, Хорватією. Іде фактичне вирівнювання економічних, соціальних умов країн, які вступають в європейську унію. Змінюється ситуація — змінюється підтримка: вже у 2013 році та ж Болгарія отримала по 190 євро/га для фермерів і по 130 — на території. Чи, скажімо, Литва — по 143 евро/га фермерських і по 96 — адміністративних. Такий от індивідуальний підхід з урахуванням соціальних перспектив.
 
Формула європейської території уявляється так: живеш у комфортній сільській місцевості і маєш можливість різними видами транспорту швидко доїхати на відстані 20–60 км на роботу до міст чи містечок.
 
Україна поки що не визначилася із власною стратегічною формулою. Багато хто закликає сприяти зайнятості у селах, скажімо, через розвиток зеленого туризму. «Подібні точкові методи занадто дрібні, тому не вирішать проблему в принципі», — не погоджується Сергій Кваша.
 
Наші вигоди від асоціації з ЄС
Для аграрного сектора в Угоді про асоціацію України та ЄС виписані дві основних позиції, які стосуються режиму найбільшого сприяння у торгівлі. По-перше, країни відкривають один одному коридори безмитної торгівлі. По-друге, зменшують ставки мита. Виписана система для кожного середовища. При чому європейські зобов’язання значно більші, стрімкіші, ніж українські.
 
Можна розглянути конкретні положення Угоди з ЄС стосовно українського аграрного сектора. Вони, до речі, доступні для усіх. Є чітко прописані квоти на продукцію, яка може бути надана Україні в рамках Зони вільної торгівлі. На кожну товарну лінію пропонується певна квота з боку ЄС, при чому прописуються і можливі перспективи щодо їх збільшення. Невеличкий приклад: Україна виробляє щороку 70 тис. т меду. Це надзвичайно цікавий продукт, на якому досі не дуже акцентувалося. 13 тис. т ми досі експортували. Тепер Європа каже, що готова гарантовано безмитно закуповувати 5 тис. т, збільшуючи впродовж 5 років цей обсяг до 6 тис. т. Медівники вже зацікавилися, активізувалися, бо Європа — вигідний у ціновому вимірі ринок.
 
Порівняння окремих соціально-економічних показників
України, МС та ЄС
alt
 
Серед продуктів рослинництва найбільші квоти отримали пшениця, кукурудза, соняшник, овес, цукор, гриби. Надзвичайно вигідними виглядають часник і томати.
 
Інститут аграрної економіки, упереджуючи можливі санкції східних сусідів, порахував, чим загрожує Україні, наприклад, повна заборона експорту до всіх країн Митного Союзу. За тотальної заборони експорту українські втрати сягнуть до $1,5 млрд. Мабуть, не випадково Європа гарантує нам саме такий обсяг можливих поставок продукції на свій ринок — як компенсацію за можливі втрати. Обсяг квот за середньозваженими цінами має вартість саме $1,5 млрд. До 2017 року при збільшенні квот ця цифра зросте до $1,8 млрд. Тобто Європа дає гарантований адекват нашим можливим втратам через проблеми з МС.
 
Вигоди від експорту в ЄС квотованої агропродовольчої продукції з України
alt
 
Досі, без преференцій, мита і квот ми експортували до Європи продукції майже на $5 млрд. Відтепер ЄС дозволяє Україні збільшити ці обсяги ще на 1,5 млрд. По суті, додається ще третина обсягу експорту до того, що нині маємо. Крім того, економимо внаслідок несплати мит — ще €320–380 млн.
 
Чи боятися європейського імпорту
А що ж трапиться, коли в Україну хлинуть європейські товари, якими багато хто так лякає? Науковці вивчали і цю ситуацію. Ємність внутрішнього ринку продовольства України становить 352 млрд грн. На таку суму населення країни з’їдає продуктів протягом року. При цьому імпортуємо продуктів на 56 млрд, це 15,6 % загального внутрішнього ринку. З ЄС ввозимо продукції на 24 млрд грн, з МС — на 6,4 млрд грн. Такі цифри свідчать про гнучкість внутрішнього ринку, а отже, про відсутність серйозних загроз для нас.
 
«Нещодавно був вражений покупкою у київському супермаркеті, — наводить приклад Сергій Миколайович. — Придбав польські цукерки «Пташине молоко», сертифіковані за європейськими стандартами. Вони коштують менше за наші аналоги. Зі Словенії привозив італійський шоколад, дешевший за такі ж солодощі, вироблені в Україні».
 
Цінові зміни можуть бути на окремих видах продуктів, якщо обсяги їх імпорту перевищуватимуть 20 %.
 
Інтереси бувають різні
Загальна ідеологія, куди ми ідемо і з ким об’єднуємося, повинна бути переосмислена суспільством, переконаний академік Кваша. Адже маємо три групи інтересів: держави, виробників і споживачів. Наслідки підписання Угоди з ЄС для кожної з них різні.
 
Інтерес споживача полягає у тому, що він отримує хорошу ціну, доступну продукцію в широкому асортименті. Європейський ринок дуже різноманітний і цікавий. Наприклад, у звичайному німецькому селі легко побачити масу продукції зі свинини, значно розмаїту за нашу — тільки до 10 видів сальтисону, до 12 видів ковбас. Ми залишаємося обмеженими з точки зору приготування ковбасних виробів. Та й по багатьох інших продуктах так само.
 
З виходом на Європу український споживач отримає кращу комбінацію ціни та якості. ЄС значно краще захищає своїх споживачів, аніж українське законодавство. Там вже усталена традиція повернення, обміну неякісної продукції та інші процедури.
 
Інтерес держави виявляється через видатки та доходи бюджету. В цілому держава втрачає внаслідок дії квот, зменшення мита, зниження обсягу продукції, якою можна торгувати. Але доходи бюджету скоротяться несуттєво. Тим паче держава зможе компенсувати втрати через збільшення сплати ПДВ внаслідок торгівлі імпортною продукцією, через патенти.
 
Сало хамону не товариш
Є ще інтерес виробника, при чому у кожній галузі він свій, особливий. Сергій Кваша не бачить якихось проблем, наприклад, для зернового сектора. Зернова продукція стабільно цікава європейцям.
 
«Правда, часом буває соромно за сформовану думку про низьку якість нашої продукції, — визнає науковець. — Йдеться про взаємодомовленості продавців і покупців. Часом європейський покупець зацікавлений через низьку ціну придбати і не зовсім якісне зерно. Його потім змішують із високоякісним і задовольняються пропорціями для виготовлення хлібних виробів. Грають інтересами. Але ж важлива і репутація».
 
Щодо тваринницької продукції основна проблема дослідникам бачиться у якості. Стосовно свинини радять організовувати вирощування, відгодівлю свиней за 2 напрямами — сальним та беконним. Сальний потрібен для споживання в Україні і може розвиватися у господарствах населення. А великі підприємства спеціалізуватимуться на виробництві технологічної експортно орієнтованої свинини. Там можна дотримуватися усіх вимог щодо сертифікації приміщення, менеджменту, самого м’яса як продукту харчування.
 
Проте треба враховувати, що свинарство надзвичайно розвинене у Німеччині та Іспанії. Зокрема, в останній вирощують понад 20 млн свиней. Ця країна чітко пішла за технологією виключно іспанського історичного продукту — хамону. 5 тис. фермерів утримують 13,5 млн свиней. У Європі в середньому на 3 громадянин відгодовується 1 свиня в рік. У нас — 1 свиня на 8 людей. Отож конкурувати у свинарській галузі в Європі Україні надто складно. Треба шукати вільні сегменти в інших регіонах.
 
Молочний експорт називають темою виключно переробної галузі. У дрібних приватних господарствах молоко нормальне, переконаний Сергій Кваша, але якість втрачається при перевезенні.
 
Дефіцит соняшнику як товарної продукції у світі постійно зростає. Ми експортували олії на $4 млрд. І потреба в ній продовжує збільшуватися.
 
А от цукровий комплекс сильно відрізняється від успішного олійно-жирового. Упродовж 7 років спостерігається чітка тенденція на скорочення площ цукрових буряків — вони стали меншими майже втричі. Виробництво цукру зменшилося удвічі. Галузі потрібне нове насіння, високоякісні гібриди, адаптовані до зон вирощення і, звичайно, модернізація цукрових заводів.
 
Дослідники бачать причину гальмування цукрової галузі в тому, що цукровики досі не можуть об’єднатися. Заводи постійно намагаються перехитрити виробників сировини, у різні способи видушити свій інтерес. Олійно-жировий сектор демонструє інші підходи, сюди прийшов інший менеджмент, який чітко говорить аграрію: «Ми у вас купуємо соняшник за хорошою ціною і чіткими параметрами. Наш бізнес — на олії». Така схема дає на виході конкурентоспроможний продукт, успішний у світі. Тим часом цукрові заводи дурять із показниками, непевні у розрахунках грішми чи цукром. Галузь залишається розірваною. Її врятує тільки кооперація.
 
Не втратити вітчизняне насінництво
Принциповою вважають науковці позицію у галузі насінництва. «Століття тому великі країні були залежні від того, ЩО привезе український селянин у чоботах до Канади, Штатів чи Австралії. Несправедливо, що нині наше село опинилося на другорядних ролях. За сьогоднішнім генетичним ресурсом ми не можемо конкурувати на одному рівні з крупними виробниками», — змушений визнати і Сергій Кваша. Стати повноцінними гравцями українські аграрії зможуть тільки в разі інтенсивного розвитку сектору.
 
Конкуренція іде через ефективність використання гектара землі — урожайність та собівартість продукції. А от тут стоїмо біля критичної межі, тому що підійшли до етапу зменшення конкурентоспроможності по ціні. Частка насіння зростає, стає критичною. Є небезпека, що наші виробники у структурі собівартості продукції матимуть частку насіння не 12–18 %, а 20–30 %.
 
Отож надзвичайно важливо, яким чином заходитимуть європейські інвестиції в Україну. Чудово, якщо світові лідери будуватимуть в Україні спільні виробництва, солідарно працюючи з українцями, переконані економісти. «Ми тільки «за», — говорить і Сергій Кваша. — Але не можна допускати домінування торгівлі через представництва, по суті прямої експансії міжнародних компаній. Інакше через втрату власного насінництва загубимо вітчизняні надбання, в тому числі наукові, дочекаємося витіснення національного виробництва. У нас є що вкласти на правах інтелектуальної власності у спільній справі з відомими міжнародними корпораціями».
 
Дослідники ринку називають й інші перспективи галузі. Скажімо, досі не вироблена логіка просування достатньої кількості рослинницької продукції для відгодівлі тварин. Європа має багато птиці, якій потрібні корми. Можемо серйозно зачепитися до теми комбікормів — від пшона, комбінацій з горохом, соєю тощо.
 
Крім того, відкриваються широкі перспективи для органічної продукції, ціна на яку вже висока, а попит зростає. Ті підприємці, котрі не злякалися високих стандартів та відповідальності, вже організували органічне виробництво в Україні й успішно торгують своєю продукцією у Європі.
 

Коментарі
 
altПавло ШЕРЕМЕТАміністр економічного розвитку і торгівлі
- Над стратегію розвитку українського агропромислового сектору зараз працює кілька груп спеціалістів: у нашому міністерстві економічного розвитку і торгівлі, а також в профільному міністерстві аграрної політики та продовольства. У Раді підприємців при Кабінеті Міністрів України таку групу очолює великий фанат галузі Леонід Козаченко. Думаю, що це добре, коли майбутнє сектору обговорюється з різних сторін, однобокий підхід був би недостатнім, плоским. Ми всі співпрацюємо і потім лише зведемо наші напрацювання.
 
Суть реформ у сільському господарстві полягає у суттєвому підвищенні продуктивності. Але воно має відбуватися на сталій основі. Тому що легко підвищити продуктивність лише одного року, витягнувши із землі максимум ресурсу. Треба робити все на сталій основі. Щоби кожного року наша земля давала максимальний сталий урожай. Маємо амбіцію вийти на позицію другого потенційного виробника аграрної продукції у світі. У нас є потенціал для цього, а головне — у світі є попит на наше продовольство. Це дуже важливо.
 
Але при цьому треба усвідомлювати ще одну принципову річ. Справа, скажімо, не тільки у зерні, його кількості. Потрібно прагнути до виробництва продукції з найбільшою доданою вартістю. Наприклад, худоба споживає зерно, отримуємо у м’ясі набагато більшу додану вартість. А якщо вийдемо на брендоване органічне м’ясо, то ще краще. Тобто мова йде не тільки про підвищення продуктивності. Насправді сенс у підвищенні продуктивності в глобальному розумінні, коли продуктивність передбачає інновації, серйозні маркетингові інновації.
 


altЛуїс Карлос АЛОНСОдоктор, міжнародний експерт (Іспанія)
- Часто європейські партнери готові працювати з українськими виробниками, але робити це напряму з фермерами. Вони не хочуть мати справу з посередниками. У такому разі підписується договір, де фіксується кількість поставок, ціна і премія за високу якість, яка відповідає міжнародним критеріям. При цьому багато хто готовий підписувати контракти навіть без обмежень у кількості. Головне — щоби якість відповідала усім стандартам, а партії поставок були зручними для транспортування, наприклад, для морських перевезень. Загальноукраїнський ринок конкурентоспроможний щодо якості.
 
Знаю багато прикладів, коли агровиробники з України вже працюють за прямими кон-трактами. Проблема тільки в тому, що вони не завжди погоджуються на довготривалі угоди. Це така загальна фермерська риса: дочекатися моменту, коли можна поманіпулювати з ціною. Домовляються тільки на один рік, як-то кажуть: працюють за прайсом day-to-day. Відверто кажучи, розраховують просто спекульнути за зручної нагоди.
 
Натомість серйозні компанії не сприймають разової роботи. Вони хочуть убезпечитись, гарантувати собі тривалі поставки, скажімо, на 5 років. Якщо виробники спробують поставити себе на місце імпортера, зрозуміти їхню логіку, поміркувати, що для них найважливіше, то, впевнений, буде кращим їх спільний успіх.
 
На жаль, фермери не завжди погоджуються на такі умови. Хочуть грати цінами, які схильні коливатися у різні роки. Для європейців це — ризик, непритаманний для їхнього бізнесу. Тому що маніпуляції цінами призводять до втрат з обох сторін.
 
Щоб пристосувати українських виробників-фермерів до європейського співтовариства, ми намагаємось ділитися досвідом, знайомити їх з нашим ринком і його правилами, організовуємо консультації та навчання. Дуже сподіваємось, що вже невдовзі отримаємо розуміння та конкретні результати.
 
Співпрацюємо і з російськими аграріями. Отримали там серйозні контракти. Спостерігав і за різницею українського та російського фермерського менталітету. Зокрема, дуже помітно, що росіяни звикли до організації роботи виключно за чіткою вертикаллю підпорядкування зверху донизу. А українці швидше показують ефективність і творчу працю у команді.
 

1

 14 жовтня 2019
Незважаючи на поганий сезон, ціни поки незмінні. Цього року вітчизняні пасічники недорахувалися половину меду.
Незважаючи на поганий сезон, ціни поки незмінні. Цього року вітчизняні пасічники недорахувалися половину меду.
14 жовтня 2019
 14 жовтня 2019
Ініціатива команди президента щодо запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення викликає категоричне несприйняття серед українців. Загроза пустити вітчизняні чорноземи з молотка об'єднала країну. 73% українців різного віку, професій, майнового стану й політичних уподобань не бажають, щоб земля перетворилася на товар.
Ініціатива команди президента щодо запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення викликає категоричне несприйняття серед українців. Загроза пустити вітчизняні чорноземи з молотка об'єднала країну. 73% українців різного віку, професій, майнового стану й політичних уподобань не бажають, щоб земля перетворилася на товар.
14 жовтня 2019
 13 жовтня 2019
На поточному тижні в Україні знову почали дорожчати тепличні огірки. Основною причиною подорожчання стало сезонне скорочення пропозиції огірка в українських господарствах.
На поточному тижні в Україні знову почали дорожчати тепличні огірки. Основною причиною подорожчання стало сезонне скорочення пропозиції огірка в українських господарствах.
13 жовтня 2019
 13 жовтня 2019
Одна з найстаріших та авторитетніших ягідних селекційних компаній — Driscoll представила свій новий сорт лохини — Світест Батч (Sweetest Batch). Це нове доповнення до колекції ягід Світест Батч Limited Edition компанії буде доступне у вибраних містах обмежений час. 
Одна з найстаріших та авторитетніших ягідних селекційних компаній — Driscoll представила свій новий сорт лохини — Світест Батч (Sweetest Batch). Це нове доповнення до колекції ягід Світест Батч Limited Edition компанії буде доступне у вибраних містах обмежений час. 
13 жовтня 2019
 13 жовтня 2019
У Чорноліському лісовому господарстві Знам`янського району на Кіровоградщині у нинішньому році зібрали перший урожай бананів.
У Чорноліському лісовому господарстві Знам`янського району на Кіровоградщині у нинішньому році зібрали перший урожай бананів.
13 жовтня 2019
 13 жовтня 2019
Костянтин Опарин з м. Черкас вирощує декілька сортів лимонів, лайм, памело, мандарини, апельсини, інжир, каву, бергамот, ацеролу, гранати, ківі та багато інших екзотичних фруктів. Усього в колекції садівника налічується близько 50 видів екзотичних рослин.
Костянтин Опарин з м. Черкас вирощує декілька сортів лимонів, лайм, памело, мандарини, апельсини, інжир, каву, бергамот, ацеролу, гранати, ківі та багато інших екзотичних фруктів. Усього в колекції садівника налічується близько 50 видів екзотичних рослин.
13 жовтня 2019

Please publish modules in offcanvas position.