Михайло Сличенюк: «Коли людина працює на землі, вона хоче бути власником»

/ Гість номера / П'ятниця, 21 жовтня 2011 14:46

 

altМихайло Ярославович Сличенюк започаткував господарство ПП «Золотопотіцьке» всього три роки тому. Сьогодні в обробітку знаходиться 1200 га землі, на якій вирощуються зернові, кукурудза, соя, ріпак та цукрові буряки. Для такого набору культур на сьогодні підприємство вважається досить маленьким, і постає питання, чи може бути рентабельним? Не тільки може, а мусить, у чому переконує досвід Сличенюка. Секрети - у підходах до управління таким бізнесом.
Сільське господарство стало частиною життя Михайла Ярославовича вже після того, як він досяг успіху в будівельному бізнесі. За 16 років існування МПП «Смолоскип» є лідером на місцевому ринку будматеріалів. Містечко Бучач, де розташовані виробничі потужності і знаходиться фірмовий магазин, всього лише районний центр. Але саме тут ми побачили, як стрімко може розвиватися невеликий населений пункт і забезпечувати собі дуже пристойний рівень життя на фоні собі подібних. Михайло Сличенюк за фахом інженер-будівельник. Тому очевидним було перше запитання.

- Чому ви вирішили зайнятися сільським господарством?

- Три роки тому я зрозумів, що сільське господарство найближчим часом буде не тільки одним з найоптимальніших варіантів диверсифікації будівельного бізнесу, а також дуже цікавим способом використання грошей. Але я б не сказав, що це єдина причина. Дивлюся на ці речі під кутом також, можливо, метафізичним, і все ж вважаю, що це суто українське заняття - вирощувати хліб. Тому я підсвідомо відчував, що хочу займатися цим у житті. Спонукало до цього також, як не банально, середовище - проїжджаючи повз поля, бачачи лани, відчуваючи запах хлібів...
Окрім того, у 2008-му році, коли ми починали цей бізнес, ще було багато вільної землі, що не оброблялася. Взяти тоді землю в оренду в достатніх обсягах було простіше.
Ну і останнє - не відкидаю у цьому всьому й у якійсь мірі дух авантюризму. Позаяк без нього у нашій країні займатися підприємницькою діяльністю неможливо.
Три роки тому ми почали з оренди виключно занедбаних земель, які не оброблялися. Почали з 300 га, наразі маємо 1200 га. Але нам доводилося створювати підприємство абсолютно з нуля. Нове, не на базі якогось КСП. Ми брали ті землі, де вже все давно було розібрано, фактично самі поля.

- Ви кажете «ми», у вас є партнери?

- Ні, я один власник. Але я завжди, як і в будівельному бізнесі, так і в аграрному звик говорити «ми», адже це уособлює колектив. Зрештою «ми» - це люди, які роблять всю справу.
Спеціалістів в аграрне підприємство я набирав окремо. Це всі нові фахівці, які не працювали зі мною в будівельній компанії.
Я звик так говорити - «ми»: «ми повинні краще працювати, ми маємо вдосконалюватися, ми повинні вивчати нові технології». Всього у господарстві штатних працівників 16 осіб. Підбирати працівників було досить складно. Кадровий підбір - основний і найскладніший етап у створенні нового підприємства.
Другий за складністю етап був об’єктивним - економічна криза 2009 року вплинула дуже сильно. Адже наше господарство починало «з нуля», з кредитного портфелю і закупки всієї необхідної техніки в кредит. В нас не було обігових коштів, попереднього врожаю, насіння. Ми були вимушені кредитуватися не тільки під закупівлю техніки, але й у придбанні посівного матеріалу, мінеральних добрив, хімії. Частково все це було здійснено за рахунок кредитних ресурсів, частково - інвестицій будівельної компанії.
Отже, ми вирішували дві проблеми - формування колективу й обслуговування кредитів. Кредити були гривневі, і це, напевно, позитивний момент. Якби ми кредитувалися у валюті, нам би було набагато важче.
На тертій рік роботи ми завершили виплату відсотків по усіх кредитах. У нас склалися добрі кредитні історії у Райффайзен Банку Аваль, «Промінвестбанку», «УкрСоцбанку». Приємно, що цього сезону ми всі роботи проводимо за власні кошти без залучення кредитних ресурсів.

- До речі, яка у вас техніка?

- Техніка вся нова. З основної - це трактор JohnDeere, сівалки Accord, культиватори Farmet, також кілька МТЗ-80 само собою. У виборі техніки я вивчав усі моменти самостійно, знайомився з практикою їх використання у сусідніх господарствах, прислуховувався до порад друзів.
Напевно, те, що ми не мали такого тягаря, як спадок старого колгоспу і, відповідно, старої техніки, було позивним аспектом.

- Що ви робили в перший рік господарювання?

- По-перше, ми зробили, як на мене, багато помилок. Спочатку ми взяли землі більше, ніж фізично змогли обробити. В якійсь мірі ми переоцінили свої можливості. Спрацював той механізм, коли можна було брати в оренду всі існуючі масиви - ми не роздумуючи брали. В результаті перейшли межу, після якої під час посівної не встигали в строк. Відповідно, десь 25% угідь використовувалось неефективно. Довелося оптимізувати площі.
Другий нюанс - у перший рік ми насіяли багато кукурудзи. Якраз тоді, коли урожай кукурудзи вийшов рекордним, і вартість її різко впала. Ми на той час не мали власної сушарки і не могли нормально зберегти вирощене, тому вимушені були продавати за існуючу ціну.
Це була моя стратегічна помилка як керівника. Колектив ефективно посіяв, виростив та зібрав. Але ми не змогли ефективно продати, зберегти цей урожай і не одержати відповідного прибутку.
Як не парадоксально, не буває зле, щоб не вийшло на добре. Тоді я прийняв рішення, що інфраструктура мусить бути забезпечена в повній мірі. Тому наступний крок був -- створення інфраструктури: сушарка, очистка, зберігання. Це дало змогу на третій рік отримати вибудовану структуру таким чином, що в нас є повний цикл від вирощування урожаю до його якісного зберігання. Тепер це дає нам можливість продавати зернові, кукурудзу, сою, а також цукор виключно в ті строки, коли найоптимальніші ціни і найвигідніші умови.

alt- Розкажіть детальніше про структуру управління підприємством. Сучасні тенденції показують, що чим менше людей задіяно безпосередньо у виробництві, тим більша ефективність. Ви - власник, і в той же час керівник і головний спеціаліст на підприємстві. Чи це правильний принцип побудови середнього типу господарства? Як ви до цього прийшли?

- Напевно, так сталося історично. Попередній мій бізнес сформований за такою ж моделлю. Я є і власником, і директором. Ні в одному бізнесі в нас немає топ-менеджменту. Але це не значить, що саме така модель найправильніша. Констатую, що на сьогодні мені вже важко одночасно управляти двома підприємствами. І переді мною сьогодні якраз стоїть питання про ефективну модель управління. Мабуть, людина має межі фізичних можливостей. Тому для мене питання вибору моделі ефективного управління стоїть досить актуально: чи зможу я і надалі в такий спосіб працювати, чи, може, мені потрібно обирати іншу систему управління - через топ-менеджмент, передачу повноважень.
Отже, в моєму випадку актуальне питання якраз не купівля землі, не фінансовий менеджмент, не кредитний портфель. Питання номер один - вибір правильної системи, моделі управління. Оскільки працювати по 14-16 годин на добу дуже важко. Відповідно це гальмує мої можливості розвиватися далі, наприклад, займатись тваринництвом. Позаяк я розумію, що сільське господарство без тваринництва важко уявити. З цією метою обираю нову модель, розглядаю варіанти.

- В цьому ракурсі логічно поцікавитись, наскільки це мало для українських умов господарювання на 1200 га?

- З точки зору самореалізації - це абсолютно достатньо. З точки зору математичних прорахунків - для України це трішки замало. Мені здається, доцільність рентабельності з’являється у межах від 2 до 3 тис. га. Сьогодні наше підприємство рухається саме в цьому напрямі.

- Ключове питання: суть не в тому, скільки гектарів, а в тому, наскільки ефективно працювати на тій площі, яка є?

- Саме так, адже важливо, щоб вона була ефективно використана. Можна і на 50 га робити рентабельний бізнес. Головне, щоб земля приносила людям, які на ній працюють, колективу, задоволення від роботи. Щоб це не вимагало надзусиль для досягнення результату.
На 20 чи 50 га можна вести садівництво, чи закласти добрий горіховий сад на 5 г. Коли в тебе на 5 гектарах цвіте черешня, ти можеш працювати із задоволенням, і з прибутком.
Будь-яка кількість землі на сьогодні може кожного українця прогодувати. Одному достатньо 10 соток, щоб сім’ю прогодувати, наприклад, пай у кілька гектарів. Просто людям для ефективного використання потрібна допомога. Причому, не фінансова і не якась інша, а, в першу чергу, освітня. Людям треба пояснити, які можуть бути способи ефективного використання тієї землі, котра є у їхній власності. Для цього потрібно їх вчити, давати їм знання.
Сільське господарство в Україні - це якраз та галузь, у якій вона може стати Країною.

- Вам не здається, що це трошки фантастика, щоб дати знання усім власникам паїв?

- Не всім, а тим, хто бажає. Це, звісно, утопія, що всі 7 млн власників земельних паїв повинні обробляти свої паї. Але ті, які мають бажання, їм можна допомогти знаннями.
Якщо родина має 2 га і хоче працювати на цій землі, було б непогано дати їй таку можливість. І ця сім’я може бути ефективним господарем. Так само орендар 50 га може бути ефективним, а поруч може бути ефективне господарство на 1 тис. га і також латифундія на 100 тис. га.
Всі форми господарювання мають право на життя. Ми не мусимо сприяти створенню системи, коли тільки великі холдинги можуть ефективно господарювати. І не мудро вважати, що лише велика агрофірма спроможна створити ефективну ферму, наприклад, на 800 голів.
Припустимо, я не хочу молока з тієї ферми, що на 800 голів. Хочу пити молоко від тої корови, яка спокійно собі пасеться вільно на пасовищі. Може бути ефективною і затребуваною ферма на 10 голів, скажімо. І також давати молоко, сир чи сметану, які я готовий купувати. Ферма, де корови пасуться на сонці, зимою їдять сіно з тієї ж ферми.
А 800 голів, це корови, які сонця не бачать, яким завозять готовий корм, пресований, з антибіотиками, щоб вони не хворіли, щоб молока давали більше, щоб м’ясо наростало... Повірте, є попит не тільки на таке молоко.
Можна ефективно господарювати на будь-якій кількості гектарів. Якби країна мала саме таку стратегію і політику, то це був би ідеальний варіант.

- Ви почнете купувати землю, коли знімуть мораторій?

- Я б хотів бути власником землі. Теперішня система оренди має, м’яко кажучи, не виважений характер. Але ми констатуємо факт. У нас є 7 млн власників земельних паїв. Мене цікавить питання, у разі настання «моменту Х», за які кошти ці паї купувати? Безумовно, коли людина працює на землі, вона хоче бути власником. Коли водій працює у таксі й орендує машину, в нього є здорове нормальне бажання бути власником цього авто, аби краще її обслуговувати. Так само і на землі.

alt- Наскільки реальним є ризик, що почнеться активне скуповування з метою перепродажу, а також купівля іноземцями?

- Це основний ризик. Закони ринку говорять, що купити може тільки той, хто має гроші. Незалежно від національності чи віросповідання. Кошти можуть бути власні або залучені. Ми живемо в глобальному ринку. Якщо сьогодні в Україні кредитний ресурс коштує 20%, то за кілька сот кілометрів звідси є країни, де його вартість становить 3-5%. Відповідно в мене сьогодні власних і кредитних ресурсів значно менше, ніж у людини, котра має доступ до дешевших ресурсів, а також має більше власних.
Усі перешкоди для іноземців, закладені у законі, мовляв, це буде тільки українцям і в обмеженому обсязі, не будуть працювати. Гроші не мають кордонів. Штучна перепона ніколи нічого не дасть, вона не забезпечить потрібного ефекту.
Також ці перепони - це передумова для корупції, для зловживання, для неприродних функцій держави. Якщо вже дійсно робити подібний крок, справжню купівлю-продаж, то не можна обмежувати таким чином права людей і робити так званий «напівпродаж».
Друге питання, ближче до наших особистих обставин, - ефективність використання коштів. Якщо наше підприємство завтра буде змушене витрачати кошти на купівлю землі, ми щось повинні будемо оптимізувати, в чомусь обмежитися, щоб ці кошти залучити. Ми відхилимося завтра від технології, це матиме багато інших наслідків. А питання «якщо ми не купуємо, то це зробить хтось інший» постане відразу. Тому однозначно, якщо є колектив, є техніка, є база, ми змушені будемо купувати землю, хочемо того чи ні. Тому змушені будемо знайти потрібні кошти. За рахунок погіршення технології, соціальних програм чи інших речей, збільшуючи ризики, але такою стане реальність.

- Однак ви погодитесь, що не можна забороняти людині розпоряджатися своєю власністю…

- Треба повернутися до першоджерела. А як люди набули цю власність? 47-мільйонна країна віддала 7 мільйонам цю власність. При цьому не врахувавши інтересів решти 40 мільйонів.
По-друге, питання купівлі-продажу - це не економічний чинник, на мою думку, а соціально-моральний. Власність на землю не можна прирівняти до жодної форми власності, предмету власності. Ні до стола, телевізора, будівлі. Це непорівнювані речі. З точки зору юридичної, власність на телефон чи холодильник і власність на землю - речі однакові. Це мені належить, і я ним розпоряджаюся. Але щодо землі так порівнювати було б неадекватно. Не можна говорити, що німець чи англієць, наприклад, розпоряджається своєю власністю на землю, а українець - ні. Німець чи англієць у зовсім інший спосіб набув цю власність. До англійця вона передавалася з покоління в покоління. А в моїх предків, які були хліборобами, землю забрали, пройшов час, і мені її не повернули. Мені, наприклад, держава не дала паю, усунула мене від права на частку тої землі.
Земля - це не тільки обіговий засіб для виробництва товарної продукції. Це - частина території країни. Чому 7 млн населення може розпоряджатися частиною території країни, яка належить 47 млн? Тут є дуже багато питань. Фінансове - не на першому і навіть не на другому місці.
У нас відбулася приватизація промислових підприємств. Селяни були від цього процесу усунуті. Логічно, що натомість вони отримали земельні паї. Однак, крім земельних, люди одержали також і майнові паї. Кожен з них розпорядився ними по-своєму. Багато з них майнові паї продали. Тому не можна казати, що вони не брали участі в приватизації. Тому, мені здається, і сільське, й міське населення в рівних умовах.
Те, що ні ті, ні другі не виграли в результаті, це однозначно, але це інше питання. Міське населення не стало багатшим від приватизації, і це правда. Так само і сільське, яке чи продало стайню на фермі, чи розібрало на цеглу і шифер.
Різниця між землею і заводом очевидна. Рано чи пізно будь-який завод чи ферма застаріють. Їх можна модернізувати, побудувати нові. А землю можна продати тільки один раз. І не важливо, скільки раз вона вже буде після того перепродана. Далі будуть добросовісні або недобросовісні набувачі. Але проданою земля буде один раз - першим власником, який набув її шляхом паювання.
Після впровадження вільного ринку землі постане ще й економічне питання - 90% доходів від продажу землі піде в споживчий ринок. Як це відобразиться на інфляційних процесах? Навіть якщо лише четверта частина власників продасть свої паї, це буде велика маса грошей, що піде в економіку. З одного боку, це позитивний вплив. З іншого - ці гроші потім виведуться за кордон. Бо що ж за них можна буде придбати? Переважно імпортний товар.

- Можливо, напівжартома, але відзначимо, що для вас як власника будівельного магазину в цьому є свій плюс?

- Безумовно. Взагалі, вкладати гроші в споживання - це закон економіки. Немає споживання - немає виробництва. Але має бути баланс. І виробництво основної маси товарів повинне бути вітчизняним. В такому випадку буде оборот коштів у країні, і вони примножуватимуться у населення цієї країни. Наразі кошти прийдуть із-за кордону, а потім швидко туди повернуться.

Ми вирішили поставити крапку на цьому місці, щоб не перейти раптом ще й до політичних тем… Натомість Михайло Ярославович запропонував перемінити обстановку й оглянути поля. Адже саме за цим ми в першу чергу приїхали. Збирання пшениці йшло повним ходом, кукурудза ще зеленіла, а погода радувала теплом.
Згодом вже по телефону я дізнавася, чим завершував такий непростий цьогорічний сезон збирання Михайло Сличенюк.

- Які ж у вас цього року врожаї?

- Досить такі прийнятні. Зараз кукурудзу молотимо - 105 ц/га при вологості 19%. Урожайність пшениці становить 52 ц/га, сою зібрали з результатом 31 ц/га. Буряки починаємо і передбачаємо 400-450 ц/га. Загалом це непоганий результат. По собівартості вирощеного урожаю ми задоволені повністю і залишаємося з прибутком. А це головне.


Розмову вів Віталій Тернопільський

1

 14 жовтня 2019
Незважаючи на поганий сезон, ціни поки незмінні. Цього року вітчизняні пасічники недорахувалися половину меду.
Незважаючи на поганий сезон, ціни поки незмінні. Цього року вітчизняні пасічники недорахувалися половину меду.
14 жовтня 2019
 14 жовтня 2019
Ініціатива команди президента щодо запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення викликає категоричне несприйняття серед українців. Загроза пустити вітчизняні чорноземи з молотка об'єднала країну. 73% українців різного віку, професій, майнового стану й політичних уподобань не бажають, щоб земля перетворилася на товар.
Ініціатива команди президента щодо запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення викликає категоричне несприйняття серед українців. Загроза пустити вітчизняні чорноземи з молотка об'єднала країну. 73% українців різного віку, професій, майнового стану й політичних уподобань не бажають, щоб земля перетворилася на товар.
14 жовтня 2019
 13 жовтня 2019
На поточному тижні в Україні знову почали дорожчати тепличні огірки. Основною причиною подорожчання стало сезонне скорочення пропозиції огірка в українських господарствах.
На поточному тижні в Україні знову почали дорожчати тепличні огірки. Основною причиною подорожчання стало сезонне скорочення пропозиції огірка в українських господарствах.
13 жовтня 2019
 13 жовтня 2019
Одна з найстаріших та авторитетніших ягідних селекційних компаній — Driscoll представила свій новий сорт лохини — Світест Батч (Sweetest Batch). Це нове доповнення до колекції ягід Світест Батч Limited Edition компанії буде доступне у вибраних містах обмежений час. 
Одна з найстаріших та авторитетніших ягідних селекційних компаній — Driscoll представила свій новий сорт лохини — Світест Батч (Sweetest Batch). Це нове доповнення до колекції ягід Світест Батч Limited Edition компанії буде доступне у вибраних містах обмежений час. 
13 жовтня 2019
 13 жовтня 2019
У Чорноліському лісовому господарстві Знам`янського району на Кіровоградщині у нинішньому році зібрали перший урожай бананів.
У Чорноліському лісовому господарстві Знам`янського району на Кіровоградщині у нинішньому році зібрали перший урожай бананів.
13 жовтня 2019
 13 жовтня 2019
Костянтин Опарин з м. Черкас вирощує декілька сортів лимонів, лайм, памело, мандарини, апельсини, інжир, каву, бергамот, ацеролу, гранати, ківі та багато інших екзотичних фруктів. Усього в колекції садівника налічується близько 50 видів екзотичних рослин.
Костянтин Опарин з м. Черкас вирощує декілька сортів лимонів, лайм, памело, мандарини, апельсини, інжир, каву, бергамот, ацеролу, гранати, ківі та багато інших екзотичних фруктів. Усього в колекції садівника налічується близько 50 видів екзотичних рослин.
13 жовтня 2019

Please publish modules in offcanvas position.