Володимир Лапа: «Психологія бізнесу: будь-який недолік можна перетворити на конкурентну перевагу»

/ Гість номера / Понеділок, 28 листопада 2011 11:36

В інтерв’ю «АС» генеральний директор Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Володимир Лапа оцінив надбання та прорахунки в українському агросекторі за останні 10 років.

 
alt
Довідка
Володимир Лапа
генеральний директор Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу»
Спеціаліст у галузі регуляторної політики, ринкового регулювання, системи оподаткування та державної підтримки в агропромисловому комплексі.
Освіта: Дніпропетровський державний університет. Спеціальність: інженер-системотехнік.Національний університет біоресурсів і природокористування (2010)
Спеціальність: адміністративний менеджмент
Досвід роботи: 2005–2007, Українська аграрна конфедерація, керівник аналітичного департаменту (м. Київ) 
2002-2004, Українська зернова асоціація, заступник генерального директора (м. Київ) 
1997-2002, Інформаційно-аналітичне агентство АПК-Інформ, заступник генерального директора (м. Дніпропетровськ).
Нагороджений державними відзнаками.
Виховує чотирьох дітей: сина і трьох доньок.

Як можна характеризувати стан сільгоспвиробництва за минулі 10 років?
Період складний і не-однозначний, але в цілому його можна охарактеризувати як перехідний від кризового стану агарної економіки до стану, в якому аграрна економіка більш-менш динамічно розвивається. Тому що починаючи з 1997-98 років, був запроваджений пільговий режим оподаткування агропромислового комплексу. А початок 2000-х — це імплементація законодавства щодо ринкового регулювання, державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Мається на увазі закон України про зерно і ринок зерна, закон про державну підтримку сільського господарства України. По суті, на межі цього періоду — в кінці 90-х на початку 2000-х була сформована та законодавча база, яка дозволила більш-менш нормально розвиватися агропромисловому комплексу.

Яка ситуація в українському агросекторі перед початком 2012 року? 
Фактичні результати, хоча ми любимо себе сварити і самі себе принижувати, але вони досить і досить вражаючі. Згадаємо, що валовий збір зерна на початку 2000-х років становив у межах 25-30 млн т, а зараз фактично стабільно ми вийшли на позначку 50 млн т. Тобто фактично удвічі збільшено виробництво зерна. А по олійних культурах: якщо ми в 1990-х збирали близько 5-6 млн т, то сьогодні вийшли на рівень 12 млн т. Як бачимо, удвічі збільшено виробництво олійних культур. Зрештою, розвивалась не тільки сировинна база, але й окремі галузі харчової промисловості. Те саме стосується оліє-переробної галузі — ми зараз вийшли на виробництво понад 3 т олії. Лише від експорту соняшникового та шроту Україна отримує понад 2 млрд доларів валютної виручки, і ця тенденція до збільшення триває.
 
altЩо вдалося реалізувати в тваринництві?
Безумовно, на цьому фоні дещо іншою виглядає ситуація у тваринницькій галузі, але знову ж таки позитивні зрушення і тут відбуваються. На слуху птахівництво, яке досить динамічно розвивалося, а зараз динаміка дещо пригальмувалася у зв’язку з тим, що важко знаходити додаткові ринки збуту. Тобто якщо ми бачили в окремі роки приріст поголів’я 4-5%, то наразі опустилися до приросту 1-2%. Але приріст залишається. Тут постає питання щодо реалізації продукції. Збільшувати частку на внутрішньому ринку не так просто, а вихід на зовнішні ринки потребує додаткових зусиль, пов’язаних із державною позицією, тобто в першу чергу визнання компетентних органів України як таких, що відповідають нормам Європейського Союзу. Крім того, узгодження питань із Російською Федерацією. Тут треба наголосити, що ці показники тісно пов’язані з зусиллями бізнес-середовища, тому що без тих великих інвестицій, які були зроблені в технології, ми б не мали жодних шансів пройти навіть першу перевірку. А наразі знаходимося на тому етапі, коли очікуємо на отримання формального дозволу на експорт птиці до ЄС.
В цілому більш-менш подолані негативні тенденції у свинарстві. Ми вийшли на поголів’я 8 млн голів. Тут працюють вже потужні компанії, які поєднують в собі не лише свинарську галузь, але й сировинне забезпечення та переробку. Такі компанії більш стійкі до зміни ринкової кон’юнктури, мають можливість акумулювати в собі ланки продуктового ланцюжка. Це критерії сталого сільськогосподарського розвитку.
Загалом ті тенденції, які відбуваються на корпоративному рівні, це ще одна зі складових процесу. Тому що знову ж таки, при пільгових режимах державної підтримки наряд чи такі результати могли бути досягнуті, якби не було надзвичайно великих фінансових інвестицій, які здатні залучати передусім великі компанії. Це очевидний факт, тому що дрібні фермери при нерозвиненості фінансового сектору в Україні, при відсутності доступу на світові ринки запозичень випадали з цієї палітри.
 
А як же виглядала конкуренція між агровиробниками у цей період?   
Відбувалися досить динамічно структурні перетворення. Це стосується не лише великих аграрних холдингів. Потужні середні сільгосппідприємства поступово накопичували землю в обробітку. Тобто ті, хто був більш ефективний, хто доводив свою конкурентоспроможність, хто демонстрував можливість виживати в умовах фінансово-економічної кризи. Загалом я думаю, що вплив економічної кризи в Україні, якщо говорити про 2008-2009 роки, був набагато більший, ніж в інших країнах. Це не лише практична відсутність банківського кредитування, це в окремих випадках, коли не можна було припиняти кредитування, зростання відсоткових ставок до 30%, а то й до 40%. Зрозуміло, що хто зміг вижити в таких умовах, той створив конкурентний бізнес. Натомість менш успішні компанії, виходять із бізнесу, продають свої активи. Відбувається активна реструктуризація галузі. В цьому плані кризові явища проходять порівняно непомітно, тому що великих банкрутств, дефолтів не було, просто бізнес переходить у нові руки — компанії, що зможуть дати йому раду.
 
Не вся тваринницька галузь на сьогодні може похвалитися хорошими результатами...
Очевидний мінус за останнє десятиліття — зниження поголів’я великої рогатої худоби та відповідно виробництва молока в країні. Позаяк тут тенденції негативні не подолані, і якщо відверто казати, то навряд чи вони можуть бут подолані протягом найближчих 2-3 років. Більше того, попри певну інвестиційну зацікавленість у молочному скотарстві поголів’я скорочується, виробництво молока зменшується.
 
Які галузі, крім птахівництва та рослинництва, демонструють позитивну динаміку?
До певного часу великою проблемою було також садівництво, овочівництво. Те, що Україна завозила понад 200 тис. т яблук щорічно, це показник вражаючий, враховуючи потенціал нашої країни. Зараз поступово ці галузі, якщо не виходять із кризи, то в них намітилися ознаки стабілізації, особливо, що стосується садівництва. Позаяк ми бачимо, що тут кон’юнктура ринку більш-менш стабільна, і, відповідно інвестиції сюди залучаються з більшим заохоченням.
Щодо овочівництва залишається велика волатильність цін залежно від урожаю. Це, знову ж таки, пов’язано із замкнутістю внутрішнього ринку, значною мірою зі структурою виробництва, тому що, наприклад, 98% картоплі виробляється у господарствах населення.
Тут врахувати, який буде рівень цін, який буде обсяг пропозиції, фактично неможливо. Тому в цих галузях залишаються проблеми. Хоча ми досить оптимістично дивимося на перспективу: з обережним оптимізмом по овочівництву, молочному скотарству, а по ВРХ, то тут вражаючих перспектив ми не бачимо.
 
Яку маємо ситуацію у м’ясному скотарстві?
Причина тут в тому, що в нас практично втрачена селекція. М’ясне скотарство — це, по суті, субститут від молочного скотарства. Це позначається на багатьох моментах, починаючи від конверсії кормів. Також треба зважати на обмежену платоспроможність населення. Якщо в Європі високоякісна яловичина суттєво дорожча, ніж свинина, то в Україні у разі  подорожчання яловичини в роздрібній мережі на 5-7 грн/кг,то покупці швидко переключаються на свинину або на м'ясо птиці.
Відповідно, тут поки що ні ринкові, ні базові умови державної підтримки на цьому етапі не сприяють. Ситуація не така критична, як 5-6 років тому, коли була хронічно збиткова галузь із показниками збитковості мінус 30-20%. Наразі якщо брати ефективних виробників, то собівартість становить 19-22 грн/кг живої ваги, ціна реалізації живої ваги — 18-19 грн. Тобто виробники працюють десь на межі збитковості. Тому великих інвестицій найближчим часом у цій галузі не очікується, хоча можливості для розвитку є.
 
Щодо законодавства: які маємо позитивні зрушення? А що негативне?
При прийнятті податкового кодексу були залишені основні пільгові режими оподаткування для агрокомплексу. Я думаю, що це одна з найбільш вагомих, якщо не єдина умова для сталого розвитку аграрного виробництва. Багато виробників зараз говорять, мовляв, не треба нам державної підтримки, а створіть сприятливий податковий режим, дайте виробникам можливість розвиватися, ми здатні це робити самостійно. Це говорить про те, що передбачені в законодавстві норми щодо фіксованого податку для сільгоспвиробників і по ПДВ — це фактично найбільший важіль державного впливу для розвитку агарної галузі. Безумовно, це фактор позитивний.
Негативним є, скажімо, постподатковокодексний. Тому що деякі норми були відкладені в дії. Ще і скасування відшкодування ПДВ при експорті зернових та олійних культур з 1 липня цього року, а також запровадження експортних мит на зернові культури. Безумовно, тут державна політика стає більш хаотичною. В аграрному виробництві, де термін окупності в рослинництві становить 3-5 років, а по тваринницьких проектах — 7-8 років і більше, зрозуміло, що така нестабільність породжує невпевненість у перспективах і пригнічує інвестиційну активність галузі. Хотілося б сподіватися, що ми не будемо різати курку, яка несе золоті яйця, і дамо можливість вийти на той потенціал, який у галузі є.
 
altЩо з бурякоцукровою галуззю? Звучать оцінки щодо потенціалу виробництва в 6 млн тонн...
Цукрові заводи в останні роки працювали близько 60-70 днів. Можливо, у цьому році по деяких заводах буде трохи більше. Але структура собівартості виробництва цукру така, що досить великі витрати припадають на ланку цукрових заводів. Чим триваліший термін роботи цукрових заводів, тим нижча собівартість цукру. Відповідно, в цьому плані, якщо ми вийдемо на 90-100 днів роботи, це лише сприятиме оптимізації собівартості виробництва.
В плані 6 млн тонн... Я б дуже обережно ставився до таких ідей. Зрозуміло, що потрібно якимось чином нарощувати валову продукцію галузі, але треба й розуміти, що внутрішнє споживання — близько 2 млн т. А решту — 4 млн т куди будемо продавати? Так, Росія досить потужно сама нарощує виробництво цукрових буряків та цукру, вперше за останні 10-15 років виходить на потужний експортний потенціал. І відверто кажучи, росіяни не дуже готові розглядати можливість імпорту цукру з України. Крім того, я думаю, що Росія за рахунок переробки цукру-сирцю зробить все, щоб залишити за собою ринки середньоазійських країн. Таким чином, Україні буде складно потрапити на них, до того ж, враховуючи логістичні можливості. Якщо ми говоримо про 6 млн т, то повинні брати до уваги, що український цукор має коштувати стільки, скільки коштує білий цукор на світовому ринку. Відповідно, в останні роки, якщо згладити цінові флуктуації, це $600-700/т, або 4,8-5 грн/кг, щоб ми були конкурентоспроможними на світовому ринку. Слід вказати, що окремі компанії в Україні вже пішли по цьому шляху.
 
Що дало нам членство в СОТ? Чого очікувати від зони вільної торгівлі з ЄС? 
Про вступ до СОТ у 2008 році, постфактум аналізуючи результати, можна сказати, що далеко не все з того, що могла зробити Україна, зроблено. І тут проблема не тільки на державному рівні. Бізнес та той момент також не готовий був супроводжувати цей процес.
Тому що коли наша переговорна група стикалася з аргументацією, що «село загине», і це був і початок і кінець аргументації, а нашим партнерам з переговорів треба було давати глибоку аналітику, обґрунтування, розрахунки, пошуки компромісу, то ясно, що на той етап ефективної взаємодії бізнесової і переговорної групи не було. І, звичайно, деякі параметри угоди про вступ до СОТ до останнього часу не афішувалися.
По ЄС я б сказав, що тут ситуація значною мірою протилежна, тому що ми відчули готовність і Міністерства економіки і Міністерства агарної політики, і Міністерства юстиції, в тій частині, в якій воно залучалося до цього процесу, ділитися інформацією, готовність прислухатися до аргументів. А іншого боку — ми змушені були вийти на інший рівень спілкування з нашого боку, тому що нам говорили, що від нас вимагається, і ми напрацьовували досить глибокі аналітичні матеріали, які потім наша переговорна група могла використати в переговорному процесі. І тут вже у нас була фахова взаємодія для того, щоб Україна отримала більш-менш пристойні умови угоди про зону вільної торгівлі з ЄС. Стосовно окремих моментів, з яких ще 1,5 року тому були досить жорсткі позиції, рішення були знайдені, тому що європейці відчули, що Україна готова йти на компроміс, але в межах цього компромісу є такі питання, які Україна буде жорстко відстоювати. І тут, власне, переговорний процес був продуктивний протягом останнього року.
Тому ми чітко розуміємо, що той потенціал, який у нас є і по зернових, і по тваринницькій галузі, не може бути реалізований у межах країни. Той потенціал, який є в України, дає змогу говорити про її визначальну роль як мінімум на регіональному просторі. Це об’єктивний процес, ми повинні цим шляхом іти. Це дасть змогу хоч і обмеженій мірі, але все-таки говорити про розширення ринків збуту.
 
Підводячи підсумок, як змінилися настрої виробників від 2000-го і до сьогодні?
В цілому, якщо говорити про 2000 і 2010 (2011), то, мабуть, все-таки це небо і земля. У 2000 ніхто не говорив про холдинги. Ті холдинги, які були, їх ще ніхто так не називав. Це були у кращому випадку агроцехи. Тоді не було такого явища, як інтервенції, а зараз вони і реалізовані на рівні законодавства, й імплементовані в реалії. Хоча, знову ж таки, їх ефективність можна було б покращити, але ми розуміємо, що бодай якісь засади ринкового регулювання зроблені. На початку 2000-х загалом інші настрої були – стояла мета вижити. А зараз для тих, хто залишився у галузі, це все-таки психологія розвитку, вдосконалення технологій, оптимізація собівартості, експансія на внутрішньому та на зовнішньому ринках.
Загалом, з точи зору бізнесу, є проблеми, які можна вирішувати на національному рівні, але якщо вони не вирішуються, бізнес знаходить шляхи їх вирішення на корпоративному рівні. Наприклад, для вирішення проблем із розподілом у продуктовому ланцюжку. Це психологія бізнесу, що будь-який недолік можна перетворити на конкурентну перевагу.

Розмову вела Алла Барабаш

1

 20 липня 2019
Цього року державні фітосанітарні інспектори Херсонщини вперше отримали феромонні пастки на ясеневу смарагдову вузькотілу златку (Agrilus planipennis Fairmaire),
Цього року державні фітосанітарні інспектори Херсонщини вперше отримали феромонні пастки на ясеневу смарагдову вузькотілу златку (Agrilus planipennis Fairmaire),
20 липня 2019
 20 липня 2019
Жовтий, червоний, видовжений, грушоподібний та інші сорти кизилу вирощує фермер з м. Гола Пристань Олександр Галич.
Жовтий, червоний, видовжений, грушоподібний та інші сорти кизилу вирощує фермер з м. Гола Пристань Олександр Галич.
20 липня 2019
 19 липня 2019
Перші місця у рейтингу найдефіцитніших професій в агросекторі займають трактористи та водії вантажівок.
Перші місця у рейтингу найдефіцитніших професій в агросекторі займають трактористи та водії вантажівок.
19 липня 2019
 19 липня 2019
В Україні вирощуванням і продажем зелені, салатів і пряних трав займається невелика кількість постачальників. Причин багато, проте основна – це дуже ніжний товар, який швидко псується.
В Україні вирощуванням і продажем зелені, салатів і пряних трав займається невелика кількість постачальників. Причин багато, проте основна – це дуже ніжний товар, який швидко псується.
19 липня 2019
 19 липня 2019
АТ «Укрзалізниця» запропонувала бізнесу послуги з будівництва та ремонту вантажних вагонів.
АТ «Укрзалізниця» запропонувала бізнесу послуги з будівництва та ремонту вантажних вагонів.
19 липня 2019
 19 липня 2019
На півдні Вінницької області з’явилася промислова плантація волоських горіхів загальною площею майже тисяча гектарів.
На півдні Вінницької області з’явилася промислова плантація волоських горіхів загальною площею майже тисяча гектарів.
19 липня 2019

Please publish modules in offcanvas position.